Нотатки орієнталіста. Orientalist notes

Стереоскоп – це оптичний «бінокль» для перегляду «об’ємних» знімків, або ж «стереопар». Ефект об’ємності в них створювався завдяки різній відстані між знімками та специфічному куту заломлення світла. Дуже дешевий і популярний для свого часу пристрій, відкриття технології якого приписують англійському фізику Чарльзу Вітстону (1802-1875). Як і більшість винаходів, стереоскоп створювали для наукових досліджень, але найбільшу популярність він здобув у комерційному напрямку «об’ємних фотографій» в другій пол. 19 – на поч. 20 ст. На відміну від фото, цей жанр з самого початку не претендував на мистецтво й сприймався як розвага. Прилад коштував дуже дешево, а стереопари виготовляли як листівки – з відомими творами мистецтва, знаковими місцями, видами «далеких країв» чи популярних туристичних маршрутів. Став у пригоді цей «девайс» також і етнографам, які фіксували на стереопарах сюжети, костюми, місця, які досліджували. Окремим популярним напрямком був орієнтальний жанр – з типажами та «екзотичними» місцями, до яких можна було здійснити «віртуальну 3d мандрівку». До кожної такої серії стереопар випускали «Пояснювальний текст», у якому стисло розповідали про звичаї, історію, вірування й спосіб життя місцевого населення. В Російській імперії були цілі серії таких стереопар з супровідним текстом, присвячені т.з. «національним регіонам та інородцям». Зокрема про Крим, Кавказ, Сибір, Туркестан (Центральну Азію загалом), тощо. 📝До серії "Крим" 1910 р. супровідний текст писав Бесчинский А.Я. "Пояснительный текст к серии Крым", 1908. Згодом трохи детальніше напишу про цю серію. #фото #Крим

🖼Знайшов собі в колекцію стереопару з інтерʼєром кримськотатарської мечеті: «Татарская мечеть внутри». Один парний знімок з серії «Крим» (Стереографическое издательство «Светъ», 1910). #Крим #мистецтво #колекція

🎥В коментарях скинули коротке відео про меморіал турецьким воякам у с. Лопушня: ✍️"У селі Лопушня на Івано-Франківщині знаходиться меморіальне військове кладовище османських воїнів, які загинули на Галицькому фронті у 1916-1917 роках під час Першої світової війни. Виконуючи свої союзницькі зобов'язання, турецький військовий міністр Енвер Паша (Enver Paşa) запропонував німцям і австрійцям допомогу у живій силі й озброєннях. Турецькі військові частини вступили у війну на боці Австро-Угорської імперії проти царської Росії. Турки добиралися в Україну міжконтинентальною залізницею Багдад–Берлін близько двох тижнів. Стамбул скерував в Галичину 40-тисячний корпус під командуванням генерала Севата Чобанлі. Неподалік, на узгір’ях гори Лисоні турецькі резервісти підсилювали позиції 35-го австро-угорського піхотного полку та полку Українських Січових Стрільців, які тримали там оборону. Українці також підсилювали контрнаступ турків і повертали в росіян втрачені раніше турками позиції. Всього на Галицькому фронті в часи Першої світової війни загинуло 12 тисяч турецьких воїнів, а тут покояться 200 загиблих бійців. У 2016 зусиллями місцевої громади та турецького посольства в Україні тут урочисто відкрили оновлений меморіал. Він побудований у вигляді каскаду, у верхній частині якого обеліск сторічної давності, а внизу — сучасний. На світлому обеліску є традиційні для тюркських поховань написи османською арабською мовою. Вгорі під півмісяцем написано “Він - Вічно Сущий”. Довший напис розбірливий частково, тут вдається прочитати “над їхніми душами прочитай Суру Аль-Фатіха” - Це назва першого і найважливішого розділу Корану, що коротко викладає головні догмати ісламу. Нижній напис означає “1807 рік”. Відомо, що в той рік відбувалася Афонська битва між Османською та Російською імперіями". https://www.youtube.com/watch?v=TiGPnAP66xQ #Османська_імперія #відео

