Храм поезії (🖤)

є вільні номерки, долучайтесь

Демони помсти народжуються в хрущовках, в панельках, які складаються від прильотів – Із тих, хто не хоче підставити ліву щоку, Із тих, хто не може ненáвисть тримати у плóті, Бо кількість ненависті більша за смертне тіло, Більша за згарища та клуби диму чорні. Із всього, що так нестерпно йому боліло, Формуються крила і кігті його потворні. Демон говорить до Бога. Помилуй, Боже, Я замисел Твій не знаю, і знать не можу, Але ж Ти з лиця землі моїх вбивць не зтер – Як мені з цим у серці жити тепер? Громом ревучим у небі звучать барабани, Полум’я дощ тестує терпіння межі. Хлопчик, який чудові робив ікебани, Згорів, як пелюстки горять в лісовій пожежі, Або як на вогнищах тануть сторінки книжні. Коли ж це було? Нещодавно, на тому тижні, тоді ж відспівали у храмі малих сестер. То як мені з цим у серці жити тепер? Із цвинтарем, що обростає щодня хрестами, З контуженими собаками і котами, Із воєм сирени і воєм сусідки Каті, В якої малий загинув у добробаті? Тепер я огидне, із пазурями, крилате, А що мені ще лишилося? Та нічого, Кафе, де я їв, і кав’ярня, де пив свій лате, Репбаза, метро… розтрощені… скільки, вп’яте? Тут люди говорять, що більше не вірять в Бога, Але я ще вірю, я вірю у Твоє диво, що буде в кінці все чесно і справедливо, Тому мені в рай, як мученику, не треба, не хочу я співу янголів, блага, неба, Я вже надивився на пекло, здається, доста: Дай мені бути демоном помсти просто. Не хочу я бачить світанок нової епохи, Мені би хоча би трошечки, трошки, трохи світлої, темної – пофіг, в цілому, – сили Віднести назад тим, хто з нами оце зробили, віднести їм те ж, що із нами вони зробили, аби вони так, як сусідка моя, завили, аби розмітати усе, що вони любили, Аби у них, як у мене, кровило серце… Інакше я, чесно, не знаю, навіщо все це. Сьогодні вночі за прогнозами знов тривога, Якщо я помру – знаю, що попрошу у Бога. Не пропуск до раю, не бути безплотним димом, Не стати у воїнстві Божому херувимом, мені не потрібні красиві янгольські лати, Я просто і чесно в Ньогó попрошу відплати. Хай буду я чортом галімим, убогим, лисим, Лише б повернути все горе потворам ницим, Аби у них, як у мене, кровило серце. Інакше я, чесно, не знаю, навіщо все це. t.me/SanchezKladbone #skladno

Нагадую, що у вас є чудова можливість отримати портрет від мене за вигідною ціною.💌☺️ ( Донат від 170 грн)

⚡️ Збираємо на ремонт автівки Ельки для роти розвідки 21 ОМБр 💪 До мене звернулись бійці 21 ОМБр із запитом на ремонт їх бойової машини Mitsubishi "Ельки". В процесі експлуатації в польових умовах авто зазнало значного зносу і потребує капітального ремонту двигуна, турбіни, заміни щеплення та ремонту переднього моста. Елька одна із головних машин, на якій хлопці виїжджають на завдання і вона вкрай потрібна в робочому стані. 👉 Ціль збору: 110К. Ремонт вже проводиться (в борг). Прошу вас підключитися донатами, репостами, допоміжними банками, добрим словом🫂 Насправді, будь-яка допомога вітається. 💰 Донатити сюди: Банка: https://send.monobank.ua/jar/8hQq6sUvLc Номер картки: 4874 1000 3772 8865 Paypal: veronikamovchann@gmail.com "на ремонт Ельки" 🙏 Ай нід йор хелп!!!

