Храм поезії (🖤)

📩 Для замовлення пишіть мені особисто - @helen_halu або заповніть гугл-форму: https://docs.google.com/forms/d/18GTrFCpE50cPlQ9HAWszp_sZfWAoktgvYvSqfGUbrV0/edit

Це мій кит Мар радить замовляти збірку @helen_halu

сьогодні тікай заячими стежками: щоночі хтось торсає наші двері за клямку й хлібина яку їмо час від часу спливає кровʼю я перейму від тебе все що потрібно — хоч тіло теж буває підводить замість підводитись. єдина умова лишилася з нами: блаженні ті що отримали стільки болю скільки можна знести @fen_met

фатум збирає клапті бувальщини під шелест Древа життя. триклята омела вросла у буденність. телющусь по світу в пошуках наїдок, смага бринить у свідомості. хай. мені          потрібна                           брехня. моя прірва волає, пожирає єство, прагне омани. я  ш у к а ю. поглинаю весь бруд, мов ірбіс ягня. жадаю плюгавства, мов матіола вечірнього сяйва. підлота тече замість крові гадюкою. я зголоднів. мені           потрібна                            брехня. @himernautopia

Колись я точно знав більше, аніж тепер. Колись я просто міг не могти взагалі нічого. Колись я був корабель, літак, піонер, я виглядав на убогого чи сліпого, оголювався на пляжі, обговорював Бога. Я щось на себе прийняв, про що не просив. Я винен собі за щось, чого не позичив. Мені бракує тепер постійно часу і сил, я світло колись таке у собі носив, котрого, здається, не дозволяє звичай. І от що я думаю – все, що зникає з нас, коли ми стаємо прийнятні і зрозумілі, десь має лишатися. Як золотий запас. Як еталонний метр. Як минулий час. Як хвиля, котра передує наступній хвилі. Коли тобі звідусіль кричать «не впади», коли тобі в руки дають не зброю, а одразу синицю, коли ти на вісімдесят відсотків складаєшся із води, коли твій дух важить двадцять одну одиницю, коли ти вже напевне не помер молодим — потрібно зникнути, розчинитися, зупинитись. Так, як зникає над травою туман, так, як розчиняються видихи у тумані. Так, як дощ, що народжується в океані, повертається, зникаючи, в океан. І тоді ти потрапиш туди, де всі, хто зумів позбутися світу цього, прорости у нього, зустрічаються й зустрічають, усміхнені, кожен новий приплив. І кожен легко відмовляється від усього, про що не просив. Оголюється на пляжі. Обговорює Бога. Катерина Бабкіна

Залізнична колія — вена, що пульсує життям. І тут прилітає якийсь баян чи балалайка, стає по вені. Пульсуючі повені безпорадності перед загрозою захльостують. Лопаються капіляри будинків вздовж кровоносних шляхів. І ось в гуртожитку поряд вже не ставлять по вені, а дістають із неї уламки скла, у яких — відображення багряного неба. Ти дивишся в них, наче в воду на човновій станції, де ловив рибу, тусив із друзями, де вперше прискорився пульс від погляду в твій бік. Пам'ятай цю чудову мить, незабаром тут буде Міг. @defirtonpoetry

Мій перший поетичний сольник! 24.04.2024 мені виповнюється 24 роки й до цієї дати я вирішив присвятити таку подію. Літературний вечір відбудеться наприкінці тижня, аби в мене була змога встигнути усвідомити свої двадцять чотири й аби всі змогли прийти;) Все, що я переживав у юнацькі роки, всі відлуння дитячих травм та теперішнє світло – все-все буде цієї неділі! Обіцяю вивчити понад три вірші напамʼять, читати не з телефона і бути якомога більше собою. А ще наприкінці буде вільний мікрофон для всіх охочих. Приходьте! 28 квітня 18:30 (Київ) Книгарня «Сковорода» (вул. Сковороди, 6) вхід: будь-який донат (100% на ЗСУ)

Якщо вам раптом нудно, ось маленька добірка конкурсів, до яких радимо долучитися: 25 квітня Поетичний мініконкурс uapoets #10 "Храм Еросу" (Тема: Інтим) 26 квітня Поетичний мініконкурс "Великодні дзвони" (Тема: Великдень, весна, прощення) 27 квітня ІІ тур весняного конкурсу акровіршів (Тема: "Замість тепла") 1 травня ІІ Міфологічний марафон "Палітра ватри" (Тема: Міфологія) 21 травня Поетичний конкурс "Чорна перлина" (Тема вільна)

Тут новий набір на конкурс плей-лист від Віршопліткарки👇🏼 https://t.me/virshoplitkarka/490

