перцепція

кажу вам: кленовий листок заплакав і вилив душу про що шелестів писав листи і як летів, підтятий вітром назустріч зеленому лезу я слухав і мовчав — каштан у пазурах ворони і гострий дзьоб надірвав моє тіло; здається  я вже забув як лити сльози Маґне Калінсен #поезія #МаґнеКалінсен задонатити на розвиток проєкту

ШПАК: я гаркнув на шпака різкими словами він просто влетів до нас через балкон йому було лячно, а місто палало як я хотів тоді бути шпаком я теж кожен день бачу багато вікон та жаль, лиш в екрані, бо ноут на вінді як у мене спитали: "за життя віддав скільки"? я казав, що не знаю та в вухах лиш дзвін як поетично, померти під обстрілом будуть казати, що вмер українцем теоретично захайпились вдосталь би текст у нотатках, тож обійме піксель зробив недостатньо, та скажуть, що "кращий!" я вірю, бо маю багато кентів бажаю зрадіти, люмпени трудящі! з'явилось ще більше причин для брехні "як вибіг на вулицю майстер пера і собою закрив дитсадок від шахеда як він стрибав, таких більше нема не пишуть історій таких у газетах" я гаркнув на шпака різкими словами він просто влетів до нас через балкон йому було лячно, а місто палало як я хотів тоді бути шпаком викладач каже мова світів - математика мова померлих тоді - астрологія число зірок що у небі лякає нас не скаже ортодоксальна логіка а ґрунту крилатим не треба їм треба попасти в будинок там де пишуть репери тексти і шпак наче муза чи диво.. саня хайпбіст #поезія #саняхайпбіст задонатити на розвиток проєкту

у зоряному курені навіть меблі прокурені, вилупили цвя‌хи покручені, знаходять приклади смути і навіть ґазда на ґанку, крутячі в пальцях цигарку, соромно закривається від перехожих. в останку все, що має планета ця, зіткано із павутиння мокрого, вогкими смугами дикого голоду і безкінечного кола: насамперед повторюваної дії, насамперед дитячої мрії, лякливої повитиці, життям підлітковим в провінції, підірваним чорнобильським реактором, блекаутом ЗАЕС, тремтінням голої постаті у коридорі в четвер: "руки заклали за голову, рота відкрили ширше, впали чимдуж на підлогу, плакати будем пізніше." треки твого 23-го глянемо десь на днях. чуєш, які історії, думай собі й важіль серця твого немає влади в даній спільноті. опусти банку, стань під протяг, тихше смійся, не висувайся, прогризи свиту, просурми зраду. кросами, косами, лозами будеш забитий насмерть. приклади людського розвитку знатимуть стіни старими шпалерами із орнаментом диких півоній й маків, кремом, білковим кремом мазатиму спину в спальні. виверни швами мозок, знаєш, що треба сказати. чорні гангренові пальці прийдуть в нічних жахіттях. смійся над ними так само, як над двійкою вчителя, що обіцяв: «ти не випустишся». зітри останні із літер, вписуй слова у зошит. цей прокурений зоряний курінь зовсім на тебе не схожий. Софія Бухбіндер #поезія #СофіяБухбіндер задонатити на розвиток проєкту

* * * Приходь. Тут розчинилась ніч у дневі – в чорнім чаї медом. Хай дотик – тихо і нетвердо – повзе з плечей до передпліч.  Приходь. Тут кришиться нудьга,  мов ржа. І в жилах кров холоне. Нехай мені крізь пальці у долоню  ковзне твоя рука.  Приходь. Неначе плин води  по стужі, я тут кригою затерпну.  Й осядуть в чаї ночі невичерпні меди.  Андрій Борса #поезія #АндрійБорса задонатити на розвиток проєкту

