Храм поезії (🖤)

Київ, 23.07 на площі біля театру Франка на 20:00 або 10:00 Дніпро, 23.07 біля готелю Україна Європейська площа 20:00 Харків, 23.07, метро Університет, о 18:00. УЖГОРОД, 23.07 на 20:00 на театральній площі. Запоріжжя, бульвар Шевченка, 23.07 18:00 Львів, пам'ятник Шевченка, 23.07. 20:00 19:30!!! Чернівці, центральна площа 23.07 18:00 Одеса, Навпроти міського саду. 23.07 19:00 Вінниця, Майдан Небесної Сотні, поблизу вул.Театральної 23.07 20:30 Кривий ріг, 23 липня, флагшток о 18:00 Черкаси 23.07 о 20:00 на Соборній площі біля обласної ради Франківськ, 23.07 20:00 біля білого дому Кропивницький,23.07 20:00 площа Героїв Майдану Чернігів, 23.07, 18:00 біля ова Тернопіль, 23 липня, 17:00 під ОДА Кременчук 23.07 ГУЛЯЄМО 17:30 - Сквер ім. Бабаєва, збираємось біля пам'ятника. 19:15 - Алея прапорів, вул. ім. О. Халаменюка Полтава 23.07, 19:00 театр ім. Гоголя Хмельницький, 23.07 19:00 БІЛЯ ДИТЯЧОГО СВІТУ Миколаїв, 23.07 10:00 а також 20:00! Проспект Центральний, перетин з Соборною

*** Я ж не вперше пишу... Мам, чому ж так непросто зібрати В лаконічні катрени все те, що нестримно болить, Щоб у стислих рядках умістити перлинами згадки – Мікс отрут і святинь, що на присмак гіркі, мов полин? Я давно не мала, тож чимало вже бачила фальші. Серед тисяч байдужих і сотень дволиких облич Лицемірство принишкло, прикрившися маскою "справжність", Штучність влізла й у те, що здавалося щирим колись. Я навчилася, мам, німувати про те, що бентежить, Щільно зціпивши зуби, щоб раптом не вирвався крик. Удавати, що вільна – із тих, хто не бачить обмежень, Що вогонь у душі, попри втому, яскраво горить. Я зреклася молитви. До сповіді тáкож не звикла. Мáбуть, сильна, однак: мам, донині шкодую про те, Що нерідко від тебе лишався пропущеним виклик, Що блукала до ночі... А знала ж: не спиш ти, бо ждеш. Я наважуся з часом старанно з'єднати докупи Всі важливі дрібниці з безладного виру думок – І тоді напишу про скарби, що за кошти не купиш, І про відчай німий, і про все, що долали ми вдвох. Я зумію без чар кожну тінь водночáс воскресити: І дівчисько, що в шубці кумедне, немов ведмежа, І наївну школярку, чий погляд безмежно відкритий, І "дорослу", в якої долоні нервово дрижать. Я майстерністю слів відтворю, мов художник штрихами, Відпочинок за містом, малину, вечірні казки. Восьмирічну "поетку", що зовсім у віршах не тямить, Низку пляжних світанків і кілька засніжених зим. Я згадаю про іграшки, зшиті тобою для мене. Про численні листівки, про лагідний доторк руки. Та для всіх одкровень, мам, напевно, замало й поеми, А мені надто часто буває аж геть не до рим. Я, позбувшись ілюзій, не вірую сліпо у мрію, Не чекаю на диво – рішуче роблю все сама. Дещо бачила, знаю. Можливо, немало й умію, Та насправді незмінна і досі беззахисна, мам. Я тепер розумію: близькі закарбовані в серці Попри відстані, час, навіть вічну розлуку. Проте... Мам, у тебе в очах сяяв ясними зорями Всесвіт, Бо коли вони згаснули, світ увесь раптом померк. ©Марія Чекарьова 23–25 жовтня 2023 року 26.10.2022 – світ увесь раптом померк. Мам, я пам'ятаю, люблю і дуже скучу💔

Чи любов — хвиля, чи матерія? (Світлана Пиркало) не радіє з неправди, але тішиться правдою (Перше до Коринтян) Раз народившись, любов не буває замалою, як ніколи не замала найдальша зірочка у невідомому небі; як ніколи не замала свічечка в єдиному вцілілому вікні; як ніколи не замала шерстинка на одязі, знайшовши яку, опиняєшся вдома; як ніколи не замалий крок, зроблений назустріч; як ніколи не закоротке добре слово. Раз оселившись, любов завжди уміщатиметься, безумовна й безумна: стане для неї і рук, і колін, і хліба, яким вона пахне впереміш із літнім дощем, і серця, мов горщик, запеченого. Місце її вже ніколи не спорожніє, кожна любов торує собі куточок, старанно витоптує на животі у мами — так-бо і ширшає Всесвіт. 6-9.06