Історична подія, на яку чекали всі — перший нацвідбір на європейський слем 🔥 Великий шлях, що почався зі співпраці Літературної агенції OVO та LitSlamUA — і 150 заявок з усієї країни. 16 найкращих учасників та учасниць 🤩 Сцена київського Книжкового Арсеналу, на якій переміг Крим (Юлю, ми віримо, що ти розʼїбеш і Європу). Дякуємо, що були з нами. Дякуємо нашим партнерам: «Акант Київський», «Арт А» (Хмельницький), «Оголені поети» (Одеса), «Плем’я Тверде» (Львів), «Преримовані» (Київ), «Порода» (Кривий Ріг), «Сад Деформацій» (Кам’янське) та поетичній спілці Owl Hub — усім, хто допоміг обʼєднати країну під одним гаслом: «Все буде слем». Любимо вас 🫶🏻 Далі буде ще гарячіше. Фото: Олександр Ткаченко Більше фото

поетичний конкурс Роза вітрів вітаю, наші переможці: 1 місце — @sephirayne 2 місце — @Lady_Y_poetry 3 місце — Та, що говорить з тишею 3 місце — @a_ya.poetry 3 місце — @roman.myronov777 3 місце — @sun_with_saturn 3 місце — @sun_with_saturn 3 місце — Анатолій Касперський судили Mitchy та Олександр результати вірші #конкурс #поезія #вірші #храм

Вхопи її за капелюху! Швидче! Бо пудра розповзається бліда, Маскує у шляхетність красий відчай Відтінками пісочних сповідань. Віспини – круглі пластирі на скронях – Подряпини приховують грибні, Обірваними стрічками у жовтні Чіпляються за кінчики брехні. Я побачив її серед хащів у лісі величному. Аманіта мускарія – мускус оманливих спор. Мускарин в поведінці, в очах – ореоли чутливості. Мус зі смутком. Смугаста кутикула. Ніж. Мухомор. Мушу, мушу поранити здобич безгрішну – знедолити. Нерухома зворушлива постать – грибниця свята. Затягнула у пастку міцелієм, звабила поглядом. Гостре лезо навскіс – і в обіймах навіки відтак. Вхопи її, вдягни в червону сукню! Серпанком танго. Розчинився ґрунт. Провалююсь, лише краси відлуння У голій правді, саморідній. В ню. Гірка на смак. До тіла доторкнувся. Нове створіння невиразних барв У танці зла тенетником отруйним Сплітає чорний траурний рукав. Оксана Мовчан @sarahwatsonrhymes Вірш на 3й тур ВМ7. P.s. Завданням було написати грибний вірш за однією з чотирьох картин. Я обрала картину Валентини Мартинюк «Ню».

Вірш-засновник марафону «Вино надихає»🍷 Не надихає навіть дороге вино. На роздоріжжі зараз «до» чи «після». Без домішок смакую і давно Спостерігаю за пожовклим листям. І вже на скронях в‘ється сивина, Пальці безбарвні цокотять по буквах. Знов залишаюсь сам на сам – одна. Тривожать уночі порожні дивні звуки. А дотепер здавалось, що пусте, Всі дотики, слова, забуті часом люди, Але образа в серці все росте І знов лунає голос звідусюди. Не пишеться і майже не до сну, І в тому, знаю, лиш моя значна провина, До ранку, може, все ж наздожену, Без домішок смакуючи безсило… Ольга Ритик #винонадихає

Дякую всім хто долучився! вже зовсім скоро чоловік стане на позиції тому в кого є можливість будем вдячні 🫶

