Храм поезії (🖤)

Географія втечі Ми прибули на домовлене заздалегідь місце — до Львова, і зрозуміли, що загубили всю контрабанду із Яворова. Ми — це я, брат мого батька, капелан із Жовкви, що останнім часом любив робити сплави по Дністрі. Був ще з нами один дідок, що походив з Опілля, але він вийшов на окружній — бо йому потрібна маршрутка на Стрий. Перша думка, звісно, була — гнати на Стрий, щоб знайти того дідка, що не поїхав з нами до Львова. Або ж він обдурив — і поїхав на рідне Опілля... Капелан казав: «Я відчував щось неладне ще з Яворова. До сраки ту контрабанду, поїду на Дністер, поки мене не затаскали по судах у Жовкві. Ми сіли на пероні, перелякані від судів у Жовкві, і підраховували, скільки втратимо, якщо все згорить у Стрию. Капелан, схилившись, креслив мапу вод Дністра, а брат батька в телефоні шукав, де сховатися від банд Львова. Я запропонував повернутися назад до Яворова, щоб проїхати шлях знову — де ми висадили дідка з Опілля. Бо дід був хитрий, як сам чорт із Опілля. На ярмарку міг продати курку — як фазана, навіть у Жовкві. Йому вірили, як пророку, навіть у Яворові. А той день ще й розпочався з аварії десь під Стриєм, що переклала всі рейси на новий напрям — зі Львова, і десь кудись, геть лівіше — туди, де жовтіє пісок над Дністром. Зрештою, ми вирішили їхати на Дністер. Капелан мав там «одного монаха» (а фактично — кума з Опілля), який іноді сплавляв ікони порядним людям зі Львова. «Це наш шанс, — казав він, — або юристи-євреї із Жовкви. Але я їм не довіряю». Я погодився. Трохи пізніше кивнув і мій стрий. Чорт би побрав ту контрабанду із Яворова! Певно, б угарали з нас ті митники з Яворова, бачачи, як ми, наче русалки, розсікаєм Дністер — десь у тому місці, де у нього впадає Стрий. Маючи на трьох лиш пачку сухарів і пляшку «Опілля», ми хотіли обманути Феміду, що прописана в Жовкві — зникнути назавжди, розтанути десь у затінку Львова. Тож ми залишились без нічого — я, мій стрий і жовківський капелан. Наша хресна хода почалася у Яворові, закінчилася порожньою пляшкою «Опілля» — посеред Дністра, що стер наше минуле, зі Львова — по колу — втікаємо знову... Кудлатий #кудлатий

накидайте гарних тем для поетичних конкурсів у коментарі

Дихаєш? Дихай, а в мене нестача повітря. Клаустрофобія у задзеркаллі подій. Список росте: спотикань, неудач і падінь, Колотих ран, шрамування – від болю похмілля. Голод? Смачного! Твоя діатоніка серця Надто залежна від чинного й чинників зла. Я не тікатиму. Крихтами неприйняття Післяобідні збиратиму рими безмежжя. Спиш? Тоді спи. Це у мене безсоння тривожне. Йду рахувати нічниці у тінях садів, Щоб проросли в альвеоли – пелюсток сліди Зроблять повітря густішим... легені порожні. Тепло? Ти грійся в осонні, розлитому в ріки, Я замерзаю у колах північних широт. Стиглих рецепторів пасма обсипле пилок Вицвілих мрій, що лишились словами з листівки. Спрага? Налий собі дзвону джерельного вдосталь. Зсохлі вуста обпеклися зневодненням душ, Куриться пил серед тріщин у сніжну сльоту І проникає в замерзлі судини та зморшки. Дихаєш? Дихай! За двох і за тисячну парость. Мороком у каламуть я вливатиму біль. В мене нестача повітря! Сьогодні ти – фільтр. У задзеркаллі холоднім невільно лишаюсь. *Курсивом виділені рядки з віршів Оксани Мовчан, Алі Гулієвої, Ірини Божко, Лани Д'Арк, Олесі Репи, Юрія Ліщука. 13.04.2025 16.05.2025 @olesya13r Писала під псевдонімом Септіма на 3 тур МТБ, тема: семпл з рядками чужих віршів

