Нотатки орієнталіста. Orientalist notes

Кримські татари в книзі «Костюми Двору Великого Сеньйора» (Costumes de la Cour du Grand Seigneur). «Книгу костюмів» було укладено близько 1630 році. Вона містить 149 ілюстрацій з коментарями й описами італійською мовою. Це образи й типажі Османської імперії та підданих султана: чиновників, воїнів, професій, релігій і національних спільнот, які репрезентують державний устрій, військову могутність, суспільний уклад та зовнішній вигляд «Pax Ottomanica». На ілюстраціях: «Татарський хан» (Ґерай), «Татарський воїн» та «Посильний» (улак). «Посильний» має «роздвоєну» нагайку – характерний атрибут важливого «держслужбовця», який відповідав за доставку листів (довгий час це важливий обов'язок саме кримськотатарських вершників у османів). #Крим #кримські_татари #мистецтво #книга_костюмів

Червоне та біле: 🖼️Невелика підбірка акварелей від Мідорі Ямади, сучасної японської ілюстраторки з Тіби. Більше робіт художниці на її сайті: https://midoriyamadadays.tumblr.com/ #Японія #кіт #мистецтво

📚І власне сама книга "Омелян Пріцак: повернення до України". Більше своїх вражень про видання напишу трохи згодом. А для попереднього знайомства з контекстом - дуже раджу випуск подкасту на «Локальній історії» ("Без брому") з Таїсією Сидорчук, упорядницею видання та дослідницею, яка очолює Меморіальний кабінет-бібліотеку Омеляна Пріцака. Слухав цей випуск з великим інтересом. https://www.youtube.com/watch?v=2PGvoZV7iao #книга #інтервю #чтиво #відео

Дисертація про колоніальний досвід України та Замбії: 📚Читаю зараз нове видання "Омелян Пріцак: повернення до України" (упорядниця Таїсія Сидорчук, 2024), де зібрані інтерв'ю й дописи знакового українського сходознавця. Натрапив на цікавий епізод з інтер'ю 1990 р., в якому О. Пріцак згадує обставини створення українського наукового осередку в Гарварді та потребу консолідації українознавчих студій в світі (зокрема в країнах Азії та Африки): 📝"...Вся история Украины связана с миром. Осознание этого овладевает учеными в разных частях света, и это нормально, если работавший у нас профессор Токийского университета Казуо Накаи хочет создать у себя украиноведческую кафедру. Бывают и неожиданности, связаные с нашими занятиями. Однажды появилась у меня (в Гарварді - авт.) элегантная черная дама, представилась как декан университета в Лусаке и спросила, не примем ли мы ее докторанта. Оказалось, он пишет диссертацию, содержащую сравнительный исторический анализ: "Замбия под владычеством Англии и Украина под владычеством России" (громкий смех)...". ✍️Ех, зараз би з великим інтересом познайомився зі змістом цієї дисертації. Цікаво, чи була вона взагалі захищена і чи продовжував автор ці дослідження? П.С. У 2024 р. Кулеба відвідував Замбію та говорив про створення у цій країні "продовльчого хабу" для Африки. А могли б говорити й про науку🤔 #Африка #Замбія #Україна #колоніалізм

☕️Чудова віртуальна екскурсія виставкою про кавову традицію в Османській імперії. Музей Пера, Стамбул. Пощастило якось наживо побачити подібну колекцію. #кава #Османська_імперія #Стамбул https://www.peramuzesi.org.tr/3b-tur/kahve-molasi/

Трохи орієнтальної ботаніки: 🖼"Природнича історія Алеппо" (Лондон, 1794), від Александа Рассела (1715-1768), шотландського лікаря й науковця доби Просвітництва. Праця описує природу, флору та фауну Сирії, а також місцеві хвороби й епідемії. Частина книги присвячена людям: їх звичаям і способу життя, через які автори намагались пояснити певні "хронічні захворювання" в регіоні (зокрема епідемії). На ілюстраціях детально зображений кавовий посуд - кавники, філіжанки, зарфи. Описана культура вживання тютюну й пиття кави. Александр Рассел працював лікарем на британській фабриці в Алеппо з 1740 по 1754 рр. Деякий час був головним лікарем міста. Свою книгу видав вже після повернення в Единбург. Пізніше, видання відредагував та доповнив його зведений брат Патрік Рассел, також відомий досілдник, який окрім Сирії працював в Індії, де вивчав місцевих рептилій і не тільки. Книгу можна погортати тут: #Сирія #кава #ботаніка #медицина https://archive.org/details/naturalhistoryof00russ/page/4/mode/thumb

Знову трохи робіт Августа Вільгельма Кізеветтера (1811-1865), німецького художника, мандрівника, етнографа. Цього разу підбірка про Кавказ: Вірменія, Грузія, Азербайджан (Єреван, Тбілісі, Азербайджан), а також відомі пам'ятки середини ХІХ століття. Колекція Музею європейських культур в Берліні. #мистецтво #Кавказ

