Три кванти опівночі

Коли питатимуть, що таке ненормальний розподіл у вибірці, можна показувати цю картинку. Книга Пономарьова про запліднення андроїдки Гоші має оцінки одиниці і п'ятірки без проміжних варіантів (п'ятірки почали активно докидувати після 30 жовтня переважно порожні профілі, в яких це єдина оцінена книга). Тож слідкуємо за гошагейтом разом 🥸

Книга тижня: -40% на «Життя хлопця» від видавництва «Жорж»! До акції: https://is.gd/tfMaue «Життя хлопця» — один із найвідоміших романів американського письменника Роберта Маккеммона, який поєднує пригодницьку історію дорослішання, детективну інтригу та елементи магічного реалізму. Книга стала лауреатом Всесвітньої премії фентезі 1992 року та отримала визнання читачів і критиків. Події розгортаються в невеличкому американському містечку 1960-х років, а світ постає перед читачем очима дванадцятирічного хлопчика Корі. Це історія про дитинство, дружбу, перші життєві відкриття та пошук правди, де буденні речі переплітаються з містичними й неймовірними подіями. Атмосферний роман, який нагадує, наскільки дивовижним може бути світ, коли дивишся на нього очима дитини.   Акція діє з 09.11 до 15.11 в інтернет-магазині та книгарнях КнигоЛенд.

Дивіться, яка офігезна новина! Книголав отримали підтримку від ДТЕК і тепер маємо свіженький наклад Графа Монте-Крісто, замість спаленого руснею!

Хочеться сказати техноблогерам, що якщо ви на початку відео 15 хвилин розповідаєте яка в мікрофонів класна упаковка та сумка, вас в більшості випадків будуть ігнорувати. Просто крик душі Каджита, поки дійдуть до суті - я б встиг про 20 книжок розповісти))

Мистецький альбом Владислава Єрка — видання, яке перевершує всі очікування! Майже 500 сторінок дивовижного світу одного з найвидатніших українських художників-ілюстраторів. Книжкова графіка, плакати, офорти, гральні карти — цілий мистецький всесвіт, сповнений краси, фантазії та найдрібніших деталей, які хочеться розглядати годинами. Владислав Єрко: «Свідомо чи підсвідомо я насичую ілюстрації деталями з улюблених книжок чи забавок, як-от: моя дитяча дзига, мушкетер, слон Ганнібала, корабель Одіссея з оком, ведмедик-морячок, портрет роботи Гольбейна-молодшого, рицар в обладунках, що тримає підсак, яким я ловив мальків у Десні».

Ділимось враженнями читачів: Viktorila Mulkokhainen: «Це — книга-галерея, книга-музей, книга-артобʼєкт! Щаслива мати таку коштовну річ! Світ таланту Владислава Єрка воістину безмежний… Велика подяка і шана!» samohvalova_yanochka: «Шедеврально!!! Це Національний Скарб!!!» my_merry: «Це мрія! Як нам пощастило, що у нас є Єрко!» Галина Кульчинська: «Велетенська і дуууже важка книга “Єрко” — справжній друкований шедевр високого рівня, якому десятиліттями не зраджує “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”. Зависла в “Єрко” на пару годин! І це так круто — гідно представляти і пишатись творчістю своїх, українських митців! Особливо, коли вони поруч і в доброму здоровʼї. Дякую». Nataly Udris: «Дивовижність… Це слово для мене є першим в означенні творчості Владислава Єрка». EX Libris Abraham Hosebr: «Це просто ВЕЛЕТЕНСЬКИЙ артбук з зібранням робіт одного з найкращих художників України та світу — Владислава Єрка! Майже 4 кілограми великоформатного графічного щастя!» Eduard Dymshyts: «Я любуюсь цими творами вже три дні і ніяк не можу намилуватися. Цей величезний художній альбом, присвячений одному з кращих світових художників книги — Славі Єрку. Раджу і вам такий придбати, отримаєте величезне задоволення!»

