Pagan folklore

#міфи ВЕДМЕЖЕ УШКО Був один пан і пішов з панею у ліс по ягоди. А там ішов ведмідь, то пан утік, але паню піймав ведмідь. Та й тоді повів паню до своєї ями і жив так з нею три роки. І вже вона мала від того ведмедя хлопця і плекала його. А в три роки каже пані до ведмедя: — Я вже в тебе три роки, а ще не милася, іди принеси мені води. Але дала йому на воду решето, і ведмідь пішов по воду. Тоді каже вона ік хлопцеві: — Синулю, іди потряси дубом, чи міцний ти вже. Він виліз з ями, потряс — лишень з дуба гілля опало. Каже мати: — Ой, ще заслабий, ще не будем утікати. І ведмідь приніс воду, вона умилася та й нічого. І по тому ще три роки плекала того хлопця. І по трьох роках знову послала ведмедя з решетом по воду, а тоді каже до хлопця: — Полізь, сину, потряси дубом, чи міцний ти? Як потряс дубом, то дуб вивернувся зовсім на землю. — Ну, — каже, — вже можем утікати. Вийшли, утікають з ями. Дивляться, а ведмідь уже летить за ними, доганяє. Тоді хлопець каже: — Ви, мамо, утікайте, а я стану до нього. Прилетів ведмідь, той як схопив ведмедя, як ним верг та й забив ведмедя. І прийшли тоді до того пана, що його та пані була. То пан дуже утішився і вже там ґаздували разом. А того хлопця там назвали Ведмеже Ушко. На весну треба вивезти у поле гній. Тоді хлопець до пана каже: — Забийте кілька волів і зшийте мені з тих шкур міх, то я заберу весь гній і винесу сам на поле. Але пан каже: — Та шкода волів: чим будем веснувати? — Е, що! Я й без волів повесную! Та й зшив собі такий міх і виніс весь гній на поле. — Тепер, — каже, — продайте коні, а я запряжуся у плуг і буду орати. І так зробили. Повеснував геть усе сам, без худоби. Але по тім пан його боявся дуже і хотів його стратити. — Будемо, — каже, — копати криницю. Копле вже те Ведмеже Ушко криницю, викопав дуже глибоку. А пан купив великий дзвін заліза та й казав то там зсунути на того хлопця до криниці, то чотири хлопи ледве зсунули та й пустили в криницю. Але той, як те побачив, то тільки подув вгору, а дзвін повернувся назад, догори, й там ще забив два хлопи. Виліз той з ями і каже: — То ви мене хочете забити за мою службу? Я вже собі, — каже, — піду геть! І забрався, і пішов. Іде-іде, здибає хлопа. Питається його: — Що ти за один? — Я Ломи ліс, — каже, — але ти що за один? — Я, — каже той, — Ведмеже Ушко. Ходім разом? І ідуть, здибають знову чоловіка. Питаються його: — Що ти за один? А він каже: — Я Розсуньгора. — Ходи з нами! Ідуть-ідуть, здибають знов хлопа. Питаються його: — Що ти є за один? Він каже: — Я Заставвода. — Ходім разом! Та й ідуть, ідуть — тут такий ліс великий, густий, не можна пройти. Тоді Ломиліс виламав ліс, зробив дорогу — пішли. Ідуть, ідуть — тут така гора велика, не можуть ані вилізти, ані обійти. Тоді Розсуньгора відсунув гору набік, зробилася дорога — пішли. Ідуть, ідуть, приходять до води — дуже велика. Там Заставвода заставив воду, то вони перейшли насухо, ідуть дальше. А там, у лісі, така хата була, то пішли до тої хати на станцію. І там переночували, а на другий день урадилися іти на полювання, а Ломиліс зостався варити їсти. А він зварив і ліг спати. А тут приходить Біда, витріскує по горшках. А той каже: — Що то за біда мені витріскує по горшках? А та каже: — Що то за біда лежить на моїм ліжку? Та й пішли боротися. То Біда натлумила, набила хлопа та й пішла собі геть. Тоді поприходили з полювання, але той нічого не сказав, що його Біда побила. На другий день три знов пішли в ліс, а один лишився варити їсти, той, Розсуньгора. І ізварив їсти, і ліг собі. А Біда знову прийшла і так само зробила з ним збитки, а по тому його піймала, набила-набила і пішла. Ті прийшли з полювання, пообідали, але він їм нічого не сказав. По тому, вже третьої днини, лишився Заставвода вдома, а ті три пішли. Зварив їсти, ліг собі спати, але Біда прийшла, набила його, намотлошила і пішла собі. Він тим нічого не казав. Четвертої днини лишився вже той Ведмеже Ушко вдома. Зварив їсти і лежить собі на ліжку. А Біда прийшла, витріскує по горшках, а він кричить: — Що там за біда?! Та як схопився з ліжка, піймав Біду за ноги, набив-набив і відніс у ліс — у дебру кинув.