Відкрито передзамовлення на цікаву книгу, присвячену епізоду біографії Марії Вязьмітіної (1896-1994) – української радянської археологині, мистецтвознавиці, сходознавиці. У 1940-х роках вчена брала участь у радянській Південно-Туркменістанській археологічній комплексній експедиції Міхаіла Массона, де керувала окремим загоном на городищі та некрополі парфянської Нової Ніси (Туркменістан). Окрім біографічного нарису, книга містить листування під час експедиції та статтю Марії Вязьмітіної про парфянських воїнів, яка з прикрих причин не була опублікована. Видання адресоване широкій аудиторії, зокрема археологам, історикам, культурологам, сходознавцям, мистецтвознавцям, а також любителям історії та військової справи. Крім того, дослідження може зацікавити фахівців у галузі постколоніальних студій. Замовити можна за посиланням: https://docs.google.com/forms/d/1zEnP1HdZJjStTWxDjz_N76jTiFnROoL_d6otptWMCns/edit

Недавно Довженко Центр записутив онлайн-кінотеатр, на якому за невеликі гроші можна подивитись фільми з їхньої колекції. Особисто мені дуже важливий фільм Алім. Дослідник Усеїн Боданінський, директор Бахчисарайського музею, був науковим консультантом і додав багато деталей побуту 19 століття. Чудове занурення в епоху. Я на твіторі запостив підбірку особливо цікавих кадрів, за якими можна вивчати історію культури Криму. От зібрано одним текстом: https://threadreaderapp.com/thread/1880734046483063286.html

Давно не було японських котів: 🖼Чорний кіт, від Тошиюкі Енокі (нар. у 1961), сучасного японського художника. В одному з інтерв'ю він говорить, що у своїх роботах використовує досвід реставрації давніх творів мистецтва - японських та європейських. Йому подобається те, як час накладає особливий відбиток на картинах чи артефактах, що виражається у їх відтінках та фактурі. Художник називає це "дозріванням матеріалу". Тошиюкі Енокі намагається враховувати ці природні поцеси ще на етапі задуму своїх картин, що надає його роботам впізнаваного стилю. #японія #мистецтво #кіт

🖼Кримські татари у французькій праці про історію Османської імперії, авторства Ігнатія Мураджи д’Оссона (Тосуняна) (1740-1807), відомого вірменського сходознавця, історика і дипломата, який прагнув написати комплексну історію Османської імперії. Автор народився у Стамбулі, в вірменській католицькій родині. Його батько служив при шведському посольстві у Османській імперії. Згодом, він привів туди власного сина, який завдяки знанню арабської та турецької мов збудував кар’єру на дипломатичній службі Швеції й Франції, отримав там дворянство, землю й низку високих державних нагород. Ігнатій д’Оссон (Тосунян) прагнув описати правління султана Селіма ІІ (сина Роксолани), але отримавши дозвіл працювати з османськими джерелами, в результаті зібрав матеріали на серію ілюстрованих видань «Tableau Général de l’Empire Othoman» про історію Османської імперії, які завершив та опублікував у Франції напередодні революції (у 1788 та 1789 роках). #мистецтво #Османська_імперія #Стамбул #Крим #кримські_татари

Цитата у продовження: ✍«В 1860 р. було вирішено царським Петербургом остаточно «замирити» Кавказ, тобто попросту задушити його в крові. Щоб цього досягти, царські генерали нічого кращого не знайшли, щоб удатись до старих засобів… Було вирішено масово переселити чорноморських козаків за Кубань. Розрахунок був простий: на новому місці козак волею чи неволею, а воюватиме з черкесом, бо, мовляв, йому доведеться захищати свою хату та своїх діти від «диких» горців…». #текст #чтиво #Кубань #Кавказ #колоніалізм