Каджитку планую посадити на дієту. Зазвичай він набирає розміри трамвайчику десь на січень-лютий, а зараз іде з випередженням графіку) Він взагалі найбільше з усіх любить попоїсти, голодне дитинство мабуть так відбилося на ньому. Постійно ходить, перевіряє всі мисочки, може довго сидіти над своєю, дрімає. потім з'їсть трішки, ще подрімає) І взагалі вони всі такі упітані опецочки завдяки вашій підтримці котобанки, без неї вони б паштет бачили не так часто, як і гарний сухий корм)) Всім дякуємо, не слухайте Дмитра, нам дієти не потрібні (-коти)

😎 Ранкові коти

Крик🤓

🐱 Вечірні думки Читаю новини про Комишуваху. 55 загиблих і 45 зниклих безвісти, наскільки я розумію найчастіше зниклі безвісти - це ті, кого одразу не можуть опознати. І вже встановили всі осіб причетних до цього злочину, від генералів до льотчиків, які цілеспрямовано били КАБами по дітям, жінкам, літнім людям тощо. В Тредс та X вже з’явилася і додаткова інформація, фото з соцмереж їх дружин, дітей тощо. І от дивишся, ці льотчики - звичайні мужички. Працюють за оклад, і от убив він сто людей, посадив літак і пішов додому, де його чекає іпотека, домашка з дитиною, винести сміття, сходити в супермаркет, оплатити комуналку - звичайна людина. І що тоді їх зробило такими, людьми без емпатії, фактично социопатами або психопатами? В них загинули їх сім’ї, або зруйноване місто, або обстріли кожен день? Ні. І вони жили мирним життям всі роки після 90х, вчилися, трахалися, жрали й срали, дивлячись Ютубчик. То, що перетворює їх на абсолютних монстрів? Хоча ні, у монстрів хоча б є ціль, мета, заради якої вони творять зло, а в цих ні. Тому скоріше нелюди. Щось, що виглядає як людина, поводиться як людина, але людиною не є. Пуста оболонка. А ще ж був персонал, який підбирав час для ударів, слідкував, знав, що там цивільні, закладали координати, куди бити, чим бити, скільки потрібно бомб. І це могли бути навіть ті, хто не є військовим, працюють на оборонку… Ок, я можу зрозуміти логіку російського генерала, замазаний в крові, куча грошей тощо. А звичайні то льотчики чи ті, хто закладає курс ракетам і КАБАм, яка блядь мотивація? За 30 тисяч рублів на місяць вбивати сотнями цивільних? А потім дивитися серіал про Чікатіло і казати “о боже, який жах, він вбив 100 людей”...і при цьому сам то буквально вчора вбив стільки ж.. Я не розумію що їх такими зробило, як можна було 30 років жити в звичайній країні звичайним життям і стати такими нелюдами. Мало того, навіть в пекельних умовах багатьом людям вдається залишитися людьми і зберегти емпатію, людяність тощо. А ці сиділи в теплі і добрі й стали нелюдами. Ну і головне - за ці 30 тисяч рублів зарплатні, вбивши стільки людей, ці нелюди підписали собі смертний вирок. Українці зла не забувають. Під час війни чи після - цих льотчиків вб’ють. І вже ніхто не буде дивитися, чи з дитиною своєю він їде або сидить в кімнаті, чи сам, чи вся родина. Фактично вони підписали смертний вирок і сім’ям. І я ніколи не повірю, що вони не знали, куди б’ють, або не дізналися потім. Саме тому я вважаю, що експерименти з створенням розумного ШІ - небезпечні. Бо ми не знаємо, що і в який момент перетворює людину на абсолютного нелюда. Можна сказати що умови, як він ріс, в що вірив, що з ним трапилося…але інші люди в таких самих умовах залишилися людьми. Тому питання завжди відкрите. І якщо ми створимо розумний ШІ, то є ризик отримати AM з оповідання “Я не маю рота, але мушу кричати” - схиблений ШІ-психопат з диким ПТСР та ненавистю до людей. P.S. ну а вирок всім нелюдам повинен бути тільки один - смерть. Ніякого гуманізму.

