Храм поезії (🖤)

слухай, прикол в Кореї на похорони і весілля приносять однакові вінки тільки на похорони з білими стрічками а на весілля з рожевими смішно, правда? що вони роблять з вінками після весілля? прикрашають ними квартиру, як нагадування, що треба кохатися, поки живі, поки знайомі знову не принесуть вінок, тільки вже з білими стрічками? якось ми з татом їздили на кладовище, і я кажу йому - якщо я раптом помру раніше тебе, ти ж потурбуйся, щоб пам’ятник у мене був нормальним ніяких дурнуватих написів нехай там мій вірш напишуть і ніяких вінків, краще дерево посадити воно буде відраховувати роки після мене, нарощуючи кільце за кільцем тато, здається, був в шоці стрічки весільного вінка рожеві - кольору любові і маркетингу, може, їм ще дарують рожеву машину і рожевий будинок, як у Барбі, і вони потім живуть довго і щасливо на пластиковому рожевому дивані стрічки поминального вінка білі - як хмарка, яка відносить на небо, де все залито білим світлом, як глазур’ю, і де малесенькі рожеві немовлятка очікують відправлення на Землю, щоб там отримати свої два вінки - рожевий і білий © @buryanpoetry instagram.com/buryanpoetry * кілька років тому я жила в Кореї протягом року. цей вірш - мої враження про корейське суспільство. про те, наскільки суворо вони повинні дотримуватись правил, щоб їх приймали інші, і про те, як відрізняється їх штучна картинка напоказ і реальність. #хопта

актуальні можливості, які, може, комусь будуть цікаві: ◾️набір творів у журнал «легіт», деталі тут, попередньо набір триває: 03.06–17.06 ◾️набір поезії та короткої прози у третій випуск журналу «Так ніхто не писав», деталі тут, попередньо набір триває: 02.06–22.06 #можливості

https://t.me/deadpoetr https://t.me/tysha_poems

поетичний конкурс імені Вікторії Амеліної вітаю, наші переможці: 1 місце — Саша Хопта 2 місце — Олеся Репа 3 місце — Раміна Солнцева 3 місце — Ксенія Нестеренко 3 місце — Костя Ватульов 3 місце — Ірина Білик результати вірші судив Mitchy та Та, що говорить з тишею #конкурс #поезія #вірші #храм

Сезоно дуельо? Ла тута! Галлівело Галлала - юно авторіно, телеграмо таланто. Підписато не достато, ла хелпіто Творіто ла гранте: Корчмаріто Шпіоніро Авторіно - ла ключиця вимагато, шукіто ла писака, судака. Творіто ла гранте: Кіеза ла Поеза Голосіно ла фаворіта: Галлівело Галлала 🌍 Шпіоніро Авторіно 🔎 #тралалелоOWLHUB

Ми прокинемось разом о 7.15. В тихім затишку дому й обіймах весни. Нам не треба спішити, сьогодні в нас свято. Про цей день ми молились і бачили сни. Ти відкриєш повільно жаккардові штори. Вони знехотя світло запустять в наш рай. Я сховаюсь від нього в ковдряному морі, В його хвилях принишкну,  як в храмі лихвар. Ти котячими кроками підеш до кухні. Загуркоче щось з посуду — я не здригнусь. Всі причини боятися звуків відсутні. Лише пам'ять озветься тривожно чомусь. Я покину свій сховок й вгамую цікавість. Обережно, немов в кукурудзі байбак, Зазирну й милуватимусь таїнством кави, Причаститись яким ти так любо забаг. Я водитиму поглядом по твоїх рисах, Карбуватиму обриси вранішніх див. А ти будеш мене дратувати навмисно Наготою своєю, як завжди любив. Ти запросиш мене на прогулянку містом. Ніжно вручиш спаньку рятівний еліксир. Втаємничена в чудо, погоджуся, звісно. Ми ж так довго чекали цей сонячний мир. @zapyskyneofitky #ковтокперемоги

