until august

📖 Оскільки ми з вами говорили про фемінізм, то ось невелика підбірка цікавого на цю тему: 〰️ «The New Age of Sexism», Laura Bates:

Дослідження того, як сучасні технології не лише копіюють старі гендерні упередження, а й стають новим інструментом мізогінії.

〰️ «Without Consent», Sarah Weinman:

Історія багаторічної боротьби за визнання зґвалтування в шлюбі злочином. Й про те, як міфи про зґвалтування досі дозволяють злочинцям уникати правосуддя.

〰️ «All in Her Head», Elizabeth Comen:

Про те, як системні гендерні упередження призводять до ігнорування жіночого болю та хибної діагностики жінок.

〰️ «Girl on Girl», Sophie Gilbert:

Про те, як патріархальні структури та медіа маніпулюють жінками, змушуючи їх конкурувати між собою.

〰️ «Living Dolls: The Return of Sexism», Natasha Walter:

Дослідження гіперсексуалізації сучасної культури та повернення до жорстких гендерних стереотипів.

〰️ «Difficult Women», Helen Lewis:

Історія фемінізму через життєписи жінок з «важким» характером.

until august | #книги

А ось ще цікава історія. Уявіть: ви прокидаєтесь одного ранку і виявляєте, що десь у мережі існує хтось із схожим ім'ям, схожою репутацією та зовсім протилежними ідеями. Хтось, кого плутають із вами так часто, що ви починаєтесь сумніватись: а де тут закінчуюсь я і починається вона? Саме це сталося з Наомі Кляйн, канадською письменницею й журналісткою, яку роками плутали з Наомі Вульф. Схожі імена, схожа зовнішність, схоже поле робота... Це стало настільки частою проблемою, що Кляйн написала про це книгу і назвала її «Доппельгангер» (двійник). Кляйн починає з курйозного — анекдотів про плутанину в соцмережах, листів не тому адресату, репостів чужих цитат під її ім'ям. Пізніше авторка ставить запитання про природу ідентичності в цифрову епоху, де кожен має власний "аватар", онлайн-версію, яка завжди має більше переваг і менше недоліків, ніж живий оригінал. У 2024 році «Doppelganger» отримала першу в історії премію Women's Prize for Non-Fiction. until august | #книги

Засмутилася. Виявляється, авторка «Міфу про красу», книги, яку Лабораторія тільки-тільки вивела в продаж, дуже... якби це м'якше сказати... дивна особа 🫠 На її сторінці у Вікіпедії цілий розділ присвячений тому, що Наомі активно підтримує теорії змов, вважає вакцинацію обманом, а відео зі страт ІДІЛ — постановою. Цього вже було б достатньо, щоб відкласти книги авторки, але це ще не все. Наомі підтримує Трампа і займає різку українофобську позицію в своєму твіттері/Х. Я побачила достатньо скрінів для того, щоб засмутитись. Особливо жахливо те, що вона, судячи з усього, щиро вірить у інсценування відео з фронту й деокупованих міст. (Іронічно: я не можу переглянути її пости, тому що мене заблокували в Х якраз після того, як я поширила відео зі знущаннями росіян над військовополоненим. Модерація мережі назвала це "розпалюванням ненависті"...) «Міф про красу» — можливо, й важливий феміністичний твір свого часу (видана у 1991 році), але платити гроші українофобці я точно не буду. until august | #книги

Як на мене, найкраще, що є в романі — це взаємодія Кіко з хлопчиком. Емоційно зламана доросла зустрічає емоційно зламану дитину, і вони обоє стають сильнішими після цієї зустрічі. Це так гарно й щемко 🥺 Кіко (з допомогою друзів) буквально розриває коло насильства, частиною якого була все дитинство, і рятує іншу живу істоту. Вона стає захисницею хлопчика, який не може захиститись, і тим самим зцілює ту частину себе, яка не отримала допомоги у свій час. Щоб пояснити, як Кіко потрапила в старий будиночок біля моря, авторка розкриває її історію. Кіко виросла у жорстокій сім'ї: мати й вітчим роками ламали її самооцінку й маніпулювали почуттями. На щастя, у найтемніший момент їй допомагає колишня шкільна подруга Міхару. А через Міхару Кіко знайомиться з Анґо — людиною, що відкриває Кіко шлях до нового життя. Після низки травматичних подій Кіко знову тікає, опиняючись на Кюсю, проте минуле знаходить її і тут. До речі, для тих, хто любить Банану Йосімото — особливо «Кухню» — цей роман відгукнеться знайомим теплом: та ж крихкість людських зв'язків, та ж віра у те, що навіть найглибша рана здатна загоїтися з часом. Ось цю фразу з «Кухні» я згадувала при читанні декілька разів:

Буває багато-багато важких часів, Бог знає. Якщо людина хоче стати на власні ноги, я рекомендую взяти на себе турботу і догляд за чимось. Це можуть бути діти, або це можуть бути домашні рослини, розумієш? Це допомагає зрозуміти власні обмеження. З цього все починається.