світ дуже великий це найбільша планета, на якій мені доводилось жити мені насправді є з чим порівнювати є планети, розміром з коралові рифи точно як у вас в червоному морі там де ще водяться мурени і скати і буває на березі лежать морські їжаки на них страшно боляче наступати є планети розміром з кінчик голки і якщо вам коли-небудь було цікаво: там поміщається небагато янголів але більше, ніж на кінці бджолиного жала є планети розміром з Португалію і цілком насправді достатньо простору можна було б зробити багато маленьких планет абсолютно прийнятного розміру ця планета дійсно дуже велика мені знадобилося кілька років аби її обійти і я зробив це ще десь пʼятсот разів а тоді ліг і помер би від невимовно несказаної краси @nesvidomo #оля_духота

⛲ Діти чорного світла ⛲ На дереві біля вікна синьолапі замріяні сфінкси Свої прохолодні тіла простягнули котяче до мене, Вітрами готові зірватися в подорож довгу. Прийшли нагадати: ти, скальде, складай тепер вітряні віси, Співай, менестрелю, прадавні свої ойкумени, Раз бардом назвався, босоніж гуляй по дорогах. В алмазні меніски давно переплавлено серце, Додому стежиною довго іти доведеться. У грецьких трагедіях менше сумних поворотів, Ніж в зламі епох, що кипить та буяє навпроти. Втомилися очі, останнім світанком прозорі. Співатиму, сфінкси. Тримає життя непокора. Ми – діти несвітнього світла, заломлені лінзою Всесвіту, Лискуче вороняче пір'я на крилах прадавньої темряви, Папіруси, сточені часом, ми – обрані люди-пергаменти, Що звикли міжзоряні межі наживо судинами креслити, Що вміють життя рахувати безкраїми чорними ерами. Ми цілимо словом і поглядом час, неможливо поламаний. Дивлюсь на вітри – як чудово, провідали, браття, Скажіть, як маяк наш палає, дозорці крилаті, Скажіть, як у звитках малюються літери чорні, Як писарів хист вимагає початку історій, Як бібліотека здіймає немислиму вежу. Ми – стилуси гострі. Пірнаємо в гущу мережив. У фокусі лінзи Френеля проміння прискіпливий лазер Випалює ієрогліфи на хмарах сріблистого ранку: Цей світ першодруком впаде у мою книгозбірню. Спіральними сходами йтиму нагору, де стіни алмазні Тримають полиці із книгами, кожна старанно Ховає світи, доки сяє зоря надвечірня. @worldscrossroads #alldoroga

Корінь проблем чи можливостей, напевно, криється в ґудзику. Точніше, в постійних питаннях: чи пришитися до старих фасонів переконань, чи розстібнути кишеню з ідеями. Голка з ниткою роздумів бавиться. Чотири дірочки просяться в танець. І вистрибують комбінації Із перехресних стежків. Чотири сторони світу Невгамовно у мандри запрошують. Часом думаєш, що то ілюзії із рожевими хмарами ллються. Та не в змозі подужати сяйво Закриті цупкі жалюзі. Плани раптом тихенько складаються, закріпляються завзятою ниткою. Та очікування схвалення ззовні зачиняє потроху зсередини. І не на кольоровий гудзик із вигадливим візерунком, а на застібку-блискавку, із мільйоном подібних сестриць. @literospletinnia #приходченко

Лиш липень торкається гладкості стебел, я думкою лину до тебе. Коли Оболонь засинає під муркіт, в перлини занурюєш руки. І низка за низкою — наче дороги, які ти сплітала потроху з луганських туманів у пошуках дому, а вийшло велике гніздо, у якому живемо-кавуємо в радості, в горі, пульсуємо єдністю горлиць — на шиях тепліють, немов обереги. Ти сильна, та з нами — богиня енергій. Ховайся, тікай, лиш із серця не вийми. Ти сильна й без нас, вітровільна, але й королевам потрібні обійми. Тож я тебе обіймаю Вірш-присвята Олі Ритик © Олена Галунець @virshoplitkarka #олена_галунець

