Храм поезії (🖤)

Як же мріється нині про ваші нудні біографії: робочу рутину, капризних домашніх улюбленців, галас дитячих кімнат, сміх чи дрібні образи дружин та чоловіків; при зустрічі неодмінно скаржитись на тягучий час, на втому, бо вік дається взнаки, на те, що пишеться важче; розходитися, засинати спокійними і щасливими, не зізнавшись ні в чому такому навіть собі. А натомість ніби зрізаєш із тіла шматок за шматком живого кривавого м'яса, щоби переважило на вагах маленьку білу голубку, що виявляється перевтіленим богом, вичікує незворушно. Скільки буде достатньо? Ваги коливаються злегка. Найсильніша фраза у біографіях - “Загинули за Україну”. Катерина Калитко #катерина_калитко #калитко

Сьогодні я святкую свої кхмкхмнадцяті уродини! Мій коханий чоловік зробив мені найкращий подарунок і зміг вирватись до мене зі служби, щоб сьогодні бути зі мною поруч. Я щаслива. Бо у мене є він, бо у мене є найкращі мама, тато, бабусі. Бо в мене є справжні друзі. Бо в мене є кохані котики. Бо в мене є життя. Сьогодні завдяки нашим захисникам у мене є все. Тому я прошу вас всі ваші привітання, любов, теплі слова спрямувати на мій збір для захисників – 2 антени для 5 ПКШР (Сумський напрямок). Це буде найліпший подарунок. Вітати сюди: https://send.monobank.ua/jar/4wejYijn6X 4441 1111 2140 3871 Paypal: veronikamovchann@gmail.com В коментах: "на антени" Дякую вам, що ви зі мною. Люблю вас🥰

Астральні проекції гонять по колу неони, Від чистого серця хотілось глядацьких поклонів Від кицьок у платтях відвертих, та подив холодний Нагадує: труд від митця є Сизіфова доля... Нетоптаним полем у мозок врізаються рими, Що лозами в'ються, хоч хтось не фанат, не прихильник. Це зброя моя, це набої до шутінгу в клубі, Це м'ясо із кров'ю, угору здіймає як к'юпід. Багряні коктейлі благають те серце тремтіти Під лінію басу зникає тривога, кульбіти Охоплюють тіло природнє і тіло з безодні І алко бокали ментальні тепер не порожні. Зав'язую вузол, Цілуючи губи. Тепер ти послухаєш вірші про зиму, лебідко, Манери так рідко присутні в розмові бо впертий Не тільки я ззовні, моментами криють позорні Думки про кохання безбожне. Слова ці прозорі Не втомлюють? Лячно стає як до цього доходить, Але ти читаєш, дивлюся питання не роблять погоди. Тим часом петлю енергійну потиснула хвиля Романтики, знову ми в центрі, пахучі обійми люцерні. Це віскі і кола, тепліше розмова, під диму Туманним покровом даруєш нарешті реальний Свій погляд і сталася магія, духом єдиним Сплелися ці два під впливом мого амфібрахія. Пробила вже третя, адміни відверто говорять Про вихід, ти думаєш зникну, хоч доки я поряд. Вщухає на вулиці злива, ми йдемо вологі і п'яні. За руку тримай мене міцно, ліхтарне проміння - докучливі плями... @kildun4ikchanel #ставицький

Вулиця. Терикони. Моє дитинство живе у маленькому місті. Моє дитинство живе на вулиці, Початок і кінець якої – терикони. ~ Мої крихітні ніжки переступають тріщини Асфальтованої дороги. Я прямую у магазин разом із матір'ю, Тримаючи у лівій руці свою сумочку, А праву руку висмикую із теплої долоні, Промовляючи "я сама". ... Сама. Людина завжди сама. Я розуміла це з п'яти років, Як свої п'ять пальців Саме та тій руці, яку я стискала у кулачок, Щоб ніхто не зміг порушити мою незалежність. ... "Я сама," – Випускаю слова у спекотний літній пил, Дивлячись уперед, спостерігаючи за териконом – Трикутним і сірим, задимленим і загадковим. І не розумію: Стоїть непорушно Чи все ж непомітно й синхронно іде він зі мною? Обертаючись, я бачу іншу "гору"– Широку й величну. Я йду у зворотньому напрямку – Вона ніби наздоганяє Мене, Тихо сунучись асфальтованою дорогою, Тріщини на якій переступають Мої крихітні ніжки. ~ Моя вулиця починається териконом. Моя вулиця закінчується териконом. Маленьке місто. Маленька вулиця. Маленька я. Незалежна я. Загадковий терикон. Величний терикон. Аделіс Енігма #аделіс