4 правила стрільця за Джефом Купером. Коли дивишся у Вічність, часом доводиться обирати між довічним ув'язненням і Вічним Царством Небесним. А іноді не доводиться, а іноді це одне й те саме. «Де ти, мій кате? — гукнув я» Сподіваюся, ти знаєш Кодекс стрільця. Хороші чотири правила, що допоможуть урятувати життя, або ж заїбашити якнайбільше — читати можна в обидва боки. Правило перше: Поводься з будь-якою зброєю як із зарядженою. Ти ж підготувався? Ти ж не шугати холостими нас прийшов? Ми вже тут шугані-перешугані. Відчай — це коли молишся на те, що цього разу в патроннику бойовий. Про одне прошу: якщо заощадиш на комусь постріл, то прибережи контрольний для мене. Просто дбай про того, хто по інший бік спускового гачка. Правило друге: Наводь ствол лише туди, куди збираєшся стріляти. У тебе, щоправда, ситуація недостойна артилериста: куди не стріль — усюди ціль. Зате яка зручна позиція для снайпера. Спалах від удару бойка по капсулю — це теж своєрідне світло в кінці тунелю, якщо ствол направлено тобі в лице. До чого хилю: не стріляй у потилицю. Я хочу побачити світло. Правило третє: Перед пострілом перевір мішень, усе що перед нею, та все, що позаду неї. Всі мішені вже перевірили за тебе, їхні імена відлиті на гільзах, тож роботи менше. Але тобі лишається перевірити: а) що перед мішенню — раптом влучиш не в серце, а в талісман у нагруднику; б) що за мішенню — мокра записка в кишені, біг по розбитих траншеях, подерті душевні пружини, аркани на шиях, порізи на жилах, дружина-дитина, родина-країна, постійна війна, абстрактна «вона» чи просто бетонна стіна. Вловлюєш? Пам'ятай про рикошет. Правило четверте: Тримай палець на гачку лише тоді, коли готовий стріляти. Ти сам вільний обирати, коли готовий. Свобода вибору — вона, падла, така. Свобода вимірюється кількістю пострілів на одну мішень: якщо ти борешся за неї, то готовий промазати, а якщо не мажеш — то розстрілюєш упритул. Хоча хто я такий, аби судити — в мене взагалі нуль. Виконуй свій наказ, я не тримаю зла. Я б, можливо, робив те саме. Будь-хто б робив на твоєму місці, навіть Господь просто виконує накази. Вибач, я вже закінчую, тож палець на гачок можна класти лише зараз. Дякую, що дотримався Кодексу. Я чекаю на світло в кінці тунелю. Їбаш. Тимур Алавердян #поезія #ТимурАлавердян задонатити на розвиток проєкту

Сьогодні знову згадав: світ вузький, як прогалина, а щастя вилискує кров’ю. Люди плачуть і усміхаються — все стікає. Вперше я побачив кров, мабуть, у шість. Ми юрбою бігали посоловілим цвинтарем та грали у хованки, аж товариш гукнув: «Друже, у тебе з-поза бриджів тече цівка». Один-два — кров-цівка, три-чотири — кров-цівка, п’ять-шість — на кросівках. Одежина моя: шкарпетки й кросівки — прудко обагрилася прілою кров’ю. Я впав і скавулів, ніби світ згортався в погук, в померк, в порох. Вдруге я побачив кров, либонь, у п’ятнадцять. Ми поїхали класом на медкомісію до військкомату. Сиділи у черзі й заходили разом, а медсестра брала кров з вени і кликала зловороже: «Наступна пара!». Сьомий-восьмий — кров-цівка, дев’ятий-десятий — кров-цівка, одинадцятий-дванадцятий — на кінцівках. Мій однокласник стривожився, встав і понісся до виходу — катетер зірвався, а юшка із вени потекла по кінцівках. Сердега упав. Ото було зомління, голосіння та сп'яніння. Утретє я побачив кров, певно, у тридцять три. Не свою. Вона текла з-під дверей, червіньково й тихо зміїлась, доки я сидів і не знав: треба стукати чи краще піти. Тринадцять-чотирнадцять — кров-цівка, п’ятнадцять-шістнадцять — кров-цівка, сімнадцять-вісімнадцять — на криївках. А потім знадвірний дощ запросив мене всередину. Там лежали рушниці, тіла, їжа, стрій, хоругва, а навпроти — світлиця. Ото була борня, пальба та сум’яття. Славко Баляндрасник #поезія #СлавкоБаляндрасник задонатити на розвиток проєкту