Про османські підрозділи на Галичині в часи Першої світової останнім часом активно пишуть. Більше про цю тему можна дізнатись наприклад тут: https://zbruc.eu/node/53876 #текст #стаття #Османська_імперія

Про османських солдатів на Галичині, турецькі пісні замість колискової та перше знайомство з тюркським світом. 📚Читаю далі з великим інтересом нове видання "Омелян Пріцак: повернення до України" (упорядниця Таїсія Сидорчук, 2024), де зібрані інтерв'ю й дописи знакового українського сходознавця. Цікавий фрагмент з автобіографії дослідника, у якому він говорить про те, як особистий (часто навіть несвідомий) досвід здобутий в дитинстві, вплинув на його сприйняття тюркського світу: ✍️«Кілька обставин зробили з мене тюрколога. Три з них були несвідомими, і перша насправді почалась в 1916 році – за три роки до мого народження. Солдати Османської імперії, союзниці Австро-Угорської імперії, тоді розміщувались в Галичині. Один загін прибув до Луки – містечка, де жила моя мама, а дідусь довгий час виконував обов’язки голови громади. Будинок мого дідуся (де пізніше народився я) був розташований на краю дуже великого лугу. Неподалік проходили муштру османські солдати, і їхні меланхолійні пісні було чутно в покоях моєї матері та її молодшої сестри. Дівчатка почали наспівувати дивні мелодії та повторювати їхні іноземні слова. Османські офіцери часто навідувались до дідуся: як офіційно, так і неформально. Іноді до їхньої компанії допускалися й дівчата, незважаючи на пуританські звичаї, властиві добі правління Франца Йосипа, що переживали в той час на Галичині, а також попри те, що османські офіцери, які були мусульманами, заледве знали, як розмовляти з дівчатами-християнками. Сестри за будь якої нагоди просили офіцерів, які також розмовляли німецькою, виправити їхні «турецькі тексти». Вони вивчали основи розмови османо-турецької мови й навчились співати кілька популярних пісень типу турецьких mani (народних пісень, що складались з чотирьох рядків), а також османські військові марші. Досі пам’ятаю, що в ранньому дитинстві мама часто співала мені перед сном турецькі мелодії. Мої перші дитячі пісеньки були турецькими, і деякі з них я пам’ятаю донині. Матір також навчила мене рахувати по-турецьки від одного до ста й говорити кілька речень, не маючи, природно, жодного уявлення про граматику або структуру мови…». #текст #книга #Османська_імперія

Дуже люблю різноманітні «Книги костюмів», як «європейські» так і «східні». Вони завжди мають багато деталей та неочевидних контекстів. Багато цих книг передають типажі у стандартних, часто відтворюваних одноманітних позах. Ілюстрації містять акцент на «клейнодах», професійних, станових чи конфесійних ознаках. Виконані малюнки у 2D (так би мовити), без «зорового контакту», «художньої перспективи» й інших атрибутів, які би порушували обмеження на зображення живих істот в ісламі. В Стамбулі, та інших великих містах, було багато мініатюристів, які за доступні гроші виготовляли подібні ілюстрації для купців, мандрівників, дипломатів. Ці ілюстрації згодом могли доповнюватись вже самими замовниками (латинською, італійською, німецькою, шведською мовами), переростаючи у справжні «енциклопедії» з суб’єктивними враженнями та довідковими відомостями про історію, географію, культуру країн і регіонів. Торгівельний потенціал, шляхи сполучення, ендемічні хвороби, флору та фауну. А також їх мешканців. Книги костюмів презентували європейським правителям та знаті, привозили як дуже вартісний сувенір, або ж ефекту «презентацію\звіт» про здійснену роботу. Інколи – як своєрідне свідчення власної експертності в «східних справах». Таке собі навіть «резюме». На основі цих типажів і заміток цілі покоління науковців, філософів, митців уявляли собі «орієнт», відтворюючи образ його мешканців у чисельних творах вже європейського мистецтва. А політики навіть будували дипломатичні чи військові стратегії. #роздуми #текст #книга_костюмів