У повітрі ще не відчувається весна, але все одно конкурс "Плейлист" відчиняє двері для поетичної весни!🌿 Набір віршів для весняного альбому декламацій триватиме до 15 березня включно! 📍Підпишіться на канал, залиште в коментарях до наступного допису 1 свій вірш за завданням: посилання на завдання 📍Голосуйте реакціями на вірші інших учасників, які вас зачепили. Поезії, які наберуть 15 і більше реакцій підписників каналу, потраплять на оцінювання до суддів, з якими я познайомлю вас зовсім скоро. Отже, переможців допоможуть обрати і читачі, і судді. Читайте всі відповіді на запитання щодо конкурсу за посиланням 👉 тиць сюди Успіхів, ваша Віршопліткарка 🍀 #плейлиствіршопліткарки @virshoplitkarka

++ як намалювати пустку? залити полотно чорним і десь залишити білу цятку? чи взяти циганську голку і зашити діряве небо над головою? чи може бути пустка зашитим небом? чи чорним птахом, що летить до хмар? чим буде пустка, якщо залити її фарбою: білилом титановим, червоним світлим, червоним золотом? а може пустка це сієна палена? чи охра? чи кадмій жовтий середній? залити все чорним базовим. сховати контури. сховати голос. сховати сь. чи буде видно голку, яка зашиває небо, аби на небо не потрапляли вбиті від куль поети? чи буде видно в блакитній (чотириста сімнадцятій плюс-плюс) фарбі захований рубець? як намалювати пустку так щоб її не було видно? як зашити небо? якою голкою? якою ниткою? Валерій Пузік #валерій_пузік #пузік

інтимний поетичний конкурс імені Андрія Мальви вітаю, наші переможці: 1 місце — Василь Капця 2 місце — Оля Ритик 2 місце — Іра Білик 3 місце — дядечко Ксандрик 3 місце — Оля Ритик результати вірші судила Катря Цимбал #конкурс #поезія #вірші #храм

Злитися з графіті, фарами, бігбордами, злитися на себе, роздерти навпіл час: пів життя – на те, щоб вчинки були гордими. Обробляти шкіру, як метал кислотами, щоб офо‌рти Гої прилипали настом на поверхні голі. Помилятись часто – це процес нервовий. Ти – сумний Кіану. З двох боків літають янголи та нечисть і залазять в тіні, в сльози-океани, в сірі сновидіння, щоб пожити з нами. Хто тобі не збреше? Хто зігріє вечір, мов собор Палермо, як проміння плечі? З ким поговорити так, щоб розквітати лотосом на плесі? Нишпорити в норах чи таки кричати: «Де ви, мамо й тату? Де ви – рідні люди?» Рана – наче кратер. Спокій – ось коштовність, золото Аврори, блискітки опала, лабіринт повторів. Пів життя – на пошук місячної тиші. Злитися на себе – це було раніше. Злитися із сяйвом, вірою і ві‌ршами. Олена Галунець @virshoplitkarka #олена_галунець

Я виростаю з себе Становлюся замала собі Тисну Не можу влізти в жодні уявлення про себе Стаю велика, легка Пʼянка, різка, брудна Дивлюся на себе знизу Зверху бачу багато світла Воно затоптало темряву Але вона виростає з мене Розтікається кавою в молоці Спостерігає за мною кожну мить Влізає в мої джинси, топи, сукні Сутінками торкається середини Танцює в мені бісові танці та улюлюкає, як індіанець Захлинається словами, сльозами Про неї Тоне в моїй крові, але дивиться з глибини Сміється своїм бездоганним страшним сміхом Який я не можу їй пробачити Заздрю Саме його я поцуплю в неї В той самий момент Коли ми зі світлом знову спробуємо її вбити І я нарешті виросту з себе в себе І вбивство темряви помре в мені Та проросте дикими рослинами, бурʼянами квітнево-смарагдовими Із землі, яка більше за все належить саме моїй Та будь якій темряві І вона буде жити, рости і буде нарешті щаслива #віршіяркіна #яркінавірші