Зазвичай всі чекають літа і всі очікують від нього приємних вражень. Але часто буває, що літо минуло і лишило відчуття, що нічого не встиг, не набувся теплою порою. Тому, сьогодні, у перший день літа, пропонуємо вам скласти свій список справ, які б ви хотіли зробити до осені. Одне прохання: не сприймайте цей список, як рамки чи обов'язок, в лише як орієнтир до щасливого проживання літа. Список Лисички: 🧡Поїсти черешні, сидячи на дереві 🧡Влаштувати пікнік 🧡Пройтися кам'яною стежкою вздовж річки Рось 🧡Зустріти світанок 🧡Помилуватися заходом сонця 🧡Покупатися у річці 🧡Потрапити на презентацію збірки Саші Хопти у Києві 🧡Відвідати ботанічний сад 🧡Подути мильні бульки 🧡Не пропустити сезон чорниць і наїстися досхочу 🧡З'їздити у подорож(можна маленьку) новою дорогою на авто 🧡Полежати у садку і почитати захопливу книжку 🧡Зробити зарядку на вулиці 🧡Відвідати нове місто 🧡Написати вірш на якийсь з конкурсів Джессі) Список Зеленої Коті: 💚 Покататися на дитячому атракціоні 💚 Помалювати крейдою на асфальті 💚 Сходити на літній майстер-клас 💚 З'їсти/випити щось із сезонного меню в улюбленому та новому закладі 💚 Покупатися у фонтані 💚 Пограти з друзями в гру «Продовж історію, пов'язану з літом» (з згортанням папірця та питаннями: Хто? Де? Коли? Як? Навіщо? Куди пішли? Що робили? Чим завершилось? ) 💚 Наїстися солодкої вати різних кольорів 💚 Знайти й сфотографувати тваринку/пташку/рослину/комашку — рідкісну або таку, якої раніше не зустрічав 💚сплести віночок з польових квітів для себе чи для дорогої людини 💚 Подивитися новий фільм у назві якого є слово «літо» 💚 Зробити перший крок у примиренні з тим, з ким не наважуєшся помиритися, але дуже хочеться або спробувати відновити спілкування з тим, з ким добре спілкувався раніше але без вагомої на те причини цей зв'язок обірвався 💚 Порозглядати з другом/коханою людиною/дитиною хмарки і пофантазувати, на що чи на кого вони схожі 💚 Розгорнути важливу/цікаву/нову для вас книгу, пов'язану з літом, навмання тицьнути на рядок/речення і написати вірш на тему цього рядка/речення 💚 Декорувати власноруч пляшку для лимонаду, приклеївши фісташкові шкаралупки й розфарбувати як заманеться: або це будуть полунички, або квіти, або, може, химерні гілочки 💚 На початку літа написати листа собі осінньому/осінній, а в перший день осені відкрити 💚 Зробити фото першого червня й першого вересня в тому ж одязі, з тією ж зачіскою, на тій же локації 💚 Взяти на перетримку/завести (звісно, за можливості та бажання) котика, цуценя чи якогось іншого домашнього улюбленця. Якщо завести, дати йому ім'я, так чи інакше пов'язане з літом 💚 Змінити (на тимчасовій чи постійній основі, звісно, як забажаєте) назву поетичного каналу чи нік в соцмережі на красиве псевдо, пов'язане з літом, або взяти участь під таким псевдо в якомусь поетичному конкурсі 💚 Зібрати колекцію світлин графіті, пов'язаних з літом 💚 Придбати та скласти з друзями велику картину з пазлів, пов'язану з літом 💚Здійснити три мрії інших людей, про які знаєш і які можеш здійснити У коментарях до цього допису лишайте ваш список. Він може бути маленьким або грандіозним. Містити серйозні цілі і пустотливі забави. Може містити пару пунктів, а може бути довжелезним. Головне, щоб там були речі, виконавши які(хоча б частину), ви відчули — оце круте було в мене літо!

Білизна – додолу. Багаття – до неба! Тікає з-під дотиків, мов навісне. Ми рідні. Ми вірні. Ми ніжні. То все, бо Кохаємо. Дуже. Десь вислизнув день. Спокусниця-ніч, в зорях-родимках тіло, Прийшовши, відклала всі справи за нас. Штовхнула в обійми, і ми полетіли, Бо то не обійми – чотири крила! Білизна згубилася в темряві стиглій, Служила нам одягом ковдра м'яка. Негода у серці й за вікнами стихла, Не стало ні сліду від скарг-нарікань. Такий, що до неба, вогонь насолоди. Цілунковий струм – до тремтіння клітин. Ми пісня без слів, котрій авторка – доля. Ми те, що у Всесвіті більш не знайти. @tettios #інтимнірядки