Хороша книжка. Можливо, трохи сентиментальна, можливо, занадто контрастна, проте хороша. Іноді для того, щоб допомогти собі, потрібно допомогти іншому. Думаю, нам усім варто згадувати про це частіше 🤍 until august | #книгоогляди

🐋 «Кити на частоті 52 герци» Соноко Мачіди. Про те, як страшно бути почутим і як боляче — не бути. У центрі оповіді — Кіко, молода жінка, яка тікає від жорстокого минулого до тихого приморського містечка на Кюсю, де колись жила її бабуся. Саме там вона випадково зустрічає мовчазного хлопчика зі слідами знущань — і впізнає в ньому себе. Назва роману відсилає до реально існуючого кита, чия пісня настільки висока — 52 герци — що інші кити не можуть її чути. Він мігрує сам, співає сам, сумує сам. У важкий період свого життя Кіко постійно слухала пісню самотнього кита, а тепер ставить ці записи мовчазному хлопчику. Він не говорить, але Кіко терпляче чекає на його голос. І це, мабуть, найніжніший образ роману: надія знайти того, хто почує "твою" частоту. until august | #книгоогляди

Дайджест дописів за квітень 📗🌷 Щось про книжки: 〰️ Рецензія на «Якщо зі світу зникнуть коти» Генкі Кавамури. 〰️ Перевипуск «Емпусіону» Ольги Токарчук + цитати з роману. 〰️ Книжкове гадання. 〰️ Рецензія на «Касту» Ізабель Вілкерсон 〰️ Про Women's Prize for Fiction та минулорічних переможниць премії. 〰️ Шорт-лист Women's Prize for Fiction цього року. 〰️ Книги як машина часу. 〰️ Про переклади Муракамі українською. Щось для очей: 〰️ Книгарня Лелльо у Порту. 〰️ Обкладинки різних видань «Емпусіону». 〰️ Квітень в картинах. 〰️ Найгарніші західні обкладинки минулого року Щось цікаве: 〰️ Довгочити каналу. 〰️ Відмінності у перекладах «Якщо зі світу зникнуть коти». 〰️ Норми огляду жінки лікарем у давньому Китаї + діагностичні ляльки. 〰️ Цікаві факти про Марка Аврелія та декілька його цитат. 〰️ Про весну й про поезію. Щось болюче: 〰️ Укорінений расизм у США. 〰️ 14 ознак фашизму від Умберто Еко. 〰️ 8 стовпів кастової системи за Ізабель Вілкерсон. until august | #дайджест

Поки збираюсь з думками для написання відгуку, у вас є час проголосувати за іншу книгу, щоб я писала одразу дві рецензії 😆 І, хоч вже майже середина травня, традиції потрібно підтримувати, тому —

Дайджест дописів за квітень 📗🌷 Щось про книжки: 〰️ Рецензія на «Якщо зі світу зникнуть коти» Генкі Кавамури. 〰️ Перевипуск «Емпусіону» Ольги Токарчук + цитати з роману. 〰️ Книжкове гадання. 〰️ Рецензія на «Касту» Ізабель Вілкерсон 〰️ Про Women's Prize for Fiction та минулорічних переможниць премії. 〰️ Шорт-лист Women's Prize for Fiction цього року. 〰️ Книги як машина часу. 〰️ Про переклади Муракамі українською. Щось для очей: 〰️ Книгарня Лелльо у Порту. 〰️ Обкладинки різних видань «Емпусіону». 〰️ Квітень в картинах. 〰️ Найгарніші західні обкладинки минулого року 〰️ 〰️ Щось цікаве: 〰️ Довгочити каналу. 〰️ Відмінності у перекладах «Якщо зі світу зникнуть коти». 〰️ Бронте-ляльки... Просто подивіться на це. 〰️ Трохи про «Жіноче коло пані Тань» та історичний парадокс. 〰️ Норми огляду жінки лікарем у давньому Китаї + діагностичні ляльки. 〰️ Цікаві факти про Марка Аврелія та декілька його цитат. 〰️ Про весну й про поезію. Щось болюче: 〰️ Укорінений расизм у США. 〰️ 8 стовпів кастової системи за Ізабель Вілкерсон. until august | #дайджест