Кримські татари в книзі «Костюми Двору Великого Сеньйора» (Costumes de la Cour du Grand Seigneur). «Книгу костюмів» було укладено близько 1630 році. Вона містить 149 ілюстрацій з коментарями й описами італійською мовою. Це образи й типажі Османської імперії та підданих султана: чиновників, воїнів, професій, релігій і національних спільнот, які репрезентують державний устрій, військову могутність, суспільний уклад та зовнішній вигляд «Pax Ottomanica». На ілюстраціях: «Татарський хан» (Ґерай), «Татарський воїн» та «Посильний» (улак). «Посильний» має «роздвоєну» нагайку – характерний атрибут важливого «держслужбовця», який відповідав за доставку листів (довгий час це важливий обов'язок саме кримськотатарських вершників у османів). #Крим #кримські_татари #мистецтво #книга_костюмів

Червоне та біле: 🖼️Невелика підбірка акварелей від Мідорі Ямади, сучасної японської ілюстраторки з Тіби. Більше робіт художниці на її сайті: https://midoriyamadadays.tumblr.com/ #Японія #кіт #мистецтво

📚І власне сама книга "Омелян Пріцак: повернення до України". Більше своїх вражень про видання напишу трохи згодом. А для попереднього знайомства з контекстом - дуже раджу випуск подкасту на «Локальній історії» ("Без брому") з Таїсією Сидорчук, упорядницею видання та дослідницею, яка очолює Меморіальний кабінет-бібліотеку Омеляна Пріцака. Слухав цей випуск з великим інтересом. https://www.youtube.com/watch?v=2PGvoZV7iao #книга #інтервю #чтиво #відео

Дисертація про колоніальний досвід України та Замбії: 📚Читаю зараз нове видання "Омелян Пріцак: повернення до України" (упорядниця Таїсія Сидорчук, 2024), де зібрані інтерв'ю й дописи знакового українського сходознавця. Натрапив на цікавий епізод з інтер'ю 1990 р., в якому О. Пріцак згадує обставини створення українського наукового осередку в Гарварді та потребу консолідації українознавчих студій в світі (зокрема в країнах Азії та Африки): 📝"...Вся история Украины связана с миром. Осознание этого овладевает учеными в разных частях света, и это нормально, если работавший у нас профессор Токийского университета Казуо Накаи хочет создать у себя украиноведческую кафедру. Бывают и неожиданности, связаные с нашими занятиями. Однажды появилась у меня (в Гарварді - авт.) элегантная черная дама, представилась как декан университета в Лусаке и спросила, не примем ли мы ее докторанта. Оказалось, он пишет диссертацию, содержащую сравнительный исторический анализ: "Замбия под владычеством Англии и Украина под владычеством России" (громкий смех)...". ✍️Ех, зараз би з великим інтересом познайомився зі змістом цієї дисертації. Цікаво, чи була вона взагалі захищена і чи продовжував автор ці дослідження? П.С. У 2024 р. Кулеба відвідував Замбію та говорив про створення у цій країні "продовльчого хабу" для Африки. А могли б говорити й про науку🤔 #Африка #Замбія #Україна #колоніалізм

☕️Чудова віртуальна екскурсія виставкою про кавову традицію в Османській імперії. Музей Пера, Стамбул. Пощастило якось наживо побачити подібну колекцію. #кава #Османська_імперія #Стамбул https://www.peramuzesi.org.tr/3b-tur/kahve-molasi/

Трохи орієнтальної ботаніки: 🖼"Природнича історія Алеппо" (Лондон, 1794), від Александа Рассела (1715-1768), шотландського лікаря й науковця доби Просвітництва. Праця описує природу, флору та фауну Сирії, а також місцеві хвороби й епідемії. Частина книги присвячена людям: їх звичаям і способу життя, через які автори намагались пояснити певні "хронічні захворювання" в регіоні (зокрема епідемії). На ілюстраціях детально зображений кавовий посуд - кавники, філіжанки, зарфи. Описана культура вживання тютюну й пиття кави. Александр Рассел працював лікарем на британській фабриці в Алеппо з 1740 по 1754 рр. Деякий час був головним лікарем міста. Свою книгу видав вже після повернення в Единбург. Пізніше, видання відредагував та доповнив його зведений брат Патрік Рассел, також відомий досілдник, який окрім Сирії працював в Індії, де вивчав місцевих рептилій і не тільки. Книгу можна погортати тут: #Сирія #кава #ботаніка #медицина https://archive.org/details/naturalhistoryof00russ/page/4/mode/thumb