Нещодавно український парламент визнав геноцид черкеського народу. Російський колоніалізм на Кавказі, визвольна війна та трагічна доля його народів – це теми, які досить виразно представлені в творах українських письменників, дослідників, журналістів різних поколінь. З-поміж іншого, тут накладається відбиток ще й «українського контексту»: одні автори порівнювали російські колоніальні практики на Кавказі зі схожим досвідом регіонів України (зокрема Криму, Причорномор’я, Слобожанщини); інших авторів цікавила доля українських колоністів, якими російський уряд намагався заселяти Кавказ, а згодом - прагнув перебудувати їх ідентичність на загальноросійську. 📚Одним з таких творів, що піднімає питання трагічної долі черкесів та російського колоніалізму, є нарис «Кубань» (1928), від Петра Лісового (Сващенка, 1891-1937), українського письменника, журналіста та ветерана Першої світової, якого сталінський режим репресував у 1937 році. Петро Лісовий відвідав Кубань за розпорядженням газети «Вісті ВУЦВК» у 1927 р., щоб ознайомитись з «національно-культурним будівництвом в регіоні». Тут його провідником був давній приятель Гаврило Доброскок. Він показав Лісовому навколишні місця та відвіз до аулу Афінсіп в Адигеї. Репортаж про Кубань був оформлений вже у Харкові після повернення. Цей нарис став фатальним для журналіста і згодом буде використаний як один з доказів його «контрреволюційної та націоналістичної діяльності». Трохи більше про життя Петра Лісового раджу почитати у статті Ярини Цимбал на Локальній історії. Посилання даю у коментарях. Твір «Кубань» 1928 р. багато чим може зацікавити дослідників. З художньої точки зору він написаний як тревелог, сповнений «духом фронтиру». Поруч з цим, у творі присутні орієнтальні типажі, зокрема жителів аулу Афінсіп. Про їх традиційну культуру та спосіб життя автор пише у контексті «пережитків складного минулого», яким покладе край нова влада і невідворотна модернізація. Теза, яка відображає загальні ідеї свого часу. Напередодні поїздки на Кубань Лісовий уважно вивчав історію регіону та обставини його колонізації. У творі багато цитат, посилань, власних роздумів про долю черкесів, а також їх відносини з російською владою та козаками-поселенцями. Піднімається питання методів заселення Кавказу царським урядом, через знищення традиційного господарства й еліти місцевих народів👇 #текст #Кавказ #Україна #колоніалізм

Останнім часом не було можливості писати на каналі. Але невеличкий позитив - за цей час поповнив свою колекцію ще кількома листівками початку 20 ст. 🖼️Кримськотатарські дівчата (заміжня жінка та дівчина), з популярної серії листівок «Types de Tartarie» («Татарські типи»). Орієнтальні типажі, від відомої шведської фірми Granbergs Konstindustri Aktiebolag (або ж «GKA»). Початок 20 ст. Одну листівку відправили з Криму до Дніпра (тогочасний Катеринослав), з супровідним текстом французькою мовою. Детальніше про листівки й тих, хто на них зображений, напишу трохи згодом. Карл Густаав Гранберг (1865-1923) був одним з найбільших видавців листівок на рубежі 19 – початку 20 століть. Він друкував на картках відомі твори живопису, фотографії пейзажів, види європейських країн та міст. Згодом вийшов на американський та азійський ринки. Чимало листівок його фірма надрукувала з видами Російської імперії та орієнтальними сюжетами різних національних спільнот. #Крим #кримські_татари #колекція #листівка #мистецтво

🖼️Теплі кольори Стамбулу, у роботах Івана Ціоглінського (1858-1913), одного з зачинателів польського імпресіонізму. З колекції Національного музею в Варшаві. ✍️Іван Ціоглінський шукав в орієнтальних сюжетах яскраві кольори. На початку 20 ст. багато подорожував Кавказом, Близьким Сходом та Північною Африкою в пошуках натхнення. Під впливом творчості Адама Міцкевича відвідував і малював Крим. Частина колекції його чудових робіт також зберігається сьогодні у Львові. #мистецтво #Стамбул #Туреччина #Польща #Україна

🎥Чудовий випуск про різноманітні трунки, які були поширені на українських теренах ранньомодерної доби. Багато згадується у випуску й про орієнтальне - каву, тютюн, кальяни. Згадую, як мені трапилась в одному документі 17 ст., серед опису майна, згадка про "бардак". Я був подумав, що це тюркізм, яким позначали буквально кубок чи чашу (bardaq кримськотатарською - кубок, склянка, чаша). Але пан Олексій зазначає, що так називали в староукраїнській мові чашу для кальяну. Зокрема - яка була серед опису майна гетьмана Івана Самойловича. Тож, раджу дивитись випуск: #відео https://youtu.be/SnwpBBXe_FU?si=Z_QX7O5sUNmtWSQA

🖼️Кримські татари, у роботах Августа Вільгельма Кізеветтера (1811-1865), німецького художника, мандрівника, етнографа, який жив в Криму з 1845 по 1847 роки. Колекція Музею європейських культур в Берліні. На портретах типажі: школяр (мій фаворит), заможний чоловік, бідний чоловік, літній чоловік, ногаєць, кримський татарин з Карасубазара. Кізеветтер жив переважно в Бахчисараї, Акмесджиті, Гурзуфі. І трохи в Ялті. Намагався «зануритись» у місцеве середовище: вдягався у кримськотатарський одяг, вивчав слова, наймав перекладачів, які пояснювали йому місцеві звичаї, обряди, ремесла. А ще – багато малював і створював макети, зокрема Бахчисарайського палацу, кав’ярні, селища на південному узбережжі. Свій досвід художник детально описав у щоденниках. Загалом, це атмосферна й дуже популярна серед дослідників серія картин. #Крим #кримські #татари #мистецтво

