until august

«Про що я говорю, коли говорю про біг» Харукі Муракамі Якщо ви любите бігати, читати, писати, або є прихильником Харукі Муракамі, то це книга для вас. Я не можу віднести себе до жодної категорії, крім читання, тому для мене це був цікавий досвід :) Муракамі органічно сплітає дві, здавалося б, далекі одна від одної теми — літературу та біг на довгі дистанції. Результатом цього синтезу стає особиста оповідь, що розкриває тісний зв'язок між фізичною дисципліною та творчим процесом. Автор розповідає, як у 1982 році, продавши свій джаз-бар і повністю присвятивши себе письменництву, він почав бігати для підтримання фізичної форми. Вперше побачила цю книгу у 2020 і мені так сподобалась обгортка, що я її майже купила... але минуло цілих 5 років, поки я її прочитала 😅 Насправді, дуже файно і мило, багато цікавих думок. Гарний вибір, якщо хочеться почитати легкі мемуари, щоб відволіктись. until august | #книгоогляди

Міні-відгуки на дві книги за один день, бо вони невеликі і про них я не можу говорити багато :)

І ось знову настало 24 лютого. Борімося й допомагаймо тим, на кому все тримається ❤️‍🩹 Ніяких зборів не прикріплюю, бо ви й самі знаєте, кому задонатити. Ніяких слів не пишу, бо за мене їх вже давно сказано. Тримаємося 🇺🇦

Привіт, друзі! Сподіваюсь, що всі ви цілі і у безпеці 😔 Мабуть, чогось книжкового на каналі сьогодні не буде, проте маю чек-ліст обов'язкового на цей день: ✔️ Задонатити на РЕБ та/або ППО; ✔️ Почитати гарну книгу; ✔️ Попіклуватись про свій моральний стан найбільш підходящим вам методом. until august | #поговорити

«The New Yorker» святкує визначний ювілей — минуло вже 100 років (і 1 день!) від дня виходу першого номера, який побачив світ 21 лютого 1925 року. Це видання народилося з амбітного задуму двох журналістів — Джейн Грант та Гарольда Росса. Надихаючись європейською періодикою, вони мріяли створити елегантний гумористичний журнал, який би відображав дух епохи джазу. Хоча спочатку планувався суто сатиричний напрямок, засновники швидко зрозуміли, що їхній читач потребує глибшого інтелектуального контенту. Так «The New Yorker» став поєднанням художньої літератури, поезії, критичних матеріалів, есе, рецензій на книги, театральні вистави та кінофільми, а також карикатур та коміксів. Принесла вам лютневі обкладинки журналу «The New Yorker» різних років ❄️ until august | #цікаве

〰️ Відомий своїм інтересом до індійської культури: вивчав літературу й філософські твори. Серед перекладів Івана Франка — біблійна «Книга Буття». Досі це найбільш точний переклад цієї частини Біблії українською мовою. 〰️ Під час навчання в Дрогобицькій гімназії Франко часто ночував у... трунах, які виготовлялися в майстерні його родички (майже як Сара Бернар!). 〰️ З юності почав комплектувати власну бібліотеку, витрачаючи гроші від репетиторства. Уся його бібліотека налічує близько 12 тисяч примірників. 〰️ Став першим професійним українським політиком і головою першої української політичної партії. 〰️ Франко виступав на підтримку українського феміністичного руху: підтримав видання українського жіночого альманаху «Перший вінок». 〰️ Першим серед української інтелігенції поєднав вишиванку з європейським костюмом. За іронією долі, він, що так любив носити вишиванки впродовж усього життя, похований був у чужій сорочці, адже в той момент під рукою не знайшлося «ні однієї порядної» 💔 until august | #цікаве

Оскільки сьогодні Міжнародний день рідної мови (вітаю!), а вчора я писала про Франка, то склалась ситуація, коли мені вкрай необхідно поділитись з вами декількома цікавими фактами з його життя: 〰️ Іван Франко був надзвичайно плідним автором. За 40 років творчої діяльності він створив понад 6000 творів, що склали більше 100 томів — в середньому кожні два дні з'являвся новий твір. 〰️ Його інтелектуальні здібності вражали: Франко володів надзвичайною пам'яттю — міг майже дослівно відтворити годинну лекцію, знав напам'ять усього «Кобзаря», домашні завдання нерідко виконував у поетичній формі. У п’ятому класі гімназії під час уроків, які вважав нецікавими, Франко читав Шекспіра в німецькому перекладі. 〰️ Вільно володів 14 мовами та здійснював переклади з 48 мов, включаючи давні та східні мови. Його перекладацький доробок охоплює твори близько 200 авторів. Писав не лише українською, але й польською, німецькою та іншими мовами, за що сучасники називали його «академією в одній особі». until august | #цікаве