Lāčplēsis Lāčplēsis is the iconic Latvian national epic poem written by author Andrejs Pumpurs in 741/1888. The book possesses a rich and colorful tapestry of mythological locations, creatures and deities, filling the setting of the adventures therein - all taken from the documentation of Latvian folklore by Pumpurs himself. Lāčplēsis - the Bear Slayer - is the main hero. Set in the crusades, he is summoned by the Gods to defend Latvia against the alien invaders, being blessed with super-human strength stemming from his bear ears. Throughout his journey, the young hero would meet friend and foe alike, helping protect Latvia from traitor and alien. After many adventures, Lāčplēsis fights his final battle against the German Dark Knight, where both he and his foe fall into the Dauguva - an allegory to the Latvian struggle in the crusades. Pumpur's epic has strong influence in Latvia to this day, with monuments, awards and other dedications all in the honor of the heroic ideals of Lāčplēsis. The Baltic Star

Не забудьте пом'янути святих дідів

Твій лук на Геловін Маски скоморохів часів Русі. Такі носили у Новгороді в XIII столітті. Їх виготовляли з телячої шкіри. Під час археологічних розкопок у Великому Новгороді було знайдено 13 подібних масок. Ймовірно, подібні маски використовували й київські скоморохи. Проте через особливості наших ґрунтів такі артефакти до нашого часу не збереглися.

Рідкісний змійовик-енколпій із зображенням св. Феодора Стратилата, XIII–XIV ст. Знахідка пошуківця з просторів Сумської області. Пошук Скарбів України / Цікаві Історії, Факти #історія

В Україні поширювалися уявлення про залежність людської долі від щасливого чи нещасливого часу її народження, від того, під якою зіркою ("планідою") вона народилася. Існує специфічна галузь знань — передбачення людської долі, поведінки, характеру за гороскопами. Небесні сузір'я, за цією системою понять, визначають суть людського життя, взаємини між людьми. Наприклад, той, хто народився під знаком Тельця, який перебуває під захистом Венери, — натура складна, емоційна, має характер суперечливий, у свої взаємини з людьми привносить багато елегантності й привабливості, проте нерідко сперечається через власну впертість та примхи. Кожен знак зодіаку визначає свої якості й характеристики. Побутує розуміння, що кожен має бути таким, як йому на роду написано. На Гуцульщині збереглося давньослов'янське вірування про визначення долі людини рожаницями (у південних слов'ян — орісниця). Це сім або дванадцять "судців", котрі збираються в момент народження людини. Вони і визначають, ким бути новонародженому. Своєрідним "образом" людини була сорочка немовляти, яка безпосередньо прилягала до тіла. Свою сорочку не можна продавати, бо продаєш своє щастя. Існували вірування, що з сорочки хворої людини хвороба передається іншому (в цьому, безперечно, був раціональний смисл). Вінчальна сорочка мала допомагати при тяжких пологах, а новонародженого часто загортали в сорочку матері чи батька, щоб він був дужий і щоб його любили батьки. Деколи це могла бути запаска, штани, кожух. Вишита сорочка мала оберігати людину, відганяти від неї злі сили. Звідси магічне значення знаків традиційної української вишивки, орнаменту. Вони перешкоджали проникненню будь-якої хвороби, лиха. Оберігав і колір, зокрема червоний, який у народі вважається чародійним. Сорочка була своєрідним еталоном. "Тоді в домі Великдень, як сорочка біла", — казали на Чернігівщині. Побутував звичай, коли діти змалечку (хлопці й дівчата) ходили у самій сорочці.

