Храм поезії (🖤)

Привіт! триває набір на 2 сезон поетичного конкурсу Чорна Перлина тут умови конкурсу

† У світлий день Воскресіння Христового щиро зичу піднести свої серця ближче до Господа — особливо посеред випробувань, які нині переживає наша країна. Хай не згасає віра, не стихає молитва, переповнює вдячність, зростає прощення — і сходить на нас Боже милосердя. Дякуймо Ісусу Христу за Його велику жертву — за те, що Він віддав своє життя за наші гріхи, аби відкрити нам шлях до спасіння. Хай зійде на нашу землю ласкавий і спасенний мир. Хай повернуться додому наші захисники, стануть вільними наші полонені, знайдуться й обіймуть рідних безвісти зниклі. Кожному, хто втратив дім, — щиро бажаю сили та можливості його відновити, знайти новий прихисток і відчути: тут — удома. Хочеться обійняти кожного українця й кожну українку, хто зазнав горя та болю втрати через війну. Кожну дитину, в якої вирвали щасливе дитинство. І подякувати кожному волонтеру та волонтерці — опорі, на якій тримається незламна віра, мов на тонкому, але міцному гвіздочку. Бажаю душевного спокою, невичерпної сили та стійкості. Бажаю Україні миру, воскресіння, відбудови, розквіту й благословенного майбуття. Христос воскрес!

я хочу купити трейлер й забрати родину з Херсонської області. якщо в нього влучить якась крилата це буде на ЇХНІЙ совісті. і тоді ми хоча б разóм помремó у машині моєї мрії, і тоді наші душі втечуть на небо, як втомлені загнані звірі. я хочу щоб в трейлері завжди були квіти з полів, які ми об'їздимо, ми будемо прокидатися рано, і мчати дорогами пізніми. гіпсофіли, ромашки і жовтий сонях тремтітимуть від ґрунтовок, зате у нас буде спільний трейлер, дороги, квіти і мова. а на блокпостах бабуся скаже, що, мабуть, пора вертатися. дід плюне в траву, візьме цигарку, і буркне "тобі не так усе!" а я сидітиму за кермом, підперши рукою голову, і вечір сльозливо впаде на цю окуповану територію. і ми стоїмо. давно стоїмо. вже мама розводить паніку: "в нас мало води, в нас мало їжі - лишились останні пряники!" в нас мало сміливості, мало духу, теплих речей, бензину... треба подумати на дозвіллі, як пережити зиму... коли душі наші втечуть на небо, як втомлені загнані звірі, ми все ще залишимося на сидіннях в машині моєї мрії, бо перед цим в нас влучить те, що лишиться на ЇХНІЙ совісті, я просто хотіла забрати родину із Херсонської області. 2022 #сатурновапоезія

Моєму другу Колібрі та його побратимам потрібно поставити декілька тачок на колеса Медичний підрозділ морської піхоти на Покровському напрямку дуже потребує наших гривнів для ремонту евакуаційної техніки Це саме ті люди, які везуть хлопців та дівчат на стабіки. І чи доїдуть вони живими дуже залежить від техніки Колібрі міг би спокійнесенько сидіти вдома, адже на початку повномасштабного вторгнення отримав поранення й ледь не залишився без ноги. Але вирішив, що так не може й захищає наші з вами (посил цивільним) попи від агресора. Він з колегами рятують життя. І в цьому питанні швидкість та комфорт пересування пораненого грає величезну роль Зараз їх тачки: дві Т4 та одна швидка зламані. Одна Т4 не заводиться, чорт його зна, що з нею взагалі. Інша така ж тачка потребує ремонту коробки. А в спрінтері треба під заміну гідропідсилювач керма Зазвичай хлопці це все діло ремонтують власним коштом, але в поточний момент потребують нашого з вами підсилення Тому хлопчики та дівчатка, я думаю, що ви вже зрозуміли: я прийшла за вашими грошима: На ремонт евак.машин 🎯Ціль: 50 000.00 ₴ 🔗Посилання на банку https://send.monobank.ua/jar/3a3K16tXyY 💳Номер картки банки 4441 1111 2366 9362 Давайте як можна швидше закриємо це питання бо на кону життя наших захисників. PS: я розумію, що в підготовці до Великодня ваші гаманці спорожніли на кругленьку суму бо перше тепло, свято й т.д. Але треба памʼятати, що якщо ми тут можемо святкувати, то це лише через те, що нас дуже добре захищають наші ЗСУ PS2: всі чеки та звіти обовʼязково будуть тут же Подякувала #Таткавіщає