Знову трохи робіт Августа Вільгельма Кізеветтера (1811-1865), німецького художника, мандрівника, етнографа. Цього разу підбірка про Кавказ: Вірменія, Грузія, Азербайджан (Єреван, Тбілісі, Азербайджан), а також відомі пам'ятки середини ХІХ століття. Колекція Музею європейських культур в Берліні. #мистецтво #Кавказ

Відкрито передзамовлення на цікаву книгу, присвячену епізоду біографії Марії Вязьмітіної (1896-1994) – української радянської археологині, мистецтвознавиці, сходознавиці. У 1940-х роках вчена брала участь у радянській Південно-Туркменістанській археологічній комплексній експедиції Міхаіла Массона, де керувала окремим загоном на городищі та некрополі парфянської Нової Ніси (Туркменістан). Окрім біографічного нарису, книга містить листування під час експедиції та статтю Марії Вязьмітіної про парфянських воїнів, яка з прикрих причин не була опублікована. Видання адресоване широкій аудиторії, зокрема археологам, історикам, культурологам, сходознавцям, мистецтвознавцям, а також любителям історії та військової справи. Крім того, дослідження може зацікавити фахівців у галузі постколоніальних студій. Замовити можна за посиланням: https://docs.google.com/forms/d/1zEnP1HdZJjStTWxDjz_N76jTiFnROoL_d6otptWMCns/edit

Недавно Довженко Центр записутив онлайн-кінотеатр, на якому за невеликі гроші можна подивитись фільми з їхньої колекції. Особисто мені дуже важливий фільм Алім. Дослідник Усеїн Боданінський, директор Бахчисарайського музею, був науковим консультантом і додав багато деталей побуту 19 століття. Чудове занурення в епоху. Я на твіторі запостив підбірку особливо цікавих кадрів, за якими можна вивчати історію культури Криму. От зібрано одним текстом: https://threadreaderapp.com/thread/1880734046483063286.html

Давно не було японських котів: 🖼Чорний кіт, від Тошиюкі Енокі (нар. у 1961), сучасного японського художника. В одному з інтерв'ю він говорить, що у своїх роботах використовує досвід реставрації давніх творів мистецтва - японських та європейських. Йому подобається те, як час накладає особливий відбиток на картинах чи артефактах, що виражається у їх відтінках та фактурі. Художник називає це "дозріванням матеріалу". Тошиюкі Енокі намагається враховувати ці природні поцеси ще на етапі задуму своїх картин, що надає його роботам впізнаваного стилю. #японія #мистецтво #кіт

🖼Кримські татари у французькій праці про історію Османської імперії, авторства Ігнатія Мураджи д’Оссона (Тосуняна) (1740-1807), відомого вірменського сходознавця, історика і дипломата, який прагнув написати комплексну історію Османської імперії. Автор народився у Стамбулі, в вірменській католицькій родині. Його батько служив при шведському посольстві у Османській імперії. Згодом, він привів туди власного сина, який завдяки знанню арабської та турецької мов збудував кар’єру на дипломатичній службі Швеції й Франції, отримав там дворянство, землю й низку високих державних нагород. Ігнатій д’Оссон (Тосунян) прагнув описати правління султана Селіма ІІ (сина Роксолани), але отримавши дозвіл працювати з османськими джерелами, в результаті зібрав матеріали на серію ілюстрованих видань «Tableau Général de l’Empire Othoman» про історію Османської імперії, які завершив та опублікував у Франції напередодні революції (у 1788 та 1789 роках). #мистецтво #Османська_імперія #Стамбул #Крим #кримські_татари