мéне, тéкел, пéрес як воно? жити з живими мерцями. їх тисячі зляканих. дні пораховані, місто втонуло у тиші, лиш поспіхом вибіжить перший агнéць (на заклання). згадали, що помилка виживших – вижити, власне? бо далі – ще гірше, там коловорот із гріхів затягатиме в темінь, у сутінках кола ворожих думок не розгледіти сутності кари і злочину. руки закуті у треморі. суд не стикався раніше з такою проблемою, свідчити – складно. якщо проти себе – то вдвічі, світ чи ти – хто переможе у битві? скалічений, кайся! досадливо змахуй руками, повідай про казуси… казку. до самого шéолу бігтимеш, мов від прокажених, вище і швидше! чи… вистачить? всі вже у виграші, випадок стане всесвітнім потопом – і винищить важіль, що зрівнював праведне-грішне, як пірʼя з залізом. важко відчути різницю. а щось виправляти – запізно, бо спогади, мрії, що довго виношував – зрадив, засліплений повністю. рідкісний птах, замордований в клітці, він вичавить голос чи стихне назавжди? не чуєте? ви чи оглохли? байдyже. остання краплина значущості стане гнилим абортованим плодом пізнáння у роті свині, що підклали гостям на бенкет Валтасара. @poetkapilotka

Пара: квазар — це йому vs Мур Каметов Тема півфіналу: темрява душі Текст: квазар — це йому камон якщо я буду Іру булити вони ж мені понос наведуть буду компліментарку писати (с) Мур пиздиш одразу, ти не з диванних війн моралізатор, плекаєш образи? можеш мої подвійні облизати. топив за батли, а робиш вигляд, ніби подобрішав Цербер раптом. я увімкну «вставай донбас», і споглядатиму серцевий напад. братаєшся з деднактильтом, йому б стерегтися тепер: у рідних Мурки тенденція вмирати, воюючи за днр. скажете, чіпати родину — винятково затерто, та я й до духів доєбуся, щоб від вас відмовилися мертві. * в темряві ночі я, озираючись, йшла до ворожки. тенори вовчі лякали, та мала мету поторочити з мертвим поетом. ось ритуал, і свідомість у вимірах тоне. до нас закричало повітря глухим баритоном:

Казала мені мамка, не бери участь у дно-батлах Та я не послухав Тепер навіть після смерті говорю верлібром Недолугим Із уриноримами Бо що мені повага до правил та жанру? Камон, я і себе не поважаю Що ви від мене хотіли? Я давно не заручник подвійних Стандартів Набив на попереку: «Вхід: вільний донат від 100 грн 🤗» та стрілочку вниз І все одно помер незайманим Це єдиний мій спадок… Казала мені мамка, не бери участь у дно-батлах Це не посмертний монолог, а на себе Діс Якщо хочеш пропустити до моєї загубленої душі промінчик світла Віддай мої борги Пліз

Мурка священик-поет-бізнесмен, друг для всіх! і в боргах. палає? для протестантів ця ніч Варфоломіївська. погас дедлайн, вітаю, відбирають в падре чин, бо батлив пиздюка, і радо подрочив. роботу знайти б, а він схему знайшов перед івентами в пп у знайомих пустокишкенькове шоу. його зуби розвалилися, з рота воняє гнилий базар, творча площина — площа «Ринок», либа заревом. зірочко, вже для затятих насмішок мішень ти. хто продає свій пєрдьож у пакеті батярам із вітром в кишенях? привіт з норвезького лісу від Муракамі, носитиму сто гріхів, та кину в Мура камінь. Врангель напише: розборки поетів, інші від токсу сквіртують. пораджу: так не заробиш, зроби краще крок у крипту! годі умисно писати хуйню, її достатньо на каналі. здаєш не з поваги до опонента, а бо віриш, що проканає. не проканає, склади свої лапки, погавкай, позиркай. хочеш косарик від орга? може, як завжди, позичиш? #півфінал

червень червень їж похапцем, ти ж бо голодна до полуничних заграв солоних стікає по тілу бог прохолоди лягає на груди і лиже долоні місяць для милості й меду на тіло тоншає шкіра, зриваєш руками струпи кривавлять, море міліє ось тобі дівчино, на тобі камінь на тобі ночі для першого відліку повні трави надії на тобі літа черговий відтинок тільки збережи. З книги «Риби і птахи» @novakain_poetry #новакаїн