якби твоє серце не було таким блакитним — я б сказала, що воно позичене. якби твої очі не дивилися так сумно — я б повірила, що вони вкрадені. якби твої вуста не губили слова ненародженими — не сумнівалася б, що старішої мови за твою не існує. якби любов твоя не всохлася равликом на моїх грудях — я б вірила, що новий день настане. якби не ти — я б знала, що краще нічого не знати. @snih_n_g #тата_пі

Експресії Притоптавши гнилі рештки Вавилону, розколовши континенти, мов фісташки, людство створює новітні ескадрони і розкручує слова у triple axel! Символістські гарнізони мертвих предків, відшліфованих війною й мародерством; артилерія законів і памфлетів — то слова і звуки, виплеснуті в тексти. І різняться вони укомплектуванням, схожі між собою лиш одним, по факту: англіцизми, меми, зойки, нарікання — то єдина наша мова Есперанто. Я звернусь до тебе свистом від кушкеїв, діалектами британського акценту. Не важливо, що тече у твоїх венах — загорнися, подивися, відчуй тембр. Часом мови безперервні, як латина: трансформується, мутує іспанську. Часом мови вмить втрачають свої сили — мертві мови нищать рештки своїх націй Часом мови витісняють інші мови, милозвучність розтікається в ужитку, мчить у світі такий колообіг зброї: Хтось словом піднесений, хтось за слово вбитий… Залишається єдина мова смерті: 1. силаби пласких речень; 2. авантюри стерті задля втечі. Не чуємо склади, не розберемо сенси і втрачаємо тоді свої експресії. Я звернусь до тебе свистом від кушкеїв. Відгукнись на мій різновид діалекту, прочитавши у негідних звуках тон і тембр, відроди свою чутливість — мову мертву. #віршіPhoenix Віршик 4/5 голосів(перемога) на #Цюрих

рвана пісня все, що нам залишається посеред морозної пастки – кутатись в ковдру зі снів золотих і намагатись не впасти, ступивши на стежку слизьку. звісно, її не ми обирали, але тепер, об'єднавшись з вітрами, із ранами рваними, як прапорами ми будем стояти десь тут. саме там, де потрібно. із нами правда відлита зі срібла, гостріша за всі мечі. бачиш це чисте небо? воно для тебе – кричи! падай у сніг, ніби в райський пісок, мрій, як мала дитина, поки хтось боронить твій сон. щоб вони його не відібрали. десь на межі світів не встигли замкнути браму і наше блакитне заляпали кров'ю та брудом та знаю, в кінці цей колір нам ближчий до серця буде і ближчими станемо всі. а поки броня вкриває міцні золотисті груди й збігаються вірні пси, то будуть запекло битись місцеві джедаї під прапорами, що рвуться та не вицвітають і під вітрами, що вказують шлях вночі . чуєш цю пісню? підспівуй, прошу, не мовчи @virshok текст написано на конкурс "Плейлист" від Віршопліткарки за мотивами пісні "Золото і Блакить" (Zwyntar та Третя Штурмова) #карич #плейлист

Час перетворює потай нове на старе, Щоби змінити старе на нове згідно плану. Не обійняти посаджених нами дерев, В небі лопочуть крильми пташенята-каштани. Стрімко несеться життя в темпоритмі ріки. Ціни не ті вже й зарплати, машини й дороги. Ми вже не діти давно, є в самих малюки. Лиш продавець не старіє у ятці за рогом. Вже двадцять літ він лисіє. Хоч вір, хоч не вір: Ми посивіємо швидше, ніж він полисіє. Він не забув: я в дитинстві любила пломбір, Чистий, як сніг. І холодний, як жменя копійок. Попри усе дочекаюсь нової весни, І, прихопивши в аптеці дорогою маску, В черзі дітей постою, як в далекі ті дні. "Здрастуйте, дядьку! Фісташкове дайте, будь ласка." @talankavirshuje #таланна