Цитата у продовження: ✍«В 1860 р. було вирішено царським Петербургом остаточно «замирити» Кавказ, тобто попросту задушити його в крові. Щоб цього досягти, царські генерали нічого кращого не знайшли, щоб удатись до старих засобів… Було вирішено масово переселити чорноморських козаків за Кубань. Розрахунок був простий: на новому місці козак волею чи неволею, а воюватиме з черкесом, бо, мовляв, йому доведеться захищати свою хату та своїх діти від «диких» горців…». #текст #чтиво #Кубань #Кавказ #колоніалізм

Нещодавно український парламент визнав геноцид черкеського народу. Російський колоніалізм на Кавказі, визвольна війна та трагічна доля його народів – це теми, які досить виразно представлені в творах українських письменників, дослідників, журналістів різних поколінь. З-поміж іншого, тут накладається відбиток ще й «українського контексту»: одні автори порівнювали російські колоніальні практики на Кавказі зі схожим досвідом регіонів України (зокрема Криму, Причорномор’я, Слобожанщини); інших авторів цікавила доля українських колоністів, якими російський уряд намагався заселяти Кавказ, а згодом - прагнув перебудувати їх ідентичність на загальноросійську. 📚Одним з таких творів, що піднімає питання трагічної долі черкесів та російського колоніалізму, є нарис «Кубань» (1928), від Петра Лісового (Сващенка, 1891-1937), українського письменника, журналіста та ветерана Першої світової, якого сталінський режим репресував у 1937 році. Петро Лісовий відвідав Кубань за розпорядженням газети «Вісті ВУЦВК» у 1927 р., щоб ознайомитись з «національно-культурним будівництвом в регіоні». Тут його провідником був давній приятель Гаврило Доброскок. Він показав Лісовому навколишні місця та відвіз до аулу Афінсіп в Адигеї. Репортаж про Кубань був оформлений вже у Харкові після повернення. Цей нарис став фатальним для журналіста і згодом буде використаний як один з доказів його «контрреволюційної та націоналістичної діяльності». Трохи більше про життя Петра Лісового раджу почитати у статті Ярини Цимбал на Локальній історії. Посилання даю у коментарях. Твір «Кубань» 1928 р. багато чим може зацікавити дослідників. З художньої точки зору він написаний як тревелог, сповнений «духом фронтиру». Поруч з цим, у творі присутні орієнтальні типажі, зокрема жителів аулу Афінсіп. Про їх традиційну культуру та спосіб життя автор пише у контексті «пережитків складного минулого», яким покладе край нова влада і невідворотна модернізація. Теза, яка відображає загальні ідеї свого часу. Напередодні поїздки на Кубань Лісовий уважно вивчав історію регіону та обставини його колонізації. У творі багато цитат, посилань, власних роздумів про долю черкесів, а також їх відносини з російською владою та козаками-поселенцями. Піднімається питання методів заселення Кавказу царським урядом, через знищення традиційного господарства й еліти місцевих народів👇 #текст #Кавказ #Україна #колоніалізм

Останнім часом не було можливості писати на каналі. Але невеличкий позитив - за цей час поповнив свою колекцію ще кількома листівками початку 20 ст. 🖼️Кримськотатарські дівчата (заміжня жінка та дівчина), з популярної серії листівок «Types de Tartarie» («Татарські типи»). Орієнтальні типажі, від відомої шведської фірми Granbergs Konstindustri Aktiebolag (або ж «GKA»). Початок 20 ст. Одну листівку відправили з Криму до Дніпра (тогочасний Катеринослав), з супровідним текстом французькою мовою. Детальніше про листівки й тих, хто на них зображений, напишу трохи згодом. Карл Густаав Гранберг (1865-1923) був одним з найбільших видавців листівок на рубежі 19 – початку 20 століть. Він друкував на картках відомі твори живопису, фотографії пейзажів, види європейських країн та міст. Згодом вийшов на американський та азійський ринки. Чимало листівок його фірма надрукувала з видами Російської імперії та орієнтальними сюжетами різних національних спільнот. #Крим #кримські_татари #колекція #листівка #мистецтво