Храм поезії (🖤)

на малому подвір'ї ростуть космомальви, вмивають барвами сіре щодення. їхні стебла — сузірно-колючі — малюють сюжети на моєму тілі: ретроградний меркурій, чорні діри, як я стаю метеоритом, розбитим об власні очікування. "ти хочеш взлетіти? обпалить тебе зірка, а сяйво розріже очі," — пророчать відлунням співи комет. накриюся ковдрою — темною туманністю, сховаюся в тенетах земних. хилячись вниз, по волі гравітації, космоквіти повинні зав'яти. і все ж, пелюстки мальви сягають увись, здіймаються крізь хмари, шари атмосфери, до свого ясного зеніту. "ти хочеш проясніти?" я вийду за межі, за горизонт подій, зорбітованих долею, заквітчаю інші молочні шляхи: цей всесвіт доволі великий. @poemallyna

Ткатиму до світанку, а тоді розпущу. Зробиться трохи легше після дощу. Сонце повільно сходить, мов жінка воду несе. Світ, у якому ти не смієшся, не має сенсу. Світ, у якому хтось інший, але не ми, має життя, але не має миру, має три пари стертих залізних чобіт і нескінченну дорогу – без нас не схожий на світ. Що нам дісталося – те і буде нехай, тільки рухайся поруч і в темряві не зникай. Я не ткатиму жодних чорних вітрил, тільки лишайся близько, смійся і говори. Дихання – як початок усіх небесних вітрів. Боже блакитне око мружиться угорі. Катерина Калитко

вріжемо дуба

Фантасмагорія уїдлива ніч розтирає свідомість умілими пальцями, щоб згарбати запах німотного спокою, як на сторінках каталогу. під затхлим диваном сховалась старезна коробка, закраплена болем загуби. сім споминів фатуму в ній витанцьовують, мов навіжені у посивілих кімнатах хлипких [боже]вілень. промені розмислів тягнуться в морок пакунку жахіть. шість надокучливих митей буремного сну скатували ілюзію жданої втечі. на черзі вже сьома примара пекельного кола. тік-так тік-так тік-так тік-так тік-так тік-так тік-так не обертайся. тікай.

Сновигає вітрисько, осінньо-гіркий, Непритулений,          неприручений. А каштан запалив ніжно-білі свічки Поміж кульками      в голкоскупченнях. І сумлінно плекає і цвіт, і плоди, Із печалями      сперечаючись. Відкидає постійно природний вердикт, Щодо вчасності      травня часточок. Та і як же не бути із ним заодно, Коли віхоли      світ завішують? І ніколи не знаєш, що буде тим дном Для зневірення,      піку відчаю. Коли надто важливе збереження крихт Врівноваження      дум обтяжливих. І у спробах гасити, що в серці горить, Сни меланжеві      нагромаджуєш. А якщо не вдається, спаплюжена ніч Під руладами      недоладними. То і потім ракети немов зусібіч. Ритми зламані.      Хто полагодить? Прокладає тривога гучну магістраль – Закапелками      тиші плентаєш. У полоні дрімоти чи вихору справ? Під час звернення      тільки впевнений. Та рахуючи вдома краплини на склі, Переймаєшся      полем марсовим. Чи достатній сьогодні донатний уклін, Коли масове      злом замащення? Хай хвилюються море й сусіди за нас, За знеболення       ми ще боремось.   І наріжним питанням є – хто передасть Цю стурбованість      із набоями? Хоч бентежно плететься життєве рядно Неупинними      часоспицями, Та снуєш навіжено із вітром удвох, Щоб від прикростей      відчепитися. І незчуєшся, як він у мрії заніс, Поки з шелестом     листя мелеться. Виринаєш, коли розливається вміст Сонця-келиха     ста веселками. Потрапляючи далі у вир метушні, Невтамоване      загримовуєш. І з каштаном промовиш: "Десь-інде лишіть Некермованість      сил гармонії!" Нехай кажуть, що планами як не керуй, Та накреслене      згине з плескотом. Обираєш тому в невідомості рух Різновекторний,      серцеклекітний. @literospletinnia #оксана_приходченко