Ще дитиною зрікшись мети Покинув домівку Мов хрущ-самурай На прогрітий сонцем Чумацький шлях Йшов Міркував про вагу Бусідо Буття козаком Серед степу З поодинокими вишнями (Вважати сакурами) Про загрозу жаливи Й довівши О Б Х О Д И Ш Розглядати недавно пророслий будяк Мов С Т Р І ЛУ Що застрягла у ребрах Сухої землі І тлумачиш йому: Що треба підсипати ґрунту Щоб не забував рости Без сталого вектору Під собою Над собою Довколо себе Вибудуй екосистему Що ось ти Такими темпами виростеш Обуржуїшся Посієш на закинутому заводі грибні плантації Зриватимеш грошові плоди праці Мов з дерев яблука... Будяк слухає Мовчить Стає абияково. СД #поезія #СД задонатити на розвиток проєкту

і. відпускай мене, відчеплюйся, розв’язуй свої рівні бантики та знімай попелясті чоботи. мені не личить ніяке безсмертя, ніякий рум’янець, ніяка віра, ніякі злагоджені м’язи гортані, чи ідеї втрати контролю, які мене так сильно приваблювали. ніякі з цих вічних жартів не здаються мені смішними. іі. два філософи запитують один в одного щось про маркери самоідентичності, поки в моє вікно залітають черевики, один за іншим. потім — з підвіконня котиться сточене тіло, глухо, як дерев’яна стружка, падає на підлогу. застояна, статична ніч за вікнами — така сама, як будь-яка інша, як і чорні китиці бруду. якщо щоночі бог краде твою душу, а на її місце вкручує незнайому, віддає їй усі прагнення, орієнтири та спогади, ти щодня прокидаєшся собою, чи щодня стаєш кимось іншим? твої руки, заламані біля обличчя чимось нагадують мені цю дилему, відповідь лежить десь поміж ними, між монотонністю твоєї непритомності, мукою щоденних доріжок. і я не знаю, яка тут відповідь. я знову збираю взуття, перекинуте набік, ставлю підошви одна біля одної, не думаючи, розправляю стопою гірки бруду і посміхаюся. я знаю: це неможливо було б відтворити. мою душу ще ні разу не змінювали. ііі. організм, збудований як старий годинник, коли зозуля зчиняє галас. ця необмежена свобода волі із розпорядком. аплодисменти механічних крил, погодинні крики, дзвінкі, сміхотливі, майже примітивні — коли в будинку до неї звикають, зозуля не знає, чому її більше ніхто не боїться: це та втрата контролю, про яку я говорю, коли говорю про мрії. час має одну цікаву особливість: він складається з крихітних шматочків ідеальної статичності, і будь-яку дію можна розкласти на ці ледь помітні затримки з потенціалом до спинення, будь-який крик — це перебивки для тиші, де кожну секунду хтось обирає кричати, допоки не замовкне годинник. базисна характеристика макрокосму — це стабільність. з цим я маю проблеми. кожна частина мого тіла працює як окремий годинник, вони всі заведені несинхронно, недбало, нова пташка кричить щохвилини, і я втомилася не знати, який із них справжній, але я знаю: жодні два годинники ніколи не зупиняться одночасно. організм, збудований як сміттєзвалище позаду антикварної лавки. iv. справжня душа, якщо вона існує, малюється подібно до годинникового циферблата: довільна геометрична фігура — божество, умовно сковане побутовим об'єктом — зі шкалою зворотного відліку. і я малюю твоє обличчя. кепрісія #кепрісія #поезія задонатити на розвиток проєкту

Як вам цьогорічний диктант? ✍️ Діліться враженнями 💌👇

Радіодиктант розпочнеться з хвилини на хвилину! Готуйте ручки і листочки та переходьте за посиланням👇 https://www.youtube.com/watch?v=yIBqpET0DPc

Ось. Поглянь сюди — тут росте тоненьким стебельцем квітка твоєї журби, квітка твоєї розпусти. Скільки б не пройшло — відпустить. Випускний екзамен провалено. Валова вулиця виляється між розвалин, розташування швидкого вдоволення своїх забаганок — це вже забагато, це вже аномально, це вже неприпустимо. Припис до місця, де рецептурні ліки закінчились. Присипка від висипу, що не сходить роками — ні з ніг, ні з рук, ні з обличчя. Личинкою вперто висів у власному коконі, кожен наступний провал відкривав нові сходи до підвалу, де заховались між стелажів з варенням, сирою бульбою, улюбленим маринованим перцем залишки перкусійних ударів по сідницях, залишки першої випадково випитої самогонки у пляшці «Боржомі». Гноми живуть між тимусом і щитовидкою. Вони до нудоти видають на-гора усі відтінки власної гадості, що приносять сатисфакцію, дарують прокрастинацію — про-красти-націю, прокрасти і викрасти цілі покоління, яким то по факту байдуже, яким то де-юре похріну, яких то насправді вже не цікавить, що буде далі. Ось. Поглянь сюди — квітка твоєї журби засохла. Остап Кудлатий #поезія #ОстапКудлатий задонатити на розвиток проєкту

