Іронічний історик
رفتن به کانال در Telegram
Блог Івана Міщука, дипломованого історика, випускника КНУ ім. Шевченка. Розказую про історію та літературу. Роблю людей розумнішими. Інші мої соцмережі: https://linktr.ee/ironic_historian Співпраця - @mi_shchuk
نمایش بیشتر1 793
مشترکین
اطلاعاتی وجود ندارد24 ساعت
+77 روز
+1030 روز
در حال بارگیری داده...
کانالهای مشابه
ابر برچسبها
اشارات ورودی و خروجی
---
---
---
---
---
---
جذب مشترکین
سپتامبر '26
سپتامبر '26
+3
در 0 کانالها
اوت '26
+36
در 2 کانالها
Get PRO
ژوئیه '26
+37
در 0 کانالها
Get PRO
ژوئن '26
+24
در 0 کانالها
Get PRO
مه '26
+42
در 3 کانالها
Get PRO
آوریل '26
+42
در 6 کانالها
Get PRO
مارس '26
+34
در 4 کانالها
Get PRO
فوریه '26
+22
در 0 کانالها
Get PRO
ژانویه '26
+11
در 1 کانالها
Get PRO
دسامبر '25
+29
در 1 کانالها
Get PRO
نوامبر '25
+67
در 5 کانالها
Get PRO
اکتبر '25
+41
در 4 کانالها
Get PRO
سپتامبر '25
+11
در 1 کانالها
Get PRO
اوت '25
+12
در 0 کانالها
Get PRO
ژوئیه '25
+10
در 0 کانالها
Get PRO
ژوئن '25
+15
در 1 کانالها
Get PRO
مه '25
+27
در 0 کانالها
Get PRO
آوریل '25
+12
در 0 کانالها
Get PRO
مارس '25
+64
در 3 کانالها
Get PRO
فوریه '25
+64
در 2 کانالها
Get PRO
ژانویه '25
+25
در 2 کانالها
Get PRO
دسامبر '24
+15
در 0 کانالها
Get PRO
نوامبر '24
+53
در 3 کانالها
Get PRO
اکتبر '24
+105
در 2 کانالها
Get PRO
سپتامبر '24
+4
در 0 کانالها
Get PRO
اوت '24
+10
در 1 کانالها
Get PRO
ژوئیه '24
+15
در 4 کانالها
Get PRO
ژوئن '24
+16
در 0 کانالها
Get PRO
مه '24
+4
در 0 کانالها
Get PRO
آوریل '24
+22
در 0 کانالها
Get PRO
مارس '24
+21
در 0 کانالها
Get PRO
فوریه '24
+35
در 3 کانالها
Get PRO
ژانویه '24
+53
در 9 کانالها
Get PRO
دسامبر '23
+27
در 0 کانالها
Get PRO
نوامبر '23
+81
در 3 کانالها
Get PRO
اکتبر '23
+12
در 0 کانالها
Get PRO
سپتامبر '23
+15
در 0 کانالها
Get PRO
اوت '23
+10
در 0 کانالها
Get PRO
ژوئیه '23
+13
در 0 کانالها
Get PRO
ژوئن '23
+18
در 0 کانالها
Get PRO
مه '23
+15
در 0 کانالها
Get PRO
آوریل '23
+23
در 0 کانالها
Get PRO
مارس '23
+139
در 0 کانالها
Get PRO
فوریه '23
+15
در 0 کانالها
Get PRO
ژانویه '23
+168
در 0 کانالها
Get PRO
دسامبر '22
+73
در 0 کانالها
Get PRO
نوامبر '22
+168
در 0 کانالها
Get PRO
اکتبر '22
+129
در 0 کانالها
Get PRO
سپتامبر '22
+57
در 0 کانالها
Get PRO
اوت '22
+34
در 0 کانالها
Get PRO
ژوئیه '22
+82
در 0 کانالها
Get PRO
ژوئن '22
+14
در 0 کانالها
Get PRO
مه '22
+142
در 0 کانالها
Get PRO
آوریل '22
+457
در 0 کانالها
Get PRO
مارس '22
+187
در 0 کانالها
Get PRO
فوریه '22
+46
در 0 کانالها
Get PRO
ژانویه '22
+42
در 0 کانالها
Get PRO
دسامبر '21
+16
در 0 کانالها
Get PRO
نوامبر '21
+39
در 0 کانالها
Get PRO
اکتبر '21
+25
در 0 کانالها
Get PRO
سپتامبر '21
+14
در 0 کانالها
Get PRO
اوت '21
+11
در 0 کانالها
Get PRO
ژوئیه '21
+15
در 0 کانالها
Get PRO
ژوئن '21
+30
در 0 کانالها
Get PRO
مه '21
+330
در 0 کانالها
| تاریخ | رشد مشترکین | اشارات | کانالها | |
| 04 سپتامبر | +1 | |||
| 03 سپتامبر | 0 | |||
| 02 سپتامبر | 0 | |||
| 01 سپتامبر | +2 |
پستهای کانال
+3
У рамках підтримки українських видавництв почав скуповувати книжки, які відкладав до кращих часів.