поки дивилась на сльози — кожна про біль великий — хіба ти не бачила скільки ненависті може вмістити зіниця те що напишеш зітреться те що зітреш проступатиме знову і знову — так воно з іменами; так воно і з теплом на твоєму лобі — ось воно знов перестало бути відчутним хіба ти не знаєш як це вигадувати нову назву для себе коли буква за буквою чуються жовчю на язиці невже не думала що це: в неспокої прокидатись в неспокої засинати невже не було так невже не було ніколи: все що говорить говорить про біль великий @fen_met #сховок

Мокре від сліз волосся шкрябає шкіру. Тріснуті капіляри, що каліграфічно вивели на обличчі слово "страх", пульсують під очима. Бажають втекти. Ти мене боїшся. Молишся. Просиш сили, наче щиро віриш, що востаннє мене бачиш. Справа звіра — тримати дистанцію. Кіготь — не залізо, загниє тільки як відрубиш пальці. Дивись на мене! Пам'ятай про мене! Це я тебе сюди затяг, Це я поставив босого на ікла з чорного скла! Душа твоя пуста, під яким кутом її не подай — дивитимусь косо! Дихай, дихай. Скільки не розбий ти вікон, не провітрюй розум, у легенях гратиме іржава скрипка. Мені потрібно лише повітря. Манія гнучка, розкута, жере все підряд, баракудно ласує кожною крапелькою крові, але нічого, ми стерпимо. Просто дихай і дивись у дзеркало. @kildun4ikchanel #ставицький

імені нашого алітерації   стануть важкими нічними кошмарами,  слухай мене, доки світ не зламається,  слухай мене, доки світ ми не спалимо,    сутінки ікла встромляють і валяться,  сонця бояться,   тікають? – нíкуди,   пальці стискаю твої між палцями  і вигризаю нам ранок іклами,    і забуваю тебе на обрії,  ти посиди там годинку, видихни,  в світі лиш ми ось такі закохані  світу приймаємо кожні виклики,    винайшли слово, знайшли по дотику,  букви розклали в потрібні терміни,  то наближались одне до одного,  то засинали далеко в темряві,    втому втопили, дерева луснули,  снігу окраєць до тебе хилиться, я намагаюсь кривити усмішку  і паралельно усе це вивезти,    я завмираю, рахую пошепки   дорахував вже до сотні, вимовив,  і починаю ранкові пошуки,  і віднаходжу тебе за іменем. @diominpoetry #дьомін

Заший, мені, мамо під нитку, що стелиться на полотно, Барвінку, терпкої м’яти і лісового рясту. Я вберу вишиванку під камуфляжне сукно, Аби мені не давала в землю холодну впасти. Заший мені, мамо, під нитку серце своє сумне, Серце твоє велике, вимучене війною, Що в бою затяжному оборонить мене, У найчорнішім пеклі битиметься зі мною. Заший мені, мамо, під нитку теплу твою любов, Ночі твої безсонні, очі твої безслізні. Як би я не втомився, скільки б верст не пройшов, Буде мене тримати, як присяга Вітчизні. Заший мені, мамо, під нитку і глибше іще заший Свою материнську ніжність, заший мені попід шкіру. І я повернуся до тебе, утомлений і живий, Тримаючись, як за нитку, за материнську віру. Мар'яна Савка #савка

Ненависть виховується поволі, вимолюється на колінах, коли поза спиною дихають і говорять, що ти не людина і навіть їй не подоба І смерть твоя важить менше аніж повітря, аніж вода що перетворюється на пар, ненависть виховується поволі, стискається тканиною у зубах зростає в кістках і проростає судинами, як проростає цвіль на старих посивілих хлібах і богарадить тебе прожити більше, аніж дозволено Богородиця молиться за упокій та за зцілення Твоєї душі і плаче, бо ненависть вимолюється не з канонів чи літургій а із крові й сухих очей, ні сліз ні прощення ні помилування ні сліз хто ти хлопчику, і чому не залишив крихт, щоб знайти тебе і молитися, вимолити людей виблагати роки ненависть нагадує павутиння і плететься, ти знаєш, виплітається з сухожиль та могил виплітається з прапорів понад марсовим і щораз як знову копають ґрунти і труни несуть на плечах, замість усіх хрестів, я торкаюсь шкіри поміж грудей і здригаюсь, не слухаю тексту, але вслухаюся у відгомін голосів у дихання матерів та дітей жінок чи братів чоловіків чи сестер усіх, хто зійшовся аби ненависть поволі вирощувала себе у тілі, вимолювалась на колінах і зростала до болю у крижах та у грудині, до болю в усіх клітинах, які лишаються жити, ненависть росте з Аїду і досягає Олімпа, і кожен хто їй причина зрештою тільки тінь, але всередині залишилось стільки місця аби ненависті стало більше, стільки місця що вона не піде навіть допоки спиш @in_gal_night #софія_волкодав

