Храм поезії (🖤)

бери мене жменями читай мене стосами всі зими і осені цілуй мене босою ковтай мене хвилями куштуй мене поспіхом всі зими і осені святкуй мене з розмахом всі літа і весни танцюй мене зливами розніжуй собою, щоб стала лінивою шукай мою крихкість відлиту в прозорості осяяну в золоті губи в невідомості #Йана_Браценюк

⚡️ Новий запит! Збираємо кошти на зарядну станцію та зварювальний апарат для ремонту автівок бійцям ЗСУ на Харківський напрямок. 💪 Мені написав мій приятель, який служить у війську з проханням допомогти придбати необхідні для роботи девайси. Ми з вами минулого року вже допомагали його бригаді з устаткуванням та інструментами, нині знову є потреба. Хлопці багато пересуваються, автівки часто "стають" і їх треба ремонтувати. Бракує зварювального апарату. Щодо зарядної станції – очевидно. 💰 Що по вартості? Зарядна станція коштує 30К, зварювальний апарат – 13-15К. Тож відкриваю збір на 45К. 🥰 Донатити сюди: https://send.monobank.ua/jar/2Lwnq5T8L8 4441 1111 2354 8889 Paypal: veronikamovchann@gmail.com В коментах: "на зарядну станцію" 🐱 Долучайтесь, ваша підтримка дуже потрібна!

РОЗДУМИ Зима напевно всього року крапка: Природі час оновлень, сон, спочинок. Ганяє вітер сніг — колючі скалки І зблідле сонце ходить надто низько, Мороз бува, лютує, хижо жалять. Лиш взимку шибки квітнуть срібним цвітом, Зима сплітає іній у тонкі мережки: Краса холодна, гаптування білим. Серед заметів ледь помітна стежка, Веде в дитинство, часто робить скріни. Хурделить, дім знайомий ледь помітний, У грудях гуркіт серця й ком у горлі. Загляну. Мама місить хлібне тісто, Дівча вкладає хлібець в круглу форму І в'ється запах вгору — в домі тісно. В постійній, змінній року круговерті, Проходять наші дні життя, століття, Осінній дощ зі смаком яблук спілих, Весни буяння, цвіту, літня спека, Мороз тріщить і товща лід на річках. Коли всміхнеться сонце в час відлиги, Ростуть з води бурульки — лід зі стріхи. А час свій біг поверне з рейок зимних, Малює із весною плани спільні, В душі тепло від сонячної днини... @Raramina #раміна

більшість шкіл у місті стоять у формі літери "П", де "П" - це поразка. сни перед першим уроком розкладаються довго, як пластик. як пластир швидко і болісно зриваються криком літери. хмара чекала 5 років, і сніг артобстрілом випаде. ракетами класу "повітря - останні парти", "повітря - твоя непевність", "повітря цього не варте". хтось відміняє черговий бартер, і крейда в'їдається в мозок пошкодженою але правдивою скрипкою. по собі лишає сліди-слова, що лежали глибоко під кістковими плитками. твої тотемні тваринки сьогодні назвались хамелеонами, тобто у літери "П" з'являються нові значення. твій диктант червоніє від наївних дитячих помилок, прокинься і зможеш побачити: по-перше, не було ніякого крику, ні під час втрати останнього літа, ні від спроб усліпу намацати вихід. по-друге, не можна писати кров'ю і власним пір'ям, краще б сидів в напівтемній квартирі і ловив би з задвірками Всесвіту найхиткіші конекти, головне не дививсь у вікно: там "Приреченість", "Пастка", "Помста". хто цей йобаний архітектор? прощайся з усім цим у стилі Бостону розгадка лежить у втраті: ось вона ось вона ось вона як проміняти школу на септу? вчора ти спитав мене на позакласному: "порізи - це щоб ховати, чи щоб показувати?" я безпорадно крізь зуби вицідив: "наступного разу у школу з рушницею". я викидаю з твого портфелю усі цигарки і кволості час по дорозі додому темний і трохи пористий. як не змінюй температури, та струмені більш не змиють, того що ти носиш за спиною. змінюй прописки, прізвища, переходь на вечірню зміну. але як змінити порядок, в якому шикуються стіни? вчора мене звільнили. в тебе - не працює сім-карта. я проїжджаю повз школу, де "П" відсьогодні - правда.

я стільки разів людина скільки знаю мов ворожнечі з усіма діалектами й говірками вгадай у якій з них я нейтів говорю без акценту пишу без помилок думаю всіма одразу кучерявий метод зміїні голови набери до рота мертвої води аби вимовити мій шиболет чи стане тобі замаху змолотити цей колосок чи спроможні твої щелепи прожувати мою чорну паляницю чи зламаються від поцілунку як репається напівзітлілий корінець старого кишенькового словника латина вуличних бійок клинопис срачів у твіттері санскрит війни борейська мова медоїда inaudible whisper asmr твоєї неусвідомленої злості шарудіння сторінок із криптограмами з-під шкіри стоншеної мов калька бубонить давньогрецький речитатив крові говори принаймні голосніше ніж думаєш ненавидь гучніше ніж боїшся пиши сороміцькі вірші на бересті моєї спини я вмію читати хребцями спільноіндоєвропейську лексику хордових назви мене першоіменами що роздвоюють язик і мертві мови любові вийдуть із гробу спустяться з гір злізуть з дерев ступлять на сушу і зябри загоять свої @bozhkoistyping #божко

