Пан Лодзь

Новий Звукопис — про Укрпошту, критику та взагалі: https://youtu.be/wqa1yjsevvs?si=dT6kk830aZkixIca Один з перших коментарів під епізодом «Друзі, у вас дуже гарний подкаст, але дуже хотілося б, щоб у ньому було трохи менше токсичних елементів. Наприклад, коли ви використовуєте фрази на кшталт: «Сподіваюсь, що тут коментарів буде так само багато, як під нашими роботами в Тредц», — це звучить як токсичний, колкий і водночас трохи пафосний коментар. Навіщо це робити?» Навіщо, навіщо, тому що негативні емоції тре проживати. На пафосі. І токсично.

У друзів з Keep русня сьогодні знищила склад, офіс та декілька цехів. Вони не роблять збір і не просять про допомогу, але раптом вам захочеться зробити подарунок майбутньому собі – на сайті Keep є подарункові сертифікати: https://keeppacks.com/gift-card-1k.html

#всяке І про майбутнє професії дизайнера.

#spiilka Оновили айдентику для юридичної фірми Avellum. Настічка, Ксеня та Оля зробили класну роботу – айдентика спокійна, зріла, за рахунок кольорів та гуманістичного гротеску трохи витончена. Дуже пасує партнерам фірми. Роздивитись можна тут: https://spiilka.com/projects/avellum Єдиний момент про який я шкодую – не вдалось переконати партнерів та лишити лігатуру AV, що давала більше гри та характеру. Але що ж, «в цьому танці завжди двоє».

Перший епізод четвертого сезону — говоримо про книжки та відповідаємо на питання: https://youtu.be/mVRyVVcY_es?si=CU45ljGvJgehjfRC

#всяке Сьогодні відмовили в участі у конференції, на яку ж самі й запросили. Кажуть вийшла накладка і замість мене буде інший спікер. Наче й нічого такого, а неприємно — не мене ж обрали.

#рекомендасьйон Наші друзі з Brights, разом з якими ми зробили багато крутих проєктів, шукають Senior UI/UX Designer. Хлопці та дівчата розробляють сайти та додатки та мають багато благодійних проектів для української армії та культури. З останнього — ми разом розробляли сайт для театру Заньковецької. Що важливо: Сильне портфоліо: web + mobile Крутий смак і увага до візуального Впевнена англійська B2+ Деталі за посиланням: https://brights.peopleforce.io/careers/v/195890-senior-uiux-designer?source_id=51338

2/2 — Про ціну інновацій та впертість. І ось у свої 50 Гутенеберг приступає до зіркового проєкту — друку 42-рядкової Біблії — топ-1 на Goodreads 1450 року. Грошей після експериментів та вдосконалень у нього майже не залишилось, тож він позичає близько 800 гульденів у заможного купця Йоганна Фуста, заклавши обладнання. А у 1452 році позичає ще 800 — уже в межах партнерства «для спільного прибутку» з виробництва книг. У випадку виникнення розбіжностей між партнерами Гутенберг зобов'язаний повернути кошти. Отримавши гроші, він починає друкувати. Це був гігантський проєкт для того часу — 1282 сторінки у двох томах, їх друкують відразу на чотирьох пресах. У 1455 році, коли робота майже завершилась, Фуст подає до суду і вимагає повернення відсотків. Грошей у Гутенберга немає, і суд передає Фусту весь надрукований тираж та обладнання. Той одразу укладає партнерство з учнем Гутенберга — Пітером Шеффером. Пітер був талановитим писарем, каліграфом та, за деякими свідченнями, першим дизайнером шрифта — йому приписують розробку шрифту для першої Біблії. А ще Пітер був падлюкою: він кинув Гутенберга, одружився на дочці Фуста та додрукував гутенбергівську Біблію. Справи у друкарні Фуста–Шеффера спочатку йшли непросто — ходить легенда, що при спробі продати Біблію у Парижі їх звинуватили у чаклунстві, що змусило їх розкрити технологію друку. Але з часом друкарня набрала обертів і проіснувала близько 100 років. А от Йоган лишився ні з чим. Але Гутенберги не здаються, тож у історії є відносний хепіенд. Швидко залучивши нові кошти, він у 1458 році знову починає друкувати, видає Католікон (латинську граматику з поясненнями), ймовірно друкує 36-рядкову Біблію, правда з менш витонченим шрифтом. У 1465 році курфюрст Майнца бере його на почесну службу і призначає пенсію. Помер Йо́ганн Гу́тенберґ 3 лютого 1468 року у поважному на той час віці 70 років. І залишився в історії першим першим винахідником набірного друку — Йо́ганн Ґенсфляйш цур Ляден цум Гу́тенберґ. І ніяких Фустів чи Шефферів.

