Всесвіт у кишені

🤩 Велична спіральна галактика «Соняшник» (M63 або NGC 5055), оповита масштабними зоряними потоками. Насправді численні зоряні потоки навколо «Соняшника» теж є прикладом «галактичного канібалізму» - розривання та поступового поглинання масивною галактикою менших супутників. Хоча M63 відома ще з 1779 р. і є популярним у аматорів обʼєктом, ретельно вивчати ці потоки почали лише близько 13 років тому. Не в останню чергу - завдяки покращенню аматорського та напів-професійного обладнання. 📷 Julian Shroff Всесвіт у кишені | Ми на Facebook

🎨 Митець - надзвичайно гаряча масивна зоря! В кадрі Брея Фоллса цього разу - делікатна туманність, створена зорею Вольфа-Райє: WR 134. Непримітна на перший погляд зоря (найяскравіша з тих що в центрі) має температуру більше 63000К, завдяки чому її яскравість перевищує сонячну у 400 тисяч разів! Зоря поступово скидає речовину, і ця речовина, стикаючись з міжзоряним газом, створює ударну хвилю, що виглядає як легка тендітна вуаль. Всесвіт у кишені | Ми на Facebook

😱 Катастрофа у молодій зоряній системі: космічні телескопи змогли зафіксувати зіткнення астероїдів навколо Бета Живописця Зоря Бета Живописця вже опинялася в обʼєктиві «Вебба». Їй лише близько 20 млн років, і вона оточена доволі щільним диском матеріалів, з яких формуються планети та малі тіла. Бурхливі процеси, що відбуваються навколо β Живописця, дозволяють вченим простежити як взагалі розвиваються молоді планетні системи. Порівнюючи нові дані «Джеймса Вебба» із 20-річними даними космічного телескопа «Спітцер», команда вчених помітила суттєві зміни у енергетичних характеристиках випромінювання від кристалічних силікатів навколо зорі. Ретельний аналіз привів вчених до висновку, що у 2004-2005 рр «Спітцер» став свідком катастрофічної події - чогось схожого на зіткнення масивних астероїдів. Вони перетворилися на пил, що з плином часу розсіявся під дією випромінювання центральної зорі, і тому зараз згусток пилу не спостерігається. За словами авторів дослідження, загальна кількість пилу у 100000 разів перевищує астероїд, що (за однією з існуючих гіпотез) вбив земних динозаврів. Всесвіт у кишені | Ми на Facebook

💥 «Джеймс Вебб» допоміг ідентифікувати у 10 разів більше наднових раннього Всесвіту, ніж вже було відомо. На глибоких знімках Вебба вчені можуть побачити не тільки далекі (у просторі та часі) галактики, а й зміни в них. В рамках нещодавно представленого дослідження, команда вчених порівнювала зображення, зроблені з різницею в 1 рік, аби знайти на них транзієнти - короткочасні явища, до яких відносяться і наднові. Якщо раніше було відомо лише декілька наднових у Всесвіті віком до 3,3 млрд років, то в цьому дослідженні були ідентифіковані навіть такі, що спалахнули коли Всесвіту було менше 2 млрд років. Загалом науковцям вдалося знайти близько 80 наднових на крихітній ділянці неба. Найбільш віддалена з них спалахнула тоді, коли Всесвіту було лише 1,8 млрд років! Це взагалі найбільш віддалена наднова, що коли-небудь спостерігалася. Всесвіт у кишені | Ми на Facebook

У верхній панелі - відмінний приклад «галактичного канібалізму». На глибокому знімку галактики NGC 5907 (R. J. Gabany) видно, що вона оповита потоками зір та газу - рештками, що залишилися від галактик-супутників. Така ж доля спіткає і Магелланові Хмари, які видно на панорамі Чумацького Шляху, складеній зі знімків космічного апарату Gaia (нижня панель). А ви ніколи не замислювалися над тим, коли наша Галактика востаннє поглинала якусь іншу невеличку галактику? Навіть якщо ні, нове дослідження, імовірно, дає відповідь на це питання. Раніше вчені припускали, що «канібалізм» залишився у далекому минулому - 8-11 млрд років тому. Але ретельний аналіз розподілу, швидкостей та хімічного складу зір за даними Gaia припускає, що останній акт поглинання міг відбутися менше ніж 3 млрд років тому. Тобто тоді, коли Сонячна система (зокрема Земля) вже була сформована! 😳 Всесвіт у кишені | Ми на Facebook