Деколоніальний цитатник: ✍"Більшість істориків бачать азійський світ з палуби корабля, валу фортеці чи високої галереї торгового дому" (1934). Цитата Якоба Корнеліуса ван Леура, або ж Дж. С. ван Леура (1908-1942), впливового інтелектуала, який запропонував погляд на історію Південно-Східної Азії, орієнтований на корінне населення. Сам автор загинув досить рано, під час Тихоокеанської військової кампанії 1942 р. Але його ідеї мали великий вплив на концепції заморської історії та деколонізації, що набули популярності після Другої світової війни. У своїй праці "Індонезійське суспільноство: нариси соціальної та економічної історії" він писав в т.ч. про те, що історію країн, народів і регіонів не можна починати лише з часу їх завоювання і включення до колоніальних імперій. Ця теза зараз сприймається як щось очевидне, але для тих часів вважалась навіть дуже категоричною. І вона актуальна не лише для переосмислення "заморських колоній", але й інших регіонів. Зокрема Східної Європи. https://archive.org/details/indonesiantrades0000jcva/page/n7/mode/2up #цитата #деколонізація #погляд

-Чи чули ви про Україну? – питаю його нарешті. -Чув, - відповідає Саті, - це на півдні росії така країна, що хоче волі так, як і ми, араби. З моєї черги розказую Саті історію українського відродження. Історію великого пробудження і кривавого хрещення України, що коштувало життя найкращих синів народу. Мій учений араб слухає уважно, похитуючи головою, а потім додає як би у відповідь власним моїм думкам: -Що значить життя одиниці супроти величності ідеалу? Потім виходимо на чердак по кладу. Із сивих глибин світу непомітно встає день. Він відзначує межі моря і гасить зоряні світла. Згодом з’являються на покладі перші сірі шинелі французьких колоніальних вояків… Але я не можу позбутися думок про Саті і його останні слова… Хто так думає, той побідити мусить. Це для вас встає нині день – Народи Сходу. Степан Левинський, «Паризькі настрої» (1926). 📝На поч. 1920-х років на пароплаві з Єгипту до Сирії український письменник, сходознавець та дипломат Степан Левинський (1897-194) познайомився з Саті Єль Ґієрі, або ж Саті аль-Ґусрі (1879-1968), відомим сирійським та іракським політиком, письменником, просвітником, а також одним з найвпливовіших ідеологів панарабізму. Коли у жовтні 1918 р. було створено Арабське королівство Сирія, Саті аль-Ґусрі став міністром освіти в уряді короля Фейсала. Оголошення французького мандату на ці території, а також поразка під Майсалуном від армії генерала Анрі Гуро поклали край цій короткій незалежності. Фейсал зайнявся розбудовою держави в Іраку, а разом з ним у цій країні осів і Саті аль-Ґусрі, виховавши кілька поколінь сирійських та іракських політиків. Він вважав, що головними умовами для формування нації є рідна мова та спільна культура. Саме ці чинники можуть відродити політичну націю, навіть після втрати державності в минулому. У розмові між Степаном Левинським та Саті аль-Ґусрі відчувається емпатія, адже обидва інтелектуали належали до народів, що у фіналі Великої війни вимушені були відстоювати своє право на самовизначення та незалежність у важкій боротьбі. Деколоніалізм, модернізація, просвітництво, національне відродження та право на суб’єктність – це ті теми, які найбільше турбували співрозмовників. #Сирія #Ірак #Україна #текст

✍"Я трохи здригнув, мимоволі очі потяглися ще більш на північ. По взгір’ю розкинулася Алупка… Вона ще спить… Куняє прехороша мечеть зі своїм високим мінаретом: мені здається, що він вип’явся вгору, аби зазирнути в очі Ай-Петрі, глянути на сніги білі в широких щілинах високої гори скелястої, але, побачивши, яка темна гнобительська хмара суне з півночі на Ай-Петрі, мінарет злякався, принишк, доки мулла, кличучи «правовірних» на молитву, не зрушить його спокою…". 📚З оповідання "Ранком в Алупці" (1895), Олександа Кониського (1836-1900), відомого українського літературного та громадського діяча. Мечеть в Алупці була збудована у 1834 р. за проєктом Філіппа Ельсона (1793-1867). У 1927 р. пам'ятка сильно постраждала від землетрусу й була розібрана на будівельні матеріали радянською владою. Її купол і мінатер, якы описуэ Кониський, можна побачити на літографії від видавництва Еміля Берндта (Verlag v. Emil Berndt). #Крим #Алупка #текст #мистецтво