відкритий набір на 10-й Сезон Віршометрії. УМОВИ КОНКУРСУ: 🦉На конкурс приймаються як римовані так і верлібри на загальних умовах. Ліміт символів — це стандартний допис для телеграму. За перевищення, знімаються бали. Подавати саме текст, без візуального доповнення у форматі відео чи картинки. Сезон Віршометрії буде присвячений загальній темі — 4 Стихії. Кожен тур матиме відповідне тематичне завдання. Завдання на перший тур - написати вірш на тему Вогню. Є можливість використати будь-яку цікаву ретроспективу для написання роботи. Все залежить від власного бачення та уяви. Дедлайн: включно до 15 жовтня о 23:59. P.S. Старі вірші, які вже десь публікувалися, не приймаються! Порушення правила веде до дискваліфікації. 🍒Роботи здавати анонімно в приватне повідомлення мені, організатору (@jessihalliwell) і тримати анонімність аж до результатів поточного туру. 🎒Обов'язковий внесок за участь - мінімум 30 грн. Далі на ваш розсуд. Якщо є бажання підтримати сучасну українську поезію та збільшити призовий фонд. Він формується з внесків учасників, тому донати вітаються. Внесок за номером картки - 4441111039661313 Призи фіналістам - гроші призового фонду (в залежності від донатів загальна сума може корелюватись). І 3 подарунки від ВМ за найвищі бали у трьох відбіркових турах. 🦉Буде три відбіркових тури, трійка суддів, які оцінюватимуть вірші єдиною оцінкою за 10-бальною шкалою. Головне - відповідність темі, її розкриття та техніка! З фіналу — суддівська колегія розшириться. 🔥1 тур - обираємо 4 переможців 💧2 тур - обираємо 4 переможців 🌀3 тур - обираємо 4 переможців 🍿фінал - де визначаємо 1, 2, 3 місця також може бути унікальний 13 учасник фіналу, потрібно зробити донат від 5 000 грн на збір пані Веронічки й ви у фіналі. Ця опція діє до результатів 1 туру. Всім бажаючим писати в особисті. Чекаємо на вас ❤️ #вм_10

Сьогодні День пам’яті захисників і захисниць України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України 🇺🇦 Мій тато Кучер Сергій загинув 30 липня 2022 року від осколкового поранення під час виконання бойового завдання на Донеччині, у селі Пречистівка. Співчуваю кожному й кожній, хто втратив рідних і близьких у цій жорстокій війні. Світла пам'ять усім загиблим захисникам! ❤️‍🩹 Хочу поділитися з вами текстом, написаним ще минулого року, але він мені такий болісний, що я його ніде не публікувала. Гадаю, настав його час. На щиті щоразу напруження починається з обличчя, як бачу кортеж «На щиті», вичерпується статично, повільно, коліном торкаюся землі земля приймає моє тремтіння, висихає, щоб знову наповнитися моєю тугою за тобою, тату і тріщить шов, накладений грубо — хоч би витримати цю бісову невичерпність червоні плями на грудях печуть опіками пам’яті, як бачу кортеж «На щиті», повітря стає нестерпним, як тоді, коли мені сказали: «Краще присядьте…» © Олена Галунець @virshoplitkarka #олена_галунець

Трансляцію почали! Трохи почекаємо поки зберуться люди, і будемо публікувати допис

Вітаємо всіх захисників та захисниць нашої держави з вашим професійним святом! Любі наші люди! Без вас не було б нашої держави! Ваша стійкість захоплює. Ви — приклад для цілого світу того, як треба відстоювати свій дім! Безмежно дякуємо вам за вашу важку працю! Вічна шана всім полеглим! Величезна повага всім, хто в строю! Слава Збройним силам! Слава Україні!

З Днем захисників і захисниць України! Покрова Жовтень такий - ні запрати, ні виварити. Збите яблуко, що збитий приціл. У Богородиці танки на вивороті ризи вишиті. І віск - по щоці. Ружі, ножі, автомати Калашникова сповиває у криваві шовки. Бог, ніби повня, ростиме і важчатиме в небі темному/під серцем тремким. Серед боїв чи пустель озвіріємо ми. Переплавимось на сталь. Повсякчас котиться віск по обличчі Маріїному - мов спливає почорніла свіча. Пересипаються строфи в порожні оці гільзи/капсули/очниці/пляшки... Осінь, як прив'язь на шиї, вкорочується: жовтень такий... 2020

⚡️ Збір коштів на авто для 54ої артилерійської бригади, Запорізький напрямок!!! 🔥 До мене звернувся товариш, з яким ми раніше перетинались на волонтерських шляхах із запитом на придбання автівки для його бригади. Автомобіль потрібен для підвозу бк, спорядження, провізії та перевезення особового складу. 💪 Відкриваю терміновий збір на машину для хлопців і прошу всіх по максимуму долучитись донатами, допоміжними банками, репостами, лотами на розіграші та іншою допомогою. 👉 Донатити сюди: https://send.monobank.ua/jar/4UQXpeeBiL 4874 1000 3221 8235 Paypal: veronikamovchann@gmail.com "на авто для 54ї" 🫂 Минулий збір ми закрили в гарному темпі, давайте і тут довго не розкачуватися!

