Нотатки орієнталіста. Orientalist notes

🍽️Сливовий пудинг «Імперія» - різдв'яна страва, що стала гастрономічним брендом колоніальної могутності Британії. Історія про те, як найбільш англійську страву почали робити з найменш англійських інгредієнтів: ✍️Першочергово, англійський пудинг був пряною стравою з м’яса. Згодом, щедре додавання сухофруктів і сливи зробило з нього калорійний десерт, який став символом справжнього англійського Різдва. В 1924 р., під час підготовки до знаменитої Колоніальної виставки на стадіоні «Вемблі», у організаторів виникла маркетингова ідея – обрати страву, яка б найкраще демонструвала єдність та успіхи Британської імперії. На основі англійського пудингу кухарі Букінгемського палацу розробили рецепт, до якого мали входити інгредієнти з різних куточків імперії. За першочерговим задумом, пудинг «Імперія» мав посилити відчуття єдності, ближче познайомити британців з особливостями господарства й культури різних домініонів країни, а також стимулювати внутрішній попит на окремі колоніальні товари. А ще, давав зрозуміти – поки існує імперія, існуватиме добробут на столі та різноманіття на полицях крамниць. Масштабною піар-кампанією пудингу займалась «Імперська торгівельна рада», яка ініціювала проведення «Тижнів імперських закупок» у більш ніж 60-и містах держави. Королівська родина також долучилась. У 1930 р. був навіть випущений фільм «One Family», який розповідав милу історію про хлопчика, що мріє приготувати пудинг єдності у Букінгемському палаці. Спойлер: у фіналі йому це вдасться. #Британія #кухня #колоніалізм

🖼️Ранкова картина без назви, від Хале Асаф (1905-1938), талановитої турецької художниці імпресіоністки. Вона була племінницею знаменитої Міхрі Мюшфік Ханим. Не зважаючи на слабке здоров’я, досить плідно працювала й вивчала «західний стиль» у крупних мистецьких центрах Європи: Римі, Парижі, Берліні. Навчалась живопису у Артура Кампфа, Ловіса Корінта, Андре Лота та інших відомих митців свого часу. Сьогодні збереглось дуже мало картин художниці (лише кілька десятків) - нажаль, вони були втрачені під час Другої світової. #мистецтво #Туреччина #кава

⚡️«Юрти незламності» стали в пригоді українцям. Цей позитивний досвід тепер використають і в Туреччині. ЗМІ Казахстану повідомляють, що близько 100 юрт (які обладнають як пункти допомоги) вже відправили для підтримки постраждалих від землетрусу: #Туреччина #Казахстан https://www.inform.kz/kz/kazakstandyktar-turkiya-halkyna-100-ge-zhuyk-kiiz-uy-zhiberedi_a4033763?fbclid=IwAR1WiAkUrcrtMj6wSvibHzb3OC3cz9PDEjAzhbxT1AKOCFGvYYOS-0hFz8w

У суботній день трохи українського комедійного кіно з верблюдами: 🎥"Шкурник" (1929) - стрічка режисера Миколи Шпиковського (1897-1977), яка розповідає про пригоди підприємливого киянина Аполлона Шмигуєва, який у спробах перечекати "негоду громадянської війни" вирушає на Південь України. На Андріївському узвозі він збирає "нічийний крам" та відправляється у подорож на верблюді, що невідомо звідки приблудився до його дому. У дорозі головний герой постійно стикається з халепами, до яких часто призводить жага до наживи. ✍Стрічка створена на основі повісті відомого в 1920-х роках українського письменника Вадима Охріменка. Її заборонили до показу майже одразу після виходу. Детальніше про кіно за посиланням: https://dovzhenkocentre.org/top-100/shkurnyk-tsybala-znayome-oblychchya/

Коли насправді любиш свою роботу: 📷Італійська реставраторка Алессія д’Алессандро працює з настінними розписами у гробниці Нефертарі, першої дружини фараона Рамсеса ІІ. #Єгипет #мистецтво #фото #погляд

⚡Цієї неділі запрошую на цікавий інтерактивний захід, який відбудеться в рамках виставки "MIRAS. Спадщина". Маєте нагоду поринути у яскравий світ кримськотатарського весілля, з усіма його символізмами й сенсами, оглянути колекцію кримськотатарських артефактів ХІХ - поч. ХХ ст., та просто випити кави з печивом "кураб'є" у чудовій компанії. #анонс #виставка #MIRAS #Крим #кримські_татари https://www.facebook.com/events/1404890570285265?ref=newsfeed