"Кожний має свою смерть", — вважають гуцули. За їхніми уявленнями, тривалість життя людини визначають міфічні істоти — "нетленні" або "судці". У мить народження вони випрядають нитку, запалюють свічку або зірку на небі. Коли нитка обривається або зірка чи свічка гаснуть, настає смерть. ©Олена Чебанюк кандидатка філологічних наук, дослідниця фольклору

Про рожаниць у фольклорі https://viewer.rusneb.ru/ru/000199_000009_003563317?page=22&rotate=0&theme=white

З історичних джерелах в яких згадуються ці богині відомо, що їх ототожнювали з Богородицею і також з сімома планетами які керують долею людини

З книги Скварчевського: "Характэрна, што паводле тлумачэн- ня знахара з Палесся, зорныя “Тры сястры” кіруюць жыццём: “А сёстры это абазначаюць прастранство жызни и прастран- ство на небе. Когда крутицца шар воздушный, так и земля кру- тицца, так вот этыя сёстры камандаюць ими”191. 188 Сержпутоўскі А. К. Русальная нядзеля. Прымхі і забабоны беларусаў-па- лешукоў. Мінск, 2009. С. 442–446. 189 Младшая Эдда / подг. О. А. Смирницкой, М. И. Стеблин-Каминского. М. Ленинград, 1970. Репринт. Санкт-Петербург, 2006. С. 23. 190 Сержпутоўскі А. К. Русальная нядзеля. Прымхі і забабоны… С. 442. 191 Авілін Ц. Паміж небам і зямлёй: этнаастраномія. Мінск, 2015. С. 88."

Дейвес Валдитойос (литовською: Богині-правителі ) — це богині, які створювали одяг з людських життів. Це було сім сестер: Верпянчої (яка пряла нитки життя), Метанчої (яка кидала обідки життя), Аудея (ткаля), Гадинтоя (яка порвала нитку), Серґетоя (яка лаяла Гадинтою та розпалювала війну між людьми), Нукірпея (яка розрізала тканину життя) та Ішкалбея (праля). Також Скварчевський в своїй книзі писав шо іноді цих трьох дів називали судичками