#історії_дизайну 1/2 — Про ціну інновацій та впертість. Йо́ганн Ґенсфляйш цур Ляден цум Гу́тенберґ народився в 1397/1400 у Майнці у родині патриціїв. Навчався на ювеліра, працював у Страсбурзі — шліфував напівдорогоцінне каміння, робив дзеркала та експериментував із друкарством. Технологія друку прийшла в Європу зі Сходу (з Китаю через ісламський світ), тут уже використовували дереворит — друкували відтисками з дерев'яних дошок, на яких різьбили все, що потрібно було надрукувати. Проблема була у швидкості — поки все це без помилок вирізьбиш, пройде багато часу. Тож ідея набірного шрифта витала у повітрі, але дерев'яні літери для цього не підходили — не витримували тиску. У 1438 році Гутенберг уклав партнерство зі своїм учнем Андреасом Дрітценом та власником паперової фабрики (у той час паперового млина) Андреасом Хельманом — спочатку для виготовлення дзеркал, а потім нове партнерство для таємничого «мистецтва». Вже тоді, за різними свідченнями, вони мали дерев'яний прес та таємничий інструмент, що складався з чотирьох фрагментів (вірогідно, це була ліварна форма для шрифта). Але Йо́ганну знадобилось ще близько 10 років, щоби відточити процес і зробити кілька винаходів. Процес Гутенберга: - на металевому стержні (пуансоні) вирізається літера — повна копія каліграфічної; - пуансон відбивається у м'якій латунній формі; - латунний відбиток закладається у ліварну форму, що складається з двох частин; - у ліварну форму заливається винахід Гутенберга — сплав з 80% свинцю, 5% олова та 15% сурми. Сурма — ключовий інгредієнт: вона розширюється при охолодженні і надає літерам чіткі краї та стабільний розмір; - далі з вилитих літер-брусків набирається текст у рамці, рядок за рядком; - потім на все це наноситься чорнило, яке Гутенберг удосконалив (лляна олія + сажа), бо чорнило, що використовували для дерев'яних блоків, розтікалось; - і нарешті за допомогою пресу (і його він теж удосконалив) відтискається на папері. Ця система майже без змін проіснувала 400 років. В цьому відео можна подивитись, як Стівен Фрай відтворює кожен етап друкарського процесу Гутенберга: https://youtu.be/aWU2iJzU3AA?si=4AspYKfsHQnw-R9a

У цю середу, о 19:30, розповідаю про айдентику для військових підрозділів: навіщо, як, особливості, помилки та виклики. Лекція благодійна — за донат. Для військовослужбовців — безкоштновно. Застрибуйте: https://skvot.io/uk/course/aydentika-dlya-viyskovih-pidrozdiliv

#посібник Що читати дизайнеру? Та можна і не читати. Але, якщо хочеться, то я би порадив наступне: 1. Історію дизайну та історію мистецтв — щоби краще розуміти поточний контекст та як ми прийшли в цю точку. 2. Наукпоп — це дозволить бачити ширші зв’язки та розуміти складність світу. 3. Книги написані іншими дизайнерами — щоби знайти підтримку, рішення чи взяти щось для себе з чужого кунг-фу. 4. Художню літературу — щоби тренувати емпатію. Чому саме це? Бо хороший дизайнер це завжди про талант, інтелект та емпатію. Перше в книжках не знайдеш, друге та третє можливо.

#вова_і_література В продовження теми стоіцизму, можу порадити «Стоіцизм, як стиль життя» Олександра Полтавцева. Обкладинка погана, але книга хороша, невелика та розбита на дві частини: у першій розбираються основні принципи стоіцизму, у другій — практичні вправи. Наприклад, медитація «Такі, як є». «Ця вправа покликана зменшити залежність від предметів наших бажань і страхів. Суть: навчитися бачити речі такими, які вони є, не додаючи до них зайвих смислів і цінностей. …знайдіть 10-15 хв. Усамітніться і подбайте про те, щоб вас ніхто не відволікав. Вмостіться зручно і заплющіть очі. Сконцентруйтеся на предметі бажання. Наприклад, власна квартира, машина, айфон, секс, цигарка, алкоголь або навіть людина.... А тепер уявіть цей предмет таким, яким він є за своєю суттю. Наприклад, авто — це не що інше, як груда пофарбованого металу, пластику та шкіри, що перевозить вас з одного місця в інше. Вино — це сік винограду, що перебродив завдяки грибку (дріжджам) і спричинює інтоксикацію нашого організму. А секс — «це натирання нутрощів, а далі трохи корчів і виділення слизу» Цю вправу полюбляв Марк Аврелій. Імператор досить детально описав її суть: «Для того, що підпадає уяві, завжди знаходь межу й окреслення — з тим, щоб, цілковито розібравши ціле, побачити наге єство і самому сказати, яка йому назва і яка назва всьому, з чого воно складається й на що розпадеться» Коротше, стоїки вміли псувати задоволення красиво.