Поки що перемагає японський роман про дитячі травми й самотність, цікаво 👀

А сьогодні прочитала інший лист, і вже не впевнена... ✍️ Які ж вони милі, лиш послухайте:

Люсьєн! Набравши повні груди свіжого черкаського повітря (цигарку тільки що погасив), гукаю тобі з берегів синього моря: Драстуй! Привіт! Салют! Я живий. Мати жива. Олесь живий. Сусіди живі. Усі знайомі й незнайомі теж живі, крім тих, хто необачно вмер. Учора одержав твого листа. Сьогодні одержав перші після відпустки гроші. Спішу випити 100-грамівку за розквіт твоїх сил і здоров’я. Другу стограмівку вип’ю за твою нев’янучу вроду. Будьмо!! Я саме пишаюся, мов індик, бо у московській «Литературной газете» про мене маститий критик сказав 10 рядків петитом. У тебе очі на лоба полізуть з подиву, коли ти вичитаєш там, що я «самостоятельный». Отаке-то. Хіба у Ворзелі мало хвацьких парубків, що ти нудьгуєш і читаєш ідіотські детективи? Сеньйоро! Ми втратили 14 крб. за путівку не для того, щоб ти повернулася з Ворзеля черницею або баптисткою. Дерзай, дєтка, розбивай парубоцькі серця направо й наліво. Розколюй їх, мов горіхи. Лушпиння тільки не привозь додому. Ну, бувай! Тут стоїть ціла черга твоєї і моєї рідні, а також з сотню Твоїх поклонників. Кожен намагається поцілувати тебе. Перший у черзі Ігор. Поцілунки висилаю бандероллю. Гуд бай. Твій кволий чоловічок.

🤲💛 until august | #цікаве

💌 Завжди думала, що наймиліше з листування Василя Симоненка та його дружини Людмили — ось це:

Кланяюся моїй маленькій господині! Цілую з першого рядка, бо до останнього не втерплю — дуже скучив. ...маленький тигре, якби міг, то сьогодні не писав тобі цього непотрібного листа, а з’явився б власною персоною. Чесно кажучи, коли їхав від тебе, то побоювався, що по парубоцькій привичці ще буду кидати на дівчат ласі погляди, але боявся даремно. Тепер для мене існуєш тільки ти. От. Ясно, смугаста? Якщо не подобається тобі, то пожалійся в міліцію.

until august | #цікаве

🪶 А для обкладинки роману (це оригінальна) використали картину Бернардино Мея, італійського художника і гравера доби бароко — «Гізмонда з серцем Гвіскардо», написана між 1650 і 1659 роками. Картина ілюструє сцену однієї з новел «Декамерона» (IV день, 1 новела) про заборонене кохання: Гізмонда, дочка князя Танкреда, тримає в руці золотий кубок, у якому знаходиться серце її вбитого коханого Гвіскардо. Гвіскардо був слугою при дворі батька Гізмонди і мав, попри низьке походження, «благородну душу». Коли князь дізнався, що молоді люди закохані, то у гніві наказав своїм людям вбити Гвіскардо і доставити Гізмонді його серце в золотому кубку. Після цього убита горем дівчина додала отруту в кубок із серцем Гвіскардо й випила її. Врешті, розчулений і вражений смертю дочки, Танкред наказав поховати закоханих в одній могилі. Місцезнаходження: Палаццо Чігі у Сієні, Італія. until august | #мистецтво

Геть забула вам розповісти, що Урбіно анонсували «Певний голод» Челсі Саммерс! Це дебютний роман, що розповідає історію Дороті Деніелс, успішної кулінарної письменниці, яка також дуже добре готує... та їсть чоловіків. Книга написана у вигляді сповіді Дороті, яку вона пише у в'язниці, відбуваючи довічне позбавлення волі. Хтось на Goodreads написав такий коментар про цей роман, і я дуже з нього сміялась:

the feminine urge to slowly progress from being a food critic to eating men «жіноче прагнення поволі перейти від ролі кулінарного критика до споживання чоловіків».