📷Китай напередодні падіння Гоміндану (1949), від Анрі Картьє-Брессона (1908-2004), впливового французького фотографа, який у своїх роботах найбільше цінував щирість. У 1947 р. Анрі Картьє-Брессон став співзасновником «Magnum Photos» - фотокооперативу фотографів-акціонерів, яких об’єднувало прагнення висвітлювати повсякденне життя в різних куточках світу, а також вміння «залишатись максимально непомітними у кадрі»(с). Фотограф вперше відвідав Китай у 1949 р. Тут він шукав не кадрів з жахами громадянської війни, а знімав повсякденні клопоти на фоні глобальних змін у житті людей. Найвідомішим кадром серії стала черга до державного банку у Шанхаї, в якій вкладники прагнули обміняти знецінені гроші на золото. Щоб зробити цей знімок, Картьє-Брессон більше тижня чатував у сусідньому будинку, адже видачу вкладів постійно відкладали. Згодом, отримати золото змогли лише 50 осіб (з кількатисячної черги), які підкупили співробітників банку. Інші ще довго тримали чергу перед порожнім приміщенням. #фото #Китай

⚡️7 лютого День Північних територій Японії. З цього приводу коментар Хірано Такаші про те, чому Північні території - це не Курили: ✍️«Японія не вважає свої Північні території (чотири острови: Еторофу, Кунаширі, Шикотан і Хабомаї) частиною Курильських островів, що є основним обгрунтуванням, чому Японія може претендувати на ці чотири острови. Для Японії Північні території та Курильські острови (ми називаємо їх Чишимські острови) – різні…». 📌Детальніше тут: https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/3589517-zurnalist-poasniv-comu-nepravilno-kazati-kurili-ce-aponia.html?fbclid=IwAR2Fsg7iJQHrQ5rdZl4kPSHN6SohOUQ764ugeWyDeIiHxAKRuqPAgkjQj-8

​​Кость Котко. Сонце поза мінаретами У наших 20-х у Туреччині бували часто: їздили туди у відрядження, як Микола Любченко, Павло Тичина чи Леонід Первомайський, або зупинялися в стамбульському порту, вирушаючи в далеку морську подорож або, навпаки, повертаючись із океанських мандрів, як Олександр Мар’ямов чи Леонід Чернов (Малошийченко). Нариси Костя Котка (Миколи Любченка) «Сонце поза мінаретами» — здається, перший репортаж із Туреччини. Поки вони вийдуть в антології «східних» репортажів у серії «Наші 20-ті», читайте уривки — що побачив «радянський громадянин і український гуморист», як він себе рекомендував, у Туреччині сто років тому. Собака Ми їхали автом наниз, до Галати. Їхали швидко. Раптом шофер майже спинив машину. Серед вулиці лежав собака й байдуже дивився на авто. Шофер обережно об’їхав — це дуже важко було на такій вузькій вулиці. Шофер був турок. Турки ще й досі дуже люблять собак і котів. Образити таку тварину колись вважалося за гріх. Тому й у прислів’я ввійшла безліч константинопольских собак. Коли їдеш шіркетом на Пренкіпо або купаєшся в Мармуровому морі, бачиш серед моря два маленькі острови. Один зрізаний, ледве визирає з води, другий гострий. Це — Платі й Оксія. Там нічого не росте й там ніхто не живе. Ці дві темні плями якимсь дисонансом порушують яскравість рожевих островів. Років окупації Антанта вивезла всіх собак із Константинополю на острів Оксію й потруїла там. Сучасні стамбульські собаки молоді. Але ви чули, що таке атавізм? Молодий собака, що виріс уже після окупантів, якимсь інстинктом розуміє, що в турецькому народі живе зворушлива любов до кожної тварини. Чашка кави Традиційну чашку кави вам і тепер можуть запропонувати в кожній крамниці, куди ви зайдете купити краватку чи папетрі. Іноді замість кави можете мати пляшку газосу. Але пропонують не дуже охоче. Звичайно, ви можете навести на думку запропонувати якимсь жестом чи рухом. Вам принесуть кави з найближчої кав’ярні і грошей ні в якому разі не візьмуть. Але цей звичай гостинности серед крамарів починає зникати. Кажуть, що спричинилися до ліквідації цього східного забобону російські емігранти. Вони перші роки блукали з крамниці до крамниці і попивали каву на дурничку. Обкладинка Льва Каплана. Фото — ЦДАМЛМ. #наші20

Вечірнє: 🎶"Ey, güzel Qırım" ("Мій прекрасний Крим") кримськотатарська тужлива народна пісняу виконанні музиканта й майстра Гордія Старуха. #музика #кримські_татари https://www.youtube.com/watch?v=z65ANUbO85A&ab_channel=GordiyStarukh