Першими стали книжки від невеликого видавництва "Печера Платона".
"Пиво і чорнило" — про життя київських студентів від 19 до початку 20 століття. Як жили і навчалися, розважалися і тд. Автор — випускник мого факультету, і я слухав з ним подкаст на тему книжки (бо це і його дисертація), то має бути цікаво.
"Казка про потерпілого від кораблетрощі" — це казка часів Давнього Єгипту, їй близько 4 тисяч років (жесть!). Я читав її, коли вчився на 1 курсі на парах з історії стародавнього світу, пора поновити спогади.
Ну і подивіться, яку милу листівку додали, ще й з написом від живої людини! Чорнила розмазав я, був трошки криворукий
А ви що будете на вихідних читати?
| 2 |  У мене майже кожен день стає днем підтримки видавництв. Сьогодні забрав книжку про історію Китаю.
Якраз недавно прочитав "Тлумача тіл" — детектив у сеттингу середньовічного Китаю — і тепер маю інтерес трішки поглибити свої знання у династіях та імперіях Піднебесної.
Видали цю красу "Лобстер".
У коментах показую, від чого кайфонув найбільше у книжці 😁 | 553 |
| 3 |  Книжки про історію, які можна треба купити
Ви бачили в новинах жахіття із складами книжок. Без книжок видавництвам не буде що продавати, а нам — купувати. І нам буде погано, дуже погано. Тому видавців і книгарні зараз треба підтримати найпростішим шляхом: придбати книжок. Навіть якщо не плануєте читати.
У цьому дописі я зібрав 10 нонфікшн-книжок різних видавництв, які прочитав або маю у бібліотеці, і які сміливо рекомендую. Усі посилання ведуть на сайти видавництв.
1. «Брама Європи», Сергій Плохій (КСД)
Базова книжка з історії України. Написана для іноземців, і тому ідеально підходить для українців, які хочуть згадати, що відбувалося на нашій Батьківщині протягом останніх 2 тисяч літ.
2. «Під подушку чи під ялинку», Дарія Анцибор (Лабораторія)
Хороша книжка про Діда Мороза, Миколая і подарунками під ялинку (чи під подушку?). Рекомендую читати в листопаді-грудні, щоб з'ясувати, хто буде приходити до вас на Новий Рік. І чому Дід Мороз, насправді, не таке страшне зло, як його малюють.
3. «Архіви КГБ. Невигадані історії», Едуард Андрющенко (Vivat)
Збірка статей про людей, які потрапляли в лещата КГБ: ідіотичні, жахливі, сімейно-трагедійні, шпигунські історії різного періоду існування СРСР, які вас незалишать байдужими. На читклубі, де ми її обговорювали, одна з кчасниць сказала, що це краще ніж Нетфлікс. І я підтримую.