розкриєш людину – а з неї виходить сніг такого не пишуть у жодній із мудрих книг про це шамотять старі, часом марять хворі про те, що розкриєш людину – а звідти море і хвиля раптово збиває з ніг я знала когось, хто розпався на сто доріг такий собі хлопчик з зіницями із чорнила якого велика залізна рука ловила і зрештою він таки себе не встеріг але не помер, а розпався на сто доріг одною із них я колись уві сні ходила якщо розгорнути мене – ти побачиш біг солодкої крові, почуєш ротаті флейти і радісні бубни. лишуся в руках твоїх манкА й небезпечна, як повний дивами міх що репнув по шву, і життя невдержимо тече, й ти намарно розпачливо ловиш цей танець цей сміх дива неодмінно потрібно ділити на всіх Ірина Шувалова #шувалова

"справжня темрява — не війна, і не смерть. у справжньої темряви обличчя любові. перша смерть трапляється в серці, Гарі..."© якщо ти — чашка, можеш легко відчути мій дотик, бо з тобою прокидаюся, і засинаю — теж поряд. але ти не чашка, не філіжанка, щоб могла тебе обійняти міцно і тримати біля себе. ти - глибокий фйорд, небезпечний і прекрасний у своїй неприступності, дивишся, поки ламаю об тебе погляд. доки ти спиш, я торгуюся  з чортом, відсипаю рясно чорні ягоди з поля семантичного/зору/бездіяльності/мінного болевмісного, як твої задачі. зав'яжи мені очі, щоб не бачила, що пов'язані — невідомі змінні, але відоме значення. в світлі подій/рефлекторних фар невислухана мова пронизує навиліт сліди світлофорів замінює строфа, рядок, голосна амбівалентних хвиль. і якщо б я знала, що буду рахувати хвилини до, я б придумала після. ми з тобою — мертва математика, двоє невідомих, яких об'єднує вираз. @viknapoetry #верле

Друзі, дивовижна учасниця і суддя Віршометрії, наша Захисниця зникла. Треба вірити 🙏💔 https://www.facebook.com/share/p/19nJL7Sr4R/ Тут потрібен ваш розголос, прочитайте будь ласка, така речі не повинні існувати

краса від Олі Ритик

🍊▸ Мандаринка Знаєш, тримаючи у руках мандаринку, завжди переживаю чи не буде закисла для мене.                  (Як я для світу) Та, звісно, хай краще матиме смак, ніж приховану прісність. Просити про більше не можу — обійду(сь) навколо осі своєї планети, шукаючи місце, де народилися тіні та в чорне дозріли. Часом здається, що вони — більш щасливі, ніж ми.                Ало, чи можна записатися                         на сеанс терапії? Бо без неї я розчинюся, втечу, спіткнусь, скам’янію.                  Тобі це знайомо? Вмить включатися в дію, бігти, шукати, губити, не помічаючи щік, що дарма червоніють, аж поки не дістанешся власного зриву.            От би стати листком, що відірвався й сміливо спускається вниз, де загине й, можливо, стане мозаїкою, з’єднавшися з іншими: червоними,                          жовтими, гарними!                   Зниклими… Але моє місце не там, хоч як тиснули, благали, лякали, доводили істини. Тож, вибач, навіть стоячи перед прірвою,   із серця не вирву,      залишаючи вирву,                 власну планету. Дощ стікатиме ринвою та в руках інша книга, бо      історія маленького принца           для мене чужа та далека.           Однак я поставлю ліхтар, щоб зменшити залежність від сонця, і його світлом домалювати зірки, спинити втечу яких не вдалося. А далі…         Слухатиму їх муркотіння про вакуум, потяг та крила.       Про баобаби та капелюх, в якому схована мрія. І проситиму чарівника подовжити ніч на годину, бо скуштувавши казкополину,                боюся Аби словакарета не розсипалася на деталі-літери, Адже те, що поєднує світ не має розсипатися розлетітися стихнути. Вибач, поки думки невпинно з'являлись та тліли, мандаринка в руках, на жаль, лишилася ціла... ─ ────────── ↷ #yrboo_вірші @liliums_swamp