запроси мене… я прийду неочікувано разом із валізою всіх існуючих розвʼязок цієї авантюри як детектив, я довго та ретельно збирала із твоїх майстерних словосполучень по крихтах уривки фантазій і складала їх в повноцінні картинки дошка на стіні вся заповнена твоїми «хочу» «…стегна..» «…боятися…» «…привʼязати…» «…шкіра…» «…стогони..» «…під одягом…» «…оргазм..» «…поцілунки…» «…мурашки…» «…мучити…» «…підвал…» висновок – ти ще той романтик але з перчинкою визнаю, це не було просто та я тебе розкусила і можу тобі це дати подарувати дозволити але є нюанс… я зроблю це з тобою сьогодні ………………………….. відчиняю двері, як до себе додому -«час виконувати бажання!» слова зібрані в купу за моїми правилами і тобі вже нікуди тікати фея невдовзі перетвориться на відьму всі докази буде знищено споглядатиму, як твої нутрощі горітимуть в моїх грудях… ………………………….. ти був особливим та мені вже час © ольга ритик #вірш #текст #секс

*** Розбиті коліна. Укотре подряпані лікті. Бабуся зітхає: "У мене онука – піратка". Згораючи, гасне останній із променів літніх, Вже завтра до школи, вже зараз канікул забракло. Волосся в бабусі – нитки не звичайні, а срібні, Горнуся до неї й кажу це, вона ж лиш сміється: "Наївне дівчисько... Печалям численним спасибі За срібло в косі та за хворе й утомлене серце. Ти схожа на мене, мала непокірна бунтарко: Стрімка, наче блискавка, вільна, мов чайка над морем. У мене в дитинстві характер нестерпний був тáкож: Не з лялькою гралась, а кривдників била надворі. Дорожче за будь-який крам те, що в пам'яті-трюмі. Не раз від утрат розбивалась, як шхуна на скелях. Кусючих тривог був у мене в житті повний улій, А щастя замало, і встигла далеко не все я. Та все ж і хороше було – усміхаюсь одразу, Як тільки згадаю нестерпно палкі поцілунки Твого дідуся – розбишаки, чий погляд уразив Погордливе серце і спокій із нього поцупив. Він був, наче якір надійним, нестримним, як вітер. З таким я змогла б і в безодню без остраху впасти. Безсила, мов риба, що раптом спіймалася в сіті, У сильних руках я забула про норов піратський. Ми вірили в щастя, та смерть – ненажерлива щука, А люди для неї – плотва... Він постійно сміявся. Коли ж раптом згаснув, скорбота, що досі не вщухла, Умить мої пасма посипала снігом сріблястим. Надломленим голосом баба вже стиха говорить: "Непросто самотній на полі життєвої битви... Рішуче, онучко, приборкуй характер свій гордий, Як випаде щастя безмежно когось полюбити". Я мовчки зітхаю. Біжить у саду по морелях Приглушене місячне світло молочним потоком. Ще кілька хвилин – і бабуся в обіймах Морфея. Від чар його гине журба, ніби зметений мотлох. Малює пітьма дивовижні фігури на стінах. Міркую про осінь, що віти всі шквалом оголить, Та близиться північ – і я засинаю спокійно. Мій шторм ще за обрієм. Завтра ж рушати до школи... ©Марія Чекарьова 3–11 жовтня 2023 року P.S. За мотивами поетичного завдання.

я гадаю собі кого б почитати: Симоненка Стуса чи може Вакуленка я гадаю собі як багато майбутніх віршів книг премій і нагород розстріляли закатували заморили голодом оті у яких на гербі страшна двоголова курка стоячи на кістках нашої літератури вони звуть нас «братами» і тягнуть до нас руки: в одній - пістолет зведений курок в іншій - томик Пушкіна триста років нічого нового заради Бога заради кожного шістдесятника кожного розстріляного у Сандармосі кожного цивільного і солдата пов‘язані кров‘ю і мовою ми маємо писати @anita_wirszi під час окупації Харківської області росіяни вбили Володимира Вакуленка — дитячого письменника, поета і лауреата численних літературних премій @gkruk_wirszi #крук

😍 Не минуло багато часу від кінця першого сезону, а ми повертаємось з другим! 😍 Починаємо другий сезон Ліги Поетів — 16 авторів, які змагатимуться за право і честь бути найкращими в своєму ремеслі! Для повного ознайомлення з деталями конкурсу — а це регламент, система суддівства, хто буде суддями, тощо — ▶️ лишаємо всю основну інформацію про нього тут. ◀️ Якщо виникатимуть питання щодо конкурсу — звертайтесь до @yurij_lishchuk. І наостанок — удачі вам і нехай переможе найкращий автор! Слава Україні! #ЛігаПоетів