4. «Марк Аврелій. Наодинці з собою» (Апріорі)
Ну це мегакласика від цілого ІМПЕРАТОРА РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ. Вона про життєві складнощі, як їх проходити, і що робити, коли панує хаос.
5. «Культурна колонізація», Радомир Мокрик (Локальна Історія)
Автор показує, як СРСР проводив русифікацію України, намагаючись створити новий радянський народ. Дуже якісний друк.
6. «Бунт проти імперії: українські шістдесятники», Радомир Мокрик (Абабагаламага)
Базова для мене книжка з історії шістдесятників, де автор розповідає історії Симоненка, Стуса, Костенко, Сверстюка, Дзюби. Хороше дослідження.
7. «Винниченко з бромом і без», Олександр Кучерук (Віхола)
Кулсторі про Володимира Винниченка, які легко читаються. Це не солідне академічне видання, а кайфово-історичне, щоб було що друзям розказати під час настолок чи застілля.
8. «І сталася тьма», Девід Маккін (Лабораторія)
Чудова розвідка про те, як США не хотіли втручатися у Другу світову на стороні Британії та Франції, але довелося. Чергове нагадування, що ігнорування противника й ізоляціонізм до добра рідко доводять.
9. «Народження Європи», Жак Ле Гофф (Стилет і стилос)
Це передзамовлення, але яке! Автор розказує про те, як на руїнах античних міст зводили нові міста, як університети конкурували з монастирями за розвиток науки, а лицарські ордени боролися за вплив із торговими гільдіями. Коротше, мастхев.
10. «Із селян у французи: творення модерної нації», Юджин Вебер (Наш Формат)
Якщо ви прочитаєте цю книгу, то зрозумієте, що Франція в 19 столітті знищила багато мов заради насадження французької. І що позиціонування себе французами не з'явилося просто так, це була системна державна політика. Коротше, рекомендасьйон.
Найголовніше: зараз задача не купити щоб читати, а купити, щоб видавництва втрималися на плаву.
На фото частинка моїх книжок, багато з яких я ще не прочитав. | 590 |
| 4 |  На цьому записі 70-річна Світлана Лой із тимчасово окупованого Токмака на Запоріжжі співає "Пісню про рушник" у залі московського апеляційного суду перед тим, як їй підтвердять вирок: 15 років колонії за перекази на користь ЗСУ. | 598 |
| 5 |  На фото — чернетка тексту Акту проголошення незалежності України. Проєкт Левка Лук'яненка та Леонтія Сандуляка, 12:00 23 серпня 1991 року
Як бачите, це міг бути не "Акт", а "Універсал" чи "Закон", міг бути акт "відновлення", а не "проголошення", і могла бути не "Україна, а "Республіка Україна".
Але історія не знає умовного способу. І слава Богу. | 712 |
| 6 | Тут Читомо — сайт про книговидання й культуру, яке я підтримую грішми — до Дня Незалежності випустили список з 35 книжок, які "навчили нас бути незалежними".
Список складали люди, які мають позитивне реноме серед українців, тож можна придивитися, що варто прочитати. Ну або з'ясувати, як багато книжок зі списку ви прочитали.
Я прочитав 8 з 35 названих праць. Є куди рости.
https://chytomo.com/35-ukrainskykh-knyzhok-iaki-navchyly-nas-buty-nezalezhnymy/
Зі святом нас! 🇺🇦 🇺🇦 | 7 519 |
| 7 |  Як синьо-жовтий прапор у Запоріжжі підіймали
Для мене державний прапор був і є один — синьо-жовтий. Утім так було не завжди, і навіть після проголошення незалежності в 1991 році ситуація за один день не помінялася.
У Запоріжжі у вересні 1991 року в міськраді керували комуністи — вони були більшістю. Але були активісти з Народного Руху України, які боролися за незалежність. Одним з них був Костянтин Лямцев, і це його спогад про встановлення синьо-жовтого прапора над Запорізькою міськрадою.