Рожаниці

#міфи Астральні міфи українців Інтерес до зоряного неба в Україні зафіксований у археологічних знахідках на території Київської Русі, в пізніших давньоруських та українських літописах. Важливі небесні явища постійно фіксувалися. Це сонячні та місячні затемнення, північні сяйва, падіння метеоритів, зоряні дощі тощо. В Україні астрономію вивчали у братських школах уже в XVI ст. разом з математикою. Оригінальні астрономічні знання мав сам народ. Потреби виробництва, господарської діяльності зумовили регулярні спостереження за небесними світилами, виявлення закономірностей їх руху і відповідного зв'язку з періодичністю у природі, що було необхідно для розуміння природних процесів і пристосування до них власних умов життя. Цікаві народні назви більшості сузір'їв. Так, Велика Ведмедиця має назву Великий Віз, або Віз. У Причорномор'ї її називали Пастух з гирлигою. Мала Ведмедиця дістала назву Малий Віз, або Пасіка. Група зірок Плеяди відома в народі як Волосожар, Квочка, Квочка з курчатами, а в західних районах України — як Баба. На Полтавщині сузір'я Візничого отримало назву Квочка з курчатами. Назву Хрест в Україні дістало сузір'я Лебедя, а Орла — Дівка воду несе. Сузір'я Волосся Вероніки в народі відоме як Волосожар, або Стожари. Такі ж назви народ дав групі зірок Плеяди, сузір'ю Оріон. Останнє в різних місцевостях України теж має різні назви: Косарі, Полиця, Чепіги. На Полтавщині Чепігами називали лише частину сузір'я Оріон, яке розміщенням нагадує цифру 5. Подекуди Чепігами називали сузір'я Близнят. Пояс Оріона в народі ще називають Граблями або Косарями а сузір'я Кассіопеї — Вороною. Молочний шлях став Чумацьким, його ще називають гусячою, пташиною дорогою, а сузір'я Терези — Дівчиною з відрами, Дельфін — Криниця Здавна була відома Вечірня зірка — планета Венера. Перед сходом Венеру називали Вранішньою зіркою, Світовою зорею, Зірницею і Денницею. Зірницею називали і найяскравішу зірку небокола Сіріус, яка видима вранці, під час жнив. Ранкова Зоря — міфологічна богиня символізує дівочу, юну незайману красу або ж дівчину на виданні, кохану, наречену. Так міфологія перейшла в художні образи народної пісні та поезії. Глибока вітчизняна історія промовляє численними, глибокого смислу символами, щедро наповнюючи ними народні пісні й обрядову поезію. Комету українські селяни називали летавцями а північне сяйво — оказією. Зазвичай для виміру часу користувалися спостереженнями за зміною фаз Місяця. В народі його поділяли на три, чотири або п'ять частин — відповідно до фаз небесного світила. При поділі на чотири чверті перша чверть Місяця називається молодик, друга — підповня, третя — повня, четверта — остання кватира. Трифазовий поділ обіймав відповідно такі частини: молодик (новак), підповня і старий. При п'ятичастинному членуванні місяця між молодиком (нив) і підповнею чотиричастинного поділу вставлялася п'ята частина — перша кватира. Головним мірилом часу вдень слугувало Сонце, а після його заходу — зорі. Особливе значення при цьому надавалось Возу і Волосожару. "Уже Волосожар піднявся, а Віз в небі вниз перевертавсь", — так писав в "Енеїді" І. Котляревський. Важливий орієнтир вночі — Чумацький шлях — Млечна путь. Це ж був і напрям "дороги у вирій". Знання астрономії, розташування небесних світил уже в XVI ст. дало змогу запорозьким козакам, користуючись небесними орієнтирами, легко проходити на чайках Чорне море. Серед легенд і переказів Нижньої Наддніпрянщини існує легенда і про те, як діти Сонце визволяли, що було викрадено нечистою силою і сховано у темну яму, за грати з трьома замками. Хоробрі хлопці розшукали Сонце, розбили замки і знову день повернувся на землю. Пораділи люди і все живе, а нечиста сила провалилася у чорну яму і загула на віки вічні.

Зміст слов'янських змов відтворює багато складових архаїчної картини світу, у тому числі елементи космологічних і космогонічних уявлень (горизонтальна і вертикальна моделі світу, центр світу, вісь світу, світова гора, латир-камінь, світове дерево, божий престол, земна твердь серед моря, небесні світила; мотиви розпаду і відродження світу і т. ь, т.ь. персоніфіковані образи вищого та нижчого світу), уявлень про людину-мікрокосму (хвороба як космічна катастрофа та лікування як відновлення світового порядку), про її тілесну субстанцію та фізіологію, про її місце у світі та зв'язки з іншими елементами та істотами та багато іншого. Слов'янські замови розкривають також характер взаємодії найдавнішої, міфологічної та пізнішої, християнської моделей світу.

#міфи Світовий дуб Епітети характеризують дуб за різними ознаками: за кольором, свіжістю та віком — дуб зелений (гомел., житомир., київ.), дуб чорний (чернігів.), золотий дуб (харків.), дуб із золотою корою (чернігів.), дуб із срібною корою (біл.), сирий дуб (олонець., нижче). (архангел., гом.), сухий дуб (укр., г.); за формою крони, гілок та ін. — дуб на дванадцять або тридев'ять гілок (гомел., могилів., вітеб., чернігів.), дубище з сучищем (орлов.), дуб какатистий (гіллястий), дуб кор'янистий (гомел.), дуб кошлатий, дуб кошлатий, дуб кошлатий коренях (чернігів.), дуб корків (гомел.), дуб кряків (архангел.), дуб гнилий дупленястий (гом.), дуб рогатий дупленят (гом.), дуб кургануватий (гом.), дуб крісла (укр.); за міфологічними властивостями — дуб догори корінням (саратів.), три дуби вниз гілками (донськ.), дуб-скородуб (калуж.), дуб скородуб у 700 верхів (брянськ.), дуб-стародуб (калуж.).