💧❌ Продовжимо про Марс. Нове дослідження спростовує наявність масштабного рідкого озера під південною полярною шапкою Марса. Колись ми розповідали про радіолокаційні докази існування рідкої води у 10-15 км під поверхнею. Але вчені Корнельського університету пропонують простіше пояснення яскравих радіолокаційних відбитків, які інтерпретувалися як рідина. Їх моделювання показує, що цей ефект може бути викликані невеликими варіаціями шарів водяного льоду, що спричиняють конструктивну інтерференцію між радарними хвилями. ——————————— Чому взагалі в науці подібне відбувається: щось відкривають, а потім - «закривають»? Одна з найскладніших якостей, яку повинен мати науковець - неупередженість. Але, будучи людьми, науковці іноді в той чи іншій мірі піддаються впливу власного байєсу (research bias) - системи певних переконань та упереджень. Байєс змушує - свідомо чи підсвідомо - шукати підтвердження власної гіпотези, надаючи меншої ваги свідоцтвам, що її спростовують. Особливо це стосується «гучних» відкриттів та красивих гіпотез. Менше з тим, хочеться наголосити, що висунення та обґрунтування гіпотез, їх спростування, та заміна іншими - то є нормальний науковий процес. Всесвіт у кишені | Ми на Facebook

🤯 Водяний лід в екваторіальних широтах Марса - щось, що до недавнього часу вважалося неможливим. Два космічних апарата, ExoMars Trace Gas Orbiter та Mars Express, що досліджують Червону Планету з її орбіти, помітили тонкий шар водяного інею. Іній випадає на вершинах вулканів приекваторіального нагірʼя Тарсис, де зокрема розташований найбільший у сонячній системі вулкан Олімп. Шар інею, виявлений на трьох вулканах, складає лише соту долю міліметра, але загалом покриває настільки велику площу, що цією водою можна було б заповнити 60 олімпійських басейнів. Іній не тримається довго - лише кілька годин перед сходом сонця. Раніше вчені вважали, що поєднання сонячного випромінювання та тонкої атмосфери Марса підтримує достатньо високу температуру навіть на вершинах гір. Але тепер припускають, що рух повітря в кальдерах вулканів створює специфічний мікроклімат, що сприяє випадінню інею. Всесвіт у кишені | Ми на Facebook

⚡️Між штормом та зорями: рідкісні червоні спрайти в небі над пустельним ландшафтом Західного Техасу. Спрайти - дуже короткочасні (до 0,1 с) блискавки, що іноді спостерігаються у мезосфері та термосфері, майже на умовному кордоні з космосом. Упіймати їх непросто зокрема тому, що вони розташовані над звичайними грозовими хмарами. Часто передумовою появи спрайтів є розряд блискавки між хмарами та землею. Саме таке явище і зняв фотограф. Доречі, впізнали зоряні скупчення? ☺️ 📷 Paul M Smith Всесвіт у кишені | Ми на Facebook

🤩 Барвиста та різноманітна Туманність Змії (Serpens Nebula) від космічного телескопа «Джеймс Вебб». Скупчення газу та молодих зір знаходиться усього лише в 1300 світлових роках від нас. А інфрачервоні камери Вебба дозволяють зазирнути у «пилові глибини». Яскраву подвійну зорю дещо нижче та лівіше центру оточує загадкова структура, схожа на око. Трохи лівіше центру кадру можна побачити блакитну туманність, від центру якої розходяться у протилежних напрямках дві тіні. Ці тіні відкидаються протопланетним диском з пилу, газу, камінчиків та льоду, що оточують молоду зорю. У правому верхньому куті - розігрітий газ протозоряних потоків. Стикаючись з оточуючою речовиною, потоки породжують ударні хвилі. Всесвіт у кишені | Ми на Facebook