Витісненому поколінню Вкарбовані в місячне коливо, вилами вколені, довкола живуть міріади забутих митців. Не ці, що ми в школі вивчали між вусами й комами, а ті, що словами в рухливу потрапили ціль, однак непомічено, стримано, заслано, стомлено поси́віли, наче нечитаних книг корінці. Лишега, Чубай і Кир’ян, Семененко, Отрощенко. Чи чули про них? Мельничук вже не стане на герць. У Львові скуйовджений дим втік у джинсах від вогнища* — то сів у осінній трамвай дисидент Калинець. Позичивши жар, познаходили попелу трошки ще,* іде пан Василь зі світильником, має ще десь «Летюче віконце» й Любляною йде навпростець. Взірцеві митці потрапляють на шпальти, на шопери. Вже пишуть про вас, хоч полин між словами росте. Простерлись рядки з Коломиї до Адріанополя, простерлась естетика вільних митців, наче степ. Злетілись птахами гучні голоси, ніби в опері. Як ва́льдшеп самотній мовчу, б’юся з межами стель: таки геніальне — не за́вжди прозоре й просте? Мій час не настав? Чи помер, наче вірш у Тернополі? © Олена Галунець 🚃 -------------------------- * Відсилка до вірша Ігоря Калинця “Дим”. * Відсилка до вірша Василя Голобородька “Називаємо вогнем невогонь”. “Летюче віконце” — дебютна збірка поета, недопущена до друку радянською владою. Андріанополь (Луганщина) — місце народження Василя Голобородька. У Любляні він живе нині. Коломия (Івано-Франківщина) — останнє місце проживання поета витісненого покоління й дисидента Тараса Мельничука. @virshoplitkarka #олена_галунець

Літо розніжує, спекою втомлює Та дивовижне все рівно, тоді Крига зі спогадів тане від променів - Криються сотні уламків подій В кожному шарі. Все, що траплялося, Можна знайти там. І відкриття, І одкровення, і просто звичайності, Що у буденності перегортав Час як сторінки. Щось занотовано Влітку на збитих колінках, такі Записнички поряд із паперовими Пам'ять вартують. І я крізь роки Разом із Дугласом знов на канікулах, Та із кульбабок скоріше б вінок Пишний створила би й більше насмикала Інших ще квітів. Бо є вже давно Ліки сімейні - варення малинове, Що достеменно і від нудьги, І від застуди. А скільки ж поглинула! Ліпше не буду писати... Гудів Якось пропечений вечір  цикадами, Стрілки годинника йшли навпаки, Згадки з дитинства човнами примарними На абордаж брали хутко думки. В цьому полоні, у кріслі під липами, Миті поволі плелися, втекти З них не хотілося. Зорі мов кліпали, Тихо юрмилися у заметіль Сивих кульбабок легкі парашутики. І міркувалося саме про те, Що не на стільки тепер незабутніми Є літні дні, та це той же коктейль Смутків і радощів. Та є порталами Звуки і пахощі, джеми й вино, Бо переносять шляхами незнаними В певні моменти, де щастя жило. @literospletinnia #приходченко

📀"Хлюпаюсь" вже на майданчиках📀 Зацініть трек над яким ми довго працювали щоб знайти той самий саунд Здається, що СКРОНІ вимальовуються все чіткіше Будемо безмежно вдячні за відгуки та поширення https://ditto.fm/xliupaius

до милого постійно приходить сліпий дощ а ти все тікаєш адже коханий давно зник крізь століття тягнулась нитка історії і оплітала петлею твою шию залишаючи відбитки якими відмірювався час чорне сонце твій єдиний супутник окутувало тебе полум'ям ти зникла зі світу проклинаючи своє життя твої хвости затирали сліди намагань заново приручити людей гниль не приємна страва тому манить абурааге доля вже обрана пробачення прийняті Інарі дав тобі шанс так прошу не помились @deadpoetr #mitchy