Костянтин Лямцев - співзасновник запорізької «Просвіти», перший голова Запорізького міського осередку Народного Руху України
Далі — пряма мова.
У вересні 1991 року я — тоді депутат обласної ради - прийшов до голови облради Володимира Дем'янова з наполяганням: треба піднімати прапор.
Він розумів це і дав команду пошити прапор, а слюсарям — підготувати технічно можливість його підняття над обласною радою.
Ми теж пошили прапор. На 27 вересня була призначена сесія обласної ради. З Дем'яновим домовилися, що він внесе питання підняття національного прапора до порядку денного.
26 вересня, як завжди напередодні сесії, роздали матеріали до неї. Дивлюся, а цього питання у порядку денному немає.
На нараді приймаємо порядок денний. Піднявся ґвалт. Особливо обурювався майбутній зрадник Богуслаєв [директо "Мотор Січі"]: «Никогда в Запорожье не будет бандеровского флага».
Я зв'язався з рухівцями. Прийшли душ триста і принесли два прапори. Отець Миколай з Української Автокефальної церкви висвятив обидва.
Почалася сесія. У порядку денному питання про прапор немає.
- Чому? - запитую Дем'янова.
- Вони мене скинуть.
- Якщо не внесете до порядку денного, буде скандал. Зараз я вийду на вулицю і скажу людям: у випадку, коли питання про прапор не розглядатиметься, хай вносять прапор до сесійної зали і накривають ним стіл президії.
Так і зробив.
До перерви це питання все ж не внесли до порядку денного. Я вийшов до людей і заперечливо похитав головою, що означало «ні».
Активісти зі скандуванням «Прапор — на раду!» увійшли до сесійної зали, накрили стіл президії.
Я пішов до кабінету Дем'янова. Тут поперед мене забігає керуючий справами Рибалко: «Занесли прапор і поклали на стіл президії!».
Дем'янов до мене:
- Винеси.
- Не винесу. Завтра він стане державним прапором. Ти не візьмеш на себе ганьбу, міліції воно не треба. Єдиний вихід — піднімати прапор.
- Вони мене скинуть.
- Вали все на мене. Кажи, що це Лямцев усе зробив.
- Піднімайте, - це вже до Рибалка.
Зі співом «Ще не вмерла Україна» прапороносці пішли нагору. Прапор підняли замість червоного.
Надворі люди чекали цієї хвилюючої миті, а коли вона настала, прапор почали піднімати, ми усі заспівали «Ще не вмерла Україна».
Так закінчилася епопея з утвердженням у Запоріжжі синьо-жовтого прапора, який згодом став державним і за який ми боролися.
Наш прапор сам по собі не з'явився, не утвердився. І зараз він маркує своїх по всьому світу.
Думаю, найголовніший прапор України зараз — на однострої українського військового, який тягне найважчу лямку.
P.S. На фото місто Запоріжжя 5 серпня 1990 року. 500-ліття запорозького козацтва. Попереду — Костянтин Лямцев (з прапором, у білій сорочці) | 680 |
| 8 | Як синьо-жовтий прапор у Запоріжжі підіймали
Для мене державний прапор був і є один — синьо-жовтий. Утім так було не завжди, і навіть після проголошення незалежності в 1991 році ситуація за один день не помінялася.
У Запоріжжі в міськраді керували комуністи — їх була більшість. Але були активісти з Руху, які боролися за своє. Одним з них був Костян Лямцев, чиї спогади про підняття прапора у вересні 1991 року на Запорізькою міськрадою я вирішив запостити сьогодні.
Костянтин Лямцев - співзасновника запорізької «Просвіти», перший голова Запорізького міського осередку Народного Руху України
Далі йде пряма мова.
У вересні 1991 року я — тоді депутат обласної ради - прийшов до голови облради Володимира Дем'янова з наполяганням: треба піднімати прапор.
Він розумів це і дав команду пошити прапор, а слюсарям — підготувати технічно можливість його підняття над обласною радою.