«Слухав на вихідних кльовий виступ Стаса Говорухіна про презентацію, і він на ньому пожартував про стоїків, типу: «а мені ці грецькі дядьки не заходять, хай собі в давній Греції все терплять». І я такий — оппа, а вони ще і Настічці не подобаються, а нещодавно взагалі наштовхнувся на: «Важко уявити більш зарозуміле, нелюдське, буркітливе й загалом відразливе вчення, ніж стоїцизм». Коротше, ви зрозуміли, не всім стоїцизм, як мені, подобається. Думаю, це тому, що у стоїків склався імідж холодних та беземоційних чуваків, що терплять все, зціпивши зуби: «Терпи, терпи — терпець тебе шліфує, Сталить твій дух — тож і терпи, терпи.» А це не зовсім так. Стоїки не терплять, а переносять фокус уваги на власні думки і реакції та працюють з ними. Така собі гігієна уваги. А ще, згідно зі стоїцизмом, сенс життя — це жити згідно з чеснотами: мудрістю, мужністю, поміркованістю і справедливістю. Тобто в кожній ситуації ви оцінюєте свою поведінку через цей компас чеснот. І це все. І тому стоїки і емоційні, і піклуються вони, і люблять, але намагаються не прив’язуватись. Коротше, «живуть жеття», бо лише ставленням до зовнішнього світу можна реалізувати свою свободу і проявити чесноти. Але згоден, що жити як стоїк складно. Потрібні знання, щоби розуміти складність світу, та мудрість, щоби знати, що з цим робити. Справедливість, щоби не вчиняти зло тим, хто цього не заслужив, і не винагороджувати негідних. Помірність, щоби не заграватись і зберігати легкість. Та мужність чинити правильно, коли обставини не сприяють тобі. І для того, щоби приховати цю нудотну складність, я для себе додав ще одну чесноту — стиль. Пам’ятаєте у Буковського: «Стиль — це відповідь на все. Свіжий підхід до нудного або небезпечного дня. Краще зробити нудну справу зі стилем, Ніж небезпечну справу без стилю.» Тож основні чотири чесноти не дають мені зійти на манівці і загратись, а стиль додає елегантності та маскує складність життя. І, можливо, іноді хоч трохи наближає його до мистецтва, коли граєш заради краси самої гри. Отаке от стоїчне «ічі-го ічі-е»

#літопис Це логотипи дизайнера Миколи Бутовича, які він створював наприкінці 1920-х років. Кльова робота, але сам він розглядав дизайн як щось вторинне і завжди намагався працювати «для чистого мистецтва». А, як на мене, саме це «вторинне» і було його основним покликанням (з чим би він, звісно, не погодився). Прочитати про життя, пригоди та творчість Бутовича ви зможете у 6-му номері Літопису. Передзамовлення вже відкрито: https://istpublishing.org/litopis-ukrayinskogo-dizajnu І підписуйтесь, будь ласка, на монобазу Літопису. З вашою підтримкою таких історій буде більше: https://base.monobank.ua/Dg8vwA7wHZwTTR#subscriptions

Подивився відео: https://www.youtube.com/watch?v=I9znlwQ7JTQ з Андреа Трабуко-Кампосом, одним з молодих партнерів Пентаграму. Приємний козак – італієць, колумбієць, бакалавр філософії, шахіст, дизайнер. З моментів у відео: 1. Пошук натхнення в старих дизайнерських книгах та журналах, та як взагалі ставиться до історії дизайну. 2. Розповіді про власні проєкти в Пентаграмі, хоч і бачив їх, але класно, коли автор сам розкриває деталі. 3. Про ШІ. Інструмент чи ні, чи зникнуть дизайнери. 4. Цікаво про брендінг – не подобається йому це слово, айдентика більше до вподоби. Якщо подивитесь дізнаєтеся чому. P.S. А ще у відео є Пола Шер