~ Я б звільнила тебе від панічних атак назовсім, Як звільняють окуповані території від загарбників. Ми так схожі, знаходиш? Ти також боїшся сонця. Любиш рок і фільми у стилі вісімдесятих. Oh, my darling! Я б сховала тебе від несправжніх людей надійно, Щоб долоні твої більше не знали шрамів і ознак булінгу, Щоб ти зміг висловити біль і потаємні мрії, Й не вбивав у собі дитячу щирість і дурість. Oh, my blooded... Дізнаюсь тебе більше – і бачу себе все глибше. Твої дивні манери — це справжній витвір мистецтва для мене. Не тримай в собі бурю і не замасковуй тишу. Залишай тих, хто ранить. Будь щасливий з собою (When-)wherever. @adelis_in_equilibrium #аделіс

півфіналісти: Олена Галунець Аліса Колеснікова @100_sliv Іван Добруцький Лілія Черкас Саша Хопта Мовчан та Репа @zastavkad Заполярне сяйво Таня З Лисиця та Джессі Іляна Лисиця Аделіс Василь Капця Наталка Меленишин Олександра Дорога Яна Мороз @masha_and_her_pasika Юлія Рахно Ватульов та Чекарьова Анґа Зелена @natalie_dashwood Чекарьова Остап Кудлатий Ганна Фоміна Єва Верле Олеся Репа Ксандрик Ліля Роман Фещак Єлизавета Шипіцина Олеся Остапенко Ірина Квазар Гортензія Діана Онофріюк Літвінова Юлія Масюра Раміна Солнцева Анна Ничипорчук Таня Осіпенко Оксана Приходченко Каріна Коваленко Максим Чурков Роман Миронов Ольга Ритик завдання: написати вірш на тему Час, кількість символів, стандартний допис інстаграму. Є можливість використати будь-яку цікаву ретроспективу для написання роботи. Все залежить від власного бачення та уяви. Дедлайн: включно по 17 червня. 10 учасників з найбільшою кількість балів проходять у фінал. відбірковий етап судили: Тата Пі та Лана д'Арк вірші оцінки * якщо потрібні додаткові бали для півфіналу надсилайте ключиці або просто на підтримку Храму та розвитку сучасної української поезії

Приречені (натхненний мюзиклом «Heathers») Хворе суспільство придушує будь-які спроби протесту, Чорна спідниця і біла сорочка – зі школи знайомий закон. Ми, наче равлики в мушлях, застрягли не в «зараз», а «дèсь там», Мертва планета народам пророчить загибель, грозить кулаком. Світ на занепад приречений, нам вже не вибратись з кліток, Грай проти правил – і станеш вигнанцем, покірність – найкраща із рис.  Часом здається, що втеча врятує від глуму еліти, Всі поголівно пізнають в сімнадцять, що люди – різновид тварин. Будь як усі, адаптуйся, щоб вижити, вписуйся в норми! Приязнь – це міт. Люди жалять, як оси, скоріш долучайся до шоу. Зламані світом, спокусами скорені, немічні гноми… Загнані коні несуться наосліп, не в змозі звільнитись від шор. синьоока #синьоока #вірші

вона торкається мене думкою, без рук, але з усією вологістю ранкової фантазії. каже, що її найчутливіше місце там, де я мовчу, але не відводжу очей. наша постіль не місце, а спосіб існування. між нами ковдра, що знає більше про наші тіла, ніж будь-який лікар чи коханець. вона просить грубості, але я бачу їй болить від ніжності. беру її цілком, не лишаючи повітря ні сумнівам, ні жалю. і коли вона тремтить, мов старе дерево під час бурі, я хочу бути не громом, а гілкою, що ламається поруч. @deovileos #саша

"не нарікай, ти в усьому сама ж і винна". клятий пост-панк вже давно обрид остаточно так само, як кава, дешеві цигарки, пиво, так само, як знову і знову безсонні ночі. кровоточить іще незагоєна стара рана, та сама, яка, здавалося, більш не тривожить. а я зовсім не сильна, як якось казала мама, і бути сильною вже ніколи, мабуть, не захочу. @crofdr #павук