Ми теж пошили прапор. На 27 вересня була призначена сесія обласної ради. З Дем'яновим домовилися, що він внесе питання підняття національного прапора до порядку денного.
26 вересня, як завжди напередодні сесії, роздали матеріали до неї. Дивлюся, а цього питання у порядку денному немає.
На нараді приймаємо порядок денний. Піднявся ґвалт. Особливо обурювався майбутній зрадник Богуслаєв [директо "Мотор Січі"]: «Никогда в Запорожье не будет бандеровского флага».
Я зв'язався з рухівцями. Прийшли душ триста і принесли два прапори. Отець Миколай з Української Автокефальної церкви висвятив обидва.
Почалася сесія. У порядку денному питання про прапор немає.
- Чому? - запитую Дем'янова.
- Вони мене скинуть.
- Якщо не внесете до порядку денного, буде скандал. Зараз я вийду на вулицю і скажу людям: у випадку, коли питання про прапор не розглядатиметься, хай вносять прапор до сесійної зали і накривають ним стіл президії.
Так і зробив.
До перерви це питання все ж не внесли до порядку денного. Я вийшов до людей і заперечливо похитав головою, що означало «ні».
Активісти зі скандуванням «Прапор — на раду!» увійшли до сесійної зали, накрили стіл президії.
Я пішов до кабінету Дем'янова. Тут поперед мене забігає керуючий справами Рибалко: «Занесли прапор і поклали на стіл президії!».
Дем'янов до мене:
- Винеси.
- Не винесу. Завтра він стане державним прапором. Ти не візьмеш на себе ганьбу, міліції воно не треба. Єдиний вихід — піднімати прапор.
- Вони мене скинуть.
- Вали все на мене. Кажи, що це Лямцев усе зробив.
- Піднімайте, - це вже до Рибалка.
Зі співом «Ще не вмерла Україна» прапороносці пішли нагору. Прапор підняли замість червоного.
Надворі люди чекали цієї хвилюючої миті, а коли вона настала, прапор почали піднімати, ми усі заспівали «Ще не вмерла Україна».
Так закінчилася епопея з утвердженням у Запоріжжі синьо-жовтого прапора, який згодом став державним і за який ми боролися.
Наш прапор сам по собі не з'явився, не утвердився. І зараз він маркує своїх по всьому світу.
Думаю, найголовніший прапор України зараз — на однострої українського військового, який тягне найважчу лямку.
P.S. На фото місто Запоріжжя 5 серпня 1990 року. 500-ліття запорозького козацтва. Попереду — Костянтин Лямцев (з прапором, у білій сорочці) | 194 |
| 9 | Я дуже мало знаю про Індію
Коли я вчився в університеті, в нас була історія Стародавнього Сходу, а потім просто історія Сходу — вже та, що стосувалася ближчих до сучасності періодів. Але я не любив Схід і ним не цікавився. Мені ніколи не були близькі їхні релігійно-етичні системи, усе це здавалося дуже далеким від мене.
Звісно, я знав базові штуки про касти в Індії. Ну і плюс якісь там стереотипи: що в містах дуже брудно, що індійці перуть речі в річках і так далі. Усе те, що ми останні пару місяців чуємо в Україні, коли почали говорити про трудових мігрантів і розганяти маячню про те, що «індійці понаїдуть». Ага, звісно, Україна ж дуже приваблива для трудових мігрантів. Так от.
Коли я побачив книжку видавництва «Лобстер» «Золотий шлях: як стародавня Індія змінила світ», я подумав, що це може бути щось цікаве саме тому, що це те, чим я не цікавлюся. Іноді мені хочеться вийти за межі того, що мені вже цікаво, і подивитися, що там відбувається за межами мого інформаційного поля.
Я почав читати — і це прям офігенно.
Тому що автор, спираючись на величезну джерельну базу, розповідає, як Давня Індія насправді була в якомусь сенсі законодавцем мод для величезної частини світу. Багато речей вона або придумала сама, або дала їм початок, а потім ці ідеї розійшлися далеко за межі Індійського субконтиненту.