🗺️ «Orient» vs «Occident». Карти, які наочно демонструють різницю між уявним та географічним «Сходом». #карта

Японські мами на сторожі дипломатичного протоколу: ⚡️Прес-секретаря уряду Японії Сейдзі Кіхару насварила мама за те, що під час офіційної зустрічі в Вашингтоні він тримав руки в кишенях. Коли це фото почали критикувати, хтось написав коментар про те, що «своїми манерами він ганьбить батьків». І це її дуже засмутило маму посадовця, яка пообіцяла сину «зашити кишені»🫣 #новини #Японія #дипломатія https://mainichi.jp/english/articles/20230121/p2a/00m/0na/005000c

⚡️В Японії випустили пластикові моделі бійців полку Азов, захисників Маріуполя: https://www.1999.co.jp/m/10958337

✍️«Ще вчора здавалося, що росія беззастережно домінує в Африці, всюди відкриваються двері і всі з обіймами їх приймають. А тут раптом починаються проблеми. Ну таке життя…» - інтерв’ю голови МЗС Дмитра Кулеби, в якому обговорюється також африканська стратегія України. #Африка #Україна #інтервю https://www.bbc.com/ukrainian/features-64489263?fbclid=IwAR3iQjqbBxkZBkWkXHl1nUAzKE2mjCg2Xo5gSOPowG2zqTgbmLDv3fj-Diw

📷Починайте день правильно: Жінка з чаєм. Марокко, м. Тетуан. 1913. Нажаль не знаю автора фото. #Марокко #чай #фото

✍️Історичні дискусії сьогодні є надбанням публічності, а свою візію минулого озвучують та активно відстоюють не лише експерти в фахових дебатах, але й суспільні діячі, політики чи просто «небайдужі випадкові перехожі». До того ж, ці дебати стосуються не лише «історії», але й царини історіографії та методології. 📝Роздумами про песимістичні тенденції у публічних історичних дискусіях на прикладі США поділився Деніел Бесснер, у статті «Небезпечний занепад професії історика» (The New York Times). Він звертає увагу, що американці жорстоко боряться за те, яка візія минулого домінуватиме в політиці. І що ця боротьба на фоні занепаду історичної освіти й науки переходить в руки впливових осіб з соціальних мереж, які не зацікавлені у досягненні складного емпіричного розуміння минулого, а лише просувають ту чи іншу політичну ідею: 📌Запеклі суспільні дебати в США викликало переосмислення освітніх програм у державних школах, які стосувались висвітлення тем рабства, корінних народів, ролі «Батьків-засновників», тощо. Новий імпульс суперечкам надав «Проєкт 1619» (того ж таки The New York Times), який мав на меті «переосмислити історію країни, помістивши наслідки рабства та внесок темношкірих американців у центр національного наративу» (с). У відповідь на це, власну модель «патріотичного виховання» запропонував Дональд Трамп, який разом з прихильниками ініціював «Проєкт 1776», намагаючись «покласти край радикалізованому погляду на американську історію, який знеславлює Батьків-засновників США» (с); 📌Полем битви між цими ініціативами стали назви національних парків, пам’ятників та топонімів. Сторони залучають у цій боротьбі власних лідерів думок, політиків, публічних науковців, активістів, формуючи з їх допомогою фундамент власних стратегій. Історія у цих протистояннях «стала новим напрямком політичного пріоритету» (с); 📌За останні роки професію історика «депрофесіоналізували». В США 70% професорів у цій галузі працюють поза штатом. І статистика тут досить депресивна: кількість науковців на постійній роботі активно зменшується, а рівень їх доходу вже не відповідає навіть середньому класу. Одна з причин – акцент на прикладному характері науки, яка могла би принести очевидну користь людству, політикам, громадськості, державі, тощо. Тому пріоритет у освіті робиться на програми STEM, IT-галузь, інженерія, тощо. Це найчастіше відбувається за рахунок скорочення гуманітарних спеціальностей (історія, література, філософія). Гуманітарії стають навіть об’єктом глузування політиків, які не розуміють для чого витрачати тисячі доларів на (приміром) дослідження античної філософії чи іспанського живопису. Зокрема, Барак Обама у 2014 р. відверто заявив, що «люди потенційно можуть заробити набагато більше за допомогою кваліфікованого виробництва чи ремесла, ніж витрачати гроші на отримання наукового ступеня з історії мистецтва» (с). 🫣І дуже песимістичний висновок статті: «Окремі сфери нашої історії ніколи не будуть відомі лише тому, що хтось не отримає бодай прожиткового мінімуму на їх дослідження… Історію все більше вивчатимуть заможні, тобто ті, хто матиме джерела до фінансування. У майбутньому історію писатимуть не лише переможці, але й заможні люди…». ⚡️Повний текст статті за посиланням: #текст #стаття #роздуми #спадщина https://www.nytimes.com/2023/01/14/opinion/american-history-college-university-academia.html?fbclid=IwAR2RP73_t6OMx4YNCV2bKxNJsLIzg5y7a8DV9OvhFx8D2oGd0CU3IkrYptg