#посібник_дизайнера Посібник дизайнера, а саме правило №15, каже нам наступне: «Про роботу інших або добре, або нічого. Не можеш нічого? Розбирай, як дизайн-критик.». І я з цим згоден. От є в мене та Спіілки кілько відкритих критиків — Дмитро Танасов та Міша Вербицький. Дмитро просто плюється злобою, Міша намагається щось пояснити, але робить це також зле, тому зрозуміти його важко. Чи можуть вони критикувати? Та можуть, звісно (і роблять це), проблема тільки в тому, що це не професійна критика — це просто образи або емоційні випади. Чи можуть вони бути праві? — Так, можуть, це дійсно може бути «хуйня». Чи почує їх хтось? — Навряд. Я, як автор, не буду розбиратись в їх аргументах, бо вони в першу чергу хочуть мене образити. А у інших дизайнерів може закрастися думка, що критики це роблять через заздрість. Навіть коли лінчують відверто слабкі роботи, більшість дизайнерів утримується від цього, бо нема гідності в знущанні над слабкими. Отже, можна припустити, що емоційні випади зазвичай шкодять самим коментаторам. Драма сердитої людини в тому, що вона хоче багато сказати, та мало хто її чує. Проте бувають випадки, коли вас просять покритикувати самі автори або ЗМІ. Або проєкт/бренд настільки важливий для вас, що ви просто не можете мовчати. Тоді розбирайте роботу, як дизайн-критик — людина, що заробляє на життя не дизайном, а критикою дизайна. Людина, що дуже рідко зустрічається по всьому світу, а в Україні просто відсутня як клас. Як вона критикує? Дає контекст, відокремлює персональний смак від якості (це неможливо, але вона намагається), називає конкретні недоліки, а не узагальнює («повна хуйня»), мінімізує власні емоції, не виносить вирок, а формулює висновок. Коротше, це важка робота, яку треба робити на додачу до своєї основної, тож мало хто заморочується. Хочете подивитись на приклади класної дизайн-критики — підпишіться на https://www.underconsideration.com/brandnew/. Це коштує 25$ на рік. Але це найкраще вкладення коштів для дизайнера, бо, як казав Массімо Віньєллі: “History, theory and criticism, these are the real backbone of design!”

#історії_дизайну Десь півтора року тому я сперечався з одним моїм добрим знайомим про інтерфейси в Теслі – він наполягав, що це дуже зручно керувати всім за допомогою великого айпада посередині, я притримувався протилежної думки. Основним його аргументом було те, що айфон задав новий стандарт інтерфейсів і тепер тачскрін, це найзручніше, що може бути, я опонував тим, що контекст все ж таки важить і потрібні кнопки і тумблери. Кожен залишився при своїх. І ось мені на допомогу прийшов сам Джоні Айв з Марком Ньюсоном, створивши новий інтерфейс керування для Ferrari Luce. Елегантне поєднання тачскрінів і кнопок з тумблерами, увага до деталей та матеріалів. Не знаю, що думають фанати Ferrari, але з точки зору інтерфейсів це чистий секс. Сподіваюсь, це стане новим стандартом для автоіндустрії: https://www.youtube.com/watch?v=6Wv1btxCjVE

#spiilka Минулого тижня презентували оновлення для Нетпік. А я, бляха, не встиг запостити, тому тримайте історію про піраміди. Почалося все з того, що на дебрифі Женя Зінгер розказав нам історію про те, як його просили фотографуватись в корпоративній зйомці, показуючи руками піраміду (ту, що була на той момент в логотипі). Піраміда була не ок, і по-хорошому треба було б її прибирати. Але після такої історії ти розумієш, що якщо люди з нею фотографуються – прибрати її буде складно. Тож в першій концепції ми вирішили зберегти піраміду в літері А, тіко зробити це тонкіше (допоміг маестро Раствор) – концепція отримала назву «Star Trek», там теж руками символи показують. А на противагу Стартреку зробили ще один концепт, де вирішили поіронізувати над пірамідою. Тут допомогла Настічка, каже: «Наша ж назва Net + Peak, тобто “Дротяна гора”, ну то давайте зробимо “Дротяну гору”», така собі метаіронія. Потім була презентація, після якої вціліли шрифти, кольори та картка Людини-павука — треба було починати спочатку. Допомогло те, що у Сергія (нашого дизайнера) це була не просто присвята Людині-павуку, це він так на піраміду зверху подивився. Тож ми підхопили цю ідею, і далі вже Ксеня (наша дизайнерка) перетворила піраміду на зірку, запрограмувала ефекти для фото і відео, розробила сітку — і вуаля, піраміда знову в ділі. Подивитись на піраміди можна за посиланням: https://spiilka.com/projects/netpeak