І ще мені дуже сподобалося, що в книжці багато ілюстрацій (кольорових!). Для історичної книжки це прям окремий плюс.
Це справді хороше наукове дослідження, автор явно дуже добре знає матеріал. Але маю сказати, якщо надумаєте купити цю книжку, то автор дуже любить свій період, тому там багато історій. Як на мене, навіть трохи забагато.
Спочатку я думав, що просто зроблю кілька окремих дописів про найцікавіше з книжки. Але потім зрозумів, що мені набагато цікавіше зробити окреме відео й розповісти хоча б про частину цих ідей на YouTube. Цю ідею підтримало й видавництво, і так народилося відео.
Я вибирав тільки те, що буде цікаво послухати й що може вас здивувати. Мене, наприклад, дуже здивувала історія про те, як індійці вигадали нуль. Виявляється, нуль — це один із найдивовижніших винаходів в історії математики. Зараз нам здається абсолютно очевидним, що нуль має існувати, а людству знадобилося дуже багато часу, щоб взагалі додуматися до такої концепції.
Думаю, ви теж можете отримати задоволення від перегляду. Ну і потім, можливо, навіть захочете купити книжку.
Дивіться відео тут: https://youtu.be/QAw5fxnki10?si=oJXzU9-MlYkSacQE | 773 |
| 10 |  Скажу одне: не порівнюйте ситуацію з 1918 роком і не проводьте історичні паралелі, бо воно так не працює
Можливо, ми подивилися відео майбутнього президента України | 1 |
| 11 |  Чим мене здивували «Афіни» від «Атени»
Коли приїжджаю до батьків в село, вечорами періодично вмикається режим “А пам’ятаєш?”. І всоте розповідаються історії про моє дитинство. Тато й мама люблять згадувати, що в дитинстві я знав всіх грецьких богів, міг перелічити подвиги Геракла, фанатів від книжок із грецькими міфами.
Припускаю, це дитяче захоплення й виштовхало мене до вивчення історії як науки. Настільки, що тепер маю червоного диплома, заробленого на кафедрі стародавнього світу й середніх віків.
У мене був спецкурс “Повсякденне життя в Стародавній Греції”. Хоча сам курс був посереднім – викладач, який вів його, був занадто древнім – тема соціальної історії гріла мою душу.
Бо можна було розібратися як був влаштований світ еллінів, з чего вони жили й з ким контактували. Як кохалися й поклонялися богам. Зрештою, ця цивілізація дала нам демократію, науку, саму історію! І педерастію, але про це не будемо.
Якщо ви думаєте, що я затягнув, то ні. Бо книжка Філіпа Матишака “24 години в Стародавніх Афінах” прям вдихнула в мене бажання взяти список літератури з мого університетського спецкурсу й зникнути на пару місяців, розбираючись у лабіринтах доль рабів, громадян, жінок та дітей, міфічних істот й легендарних героїв.
Я отримав від цієї книжки велике задоволення, навіть запідозрив, що автор не має історичної освіти, а лише журналіст. Бо чудово пише й не ускладнює зайвими подробицями розповідь. Виявилося, що Матишак має і історичну, і журналістську освіту, і це показовий кейс.
Часто історики, які добре пишуть академічно та залюблені у свій період, мають дві проблеми:
1. Не вміють відділяти зерно від полови: кожна дрібничка здається важливою і вартою пари речень.
2. Забувають про формат: пишучи науково-популярну працю, забувають, що виклад не має бути строго академічним.
Тому книжка Матишака стала віддушиною: він тримається меж науковості у намаганні ретельно відобразити реалії життя людей. Водночас не робить текст сухим, а героїв картонними.
За десяток годин, витрачених на читання, я по-справжньому перенісся в Афіни 416 року до Різдва Христового. Спостерігав за торгівлею рибою, працею рабів у копальнях, зрадою чоловіка та бігуном ультрамарафону, і ще 20-ма героями. І це було чудово.