Цей збір теж перевірений, його проводить письменниця Ірина Червінська, про книгу якої я робив відео на каналі https://www.youtube.com/watch?v=dkoaGLkq4MA

📚 Трохи книжкового добра заради великої справи! 📚Маю дві книжки, які готова відпустити до нових власників: — «Брунатні історії» — збірник затишної малої прози про осінь (у подарунок — листівка) — за ціною передзамовлення 480 грн. — «Територія звіра» — збірка сююреалістичної поезії, яка вийшла у львівському видавництві "Каменяр" (2018) — 100 грн. Хочу, щоб вони ще комусь принесли задоволення від читання, а водночас допомогли нашим захисникам. Тому всі гроші, виручені з продажу, передам на потреби ЗСУ. Якщо якась із книжок припала вам до душі — пишіть у приватні повідомлення @galyzka23. Буду вдячна за підтримку допису та поширення 💞💞💞 Книжки мають жити, а ЗСУ — отримувати нашу підтримку! 💙💛

Нагадую про наш шикарний розіграш сертифікату на книги🤝😎

Це щось ТАКЕ, що хочеться не лише читати, а й носити! 🖤 Отримали першу частинку мерчу за мотивами книги Юрка Іздрика «ТАКЕ» — худі, кілька моделей лонгслівів, ремінці для телефону, кепки та переводні тату! Усе в настрої книги: трохи химерності, трохи гри зі смислами, червоно-чорна естетика й деталі, які хочеться розглядати. Усі ілюстрації створив сам Іздрик! Вони також прикрашають сторінки нового видання «ТАКЕ» 👀

Нагадую, що на каналі вийшло нове цікаве відео https://www.youtube.com/watch?v=fTIpMAZPyZA , і відсутність світла ще не причина його не дивитися😁 А хто пропустив і не поставив навіть лайк - штраф 3 банки паштету для котів)

Збір перевірений та дуже, дуже важливий, тому якщо є змога - прошу всіх долучитися🇺🇦

УВАГА! ЗБІР! Зима вже близько, тому до нас звернулись по допомогу аж два підрозділи: 41ша ОМБр просить допомогти з: - грілками - протизапальними препаратами - протизастудними ліками Ціна питання - 20 000 Військовий і один з моїх улюблених шеф-кухарів Андрій Клюс просить допомогти закрити збір на два екофло для його підрозділу. Ціна питання 120 000, ми хочемо зібрати 30 000 В якості подяки серед учасників за кожен донат у 50 грн розіграємо Небовись і Міжзір'я Брендона Сандерсона Найщедріший донатер отримає в подарунок Трикнижжя Відьмака Анджея Сапковського. Щоб взяти участь у розіграші, треба задонатити на банку 💳Номер картки Банки 4874 1000 3808 8525 скинути скрін з сумою донату у коментарі до цього посту. Щоб підтримати збір - достатньо задонатити будь яку посильну суму від 10 гривень та/або зробити репост! Заздалегідь вдячні всім за підтримку!

А знаєте який сьогодні день? ▪️У світлі вуличного ліхтаря, яке сочиться крізь заґратоване вікно в кінці коридору, діти помічають їх – сірі тіні, що прийшли на прийом до начальника жеку вимагати своє законне тепло, яким їх обділили, попри всі можливі обіцянки відповідних органів та інстанцій, і скаржитися на постійні ремонти теплотрас, що чомусь пролягають саме через місця їхнього спочинку і які з настанням осінніх холодів постійно розкопують, та так і лишають – у кращому випадку до Нового року, а інколи й до весни. Деякі з них сидять рядочком на розхитаних стільцях, розставлених під блідо-блакитними стінами коридору, що у тьмяному світлі вуличного ліхтаря здаються брудно-жовтавими. Інші – непорушно скупчилися попід дверима начальника жеку. І всі вони чекають, коли настане ранок сьомого листопада – єдиного дня у році, коли їм дозволено прийти до жеку зі своїми скаргами, вимогами і пропозиціями, і, судячи з їхніх сірих пошерхлих губ та чорних провалів очей, їхніх висхлих, неприродно чіпких і жилавих рук та їхніх напівзотлілих мішкуватих пальт і плащів, цього разу вони сповнені рішучості стояти тут до кінця і нарешті домогтися свого, бо перед живими ще можна з року в рік не виконувати взятих зобов'язань, а от з мертвими цей номер не пройде – бо їм уже давно нІчого втрачати, бо з кожним осіннім днем і, особливо, з кожною осінньою ніччю там, звідки вони прийшли, стає все вологіше і холодніше, і зяють каламуттю багнюки розкопані й полишені наодинці із низьким осіннім небом теплотраси, і немає для мертвих обіцяного жеком тепла, і не можуть вони зігрітися, а отже, прийшли сюди взяти свої законне тепло у працівників жеку, а надто – у їхнього начальника, і вже з ночі на сьоме листопада вони приходять сюди з усіх міських підпорядкованих жеку цвинтарів – і з дарницького, і з лісового, і з того, що за сміттєспалювальним заводом, і навіть того, що біля Нової церкви, та займають чергу на прийом. І хоча той останній цвинтар взагалі-то підпорядковується якраз Новій церкві, але в тій церкві такі служать, що мертві взагалі не ризикують туди потикатися, а разом зі всіма йдуть шукати правди і тепла сюди, до жеку. І вигляд їхніх скоцюблених, відсирілих в осінній землі і на віки промерзлих під осінніми дощами постатей сповнений терпіння і стриманої гідності, яка з'являється лише після смерті.