Отже, «Лель і Попель» Івана Франка. Одна з тих книг, яка може перевернути ставлення до української класики і змусити її полюбити. Круто, скажіть? У багатьох людей українська література неіронічно асоціюється з кріпаками, стражданнями, козаками, стражданнями, війнами, стражданнями... я вже говорила про страждання? І не те щоб тут не було цих елементів, проте вони не основні і дуже органічні. Це історія двох братів-близнюків, Владка та Начка, які обирають різні професійні шляхи — один стає редактором, інший адвокатом. Франко використовує прийом паралельних життєвих траєкторій близнюків як інструмент для дослідження того, як особистий вибір формує долю. Брати, маючи однакове походження та виховання, демонструють, як різні рішення можуть привести до абсолютно різних життєвих результатів. Окремим персонажем можна винести і саме місто Лева, де розгортаються основні події. Читаючи цей роман, я наче відчула подих Галичини XIX століття — її вулиці, будинки, люди виринали зі сторінок з дивовижною чіткістю. Франко створює не просто історичне тло — він малює живий, пульсуючий світ, і кожен персонаж несе частинку своєї епохи. Вражає майстерність, з якою автор балансує між пригодницьким динамічним сюжетом та глибоким соціальним аналізом. Мені часом здавалось, що я читаю захопливий роман у дусі Дюма чи Стівенсона, а через сторінку виявлялось, що це справжня соціальна притча, що говорить про вічні істини: важливість родинних зв'язків, ціну вибору, силу єдності... і, звичайно, болючі для українського суспільства проблеми. Вони й досі актуальні.

А найбільше негативним боком нашого галицького життя ми вважаємо апатію, байдужість до громадських справ, знеохоченість до критики й аналізу тих справ і якусь фатальну покірність долі — незважаючи на те, чи ми ту долю уявляємо собі в образі уряду, граду чи повені або ж староства, жандармів і поліції. Тільки б не ми, тільки б хтось інший за нас зробив, хтось інший про нас дбав, мав над нами опіку! Нехай цей інший позбавляє нас прав, визискує нас, якби він тільки й нам дав можливість сяк-так дихати, то ми вже й раді.

Цей роман залишається актуальним і сьогодні, адже він торкається вічних тем: як зберегти власну ідентичність під тиском суспільства, як знайти баланс між особистим та родинним, як зробити свій вибір і як жити з його наслідками. Дуже цікаво і стильно. until august | #книгоогляди

Цитата мені нагадала ситуацію з перемовинами прямо зараз 🫠 until august | #книгоогляди

Але поки що несу вам два шматочки чудового скла з «Безбратньої ночі». Цікаво, як цей текст сприймають читачі, які не переживали подібного? На жаль, в українців немає розкоші сприймати описи погромів і знищення пам'яті як віддалені метафори 💔 until august | #книги

Ну все, я зрозуміла: ви хочете, щоб я написала багато букв... як, власне, й завжди... 🙂‍↕️

Сьогодні хочу розповісти вам одну з найромантичніших історій японської міфології (спойлер: там є космічна драма, божественне втручання і трохи батьківського контролю). Отже, жила-була принцеса Оріхіме (яка, між іншим, є зіркою Вега — так, α Ліри, одна з найяскравіших зірок, які ви бачите влітку). Вона була неперевершеною майстринею і цілими днями ткала чудові небесні шати для свого батька, бога неба Тентея, який був досить вимогливим щодо свого гардеробу. Одного разу татусь-небожитель подумав, що доньці, окрім праці, все ж потрібне особисте життя, і познайомив її з Хікобоші (він же зірка Альтаїр, α Орла), який пас небесних корів. Досить незвичайна посада для принца... та історія не про це. Що ж сталося далі? Вони закохалися! Але далі почалось те, що можна назвати «космічним побаченням, яке вийшло з-під контролю». Закохані настільки захопилися одне одним, що забули про свої обов'язки: небесні корови розбрелися хто куди (уявіть собі космічних корів, що дрейфують у відкритому космосі), а татусеві небесні шати залишилися недотканими. Розгніваний і засмучений відсутністю нових одежин Тентей вирішив втрутитися. Він розділив закоханих Чумацьким Шляхом і дозволив їм зустрічатися лише раз на рік — сьомого дня сьомого місяця. Кажуть, якщо у літнє свято Танабата іде дощ — то це сльози радості космічних закоханих, які нарешті зустрілися. І бонус: коли побачите на небі «Літній трикутник», утворений зірками Вега, Альтаїр і Денеб, то згадайте, що ви дивитеся на найромантичнішу геометричну фігуру в історії! until august | #міфи

until august | #міфи

Головна героїня роману «Веди свій плуг понад кістками мертвих» — Яніна Душейко, самітниця, яка надає перевагу товариству тварин перед людьми. Її життя кардинально змінюється після того, як починають загадково гинути місцеві мисливці та безслідно зникають двоє її улюблених собак. Ось книги, які за словами авторки вплинули на написання роману: 〰️ «Визволення тварин» Пітера Сінгера Цю книгу вважають ледь не біблією руху за визволення тварин.