Автор намагався показати людей, а не “соціально-економічне становище Афін у 5 ст. до н.е.” – так би звучала тема книжки, якби її писав академіст-зануда. Ну або це було б питання в білеті на іспиті з історії Стародавньої Греції.
Класно, що Філіп Матишак розсипав сторінками історії реальних греків, які жили в той час в Афінах, і зумів скроїти наскрізний сюжет книжки, незважаючи на невеликий об’єм і максимально різних героїв.
Я давно не отримував такого задоволення і від історичних довідок, і цікавих сюжетів. І усе це в книжці, де автор намагається триматися рамки достовірності. Ай, як же добре!
На черзі у мене книжка з цієї ж серії і цього ж автора про Рим. Уже відчуваю, що буде відвал кабіни.
#іронічний_відгук | 759 |
| 12 |  Неабияка проникливість, еге ж? 😏
Це цитата з історичного роману "Зимовий солдат" видавництва "Лабораторія". Недавно вони постраждали від російського обстрілу. Підтримайте їх своїми замовленнями, книжковій галузі це дуже треба.
Між іншим, відгук на "24 години в Афінах" написав, завтра на свіжу голову перечитаю й запощу 👌 | 800 |
| 13 | Я вчора: ух, який буде продуктивний день! ✊
І сценарій напишу, і підберу матеріали для нового відео, і пропишу собі підбір візуалів для вертикальних відео, і відгук на книжку для каналу зроблю.
Я сьогодні: помер ноутбук 😥
І от, сиджу пробую перевстановити віндовс на 8-річному ноуті, і роздумую над покупкою нового...
Так що звиняйте, відгук на "24 години в Афінах" буде пізніше | 1 045 |
| 14 |  Ну дякую, помогли 🙂 | 1 166 |
| 15 |  Недавно дочитав обидві ці книжки.
Перша – історичний детектив у сетингу середньовічного Китаю.
Друга – суміш літератури й рогівку про античні Афіни.
Про яку написати враження першою?
Голосуємо емодзі:
❤️ — «Тлумач тіл»
😁 — «24 години в античних Афінах» | 1 223 |
| 16 | Найгірший рік в історії України
Якось я побачив відео про "найгірший рік в історії", де вибір року пояснювали поганою погодою, яка призвела до неврожаю. І задумався про те, який рік можна назвати "найгіршим" в історії України.
Кандидатів було кілька: 1919, 1933 та 1943.
1933 пояснювати не треба — надзвичайно висока смертність через Голодомор. Те саме з 1943 роком — друга світова принесла багато горя в хати українців. А от 1919 рік був у своїй "найгіршості" унікальним.
1919 рік відрізнявся відчуттям безнадії та абсолютного краху українського самостійництва.
І я вирішив зробити про 1919 рік відео. Але там ви не знайдете політичних ігор чи інтриг політиків — мене радше цікавили "прості" люди і їхні враження від пережитого.
Наприклад, як селяни описували мотивацію повставати проти більшовиків. Чи як письменники розказують про голод у містах.
Але щось я розійшовся, ліпше дивіться відео, от: https://youtu.be/ozPRD3qD2W0?si=AoOBcbicDY__wHFZ | 1 127 |
| 17 |  Були часи, що й італійці на території України займалися чорновою роботою, а не навпаки.
На фото італійські військовополонені на ремонтних роботах на залізниці.
Місто Ковель, теперішня Волинська область, 1917 рік | 1 060 |
| 18 | «Ми люди маленькі, політикою не займаємося»
Готую нове відео, і довелося зануритися у спогади киян про роки Української революції (1917-1921 р.)
Так мені потрапив до рук щоденник киянки, тогочасної студентки, представниці багатої родини.
Хочу підсвітити її думки на початку 1919 року, і як вона сприймала дійсність у кінці того ж 1919 року.
Щоденник. 1919 рік
6 лютого.