пікселі спогади червоточать. миті, немов комахи, пообсідали стіни шпильками у бетон. човгають поторочі. змити б з очей оманне. побіч сичать: «постій-но!» тільки не знаю, хто. в мене багато рідних в різних містах і станах. стелиться незабуте, спалене до основ. темне повзе повільно, лізе в незгойні садна – теплі сліди від люті. камері все одно. камера має душу, вилиту із пластмаси. їй не потрібні ліки. досить, що є футляр. замертво перетрушуй, силячись перекласти в пікселі те, що з віком зводиться до нуля. вішай світлини-вікна, вішай себе на линві – плетиві вен і нервів. рветься, лише хитнись. вище війни сивіє віра, яка насильно ллється на нас. і стерпле серце несеться вниз. падає, мов гниличка, котиться до порогу. автопортрет на пам'ять. досить завмерлих поз. правда мені не личить. вкотре липка й холодна. крапаю і згортаюсь стосами «не збулось». крапку посеред неба вивернуло багряним. певно, що зі звороту бог малював ножем. рачки повзу до себе звивинами-дворами. демон іде навпроти. хто кого дожене? кревні... уся родина – на металевих шпильках. кожному так важливо знати, що повернусь. демоне, підійди-но. може, світлину? скільки мертвих у об’єктиві? я натискаю спуск.

Той самий день Лише одна мелодія для скрипки, Лише одна дорога для авто, Одежа з однієї нитки, І на екрані те ж саме кіно. "Звичайно", "як і завжди", "звично", Дають ілюзію буття, Безпечно, впевнено, надійно, Але ж ведуть у небуття. Сьогодня буде як і вчора, Настане й завтра те ж саме. Це й є завіси-пелени основа - Один й той самий сон іде. Давайте разом у цей день Напишемо щось інше на холсті, Почнемо його трохи набекрень, Без всіх минулих тягарів! Відкинувши нарешті старий зміст, Відчуємо себе, як чистий лист, Подивимось по-новому на світ, Як у дитинстві - серцем і без слів. І буде грати, що захоче скрипка, І тисяча доріг запрошує авто, Одежа - із мільйона зшита ниток, Немає ні екрану, ні кіно... Костянтин Корнілов (@tropadosebe)

дякую, всім і кожному за закриття) особлива подяка моїм дівчаткам: Тетянці та Ксенії

добємо 220 грн до закриття банки send.monobank.ua/jar/5smiPL3sHY

Сплела таке цікаве аж два😅 Давно не сідала працювати ❤️ Мотиви Поділля Вінничина

Аби за красу та естетику давали термін ув'язнення, ти б отримала довічне без права на помилування. Тебе поселили у найвищій вежі, де вікно виходить прямо на захід сонця, а ключ від дверей загубили б навмисно між сторінками чужої казки. Ти чекала б принца — принаймні так велить сюжет. Десь унизу коні били копитами об каміння, лицарі плутали дороги, а ти рахувала вечори за кольором неба. Добре, що казки теж переписують. Ти вийшла із вежі сама, розпустила золотаве волосся і ступила просто під дощ. Вересень розлився містом — жовте листя липне до підошв, калюжі розбитими дзеркалами повертають небу його обличчя, а холодні каркаси будинків вже не пам'ятають літа. А ти смієшся. Ніби з усіх можливих способів бути красивою обрала найпростіший — дозволити дощу зробити тебе справжньою. Твої очі відливають смарагдом. Ти ведеш танго. Раз.   Два. Кроки назустріч. Ми перетинаємо вулицю — Та сама сцена, яку зазвичай вирізають із казок. Я йду за тобою, зовсім не схожий на того самого принца з казкового сюжету. Швидше — маленький хлопчисько, який нарешті зрозумів: дівчата не чекають, поки їх врятують. Вони виходять із веж самі і залишають принцам тільки пил від перегорнутих сторінок. А потім приходять восени, змінюючи всі заздалегідь продумані сюжети. #ольгакрейзі #віршіольгикрейзі