​​🥊 Чому історія Роккі потрібна нам усім? Історія Роккі Бальбоа давно вийшла за межі кіноекранів. Вона стала символом наполегливості, віри в себе та готовності підніматися після кожного падіння. Але чи так само ми сприймаємо цю історію сьогодні, майже через пів століття після виходу першого фільму? 10 листопада запрошуємо до книгарні «Наш Формат» на розмову про Сильвестра Сталлоне, його мемуари «Сходинки» та феномен Роккі. Разом із кінокритиками поговоримо про те, як змінювалося наше ставлення до кар'єри, амбіцій, успіху та самореалізації. Чи досі працює формула «наполегливо працюй — і все вийде»? Як різні покоління сприймають історії про подолання труднощів? І чому деякі кіногерої залишаються актуальними незалежно від часу? Окремо обговоримо шлях самого Сталлоне — від численних відмов і боротьби за місце в кіноіндустрії до світового визнання, а також фільм «Я — Роккі», який вийде на великі екрани вже 19 листопада. 🎤 Учасники розмови: 🔸 Юрій Самусенко — кінокритик, сценарист, продюсер, автор книжки «Як це дивитися: українське кіно незалежності». 🔸 Ігор Кромф — кінокритик та автор подкасту «Режисерська версія». 🔸 Галина Харук — головна редакторка видавництва «Наш Формат». Модераторка: Ольга Артюшина. 📅 Коли: 10 листопада, 18:30 📍 Де: Книгарня «Наш Формат», Київ, пров. Алли Горської, 5. 🎟 Вхід вільний за попередньою реєстрацією. Приходьте поговорити про кіно, книжки та історії, які надихають не здаватися навіть тоді, коли обставини проти вас.

🥳 Нас 5000 в ТГ каналі та 27500 на Ютубі Вітаю всіх нас з такими гарними досягненнями, вважаю що мені і всім вам вдалося сформувати гарну квантову спільноту читачів. Дякую за вашу увагу❤️

До речі,я ж дуже старий кіборг, я пам'ятаю світ не те що без інтернета, а навіть без мобільного зв'язку. І за фразу "Приїду в ліс - передзвоню" можна було потрапити в палату з м'якими стінами та укольчиками заспокійливого) Так от, були часи, коли основою інтернету були форуми, нажаль тоді стрімко розвивався рунет і в основному в нашому сегменті це були російські форуми. Ігрові, технічні, по книгам, настолкам тощо. І там сиділи сотні тисяч людей. І я дуже добре пам'ятаю, коли з'явився фейсбук, та прости господі вконтакт, які велися запеклі срачі, де більшість казали, що нормальна людина ніколи не піде в ті соціальні мережі, це для лохов, які не вміють думати, а форуми для людей розумних та інтелігентних. І взагалі - хто в своєму розумі буде постити кудись своє фото чи ім'я або телефон... В підсумку - соціальні мережі живі, а 90% форумів померли або мають величезні групи в соціальних мережах, ведуть ютуб канали, роблять стріми тощо. Хто не адаптується до нових умов - той пасе задніх, і якщо технологія з'явилася то її вже не зупинити. І один з яскравих прикладів - в минулому найбільший ігровий ресурс рунета гоха.ру, вони повністю проігнорували соціальні мережі, потім появу ютубу, твіча і прийшли туди дуже пізно. Тепер цей ресурс майже здох і збирає гроші на підтримку серверів.