pole

Катерина Лисовенко

«громадські акції не лише сприяють політичній і економічній боротьбі, а й вибудовують культурний проект репрезентації чи “ означення” себе самого, свого стилю життя або цінностей у певному суспіль-стві. Громадські акції, як і мистецтво, можуть відкрити чи розширити архів значень, що зветься “культурою”»

«неолібералізм заторкує всі грані особистості, а отже, очевидно, що громадські акції також мусять бути скеровані на світ загалом і різні сторони життя (домашне життя, екологію, економіку, освіту, політику) зокрема. Отже, нині найпродуктивніша громадська критика чи діяльність звертається до «тотальної життєвої сфери», тобто стає “культурною”»

всі мої стіни надумані

думалося написати ще про Будинок «Слово». Нескінчений роман, бо і його теж бачила але якось не хочеться бо дуже багато критикувати можна, а я свої критичні думки уже по кілька разів переказала всім, кому не лінь та і критика ця насправді мало чим відрізнятиметься від моїх зауважень до репрезентації творчих постатей першої половини минулого століття загалом, що в кіно, що, наприклад, у профільній літературі (вибірковість, однобокість, пласкість, конʼюнктурність etc) тому ліпше ви напишіть у коментах, що ви про цей фільм думаєте а я скоро викачу трошки нотаток про те, що дивилась на Docudays

Григорій Мясоєдов

«Лише самотній індивід є субʼєктом фундаментальних законів буття, тож коли він виходить на вулицю із настанням ранку або ж звертає свій погляд на вечір, сповнений різноманітних подій, якщо він відчуває те, що там відбуваєть-ся, тоді все, що його оточувало, спадає з нього, немов із мерця, хоч він і перебуває в самому епіцентрі життя»

"Мирні люди" Оксани Карпович - це важливий фільм з дуже багатьох причин, я поки що напишу про одну із них. Це перша з відомих мені робіт воєнного часу, яка аналізує російське суспільство з позиції людини, яку це суспільство прагне знищити (тобто, просто кажучи, людини з України). Чому це важливо? Перш за все тому, що російське суспільство взагалі ніхто не може проаналізувати так, як це можуть зробити люди з України. Зовнішні спостерігачі про це суспільство не можуть сказати нічого путнього. Ми всі стали свідками повного колапсу західної "аналітики" та "експертизи" на російську тему. Внутрішні російські спостерігачі більше нічого не можуть сказати в принципі. Ми ж можемо (і маємо) сказати дуже багато. Хай би як нам не хотілося забути про існування російського суспільства, ми поки що не можемо дозволити собі такого привілею. Бо наше знання про нього (тобто, знання колонізованої спільноти про свого колонізатора) - це наша сила, яка потрібна в боротьбі проти нього Зрозуміти імперію (а значить, знайти її слабкі точки та скористатися ними) не можна ні зсередини імперії, ні з позиції зовнішнього спостерігача. Це можна зробити тільки з позиції антиколоніального суб'єкта, що бачить імперію водночас зсередини та ззовні, а значить знає про неї більше за неї саму. Звісно, це неприємне та болісне знання, приблизно таке, як прослуховування телефонних розмов убивць і ґвалтівників. Найпростіше було б від цього відмовитись, але це означало б відмовитись від досить потужної зброї. Було б дуже непогано, якби усю, скажімо, російську літературу хтось перепрочитав так, як це зробила Оксана Карпович у "Мирних людях", а саме - як розмови виконавців імперських воєнних злочинів зі своїми вдячними слухачами

Відблиск дуже складна емоційно історія, але не було враження, ніби це якась спекуляція, бо усе найскладніше, найгостріше, найбільш драматичне розгорталось, розвивалось, нашаровувалось одне на одного супер органічно, і загалом зрозуміло з яких причин перша частина (буквально ціла перша половина) була максимально неочікуваною, бо опис про таке не попереджав, а варто було би але якщо поза цим, от якщо взяти сюжет в вакуумі, поза моїми очікуваннями, все сприймається логічно й органічно багато піднаративів видались якимись недоречними, можливо, по суті своїй, можливо, тому, що скидаються незавершеними, багато чого можна було би просто вирізати, і від того сюжет не постраждав після цього Атлантида здається дитячим лєпєтом