​тиша з тесаного дерева повітря пахне мокрою корою дихання — як вечір над сплячими пагорбами долонею торкаюсь бруса — і він, мов стара тварина, стогне уві сні вежа хилиться до неба, наче хоче щось почути з того, у що колись вірила дах говорить тріщинами дощ збирається в місцях, де колись сиділи молитви листок шкрябає дерево, ніби сірник але нічого не займається вгорі сидить дзвін, німий, як мовчання між «Отче наш» і смертю всередині — запах сушених тіней, старого воску і чогось подібного до каяття це місце не пам’ятає імен — лише хід чобіт які прийшли і не пішли тутешня тиша не порожня — вона повна того, чого ніхто так і не сказав © Кудлатий #кудлатий

Літо в зеніті Падає липовий цвіт на повернхю води Липень востаннє стрибає у воду - і вирине молодим серпнем; листя тонке, просвічені сонцем прожилки Ми дожили аж до серпня - бачиш, як нам пощастило Ти ж пам‘ятаєш про всіх, кому пощастило менше? Ти ж тепер замість них маєш берегти межі Ти ж тепер замість них маєш сміятись любити дивитись у небо Кожна новина - гострою скалкою в нерви Місяць в повні червоний від крові і жару Навіть він у жалобі, але ті, хто стріляють, безжальні Де твоя легкість, де все, що тебе тримало? Носиш війну із собою усюди як носять помаду Ти забагато говориш про смерть, ти це знаєш? Ось тобі пісня в машині і вікна відкриті навстіж Ось тобі теплий пісок і мокре коротке волосся Ось тобі все, щоб тільки забути вдалося Щоб тільки забути місто, в яке прилетіли ракети Щоб не пам‘ятати, хто ти Щоб не пам‘ятати, де ти @buryanpoetry #хопта

чи може очистити простір для більш витривалих собі подібних? бо втомлює жити життя і безцільно шукати надію без заспокоєння. не відчувати того, кому важко зігріти, так довго на щось сподіватись й кохати не ту людину. це дерево не подарує плодів і ніколи уже не цвістиме. все важчим стає нескінченний хомʼячій забіг. і виходу з цього не бачу. в сон тихий і вічний поринути б. кремація й підпис короткий «я був, та не зміг». _._.____. #вірш #бутичинебути

якби стало духу поміняти таймкоди місцями і змонтувати новий порядок речей ти б зостався малим, розформованим і незнаним під тінню ліжка поруч зі здутим м'ячем коли черговий спогад шаріється і тікає щоб не лишатися на ніч в твоєму дорослому черепі ти зазираєш під килим-свідомість і по-свійськи здуваєш запилені речення а потім вечеря бачиш дитино в середині пащі неспокою і холод і кров і оголені стіни батьківської хати і мертва плоть сімейного вогнища /скільки ще?/ нумо наступне відео. кома на лобі від мами щоб не забувати про паузи в кардіограмі ютубу і про оренду кадрів життя колись назбираєш на двадцять чотири @snowithoutw #ася

Сьогодні буде складний день. На його початку буде гарна для мене новина. Нарешті змогла знову написати вірш. Море хвилюється раз. Море хвилюється два. Море хвилюється три. Відлік зворотній дзижчанням чіпає пошкоджені струни душі. Фрегати знешкоджених мрій притулок знайшли. Мандри тривалі даються всьому екіпажу взнаки. Водоростями сповільнює рух острів злий. Виявляється — справжні казки. Ворожа затягує тина на міль. Небувалі страхи ожили. Як в жахливому сні. Ні шляху, ні мети. Покинути судно і йти. Як єдина надія на втечу. Та чекає лиш біль. Лиш живі мертвіці та брудні ярлики наповняють країну скарбів і рабів. Брудні ярлики — ієрархічні плоди. Корабель потопили, що плив до чужих берегів.

Відкриваю допоміжну банку на РЕБ для 140 окремого розвід батальйону морської піхоти (Південний напрямок)! Ціль: 5000 грн Про збір: - хлопці виконують бойові задачі по стриманню противника на Півдні. Щодня працюють в складних небезпечних умовах і потребують РЕБ для більш безпечної роботи. - вартість необхідного обладнання становить 258 000 грн. Банка: https://send.monobank.ua/jar/YiYTD25CU Основний збір веде: Вероніка Мовчан Часу обмаль! Кошти потрібні вже!