✨ Перо фенікса ✨ Крилатий вісник дзвоном пролунав. Я міцно сплю. Здається, ось вона, Дорога серед пагорбів до Моря… Навколо – невмируща йде весна, В руках шматки уявного стерна, Та хто ж тут автор радісних історій? Я міцно сплю. Це все – омана днів, На дні туги ввижається мені Густа вода, замулена бідою. Слова бувають кволі та дрібні, Сліди блищать рубінами в стерні, Та є ще полиск зірки золотої. У цьому сні є місце для заграв, Якби колись мене би хто спитав – Я б ці шляхи на картах змалювала. Горить жаріння променем між трав, Його ніхто у вісників не крав, Їх цим шляхом заплутало чимало. Як феніксове полум’я злетить, У тім вогні відродяться світи. А ти вже йди. Твоя пора настала. Березень 2025 р. #збірка_Слово_Скриптора ***

Балада про Білого Вовка Дітей вкладають на ліжка, дають їм пити отруту, у них забрали дитинство, бо треба знаряддя здобути — не бути більше людиною, а тільки лиш інструментом. Отрута змінює тіло. Скільки смертей хлопчачих бачили ці старі стіни? А скільки дітей платили занадто високу ціну? Щоб стати знаряддям убивства чи захисту інструментом, аби не забракло хисту вбивати без сентиментів. Щоб потім у вічі кланялись чемно. За спиною, щоб плювали й лякали дітей відьмаком, а потім просили в підвали залізти й убити стриґу, а потім в болотах потвору. Ще й обмануть з оплатою і будуть благати повторно про захист від лиходіїв. Чи думав хоч хтось про нього? Його сокровенну мрію? Кохати Йен безумовно та мати спільних дітей, старіти поруч із нею. Не треба ні слави, ні вдячності, не треба коштовних трофеїв. Можливо мати хотіла за темні гріхи спокути, що привела в Каер-Морхен, де дітям дають отруту? Що віддала відьмакам свою тепленьку дитину? Чи краялось болем серце? Чи плакала потім за сином? Він теж пив чаклунський трунок і він вже герой, що вижив. Магічні жахливі тортури зробили у десять сивим. Немов ще тоді віщувало нещастя долі лихі волосся біле, як сіль, а очі, як у змії. Сивіти з роками природньо — приходить повага та шана, Та всім буде муляти очі БІЛЕ ВОЛОССЯ МУТАНТА @lysychkazlisu #лисичка

* Ти знай, що цей смерч тебе не знесе. І коли ти втратив віру, і коли збайдужіло геть все. Я прийду. Заберу твій біль. І верба перестане бути плакучою. Я буду погрожувати грозі – і вона мине. Запиши ці слова на згадку ручкою: «Цей смерч тебе не знесе!» Я посаджу твої улюблені квіти, а вони будуть сміятися сонцем для тебе. Візьму у веселки твої улюблені кольори і зв’яжу тобі шарф. І коли твоє горло буде стискати печаль, носи його. І коли твоїм рукам буде холодно, я заварю для тебе найсмачнішу каву. Питимеш і триматимешся за тепло горнятка. Горнися до життя і не віддавайся смерчу. Тримайся. Грій свої мрії в собі іскорками світла, які ховаються за темними думками. Не ходи лабіринтами. Не говори з лукавим. Світло. Тому що завтра буде завтра. Тому що цей день не останній. Ти знай, що цей смерч тебе не знесе. Тому що ти не байдужий комусь. Тому що по вірі твоїй буде тобі. Вір. І колись твої улюблені квіти будуть сміятися сонцем для твоїх онуків. Ти знай, що цей смерч тебе не знесе. І коли ти втратив віру, і коли збайдужіло геть все. Я прийду. ‒ Твій день. © Оксана Лихогляд 27.04.2023 #вічнавічзістихією

Весняна аудіодобірка переможних віршів конкурсу "Плейлист" тепер доступна й на YouTube! Тепер слухати буде ще зручніше!🎧 ➡️Залишаю посилання: https://www.youtube.com/watch?v=pZ9lRYbfmdY&t=39s

непрості · всірілий постріл спрілого подиву спокусою серпня простромлює простір · ріже серпом серпанковий слід спраглий до краю роси пориву дивного світ · три слова поспіль втиснуто стрілою ирію ми вдвох непрОсті на цій війні · прозорі спомини вічністю сплетені скреслого подиву спробуєш — не спини @panna_andriana #панна_андріана

Христос воскрес — папа вмер Великоднє диво!