Ділимося з вами фотографіями з нашого літературнику! Більше фото можна знайти тут на диску🖤

🦇Осінь — доба осінньої меланхолії й, звісно, похолодань... тож напередодні Дня української писемності та мови запрошуємо вас у Музеї української діаспори на літвечір від мистецького об'єднання «Провулок Графоманії»: відчуємо розпал осені разом і в теплі! 🦇Програма: виступи авторів «Провулку Графоманії» і не тільки (за попереднім записом), вільний мікрофон, а також аукціон, 100% прибутку з якого буде спрямовано на потреби Сил Оборони. 🦇Крім того, ви зможете ознайомитися з творчістю та виданнями українських діаспорних літераторів в рамках виставки "Я вернусь до своєї Вітчизни...", у просторі якої відбуватиметься наш літвечір. 🦇Дата та час: 25 жовтня, 17:00 🦇 Локація: Музей української (Вул. Князів Острозьких, 40Б (ст. м. "Арсенальна" та "Печерська")) 🦇Вхід: 160 грн (80 грн — пільговий квиток) 🦇 ПОСИЛАННЯ НА РЕЄСТРАЦІЮ 🦇

А поки перебираємо фото і відходимо від нашого літературнику — ділимось подією колег)

Вчора на літературнику зібрали 3532 грн. і ці гроші вже полетіли на збір! Дякуємо всім причетним до цього, вийшов дуже теплий та дуже крутий вечір) Фотографії будуть трохи згодом, слідкуйте за нами🖤

Нагадуємо, що літературник відбудеться вже сьогодні) приходьте)

А ми нагадуємо, що в цю суботу відбудеться наш літературник! Читатимуть: ▪️Ада Єлагіна ▪️Павло Щепан ▪️Іван Бережний ▪️Богдана Коваленко ▪️Дмитро Вільгоцький ▪️Ірина Божко Модераторка: Богдана Коваленко Коли: 17.10.2026 о 17:00 Де: Українсько-данський молодіжний дім, м.Київ, вул. Володимирська 5Б, 1-й поверх Ми трохи змінили правила входу відповідно до правил перебування в Українсько-данському молодіжному домі: Вхід — безкоштовний. Донат на потреби 1-го корпусу НГУ "Азов" за бажанням. Всіх бажаючих прийти просимо зареєструватися в цій формі. Будемо вдячні за репости! Також просимо врахувати, що в разі оголошення повітряної тривоги всі присутні мають переміститися в укриття — нульовий поверх дому. На час тривоги подія буде призупинена Чекатимемо на вас🖤

А ми нагадуємо, що вже через тиждень відбудеться наш літературник) Приходьте! Також просимо врахувати, що в разі оголошення повітряної тривоги всі присутні мають переміститися в укриття — нульовий поверх дому. На час тривоги подія буде призупинена

Колобіг N12_beta* (Ґудзики) Ми сиділи чекали невідомо на що крізь відкрите вікно цілий світ безупинно дихав Та хіба нам відомо було як кохати когось. А весна ходить тісними вулицями в лініях, кольорах і ритмах розстібаю блузу твою зелені ґудзики І цілую в порцелянове обличчя. Я тягнусь до тебе збиваючи дихання все ближче і глибше ластовинням своїм поцяткуй мене І втисни у мене червоне намисто. -14 листопада II004- Ed. Salladorski (ZORIA) #поезія #ZORIA задонатити на розвиток проєкту

зима народила кров'ю заплямований ранок. виповзає на окраїну, мов захмелений джміль. набравшись повітря пускає бульбашки мов та риба, видихає на скельце реальності дим папіроски, у руках юнки на сходах Карпенка. риба німа. якщо я запитаю: "якого ти виду?" - продовжить пускати бульбашки. як добре, що я не риба, що я знаю свій вид. і знаю вид зі сходів Карпенка на ранок на окраїні світу. Амброзія #поезія #Амброзія задонатити на розвиток проєкту