Ковдра Нангіяли вітаю, наші переможці: 1 місце — Олеся Репа 1 місце — Оксана Приходченко 2 місце — Саша Хопта 2 місце — Олександра Дорога 3 місце — Раміна Солнцева результати вірші судила Каріна Коваленко та Оксана Мовчан #конкурс #поезія #вірші #храм

Зимовий сад вітаю, наші переможці: 1 місце — Маша Чекарьова 1 місце — Костя Ватульов 2 місце — Лана д'Арк 2 місце — Костя Ватульов результати вірші судив дядечко Ксандрик та пані Ліля #конкурс #поезія #вірші #храм

пам'ять — це м'ята, пом'ята тисячі разів, щоб відновити запах того самого міста, тих самих моментів, тієї самої... сум'яття — замінник суму, хоч скільки таблеток не кидай у чай, солодко вже не буде. перевірка на неї в крові показала критичний рівень. чиясь стеля — моя підлога. мої хмари — це її хвилі. ловлю летючу рибу за хвіст, та вона не виконає моє бажання. прошу пробачення, кажу "обізналась", забула особливі прикмети. як там? «ніколи не кажи "назавжди"» нові спогади перефарбовують стіни пам'яті всупереч моїй волі. здираю фарбу обгризаними нігтями, лише б розгледіти те, що було там раніше, хто був там раніше, чому "був"... диск, поспіхом кинутий у тривожний рюкзак, поцарапаний. набридливо заїдає, не дає побачити, не дає пробачити! монумент накритий білою пеленою, за яку відчайдушно чіпляюся, та вона не знімається. вона вилита з каменя, за яким я піду на дно. і я стану летючою рибою, матиму крила, та ніколи не злечу вище за її хвилі. залишусь подобою, дешевою підробкою, примарним образом. нехай. я просто хочу згадати обриси того самого міста, тих самих моментів, тієї самої мене. @khashchi #гортензія

Господе, дай мені сили пережити все, що навалилось за останній час. Дай сил не зламатися, зібрати з шматочків життя. Дай здоров'я моїм рідним та близьким. Дай трохи грошей, щоб вистачало на хліб і на ліки. Дай натхнення знову творити, донести словечка моєї душі, які вириваються і досі. Дай мужності простити всіх, на кого коли-небудь був ображеним та сміливості попросити вибачення у всіх, кого образив. Дай терпіння, спокою, витримки. Щоб мої очі дивились тільки вперед і ніколи назад. Амінь Іван Добруцький (@real_dobrutskiy) #молитва #добруцький

🦋 Набір поезії та короткої прози у весняний випуск літературного журналу «Легіт» Набір триває до 11 березня 🍀 У повітрі ще не відчувається весна, але все одно конкурс "Плейлист" відчиняє двері для поетичної весни! Набір віршів для весняного альбому декламацій триватиме до 15 березня включно! 🦉 Інініцатива від OWL HUB на честь - Міжнародного Дня боротьби за права жінок. Дедлайн: 7 березня

Пташечко Літо надихалось лютим: снігом стає деревій. Місто, що стало безлюдним архівом розтрощених мрій, димом малює фігурки всіх, хто тут жив і кохав, співом приглушує гуркіт, зривом якоїсь з октав. — Пташечко, що тут забула? Бачиш, навколо хрести? — В домі, хоч страшно та брудно, хочеться гнізда плести, і зашивати розриви, і повертатись до всіх, я ж тут так рано спочила під плитами двох поверхів. Янголів завжди замало там, де жорстокі бої. Місто, що стомлено впало, встане від співу своїх, з нотами світлих мелодій збудиться давній тотем риком могутнього роду, захистом скрізь проросте. Пташечко, дай мені знати, чи ти ще тут, чи не тут? Знаєш, як стало багато вільних, що гнізда плетуть. Бачиш, і я вже не плачу, чую не гул, а пісні. Падаю з лютим в обіймах на сніг. Олена Галунець @virshoplitkarka instagram.com/halupoetry #віршопліткарка #олена_галунець #галунець