Сьогодні до міста увійшли більшовики. Три дні у нас було безвладдя, оскільки українці заздалегідь відступили. Слава Богу, що обійшлося без боїв.
Сподіваюся, що припиниться вічна нічна стрілянина і взагалі більше не буде цієї огидної української анархії. Вже краще один чорт, але щоб міцно сидів при владі. Більшовики — то більшовики. Безкінечна зміна влади може звести з розуму.
Який по рахунку це уряд, починаючи з 1 січня 1917 року? Царський, Тимчасовий, Центральна Рада, більшовики, знову Рада, гетьман, Директорія, тепер знову більшовики.
Велика частина знайомих втекла [з Києва]. Я проти втечі. Що можуть зробити тихим, мирним людям, які не втручаються в політику й не займаються нею? Зрозуміло, що члени українського уряду не могли залишитися. Але серед усіх інших це просто паніка.
⸻
25 грудня.
Як довго ще можна так жити?
Ми встаємо дуже пізно, щоб менше часу тремтіти від холоду. Потім жінки прибирають квартиру, неймовірно брудну від кіптяви, чоловіки рубають дрова й розпалюють печі.
Дорожнеча стала страшенною, і ми дедалі більше відчуваємо голод. Це навіть не можна цілком назвати голодом, бо багато хто ще має достатньо їжі, але відчувається нестача жирів.
Увечері, оскільки люди бояться виходити в темряві, мешканці одного будинку ходять одне до одного в гості. Так само ходили одне до одного 1918 року, коли Муравйов обстрілював і захопив Київ, але тоді ще не було цього відчуття приреченості й безсилої злості.
Якщо ти не займаєшся політикою, політика займеться собою. У коментах напишу, чим закінчується щоденник. | 1 399 |
| 19 | Був у мене збір, і от, нарешті дійшли руки до розіграшу.
І що ви думаєте? Переможниця відмовилася поділитися контактами 😁🥲
Тож якщо тут є Людмила Степанова, яка донатила на збір, напишіть у коментах, хочу віддати вам приз від СБУ | 801 |
| 20 | У сучасному міському весіллі мінімум незрозумілих обрядів: святкування обходиться без миття ніг тещі, викрадення нареченої, викупів та інших ритуалів. Люди зібралися з друзями й батьками, відсвяткували — і все. А під час війни святкування стало ще скромнішим (говорю за себе).
Сьогодні я часто бачу попит на святкування в “традиційному українському стилі”. Начебто, відтворюючи старі обряди, ми продовжуємо "справжню" традицію. Я ставлюся до цього досить скептично, бо традиція — це не просто набір красивих елементів, які можна перенести в сучасність без контексту.
У новому відео я вирішив розібратися, яким було українське весілля у ХІХ столітті — ще за часів Російської імперії та Австро-Угорщини.
Спершу мене найбільше цікавив обряд комори. Бо це один із тих сюжетів, які сьогодні звучать максимально дивно й незручно. Щось на рівні з грою в притулу — і я зараз не про Сергія. Але що більше я в це занурювався, то очевидніше ставало: весілля тоді було інакшим.
Весілля було про родину, майно, статус, домовленості між сім’ями, контроль громади й перехід людини в нову соціальну роль. Тобто це не "красива традиція", а система правил і домовленостей, яка працювала в тогочасних умовах.
І важливо: ці обряди не були сталими, вони змінювалися. І ще й задовго до радянського періоду.
Тож моє нове відео — про українське весілля 150 років тому. Про обряди, які сьогодні здаються дивними, а їхнє відтворення виглядає як карго-культ. І про любов, звісно, бо весілля без великого кохання — трагедія, а не свято життя.
Сподіваюся, вам буде цікаво.
Буду вдячний за лайки, коментарі й перегляди. Але найцінніше — це коли ви просто додивляєтеся відео до кінця.
https://youtu.be/HUaX9N6l-Lo?si=BT34iPpa6v1sZ8hI | 978 |