пам'ять — це м'ята, пом'ята тисячі разів, щоб відновити запах того самого міста, тих самих моментів, тієї самої... сум'яття — замінник суму, хоч скільки таблеток не кидай у чай, солодко вже не буде. перевірка на неї в крові показала критичний рівень. чиясь стеля — моя підлога. мої хмари — це її хвилі. ловлю летючу рибу за хвіст, та вона не виконає моє бажання. прошу пробачення, кажу "обізналась", забула особливі прикмети. як там? «ніколи не кажи "назавжди"» нові спогади перефарбовують стіни пам'яті всупереч моїй волі. здираю фарбу обгризаними нігтями, лише б розгледіти те, що було там раніше, хто був там раніше, чому "був"... диск, поспіхом кинутий у тривожний рюкзак, поцарапаний. набридливо заїдає, не дає побачити, не дає пробачити! монумент накритий білою пеленою, за яку відчайдушно чіпляюся, та вона не знімається. вона вилита з каменя, за яким я піду на дно. і я стану летючою рибою, матиму крила, та ніколи не злечу вище за її хвилі. залишусь подобою, дешевою підробкою, примарним образом. нехай. я просто хочу згадати обриси того самого міста, тих самих моментів, тієї самої мене. @khashchi #гортензія

1 червня розпочнеться набір на літній конкурс «Плейлист», який уперше буде прозовим, а не поетичним. 7 найкращих творів озвучать талановиті декламатори «Віршопліткарка FM». ⏳✍️ Щоб у вас був запас часу на ідею сюжету вашого твору й, власне, на написання, я даю завдання уже сьогодні. Якщо коротко, то вам треба вибрати жанр і тему з переліку, детально про завдання за цим посиланням ➡️ клік сюди Увага, кількість місць у наборі на конкурс буде обмежена, тобто якщо раптом 35 людей здадуть свої роботи в перший день набору, то він одразу й буде завершений.😐 Бажаю натхнення на цікаві ідеї! 🥰 @virshoplitkarka #плейлиствіршопліткарки

ну, майже, декілька придбав

Нікого немає вдома. І дому ні в кого немає. Крізь вікна, забиті навхрест, високий полин росте. Я вигадала це місто, немов тятиву поміж нами. Аж потяг летить стрілою у спалений "Градом" степ. А потім - блакитним змієм - ховається у різнотрав'ї. І травень зчорнів, що траур. І в смерті рука легка. Я вигадала цю пісню про тебе - і не заспіваю, бо врешті забракне горла, мов доброго срібняка. Посиплеться цвіт, як правда. І наші дороги - набіло. Не я тобі ворог, віриш? Не ти мені вбивця, та наллєш поза креш отрути...Ну, що я такого зробила? За що ти зі мною так? @aliahuliieva #аля_гулієва

спогади стукають в двері - ми знаєм, ти тут впускай нас у вени, як суміш отрут стели для нас ліжко - червоне й липке склади свої мрії в цей чорний пакет спогади стягують шкіру - росте хай нова вставай, ми ж то знаєм - ти й досі жива розхитують спогади люльку-труну ідіть, - кажу, - звідси, я вас не стягну ідіть, - кажу, - звідси, тримайте межу я вічність без вас у куточку лежу я інші вже спогади пхаю в рюкзак я звикла без вас, тож нехай буде так кажуть: дивись - твоє мирне життя ось сон без тривог - ти тут спиш, як дитя ось світла багато, найперше - в тобі ось сад твій великий - без сліз і гробів ось світ тебе ловить, і ловить, і ло... клянемось, усе саме так і було і тиснуть за горло, і звалюють з ніг не вірю я, зрештою, жодному з них Юлія Шевель #юлія_шевель

Коли ти прийдеш – я не матиму зовсім нічого Останню надію за рогом і ту, на обід, обійду. Стоятиме спомин, Дзвенітимуть дзвони і пам’яті стогін покличе в дорогу А я не піду. Ми тільки удвох: перемога і гори, і горе, що завжди за нами, як привид. Коханий, ти стільки цих слів у собі вже затримав, Я досі дивуюся: Як ти досі говориш? Тоня Корнута #тоня_корнута

(...) я — мішень. я — мішень. порцелянова, біла. вимита нині уранці до найдрібнішого клаптика тіла. вбрана нині уранці в усе празникове: кеди улюблені, сукня в квітки, кольорова. тонке пальтечко на гострі знедавна плечі. я — мішень. я — мішень. мені личать красиві речі. паспорт в лівій кишені, фото родини — у правій. парфуми уже скінчились. та я м’ятою доприправлю посивіле своє волосся, перешерхлу весняну шкіру. я — мішень, а мішені не плачуть. і не скаржаться на зневіру. і не скаржаться, власне, зовсім. і нікому не дорікають. ні тоді, як сидять у льосі. ні тоді, коли їм «прилітає». я — мішень. коли небо горить і блідне, я — мішень. я стаю у чергу за смертю або за хлібом. Катерина Міхаліцина

