Храм поезії (🖤)

Друзі, у серпні заходи будуть, ми вам обіцяємо💚 А поки що просимо вас максимально підтримати новий реліз RANRAWI! https://youtu.be/H18naw2YzqA?si=ToVtDSCzpdvulC1l

☀️ ▸ Червиве сонце Наші предки молилися сонцю, тож і ти молися. Питай щоранку: — Сонце, як справи? Принось дари. Дивися крізь сльози. Приймай пекучі доторки. Бо хто ти без нього? Що можеш? Вітер шепотітиме у вуха — Не слухай. Підставляй обличчя сонцю: спочатку одну щоку, потім іншу.. Змінюй, мов хамелеон, колір шкіри: коричневий червоний синій?.. Але не той, що є кольором неба або рятівного дощу, здатного здолати посуху. То воно того коштувало? Те червиве яблуко? Аби щодня гадати: зігріє чи спалить? Але ти все одно Бий, бий поклони сонцю Як тарілки на кухні Щоб ніч потроху зібрала з цих уламків місяць. ─ ────────── ↷ #yrboo_вірші #літотаowl @liliums_swamp

У п'ятницю 25 липня о 21:00 буде вечір поезії у TikTok 🥀 Пишіть в коментарях, хто хоче читати свої/не свої вірші у мене на стрімі. ❤️‍🔥 2-3 вірша на людину (виступ до 5 хвилин) ⚔️ Формат: голосовий чат у TikTok Якщо хочете, щоб я прочитала ваш вірш – кидайте текст + своє ім'я/псевдонім у коментарі 🖤

До спини горнутися голим терплячим серцем. Неспинно у прірву по течії нерву несеться обвітрене ліжко, в ранкову безлюдну пристань. Вдих, по інерції, зводиться в унісон. Доки із жорен вулиці стиглим просом сиплеться гул машин і багатоголоссям намотує звук на касетний магнітофон. Зажована плівка рипить невловимим словом. Вирізнюю в гомоні хрипле "лишайся" й томно надійним снодійним вкладаю ім'я під язик, вростаючи наскрізь у тебе ребром, додому. @snigpoetry #мері

чоловік думає світ мені сумний і нецікавий spleen and boredom якщо точніше прийди, жінко давай разом зробимо отаку звичайну вичерпну людську помилку — вчитимемося на одне одному любити готувати вінегрет і смажену картоплю по п’ятницях, виводити ванішем п’ятна тобою поставленого жиру на моїх рубашках — жінко, крадеш в мене рубашки, носи ж їх акуратно, ну як так! бруднитимемо тарілку-дві-три поки з них не народиться колонія пропонуватиму перейти на одноразові ти звісно скажеш що з цього вмре не одна може навіть півтори(!) тонни черепашок — боже, жінко! тут би хоч ти не вмерла від грузу соціяльної відповідальності! спробуємо переспати без презервативу бо — блять, кохана, не бачила куди пропав останній з пачки?? а сексу зранку хочеться ой як і ой як не класно через два тижні йти до гінекологині на узі дізнаватися чому в тебе така звичайна людська вичерпна затримка в календарику з місячними вчитимемося ходити до сімейної терапевтки розбиратися кому треба спокою кому свободи кому треба сім‘ї кому вирвані кому (в)годи кому хочеться крапку ставити кому пролити на неї кави й перетворити в кляксу щоб ще встигнути разом поїхати на Аляску купити кактус дати на вінчанні клятву потім вчитимемося на одне одному жити одне без одного жінко приходь зробимо помилку і навчимося @artyleriya #домрачова

вдягати на себе твій запах, футболку і спокій, не відкладати любов і щастя взаємне на потім, зливатись, тремтіти, тепло відчувати у грудях до крихт, до молекул вбирати усе, що даровано лютим. ловити сніжинки, зірки і погляди сіро-зелених, пити вино, до біса послати буденні проблеми, читати дотиком рук тебе, мов азбуку брайля і в світле майбутнє ввійти без краплі лихого вагання. тримати й триматись за слово, за вчинок, за мрію, плекати спільне разом, бо порізно вже не зумію… все це і ще сотню всього, що завгодно хочу щоденно робити з тобою безперешкодно. @virshirumu #поліна_шишлевська #шишлевська

Стираючи спогади про тебе, я підсвідомо залишу сад, де деформуючись, думки складають нову історію, дають новий шанс. Сила прибуде зі мною тоді, коли випадково спалена поезія стане тригером і ми разом знайдемо вихід, щоб згадати усе до дрібниць і зцілитись. І цілими днями в навушниках гратиме наша пісня. Кусатися буде не тільки любов, але й кіт, бо за його світобаченням його недостатньо годують і від цього так ніжно і щемко муркотить моє втомлене серце. Не сердься! Нічого не втрачено допоки в світі є речі, створені двома диваками. У нас є таких безліч. Серце і розум більше не мають змагатися, бо їх вічне сяйво об'єдналося, аби пам'ятати. @sadlovawrites #садлова