Ця книга багато років тому дала мені мову та аргументи, щоб зрозуміти, що одним із найважливіших етичних завдань людства є надання прав тваринам.

〰️ «Слухова труба» Леонори Керрінгтон Історія 92-річної Меріан, яку сім'я відправляє до своєрідного будинку для людей похилого віку.

Чудовий, кумедний і водночас глибокий роман, написаний від імені літньої жінки. Він допоміг мені створити власну оповідачку, Яніну

〰️ Повне зібрання віршів Вільяма Блейка Поетичні світи Блейка, осяяні його духовними та революційними переконаннями.

Я зачитувалась поезією Вільяма Блейка в юності. Для мене він підривний, радикальний і надзвичайно оригінальний поет. У моєму районі було аж троє перекладачів Блейка, тож нам було про що поговорити — що я і описую у своїй книжці.

〰️ «Вічна трембіта» Чарльза Паттерсона У цій книзі досліджуються погляди та методи, що лежать в основі ставлення сучасного суспільства до тварин, а також те, як люди поводяться одне з одним.

Одна з найперших сміливих і шокуючих книжок, яка змінила моє життя.

〰️ «Елізабет Костелло» Джона Максвелла Кутзее Історія життя жінки як матері, сестри, коханки та письменниці. А ще — глибокий монолог про природу оповіді.

Чудовий і зворушливий дискурсивний роман про етичні проблеми, що виникають у стосунках людини з тваринами.

Взагалі завжди цікаво дізнаватись, які книги стали натхненням для написання нових :) until august | #книги

Обкладинки книг, про які пишу нижче ⬇️ until august | #книги

Темпора (@tempora_publishing) вже отримали з книгарні есеїстику польської письменниці та нобеліантки Ольги Токарчук — «Чутливий наратор». Книга, що отримала назву від її нобелівської промови, стала першим виданням після присудження Ользі Нобелівської премії з літератури 2018 року. У цій збірці Токарчук розкриває широке коло тем: від особистих вражень як читачки та глядачки до захисту прав тварин, від визнання важливої ролі перекладачів до роздумів про подорожі та власну письменницьку діяльність. Вона відверто розповідає про процес творення своїх книг — як виникають задуми, як розвиваються характери персонажів, як формується оповідна структура. Авторка майстерно поєднує аналітичний підхід до письменницького ремесла з емоційним сприйняттям літератури як дива, до якого можна доторкнутися. Особисто я читала в неї тільки «Веди свій плуг понад кістками мертвих», але це було дуже файно, тому планую почитати ще! until august | #книги

📖 Друзі, що читаєте зараз? Можна (і треба)) з кількома словами про книгу. until august | #поговорити

«Шумовиння днів» Бориса Віана я почала читати, щоб трохи посміятись, адже по відгукам вона мала бути кумедною та феєречиною казочкою. Казка була, гумор теж, проте чому ніхто не попередив про те, як ця чарівність перетворюється на щемливу тугу? 🥲 Не дайте себе обдурити мрійливій блакитній обкладинці: ця книга красива, сюрреалістична, дотепна, а в кінці безжально трагічна. Читати її — це наче їсти цукрову вату, в якій заховані голки. Проте не бійтеся голок, цукрова вата того варта. Для доказу додаю декілька кумедних цитат (і одну не дуже кумедну). until august | #книги

«Геллеліла і Гільдебранд: зустріч на сходах вежі» Фредерік Вільям Бертон, 1864. Фредерік Вільям Бертон (8 квітня 1816 — 16 березня 1900) — ірландський художник-прерафаеліт. Через непереносимість запаху розчинників працював аквареллю та гуашшю. Сюжет цієї картини ґрунтується на поемі «Геллеліла і Гільдебранд»: дочка короля, прекрасна Геллеліла, закохується в свого охоронця Гільдебранда і втікає з ним із замку. Їхня втеча закінчується смертю шістьох братів дівчини, крім наймолодшого, та загибеллю самого Гільдебранда. Геллелілу продають в рабство, де вона стає вишивальницею. Бертон зобразив момент зустрічі закоханих на сходах: здивована дівчина впускає букет, а юнак хапає її за руку. Зустріч швидкоплинна і секретна, адже про їхні почуття ніхто не повинен знати. Через техніку акварелі картина зберігається в спеціальному боксі й демонструється в обмежений час. У 2012 році вона була визнана найулюбленішою картиною в Ірландії. Місцезнаходження: Національна галерея Ірландії, Дублін. until august | #мистецтво