Пристрасті по ключицях ❤️‍🔥 (за мотивами натхненних зітхань @jessihalliwell ) Це ж треба на світ цей такою вродитись, Мов витвір мистецтва, шедевр, ідеал! Частішає подих і ширше зіниці: Копицю волосся, відкривши ключиці, Він подумки з пліч її тихо прибрав…

Це не лілії на воді - білі пальці прорізають холодну гладь п'ятірнею темні коси її заплітаються, колосяться, линуть вслід за упавшою вниз зорею. ... Говорила, мов фіксувала Всесвіт у кожній точці, певно, він, окрім неї не мав на кого обпертися, певно, кожен, хто мав опору її позбувався зовсім, лиш би раз заплутатися в громовицях плетиві. Так і він вплітав себе в неї туго-натуго, лиш би стати светром їй - зігрівати взимку. В серце вплів себе - тож воно калатає: захиталась зніжена зрум'яніла жінка. Стала зовсім легка і, либонь, фарфорова, голос чути ледь-ледь, мов травневий вітер. Що не слово - спиняв її збайдужіння молотом, звик лишень громовиці кохати й вірити. ... Це не лілії на воді - білі пальці прорізають холодну гладь п'ятірнею. Сібіл Вейн утопила свого коханця і вода розступилася перед нею. Вероніка Мовчан #веронічка

Ми — ті, хто рухає мізками? Чи просто великими пальцями? Ми — вищі? умовно? За тих, хто вперше взяв палицю і став неандертальцем? Бог милував їх від життя у стилі апокаліпсису. Нині ми — самотні, як один із Маккалістерів, у світі мегаполісів і хаосу. Вони пережили мамонтів, малюючи їх на стінах, Будуючи з кісток гроти. Мистецтво виживання — без офісної роботи. А ми — будуємо хмарочоси, з яких не втекти, але все одно боремось за свободу. Кожен із нас — на один, два, три відсотки — неандерталець за ДНК-походженням. Навіть ти успадкував тривожні настрої від народження. Колись — від предків тремтіли мамонти й бізони. Зараз — ми важко дихаємо від поганого озону, якого шкідливим зробили ми— Фанати самознищення і зброї. Зустрінемось після ядерної зими з тобою. (?) #VseVoloshka@AllVoloshka #ЄЩОСЬ #поезія_живе #війна@AllVoloshka

Вірш-веселка Розчиняюся. Смуга за смугою тане          в настирливих променях. Обернуся тюльпанами.           Зможеш мене упізнати? Розтечуся блаватною плямою                             в охрі колосся. Набридає висíти       скибкою дивного фрукта              над містом картатості. А вчорашнє пустити світами,                  можливо, на краще. Той бокал почуттів     розлетівся на друзки. Не склеїти. Та ходити по них —     тільки зайві стрибки для енергії. Запекалась колись у бурштин           із лякливим метеликом. Та не всиділа. Між людоскелями     віадуки обтяжливо зводити,               приймуть лиш обрані – Хто з однаковим ракурсом погляду. P.S. 3-тє місце у півфіналі Міжсезоння Котолисів. На фото подвійна веселка над Контрактовою площею в Києві. #котолиси, #верлібр

📖 Часу нема 📖 Часу нема. Чую, як крадькома Грає старий кларнет серед тіней-тенет – Сідней Біше тихий фокстрот струмить, І я не знаю, що це за місто, що це за світ. А по бруківці танцюють десятки прозорих пар, У них такі невагомі па. Сяють обличчя між міражів і примар. На підвіконні сидить білий кіт. І часу нема. Я знаю – часу нема, А є кав’ярня на березі моря, і в ній – грамофон, І я не знаю, що це за світ, що це за сон, Але над будинками знову дзвенить бузковий солодкий дощ, Коли ти почнеш іти, зітреш собі кілька підошов, Але точно прийдеш у місто-на-березі-моря, Де море зелених крон і небо з тобою поряд. Але часу немає, І це головне, коли обіймає пітьма, є Щось іще, згадай парк та причал, Човнів притулок, що нас колись зустрічав, І між багатьох світів, і серед тисяч доріг Мені хтось добрий його колись передрік, А хто то був – я забув, а може, просто не знав, Одне є точним – він був як маяк. Але часу немає, Звуки кларнету лунають, І це, мій друг – такий тобі нині знак. @worldscrossroads #alldoroga