#міфи #Перун КАЗКА ПРО СТРІЛЬЦЯ ЯКОГО ВРЯТУВАЛА БАБА(Зі згадкою Перуна) Бо то був стрілец: зачинав ся вчити стріляти. І їдного дня пішов стріляти, —ни вбив нічого. Пішов другого, — ни вбив нічого. І третого дня пішов знов і каже: „Чорт єго знают, як тії стрільці стріляют, що вони б'ют, а я ходжу і нима нічого!" І до него чорт каже: „Нащо тобі мине потрібно?“ —„От, каже, xoджy і нічого ни вбив!". — „Ну, то запишися мині, то, щоби-сь в хаті сидів, іно аби-сь но ся до него намірив — і вб'єш". І він повідає: „Я ся запишу, али на срок". Чорт каже: „На кілько зхочиш, на тілько запишися". І він каже: „Я ся тобі запишу, али щоби мині була різна птиця, що іно на світі є, і як іно їдного ни вб'ю, то і записів ни дам". І він запи сався на сорок на три годи. І як зачав бити —і зробився паном, бо то дуже виликі гроші брав. І прийшло тих сорок і три роки, і він засмутився, що вже треба душу чортови віддати. Надходит жибру ща баба. Питаєся: „Чого пан такі смутні?“ —„Ет, піде преч! Ти мині ни порядиш". — „Мож, я порадила б, али коли пан гніваются, то я ни поряджу". І той думає собі: „Треба єї сказати! Можи, вона що порядит?“. І каже єї: „Як ти мині порядиш, то дам тобі півсеток полотна і гроший що-нибудь". І баба каже: „Кажіт". — „Бо то я, каже, ще змолоду записав-їм чортови свою душу". Вона каже: „Яким правом?" І він єї каже, що „за тоє, що всіляку птицю вбивав-їм, і за тоє записав".— „Нy aли-сь всіляку бив?“ —„Та же всяку". І вона каже: „Ну, як пан мині дадут 10 руб[лів] і півсеток полотна, то я таке поряджу, що він панови записи віддаст". І він каже: „Добре, дам, аби іно відібрати". Питаєся: „Чи нима у пана питльованої муки c корец?“ —„Є!" І вона бире тую муку, рощиняє в виликім кориті. І тая рощина підкисла, і баба роспорола пирину і тоє піра висипала на землю, сама розбираєся, лізе в рощину і качаєтся по тих пірох. І так ся до неї вчіпило, як каруком. І вона тогди ще ся покачала і всьо піра забрала: — і такий птах, що і в світі такого нима! І той стрілец виде [її] до ліса, висажує на дуба. І посадив бабу на кріслатім дубови, і баба одулася та й сидит, як сова. Прилітає чорт: „Ну, вже пора іти зо мною!“ —„Ні, перши ходи-но ся сюда!" Він прихо дит і каже: „Диви-но-ся! Відколи я стріляю, а ти ще мині такого птаха ни показав, як я зобачив!" Приходит чорт, дивится, а той каже: „Ни показуйся, бе злетит!" І той чорт дивится, і ніколи такого ни видів. Приходит до стрільця, і стрілец каже: „Віддай мині записе, бо я такого ще ни вбив!" — „Ну, шкода мині і записів, бо я тебе кілька літ годував". І тогди той чорт віддає і каже: „Треба взяти хоць того птаха собі. І понесу до свого старшого: покажу, чи видів він де такого”. І як злапає бабу —і та скає аж до пекла. Приніс до пекла, поставив. Баба сіла, одулася та й сидит. І той старший оглядаєся і каже: „Що ти за біду приніс?" А він каже: „Та я за тую біду записи мусів віддати!“ — „Яким способом?“ — „Мині, каже, стрілец записався на 43 года і щоби я єму всяку птицю доставив, і той стрілец надибав отсего птаха, а я єго в цілім світі ни видів". І той старший обзиваєся: „Може, я більше сижу ту і xoджy по світі —і такого ни видав!“ —„Ни знати, че єї вбити, чи пустити?“ Старший каже: „Ні, занисе на тоє місце і ще трийцiть літ до него пари шукай“. І той дивится: самиця. І він ходив 30 літ по лісах, по скалах, і такої пари нігде ни здибав. Прийшов до стар шого і каже, що нима.— „Ну, то ней і тебе ни буде! Щоби мині ту зараз птах вродився!" І він пішов в ліс знов глядіти; ходив, здоро жився, сів під дуба і заснув. Перон вдарив в дуба, єго вбив — і ма зьою ся розільляв. Тогди баба з дуба, прийшла до того пана і каже: „Дай ми, пани, хоць що-нибудь за тоє, жи-м тя порадила". І він єї дав півсеток полотна і 15 рублів, і вона пішла від него. [КАЗКИ ТА ОПОВІДАННЯ З ПОДІЛЛЯ В ЗАПИСАХ 1850 - 1860-их pp. Упорядкував МИКОЛА ЛЕВЧЕНКО Науковий секретар Філологічної Катедри, дійсний член Етнографічної Комісії]