Місто без метафор На лівому березі цього міста, якщо виглянути з балкону, видно ріку, обрамлену кам’янистими берегами. Вона тече ген за горизонт і я там ніколи не була, лише дуже хотіла. Ріка як ріка: кам’яниста, чиста, неглибока, але човном можна. На її берегах височіють замки й інші міста. Мені потрібно саме туди. Там моя мрія і джерело повітря, нове життя і, звісно, везіння. Я маю щось доробити, з кимось договорити, звільнитись і тоді зможу плисти її течією, і то буде лише для мене, і у тому човні, на тій річці, відкриваючи нові береги, я неодмінно буду щаслива. Між моїм районом і Дарницькою площею, де колись була промзона й доісторичними скелетами стирчали арматури і покинуті панцері цехів, побудовано нові мікрорайони з назвами східних й південних міст, з гладеньким асфальтом, невисокими парканами і вологими газонами. Там навіть басейн був, де раділи життю компанії підлітків, і я була підлітком, і раділа б життю у тих басейнах разом з іншими, але йшла з мамою по справах далі. А між моїм ДВРЗ і Биківнею зробили безпечну зручну дорогу, по ній ходили люди, їздили машини і я там була. Господи, що то була за прогулянка: з незабутньо зеленою травою і з тобою, мій друже. Я досі відчуваю зв’язок наших долонь. А з іншої сторони пролягали річки, озера, затоки і пляжі. І в ноги нічого не кололо, і людей було повно радісних та мокрих, і ніхто не лежав на піску – всі гралися, і ми там були і робили, що хотіли. Набережна Дніпра тут повністю піщана і верби ростуть вздовж берега. Десь височіє початок мосту і виблискують вікна метро. Вода прозорими мікрохвилями заповнює ніжний пісок, у нього приємно провалюються ступні, над нами свіжа тінь гори. Вчителька проводить екскурсію, за нею йдуть діти, а я за ними лечу. Вони йдуть, а я лечу поки на мене ніхто не дивиться. А гори, від яких тінь, такі височенні, що спіралі трамвайних ліній роблять декілька витків навколо, щоб дістатись омріяних вершин. І вони не лисі, там ростуть великі красиві дерева, там парки й інколи теплі хмари. Я стою на першому чи другому витку і ось-ось, може завтра, чи ще якось скоро, сяду у трамвай і дістанусь вершини, бо бачу як високо вони їздять і в них так весело, коли сідаєш, що неясно чи там музика грає, чи то спів колій і пантографа, чи пташок на великих вічнозелених деревах, чи всередині у мене той спів, який я обов’язково ось-ось почую, може завтра чи ще якось скоро, адже все для того в цьому місті є. #лібротелінг @ankolesan

Татуювання Місто дивиться на тебе розширеними зіницями. Місяць такий, що треба або кохати, або топитися. Сипле овації вулиця: ця сукня тобі до лиця. І вечір — це запрошення до танцю, Поміж свічок каштанів й ліхтарів акацій. Вечір — пора, коли вже не зарано на вірші і ще не запізно. Мусиш залізно накоїти те, що боїшся найбільше. Часом це просто слова, та все може статись і в тиші. Раптом напишеш в листі чи нашепчеш, як місяць сховається в листі. Не захистять ні хрести, ні нитки на запʼястях. Ніч біля шиї. Ану зізнавайся, де щастя. Щастя — це бути почутим, хай навіть якщо ти мовчав. Місяць у місті — це просто сталеве затуплене лезо меча. Більше немає нічого, лиш Місяць у нетрях. Місяць у сітях  Закинеш у небо. Літо несеться проспектом, як вершник без голови. Будеш до всього готова, тоді станеться диво — лови. Зорі посипляться з неба до кави, як цукор-пісок. Татуювання бʼє з темряви ніч. Знов блекаут. Не бачу, чи морок між нами, чи крок. Олена Павлова #олена_павлова

Оголошуємо набір поезії та короткої прози у третій випуск журналу «Так ніхто не писав» З 2 по 22 червня (включно) ми прийматимемо ваші заявки з форми. В один випуск ми приймаємо не більше двох текстів від одного автора. Втім, ти можеш надіслати нам до п'яти творів, з яких ми на власний розсуд оберемо два найкращих (прохання надсилати усе одним файлом). У випуску #3 ми б хотіли зачепити тему пам'яті. Памʼять — це не просто архів досвіду, а основа ідентичності. Вона формує особистість людини, зв’язує минуле з теперішнім і дозволяє будувати уявлення про майбутнє. Історична пам'ять також мусить бути проговореною вголос, втіленою фізично у формі поезії та прози. З усіма питаннями звертайтеся в коментарях або ж пишіть в наш дірект 📩