маленький топ каналів сучасної української поезії ч.2: Валерія Домрачова Євгеній Морі Владислав Малишев Поліна Шишлевська Стас Гриненчук Євген Остапчук Ната Фандоріна Mitchy Карпатський ніндзя Ася Ейрена Катерина Харченко Вдома Ада Дар'я Лісіч Юлія Кірюхіна Іванна Волошина ЗаВІРшована Ярослав Ґадзінський Сашко Середа Безмежна надмірність Роніка Пожарська Андріана Кіндратович Ольга Рубнікович Сергій Рубнікович Ростислав Кузик Катерина Рубан Євгенія Громова Марина Пономаренко Той легінь з Чернівців Вікторія Васьківська-Либідь Ольга Духота Марія Косян Чай (ка) Тетяна Хоронжук Ельф Сіль Ксенія Нестеренко Та, що говорить з тишею Каріна Антоненко Аліса Шампанська Соломія Мардарович Олена Левченко Ольга Дубрівук Лелі Покотиполе Вікторія Фещук Кшися Федорович Марина Горбатюк Юліана Лесняк Ольга Гонтар Джессі Галлівелл

Не хоче мені чат GPT робити нормальні очі на небі, то хай буде вже так. *** Турботи танцюють по колу, як голка платівки, до сказу. Засохли всі квіти в потрісканих горщиках, пусто у вазах. Поволі заплющую очі для втечі у царство онірів, Де сірі зеніти слугують надією, дороговказом. Ласкаві та трохи сумні сяють на небі, наче світила. Два сонця натомість одного побачать вину і поразки. Лежу горілиць, шепочу сповідь в полі червонім від маків, Бо тільки у царстві онірів я справжня. З тобою. Без маски. Світила на небі, та небо гримить, невдоволено шепче, Що сон не оживить померлих коханих — не збреше і блазень. Туманні нитки тіней в'яжуть мене по руках, шиють саван. «Живу на твоєму осонні, — у небо промовлю виразно. — Хотіла б не спати зрадливо, прогнати онірів. Померти!» Вальсую із Гіпносом. А обіймає у мріях Танатос.

(Слова Чаклунки) - Метелику, сідай. Горнися до долоні. 3 моїх мрійливих марень ти вилетів сюди. Живеш лише добу, тому ми не знайомі, Хоча на крилах бачу споріднені сліди. Мені потрібно вкрай коріння Мандрагори, Щоб чарами чаклунки серця собі згребти. Навіщо, не питай, на світі ти зі вчора, То стигла насолода при здійсненні мети. (Слова Метелика) - Чаклунко! (Слова Чаклунки) - Замовчи! Ти ж хочеш до палацу? Таких сердець там повно, із них мої стільці. Ти їх не зачепи! Розбудиш ще зненацька! Вони і так палають, лише почують спів. (Слова Метелика) - Малюю магічні кола навколо цієї рослини. Чаклунко, моя ти доле, напевно, сьогодні загину. Вузлами яскраві крила для тебе лише огортаю, Зроблю все і псем завию, не вижени тільки із Раю. (Слова Чаклунки) - Рослино, ти прийми метелика подобу, На згадку спільних вражень і людяних розмов. Серця заполони, пророцтва дати спробуй, Він виконав завдання і з шаною пішов. ——————————————— (Слова Чаклунки) - Чомусь від тих сердець я більше не хмілію, Хоч магія чорніє в спокусливій руці. (Слова Мандрагори) - Володарко стихій, царице буревіїв, Метелик мав прохання тоді наприкінці: (Слова Метелика перед загибеллю) «Рослино, тобі ввіряю життя без чаклунки нікчемне. Я бачив ії очима, то, значить, літав недаремно. Останнє, що я бажаю, забрати навіки з собою, Не серце, а душу відьми, її підкоривши живою». (Слова автора) Чаклунка без душі навіки залишилась, Безсмертя - без кохання, спокуса - за життя. Рослина не змогла розкрити ій вітрила, І замість нагороди - зловісний білий стяг. Ця магія блищить у рисах Мандрагори, В подобі до людини, що має два крила, В подобі до комах, які живуть зі вчора, В подобі до чаклунки, що з розуму звела. І кожна з цих істот спокутує свій відчай, Свій попіл на планеті, бо бачить супостат: Застрягти у віках, або піти довічно; Вперед до груд серцевих, або до крил - назад. P.s. Вірш до 1го туру Мандрагори. @sarahwatsonrhymes #мовчан

джерело: @Mr_James_Bond