#міфи Світове дерево і престол божий В замовленнях ми можемо чітко прослідкувати структуру всесвіту:

530. Замова, як зубы болять На Казаньский гори Старий чорний дуб стоить. На тим дубови Божа Матэр Сэдыть и (имярек) дожыдае. Иды, (имярек), чорного дуба глодаты, А Божа Матэр будэ помогаты Зубы замовляты. Зап. О. А. Терновская в 1979 г. в с. Уховецк Ковельского р-на Волынской обл. от Бортюк Ф. К., 1912 г. рожд., местного. - Мотив «Девица/Богородица сидит на дубе» известен в бел. заговорах (Замовы, № 639, 653).

667. [Заговор от укуса змеи] Е у нашэга Бога великее поле, На том поли синяя мора, На синим мора стояў дуб. На том дубе залатое кресло, У том крэсле цар и царьща, Залатая спярыца". Ёни пьюць и гуляюць, Ўсяких гадзюк угаўараюць: И мхоўых, Лесаўых, Падхлеўных, Падмежных, У́сяких верэценниц двараўых. Злез с небесá, С агнём змеццу, Ссеку цебе, Зрубаю, Твой яд паўыймаю. Балатаўых, Аминиць не нада. Не хрэстицца. Три раза гаўариць, как тольки укусила. Прачытаў и плюнуць налеўа. Чарэз леўае плечо. Чорт пад леўой сидзиць, а ангел пад праўой. Кто лечыць, тот не ўыдзиць гадзюк, я их не вижу. Гадзюки не умираюць, укусиў [Ответ на вопрос.] Гадзюки зимуюць ў земли. Вереценница сераноўка. Во дворе живет, а дворовая и зимою ползает. Кобры гуляюць с ўужэм) Сераноўка серон с под пуза красная, спина бура-зелёная. Зап. А. Б. Страхов в 1975 г. в с. Золотуха Калинковичского р-на Гомельской обл. от Спивак М. М., 1912 г. рожд., грам., местной. 370 Отношения с природой * Спярыца вероятно, спарыца 'пара"; ср. з.-полес. спарытысь хорошо сжиться вдво см (комм. Ф. Климчука) Текст содержит три мотива. Межфункциональный мотив: «Мифологический центр, в нем сакральный покровитель / главный носитель опасности, он заговарива ет/собирает носителей опасности, чтобы они не причиняли вреда (пере-числение разновидностей вреда)»; ср.: № 689, 914, 915; Замовы, № 295, 340, 367, 398, 399; Таямніцы, № 108; Слов. магія, с. 88. Межфункциональный мотив перечисления носителей опасности; см. комм. к № 659. - Редуцированный вариант мотива угрозы: «Не уймешь яд / своих слуг, я тебя уничтожу / пожалуюсь сакральному покровителю, он тебя уничтожит»; см. комм. к № 659.

На вершині дерева в замовленнях доволі часто знаходиться престол небесного Господаря, а також інших богів. Те саме ми можемо побачити і в Слові о полку Ігоревім:

Збися Див кличет врьху древа: велит послушати земли незнаемі — и Влъзъ, и Поморію, и Посулію, и Сурожу, и Корсуню, и тебъ, тьмутораканьскый блъван!

Археологічні знахідки лише підтверджують автентичність даного міфу.