Твої слова живуть у мене в горлі, По венах розтікається мій жаль. Якби мені про тебе пам'ять стерли — Я б вдячністю заповнив кожну длань. Твоя любов мені — на згадку шрами Від жалю, втрати, в нутрощах обвал. В останках спирту розумом розтанув, Табачний дим заповне мій бокал. Твоя краса — на моїм серці згусток, Що в пам'ять відсилає знов і знов. Я в ній живу, мов в казці Попелюшка, Кручу весь час по колу наш повтор. Та час з тобою — запис на скрижалі, Там мерехтить свіча мого єства. Я не кохав нікого так, як жалив, Тому печаль — це плата покупця. Я твій навіки, знай, без заперечень, Ти з неба син, що посланий за гріх. Та я той скарб нівелював у безцінь, Тепер картаю дні, що заслужив. Mr.nobody #nobody

Фаунд поетрі «… або туди і звідти» амок це ж коли жінка в істериці і вже нічого не дуплить? ооок, але душніла це ж моя роль — поважай правила) мені в тобі це дуже подобається то як ти відстоюєш себе поважати жінку це той ще кайф ти складна і красива я відчуваю себе щасливим коли можу надихати тебе комфортити бути для тебе опорою якщо в нас немає взаємності я, на жаль, не зможу зберігати спокій я втрачаю себе у твоїй відмові це не протест, і це не образа далі від мене тільки поважна тиша. феміністичний андеграунд таку людину, як ти, я ніколи більше не зустріну це факт це не ідеалізація це зараз така в мене позиція. я споглядав намагався тебе зрозуміти. ну, коротше, м'яч на твоїй стороні поля. Чемпіонка. оце наче попустило від всієї цієї піднесеної хуйні я ніфіга не лисичка на санях я жрець не сприймаю Андрія ніяк суперника ніяк перепону він теж певним чином партнер та брат по нещастю що зустрів тебе ми прикриваємо один одного там де є провисон слабина там де ти відчуваєш недостачу взаємодії і я не бачу в цьому ніякого зашквару зроби ретроспективу подивись якою ти була якою ти стала зараз ти розквітнула ти світишся ти збалансована! процитуємо класиків «що ти мені втираєш..» я відчуваю це набагато масштабніше як твій співавтор креативний продюсер та продакшн менеджер твій однодумець співрозмовник та спаринг партнер кухар водій охоронник з тобою я вже найкраща версія себе я поряд та в залі всередині та назовні пильную шепочу та мовчу, коли треба щоб ти сама все зрозуміла в цьому трикутнику кожен інвестує щоб отримати духовний прибуток суто для себе тут нема шизофренії чи страждань ми шуткували про це де більше твоя підсвідомість говорила більшості пох вони не розуміють про що йдеться але я тебе чую я тебе розумію я тебе відчуваю і готовий вписуватись бо це більше ніж сума декількох єго ти навіть сама до кінця не усвідомлюєш хто ти та що ти ти Йоні Майтхуна Гуру! якщо пенетрація — це проблема то нахуй пенетрацію і нахуй френдзону оце буде точніше без соплей та мурмотіння це б не спрацювало будь з ким таких як ти зустрічаєш тільки один раз в житті ну тобто є інші цікаві класні тьоті але вот щоб така як ти в тобі зійшлося все те що я шукав в жінці в мене дуже високі стандарти в цьому моменті я вже навіть і не сподівався і хоп, на поминках у драг-дилера я зустрічаю тебе це волонтерська тема з тих що засмічують професійне самосприйняття просто пафосний допис в резюме тому цінність цього мінімальна оце твоє "точно ні" мене висажує) ну хоч іноді можна б було... я б залишив все що ти написала но з невеличким допісом може якось і складеться не разраховуй на це особливо но і не сумуй якось знайдемось сай-фай комедія про робота охоронника ну така піднесеність, без свійського гумору по слідах нашої розмови мене просто трохи по чакрам попиздили люди неписемні бертолуччі зацінив би всі талановити режисери використовують цей прийом вони виводять актора на площину справжніх почутів фіксують його катарсис а потім загортають у жанровий формат шедевр готовий живи тепер з цим)

Із ритму — в чорно-білі кольори, Як тіло без душі долає рви. Так само текст, народжений із рим, Дрейфує над безоднею вершин. Не мав таланту до письма вовік, Роджав весь час віршованих калік. Прозрінням узорів відверто кат, Що кожен твір написаний — мутант. Немає в нього дати в майбутті, Ідейно себе втратив той папір, Що вкотре прийме стосиком слова, Які підпалом стануть для котла. Не стану більше марнувати лист, Клубком під горлом — впер гострющий спис. Усе, що написав, забрав обвал. Даремно часу втратив. Змарнував! Mr.nobody #nobody

Друзі, нині знову погано почуваюсь... Буду менше на зв'язку і лише по важливим питанням, а поки прошу вас долучитись до збору. Ще трохи. Основна банка: https://send.monobank.ua/jar/5EY7cy2uFH Розіграшна банка: https://send.monobank.ua/jar/8njRr6eHiS