Збірка в роботі. Передзамовлення 250 грн. Далі отримання Новою Поштою за рахунок замовника. Книга «Скрипторій» – збірка віршів, віршованих казок та лірики. Всі мої ельфи, дракони та єдинороги. Сума збору на банці – на тираж 100 екз. Але мінімальна сума для 20-ти – від 9000 грн. Все, що більше – збільшить тираж. У книзі мої ілюстрації та кілька ілюстрацій чудових художників. 🔗Посилання на банку https://send.monobank.ua/jar/3BcrofDKYg 💳Номер картки банки 4441 1111 2131 7576

Все це наше, для чого і досі назви немає, що на кінчиках пальців, як тихі срібні дзвіночки, все триває, украдене у ніщоти і ночі. Березнева завія. Тонка спокуса письма. Вигортаючи назви з брунатної дерті втоми, позначати присутності спільні живі пунктири. Для усіх, що в таку негоду наважились десь іти, на горі стоїть Володимир зі своїм залізним хрестом. І немає достатніх слів, аби пояснити вагу весняної потуги ріки і довіри дорослої. Так не бачиш ангельське військо зі свого людського зросту, тільки чуєш, як небом розкошланим плине гуркіт, тільки пишеш, ніби саджаєш дерево, ніби так підросте воно і вродить справжніми іменами. А читаєш написане - і опіки на вустах. І підкурює обережно ніжна й хижа весна від великого полум'я, що стугонить між нами. #Калитко

Знайомі доріжки так ваблять мене, Аж крається серце не в силах спинити. Росте, мов на дріжджах, бажання земне — Щасливою стати у квітні. Сховатися в зелені Живи на день, Забутися в сакурах парку Кіото, У шелесті листя освоїти Дзен, Збагнувши це вічне: «А хто ти?». Кохана дружина, поетка, дочка, Людина, що плутає прізвища, дати? Циклон прошепоче мені спідтишкá: «Малечо, хіба не начхати?» Най промені сонця нової весни Накриють тривоги легким павутинням, Миттєво розтануть жахіття зі снів У зливі бадьорій, невпинній. Най думка відверта натхненням кипить, А серце пашіє пʼянкою любовʼю. Вишневе цвітіння густих верховіть Мене врятувати я вмовлю. Ася Ейрена 31.03.2025

P.s. Просто вірш про парк, що знаходиться неподалік від дому, в якому дуже подобається гуляти 🙌 Маю маленьку мрію… Хочу колись погуляти в парках Японії 🙈

Під ключицями, б'ючись до твого голоду, Зазираючи в безодню втрат спотворену, Обіймаючи в'юнкі забуті марення, Дріботить серцебиття – кого кохала ти? В підребер'я дивозболеними грозами Проникає темна негура розкосими Недосмугами незгаданих забутих драм – Залишається в хребцях твоїх переживань. Нетерпкими й несолодкими світанками Під лопатки – струмом пристрастей та вадами. Не слідами – лиш недогарками сизими Тліють плани бути разом... та колишні вже... 20.02.2024 © @olesya13r

Ми тут, пломінцем запальнички нахабно викрадені у темряви. Кольори розтікаються по обличчю, ніби пилом посивлений негатив опустили у теплий кислотний розчин. Якщо час і вартує чогось, ти своє уже заплатив. У пострілах і рахунках важлива точність, довершеність руху у напівмороці, підсвічений контур воскових вилиць. Моя черга наступна, я досі не знаю ціну. Дрібкою сонць сиплюся схилом вулиці, жменями у зіниці — до товщі води і нижче. Глибини — тобі, мені — кесонна хвороба, битись у берег в судомній ніжності. Вчитись терпінню щокрок за роком, смішною рибою у йодовій сітці. Фіксована вартість вічності — відпустити, закарбуй це вироком чи уроком.

джерело: @Mr_James_Bond

Присвята Дніпру Вітаю, мій мінливий, мільйоноликий друже! Тобою неможливо насититися вдосталь. Нехай співає злива, крізь  каламутний простір Ходімо разом нині. Ти охоронець дужий. Нам щось нове постійно в стосунки час приносить. Давай, неначе вперше, веди мене по схилах, Нехай води нашестя бруківку умиває, Як вершниця сучасна здолаю на трамваї Крутий підйом, де свідки історії застигли. У них сплелись події щасливі та криваві. У згадку лине, як ти ховав мене з коханим У лоні парку. З тактом у бесіду втручався, Коли являв на очі скульптури незвичайні. Дніпро хвилястий розчерк виписував старанно, А тишу відганяли нахабно-спритні чайки. Твої ракети-гірки колись шукали радо. Дитячим щирим сміхом просякнуті подвір'я. Від обстрілів хоч гірко, у силу світла вірю. Очистимо від скотчу шибки, зашиєм рани, Тобі, мій невгамовний, подекуди манірний. Хай кажуть: "Промисловий". Та стільки тих куточків, Де запашні розмови підсніжники заводять. Де неводи із віття в небесну синь-безодню Закидують столітні дерева. Місяць точно Не раз в них попадався, не раз і дим заводів. Пробач, що на побаченнях усміхнена не завжди. Буває, що розпачливих мелодій ллється більше Ніж зараз крапель. Знаю, що підкажеш низку рішень. Зберу думки у зграю я, на зміни врешті зважусь, А ти мене фасадами із жабками потішиш. @literospletinnia #приходченко #оксана_приходченко