Цю книжку вже називають «Американським психопатом» у жіночому виконанні, і, погодьтеся, це добряче інтригує! until august | #книги

Задонатьте сьогодні на будь-який збір, якому довіряєте 💔 Тримаймося ❤️‍🩹

А в рубриці «Мемуарів та автобіографій» 2026 року перемогла книга Іюнь Лі «Things in Nature Merely Grow». Від цієї авторки українською перекладена «Книга гуски», про яку я чула багато хорошого. Але в новій книзі Іюнь Лі виступає не стільки авторкою, скільки матір'ю. Опис неймовірно щемкий, адже розповідає реальну історію її життя:

Немає хорошого способу викласти ці факти, які необхідно визнати... У мене з чоловіком було двоє дітей, і ми втратили їх: Вінсента у 2017 році, коли йому було шістнадцять, Джеймса у 2024 році, коли йому було дев’ятнадцять. Обидва обрали самогубство, і обидва померли неподалік від дому.

Потрібна лише мить, щоб смерть стала фактом, «окремою точкою на часовій шкалі». Живучи тепер у цій точці, Лі звертається до роздумів, міркувань і пошуку сенсу того, як жити далі, коли рідна людина гине. Не певна, що зможу читати таке, проте тема надзвичайно важлива. until august | #книги

📕 Пулітцерівську премію цього року взяв роман «Angel Down» Деніела Крауса. Книга розповідає про п’ятьох солдатів, які під час Першої світової війни знаходят на «нічийній землі»... янгола, підбитого артилерійським вогнем. Можливо, небесна істота може мати ключ до закінчення війни, але лише якщо солдати зможуть придушити свої особисті бажання та працювати разом. А ще роман написаний одним довгим безперервним реченням. Представники Пулітцерівської премії високо оцінили «Angel Down» як «стилістичний шедевр, що поєднує такі жанри, як алегорія, магічний реалізм, горор і наукова фантастика, у єдине ціле, викладене одним реченням». Краус зазначив, що спочатку використовував традиційну форму розповіді, але потім зрозумів, що відмова від традиційної пунктуації краще підходить для історії про війну, яка, здавалося б, не має кінця. Цікаво! until august | #книги

Це я з'являюсь у вашій стрічці без попередження, без цікавих постів й без обіцяних рецензій на прочитане, щоб розказати про те, що читацьких планів на травень в мене немає 🤠 Планую лежати, дивитись на квіточки і читати те, що підвернеться під руку. А як ваші справи? until august | #поговорити

— А що там у нас по війні та руйнуваннях? — Усе гаразд, сьогодні з нами на зв’язку єгипетська богиня Сехмет, із нею точно не засумуємо! Ну, власне, давайте з нею познайомимося :) Сехмет — левоголова богиня війни, лютої помсти та палючого сонця. Дуже веселий персонаж. За легендою, своїм вогняним подихом вона створила пустелю, що, зважаючи на кількість піску в Єгипті (підказка: його там багато), натякає на рівень її люті. Найкумедніша історія, пов’язана з нею, — це, звісно ж, міф про винищення людей. Ні-ні, без жартів. Ви-ни-щен-ня. Так і було. Але тут варто по порядку... Отже, одного разу великий бог Ра вирішив покарати людство за гріхи. Спосіб він обрав нестандартний (привіт потопам): покликав до себе богиню Сехмет і наказав їй винищувати всіх, кого вона зустріне на своєму шляху. Як хороша богиня війни та люті, Сехмет спокійно спустилася на землі Єгипту і почала методично вирізати його населення. Так старалася, що трішечки увійшла в азарт: навіть коли Ра звернувся до неї з проханням припинити, вона його вже не чула. Побачивши, що скоро люди закінчаться (що не входило в божественні плани), боги заметушилися і швиденько підфарбували червоною охрою пиво, щоб воно було схоже на кров. Цим пивом їм вдалося напоїти Сехмет, і та, сп’янівши, заснула міцним сном. Прокинувшись, вона вже не була такою кровожерливою, і людству вдалося продовжити своє тлінне існування. Це, здається, той рідкісний випадок, коли алкоголь на робочому місці абсолютно доречний. (Будь ласка, не повторюйте це вдома і не будьте як Сехмет!). until august | #міфи

Постійна рубрика: поради від богів. Сьогодні — з прихованою рекламою пива (але це не точно)! until august | #міфи