​​​​​​найцікавіше починається тоді, коли табурет залишає кордони своєї кухні я напишу текст про те як всихає київ і пнеться навшпиньки аби цього ніхто не помітив напишу текст про горобців-безхатьків яким вуличні музиканти завдячують ринком і боротьбою за попит я напишу текст про напівранньомодерних напівсередньовічних маргіналів ака школярів спальних районів я залізу на сидіння у вагоні метро і прочитаю тунелям про лівоправобережних мєсних прокричу по історії на кожну із синьозеленочервоних станцій не забуваючи ані про львівську браму ані про виноградар з троєщиною настрибаю по головах і відтопчу пальці усіх вранішніх поспішальників і вечірніх сновид я затягнуся в підземці лементами зґвалтованих і відбитими селезінками геїв квірів та просто не вписаних в общєства задимлю російськоелітною мовою понаєхавших і суржиком понаєхавших які не здаються викурю по півпачки заторів на колись московському нині ж північному один хуй із серпом та молотом струшу попіл сміттям обіч оболонських озер алмазного за лісовим кладовищем, бабиного на трухановому та озерами позняків я напишу тисячний текст про це йобане місто щоби коли куритиму на кухнях усіх вписок світу залазити на табурет і читати: тут я народилася й виросла і випускати пару із гордовитою посмішкою 2019

Не пропустіть РОЗІГРАШ для підсилення збору на бус для FALCONSquad від нашої талановитої декламаторки Ксенії Нестеренко ✨ Підтримайте збір донатом на банку: https://send.monobank.ua/jar/7xDgufaDCu За донат від 100 грн хтось із авторів матиме можливість почути власний вірш по-новому — у професійній декламації від фіналістки конкурсу декламаторів “Грандбатл” та з авторським музичним супроводом 🎙️🎵 Що отримає переможець: 🤍 професійне емоційне прочитання вашого вірша; 🤍 авторську музику, створену під настрій твору; 🤍 атмосферу, яка допоможе словам ожити по-новому.

Долучаюся до спільного збору медіа «Ґрунт» та фонду «1991». Аби захистити своє коріння. Аби вберегти своїх. Моє коріння починається на заході України й простягається аж до сходу — до Донеччини, де я народилася. Я лише з часом зрозуміла, чому мене завжди так тягнуло у Львівську область, та й загалом на захід України. Можливо, це поклик пам'яті роду, який не зникає навіть через покоління. Сьогодні я хочу підтримати тих, хто захищає нашу землю. Захищає не лише території на карті, а й наше коріння, нашу пам'ять, наші домівки та право бути собою. Від заходу до сходу — це все моя Україна. ⚡️Моя мета: 5000 гривень 📌Загальна мета: 2 000 000 гривень 🎯На що збираємо: комплектуючі для ББС «Нахтіґаль» 🔗Посилання на збір https://send.monobank.ua/jar/7wCxcPx4AZ 🤍 Всі звіти за збір будуть на сторінках @grntmedia @1991_fund в Instagram

Відлуння людини Передмова жертви: ша- руділо листя, біг- ти надто слизько хрест — і нині, прісно: жінка чи бісиця? близькість — сниться? сниться! поцілунок — шия, голос — мов снодійне, небо — ніби навпіл — ріже нечисть — нявка! цик-цок-цик! природний цикл! хто не втік — впав у Стікс… Післяслово вбивці: Керувати б ожиновим небом, розрізаним навпіл блискавицею-лезом; даремно хотів лише влади над тілесною м'якістю, в'юнкістю темної мавки. Я — початок відплати, занадто шрамований клаптик, і не тіло — відлуння людини. Ти не винен, авжеж, тільки друзі мої, потерчата, заманили в озерні пожежі, спаливши світання. Очі змочені Стіксом? Ми просто хотіли пограти на поламаних жилах. Мовчиш, чом же голос розтанув? Це не Стікс, а потоки до Нави. Не розправа спіткала цей люд, а мистецька посвята. Не сичи, Змієблуде, не буде шедевра без вади, як без смерті не будуть нові плакуни розквітати. Я — початок човна, що показує шлях безпорадним, і не нечисть, а сила і правда. © Олена Галунець @virshoplitkarka #олена_галунець