➖➖➖➖➖➖➖➖➖➖➖➖ Я виснажлива, я виснажуюсь. В травні грози такі настирливі. Мов прокажена, завжди кашляю, Мов оглушена, мучусь з римою. З дня у день - без прибільшення, Бо вночі і без того так холодно, Я шукаю розради, шукаю утішення, Хочу бути собою, хочу стати вороною. Я вже знову осліпла від сутінок, Світ в мені маневрує в прогресії. Так вже сильно я хочу, щоб слухали, Всім зустрічним княнусь у депресії. Наші дні проминають, мов ирію, Всі хворіють на душ катаракту А я знов не себе до себе примірюю Весна, як та молодість: минає пост-фактум. @Khoronzhuk_poems #хоронжук

Дощ змив усі болі, образи, жалі, Усе, що роками ховав у імлі. Молитви, що кликали ласку небес, І шепіт надій, що розтанув без сліз. Він стукав у вікна і гупав у скло, Шукав хоч когось, хто б почув, всеодно. Та люди минали, байдужі, мов лід, У кожного клопіт, турботи, свій світ. Ходити під зливою — що за дурня, Якщо ще і блискавка ріже поля. Стрибати в калюжі, вертітись у снах, Коли ти застуджений, з вітром в грудях. А дощ все лунає, все точить, іде — Нехай твоє серце впізнає себе! © Андрій Буремний

не знайдеш собі місця у рідних-чужих містах. Чаша сумнівів ніби і тріснута, й не пуста. Світ розгортається пусткою, хтось же це допуска, серце завмерло в стрибку перед пасткою твоїх пальців. І струнка розпускається думка на срібні пасма, і завмирає — що ж ти для неї припас: ніжного слова, чарівних прикрас чи ляпаса? на що чекати, до чого ще готуватися? що наступне в майстерні дотепностей гаптуватимеш: біле вбрання чи нові обладунки на чорний день? Знов дивуватися, як нелінійно цей час іде, знову шукати місце у світлі твоїх ідей — [я ж чомусь впевнена, ніби мені там місце!] Знову себе випробовувати на міцність у турнірній таблиці між інших чарівників. Місто тоне у сонці, ховається в тіні чагарників, я тримаю себе в руках, ти тримаєш руківʼя спису. Яка прикрість — жоден із наших списків досі не містить переліку кораблів… У схрещенні рук і пальців, у вигині брів я хочу, аби ти бачив: мене, а не ширму слів; я хочу, аби ти слухав: мене, а не купу домислів, що лунають від радників і послів. Будь послідовним. І разом із тим затям: якщо я інструмент — то заточений у звитягах, то такий, що відтяв десятки злих язиків. Словом, найкращий і найгостріший споконвіків. @fandorina_rhymebook #фандоріна

зрізай з мене шкіру починай із плечей і спини здирай з мене написи, шрами й пташині крила спали весь мій одяг, кредитки і телефони скажи, що я вмерла. скажи, що не знаєш, хто я зв'яжи мені руки, збирай мої сльози і крики затягуй петлю на шиї, це зможе мене убити забирай моє тіло свободу забирай плачі і турботи не зможеш мене обдурити. я добре затямила, хто ти. а тоді залікуй мої рани цілуй опіки. плач і молися а тоді вгамовуй кошмари і роби мені мазі із листя викликай зі столиці ворожок і освячуй для мене обійстя я потрібна тобі живою. бо якщо я помру - ти здасися @li_lizka1000 #лізочка

молитва в часі війни богородице покрий своїм омофором щоб по ньому безпечно спуститися в безодню укриття цієї ночі щоб вижити до світанку цієї ночі Богородице донеси молитви твоєму сину за нас може, хоч тебе він послухає @panna_andriana #кіндратович

шлях у самурая немає цілі, є тільки шлях. як бездомний із повним пакетом порожніх фляг, ніби пес, що шукає схованку і прокорм, я життя прожив би одним безцільним ривком. щоб не бачити ані початку, ані кінця, щоб ніхто не лишив відбиток мого лиця у свідомості. щоб замість спогадів — лиш пітьма, бо свобода з'являється тільки там, де нічого нема. всі дороги — це просто відрізки від точки один і до точки два. і як би ти не ходив, та єдина оцінка, якою засудять гру — це наскільки далеко ти дотягнув свій труп. тож і правил, по суті, нема. тобто є — одне: пий, гуляй, люби, бо, зрештою, все мине. а щоб легше було, завжди пам'ятай таке: у самурая немає цілі, та є саке. ///