синам Вони прийдуть їсти хліб з долоні, вигризати з кулачків стиснутих дитячих, вилети ти сонечко за наше віконечко вкрий всі колискові, пожалій маляток. Вони прийдуть і візьмуть з собою чорне те залізо, кольорові фільми землю по карманах, за щокою - хмизу, так запалять небо що ніц не буде видно. Сонечка — до Бога, просять порятунку, Боже звісить ноги: “Молить поцілунком”. А вони прийдуть та залишать спогад: батько, весь пропах холодом та пилом, проорав екватор, та до сина вийшов — — форма вся шорстка, борода колюча… Луну чи то гріму, чи сирени чути. Але поки бігай, яса мій, родимий. 17.09.09 - 09.09.24

#Repost @krylata_poezia Пилюка на віях твоїх – сліди планет, що відвідала. Щоб точно не помилитись – завжди обирай світло. Носиш улюблений колір, незалежно, що кажуть люди. Більше таких, як ти нема, не було й не буде. Завжди знайдеш струмок у лісі серед пожеж. Можеш, не обіцяти: любиш, отже прийдеш. Стиснеш в руці ножа, та не удариш в спину, Жаль не умієш брати ношу собі посильну. І, якщо ти десь є, значить я не одна. Бувають паскудні дні і це не наша вина. Щоб підстрибнути вище, треба дістатись дна. Щоби дістатись дна, треба упасти з гори, Щоби упасти з гори, треба любити риб. Щоби любити риб, сміливість велика треба. Сміливість велика треба, щоби торкнутись д‌н‌а‌ неба. Сміливість розвіяти міф, Сміливість віддати борг, Сміливість знайти своїх, Сміливість (не) бути удвох. Таня Удод instagram.com/krylata_poezia Вірш 2017 року, який я переклала (з рос) ось зараз в 2025 Дуже люблю його❤️ Присвячений Саші @sashakhopta #крилата_поезія #удод

Вітаємо! На честь початку (нарешті) спекотного сезону, запрошуємо вас взяти участь в літньому конкурсі поезії — Літо(та)owl ❗️Щоб взяти участь, потрібно: — написати вірш на тему «Червиве сонце» до 30 червня — викласти його на сторінку з відміткою нашого Інстаграму та тегом #літотаowl та отримати +2 бали до оцінок суддів або — надіслати вірш нам в директ — надіслати нам скриншот-підтвердження донату від 20 грн на картку (5375 4112 1518 6805) або за покликанням в шапці профілю ❗️Що отримує переможець(ниця)? — Приз у розмірі 200 грн та публікацію переможного вірша на нашій сторінці Результати суддівства будуть після 30 червня

Мелодія забруднених фанфар Чекають фанфари на радісні звістки невтомно, Хоча припадають подекуди пилом зневіри. Ми разом до цілі? Відважні, сміливі, свідомі? Та щось у окремих істот душі геть почорніли. Військкоме пихато-прогнилий, глитаєш текілу? Маєток новий — хабарів назбирав достобіса? Не бачиш, як демон заковтує душу змертвілу? Герої вмирали — ти ж грав роль сміття-дармовіса...                    І так шар за шаром вбирають фанфари                    Брудоти, що з душ неживих виринають. Продажне нутро заховала під ликом любові, Чекала приходу болота, як манну небесну. Вказала дорогу ракеті ти трикольоровій. Живеш, як і завше, а діти уже не воскреснуть...                    Ржавіють фанфари, втрачаючи сяйво,                    І спроби очистити їх уже зайві. Збираються банки для дронів, одежі та ліків Так само старанно, як бджоли приносять у соти Пилок звідусіль зі всіх сил. Але бортник-дволикий Лишає собі все. А там вже навіки двохсоті.                     Продовжують далі тьмяніти фанфари,                     І ноти фальшиві частіше лунають. Напевно, у жилах тече рідина, що прогіркла, У тих, хто на продаж бере благодійні продукти, Бо збільшує статки на тих, кому рідну домівку Прийшлось пакувати зненацька під вибухи й гуркіт...                     Фанфари брудні поміж чистих чаяться.                     Ми ж знаємо добре: провина чия ця. Фанфари от-от засурмлять стоголосо містами. На вулиці виповзуть гади "свої" зовсім скоро. Дозволимо жити продажним, як завше, між нами? Щадити не можна — пора уже бити на сполох! Оксана Приходченко (@literospletinnia) & Саша Негрич (@sashkonehrych) #приходченко #негрич