Давно обіцяла зробити підбірку тематичних каналів, які сама активно читаю. Ловіть мої щирі рекомендації: Анонімний автор 18 століття — довгоочікуваний канал Ігоря Ходжаніязова, де уже зараз можете послухати (буквально) як звучать очерет і кукурудза, хто такі ногаї і що там з кумисом у Криму. Буде багато про традиційну музику, мови й традиції, особливо зі Сходу й Півдня. Нотатки орієнталіста — веде історик Олексій Савченко. Дуже люблю цей канал на нетривіальні пости від огляду перекладів арабських творів чи крутих підбірок картин до екологічних тем про те, як лакрицю тепер вирощують на Аралі. Trips & Quips — довколаантропологічний канал Паші Морковкіна, де раніше було про небанальні подорожі, а тепер про небанальні кейси з історії й культури Африки й Близького Сходу. Обранці духів — канал Віталія Щепанського, де він фіксує минуле й сьогодення різних релігійних спільнот по світу, їхні традиції, костюми, повсякденні практики тощо. Смак сутінок — класний канал про японську релігію і фольклор. Якщо ви так само любите японську естетику, історії про камі і йокай, то не проґавте. Yizhakultura — канал історикині й видавниці Олени Брайченко про гастрономічну культуру в Україні й те, як їжа формує нас, а ми через неї репрезентуємо себе. Антропологія та етнографія — канал етнологині Марії Курячої, де, як вона саме каже, все без верби та калини і без шароварщини. Тобто тут все науково верифіковано й адекватно, берегині не пройдуть! Антропологинька — канал Тіни Полек, де вона не дуже часто, але супервлучно публікує якісні матеріали про те, що це за звір — антропологія, як розібратися в бізнес-антропології, які дослідження здійснються і навіщо. Генеалог Сергій Фазульянов — так, це канал генеалога, і тут ви знайдете все про те, як розкопувати інформацію про свій рід, хто і як у цьому може допомогти і з чого почати. Забута спадщина — дійсно цікавий канал про археологічні знахідки. Я постійно тут залипаю подивитися то на скіфські сережки, то на черговий меч вікінга, то на те, які портрети наконструювали з черепів. Ну, і нагадую про канали, які дублюються у фб, але раптом вам зручніше тут: Стромата палеозоолога Леоніда Горобця і Довколаботаніка ботаніка Олексія Коваленка. Релігієзнавчий хробак — канал Олега Кисельова, де знайдете багато корисної тематичної літератури. Плюс можете підписатися на його сімейний канал "КаКаШыБыЗы", де вони з дружиною постять історій з життя науковців у США, роблять огляди на наукові книги й скидають гарну музику. МОЗ попереджає, Озерна запобігає — канал біологині Дар'ї Озерної, де все доказове, збалансове і дуже важливе. От правда. Жоден пост не пропускаю. Ткацтво (weaving) — новенький канал моєї колеги Наталії Телегей, яка професійно вивчає народне ткацтво й те, що ми з тканиною взагалі у культурі робимо. Забуття — дуже особливий візуальний канал, де я постійно пропадаю. Тут постять фото руїн замків і костьолів, закинуті садиби й занедбані цвинтарі. Словом, моя давня пристрасть (зі школи обожнювала такі подорожі Україною). Якщо ви теж таке любите, заходьте. Ukrainian Art Digest by [esthète] Газета — ще один візуальний канал. Тут про українське мистецтво, твори й життя митців українського походження. Ящер на ундервуді — канал про кінокритику, який свого часу порадила Дарка Озерна, і ну як можна було не підписатися? Якщо любите кіно і раптом ще не там, раджу. На цей раз все. Біжіть підписуйтеся і поширюйте:)

Добраніч: 🌃 «Зоряна вулиця вночі», від сучасного японського художника Фукуїджі Казухіко (нар. 1955 р.). #Японія #мистецтво #ноктюрн

🖼Вечірні ритми "дабака" (або ж «дабка» - популярний на Близькому Сході танок), від єгипетського художника модерніста Ібрагіма Адхама Вонлі (1908-1959). #мистецтво #Єгипет