Прометей приніс вогонь у долонях з вершини Олімпу. Для порятунку. Тоді ми були ще слабкі та невинні, лякалися плином зими, а іноді – власної тіні, небесного передзвону у хмарах, та жаринки багаття нас захистили. Та люди з часом навчились приборкувати вогонь: тепло у хатині, світло та їжа. Цього недостатньо? Ми спалимо місто до білого попелу, чорного трунку: багаття на площах, сірі дими, дерев'яні хрести, зграї круків видноколом. Ми заклали вогонь у сталеві каркаси, щоб небо палало над нами, а боги зазнали нашої сили та люті. Трохи вогню, солі та перцю – у пам'ять про олімпійця та вкрадене людцям. Дар во благо чи прокляття? Джессі Галлівел #джессі_галлівел

Невидимки У засвітах тиша вляглася котом, І жовті очиці ліниво моргають, Немов ліхтарі. Ні спеки, ні холоду, колами мор Накриє по черзі, кубляться тумани – Нехрещеним в лімб. Не сіяли вітер, з мечами у торг Не йшли і не падали, радістю п'яні. В руці журавлі. Це терра інкогніта. Де твій шолом? На лобі сім Р вирізатиме ангел, Чекає в човні. Стара на порозі не хоче розмов, Обперла косу на одвірок. Світанок. Пішли гробарі. Проміння поріже крижини теплом. Втомилася жати, носити снопами У сизій пітьмі За списками скошені душі – зерно Розсипалось в стерні. Глухими стежками Бредуть мовчазні Невидимі світу живих і либонь Забуті, загублені, безвісти палі... Не мертві ще – вже не живі. 25.03.2025 @olesya13r Писала під псевдонімом Септіма, для 1 туру МТБ, тема: "Невидимки" #репа

Актуальні можливості для поетів і прозаїків 🖇 "Птахи летять додому". Поетичний конкурс на тему війни. Дедлайн 8 серпня. 🖇 "Казан розпусти". Поетичний конкурс на тему війни. Дедлайн 31 липня. 🖇 "Любовний трунок". Поетичний конкурс на тему кохання. Дедлайн 31 липня. 🖇 "Ліга поетів. 2 сезон". Дедлайн 31 липня. 🖇 "Котолиси. 2 сезон". Конкурс дитячої поезії. Дедлайн 1 серпня. 📢 Літературний журнал Пнябзик оголошує прийом матеріалів до п’ятого випуску! Набір триває з 20 липня по 15 серпня (включно). 🖇 "Віршопліткарка". Найкращий поетичний канал. "відео яке потребує вашої реакції" #храм_поезії

метелики ховаються від злив і діти сплять у теплому житлі сусід в човні за рибою поплив сусідка ніби відьма на мітлі готується до злітних процедур прикинулась що прибирає двір і сонце наче муха у меду іде поволі і підходить сир на ранішньому теплім молоці попереду світанки і пітьма і радість і непевність і страхи все ніби сам і чи тепер сама що лінія говорить на руці що шлях триває що стоїть намул у підігрітих липнями мілин що майже все вдається одному коли направду зовсім не один @personalradio_kubo #Ku_bo

Мотанка Матуся дала їй мотанку – червона спідниця, білий фартух. Тримай-но, дитино, міцно, як буде страшно. Падав вишневий цвіт, вона заплітала стрічки у коси, йшла цілуватися – губи як вишні, біла спідниця, очі долу, серце – тремтить. Все попереду: світле небо, гаряче сонце. Мотанка в пальцях – мамо, скоріш підкажи, як жити? Біла сукня чекає, щоки палають згодою. Та потім була війна, він йшов на війну. Обрала бути сестрою, стрічка і хрест на плечі. Вчитель казав – бути хірургом просто, біле – до білого, червоне клади до червоного. Огортай бинтами, слідкуй, щоб не міняли колір. Все. Він так жартував, щоб підбадьорити. Коли вона вийшла у поле, небо було таким білим, сонце палало шарлахово. Гримів небезпечний травень, падав від грому вишневий цвіт, всюди – бліді обличчя. Вона шукала його, стискала у пальцях мотанку, молилась матусі та Богу, серце палало шарлахово. Знайшла – блідий, як цвіт, занадто яскравий в грудях. Все буде просто – вона складала біле із білим, червоне з червоним. Все буде добре – казала в кишені мотанка. Потім тягла на собі, щоб встигнути, допоки сонце червоне, допоки бинти не змінили колір. Встигла. *** @worldscrossroads #alldoroga