Привіт! триває набір на поетичний конкурс Чорна Перлина тут умови конкурсу

і дедлайн на акровірші 27 квітня

пишемо на Втечу, там залишився всього тиждень

Присвята Дніпру Вітаю, мій мінливий, мільйоноликий друже! Тобою неможливо насититися вдосталь. Нехай співає злива, крізь каламутний простір Ходімо разом нині. Ти охоронець дужий. Нам щось нове постійно в стосунки час приносить. Давай, неначе вперше, веди мене по схилах, Нехай води нашестя бруківку умиває, Як вершниця сучасна здолаю на трамваї Крутий підйом, де свідки історії застигли. У них сплелись події щасливі та криваві. У згадку лине, як ти ховав мене з коханим У лоні парку. З тактом у бесіду втручався, Коли являв на очі скульптури незвичайні. Дніпро хвилястий розчерк виписував старанно, А тишу відганяли нахабно-спритні чайки. Твої ракети-гірки колись шукали радо. Дитячим щирим сміхом просякнуті подвір'я. Від обстрілів хоч гірко, у силу світла вірю. Очистимо від скотчу шибки, зашиєм рани, Тобі, мій невгамовний, подекуди манірний. Хай кажуть: "Промисловий". Та стільки тих куточків, Де запашні розмови підсніжники заводять. Де неводи із віття в небесну синь-безодню Закидують столітні дерева. Місяць точно Не раз в них попадався, не раз і дим заводів. Пробач, що на побаченнях усміхнена не завжди. Буває, що розпачливих мелодій ллється більше Ніж зараз крапель. Знаю, що підкажеш низку рішень. Зберу думки у зграю я, на зміни врешті зважусь, А ти мене фасадами із жабками потішиш. @literospletinnia

Вітаю вас із всесвітнім Днем книги 📚 Як привітання надішліть у коментарі фото книжок, які рекомендуєте прочитати 👇

Vita Adae et Evae стала для тебе апокрифом таємним прихованим забороненим                                      відстороненим грішна та ніжна наївно-сліпа як Єва стояла сорок днів по шию у водах Тигра поки чекала Адама так і я стою заклякла й німа лиш чекаю від тебе знаку що пробачив що дозволиш наблизитись до твоїх рук лобом та холодним кінчиком носа визнаю, що грішниця знати б перед ким тепер каятися чи пішов ти сам у Йордан молитися? чи торкаєшся ліктями з іншою? відчуваю спорідненість з Євою — зовсім одна в чоловічому світі де троє оточили і нікуди бігти О! Трійця у неї була ще та Диявол, що спокусив солодким                 та сокровенним Адам, який переклав відповідальність                 за всі гріхи Бог, який покарав, щоб найцінніше                 приходило з болем щоб у найвищу мить жіночого тріумфу пам'ятала, що винна і закарбувала на тлі свого черепа та на сітківці ока                        «ВИННА!» і знову як Єва що чекала Адама стою у холодній воді молю про прощення складаю до купи поморщені подушечки пальців а води солені спливають а я все чекаю знаку тільки від тебе відштовхую руки, що точно врятують тримаю у думці «Інші — диявол!» хоча саме      ти і залишив мене                     на самоті                     в каламутній воді... @lysychkazlisu

Ковток сонця Допоки розпечене сонце розкраює ліжко на скибки, сповідуй субтильне сплетіння                 серпневої спраги й цілунків.                  На простинях грілися вигини                                пагілля й персики стигли, як плата за наше майбутнє, усупереч довгій розлуці. Допоки нектар цебеніє промінням у склянки, звивай доленосні заломи у скопище ліній. Впивайся рум'янцем троянд, що обітниці вкрали між сонних садів прохолоди й безжалісний відлік. Допоки ще чути роз'ятрене  дихання літа, насичуй артерії вічністю тлінної миті . Віддай заповітні бажання , неначе відрікся останніх побачень й обіймів у брами міжсвіття. @mewbalagur

набір на конкурс інтимної поезії - триває до 30 квітня приймаються як нові так й старі тексти

Космічний тато У Олега немає тата. Коли маму він смів питати: "Мам, чому я не маю тата?" Чув у відповідь: "Космонавтом був твій тато. Літав понад обрій, де пліткують замріяні зорі. Де хвостаті комети, планети, космоптиці... Десь там і лишився." Буває, що перед сном Олег є, та його немає. Він закриває очі, немов на замок, і опиняється на борту космічного лайнера. Лайнер названо "Maxim-A", може, бо тата Олега звали Максим, а може, бо то була остання модель, з максимальною комплектацією. "Maxim-А" прошиває чорну ряднину неба, щоб син міг зустріти тата. За цим дивовижним польотом розкішного зорельота спостерігали допитливі сузір'я, загадкові чорні діри, метеори та метеорити, астероїди та гуманоїди, зоряний пил та глядачі каналу "Космос 24/7". Олег зустрів батька на Плутоні, дев'ятій планеті Сонячної системи. Щоправда, не факт, що Плутон планета, як і не факт, що Олег зустріне тата. Очі тата-Максима небесно-сині, руки працею зміцнені, сильні, випроміняє порухом силу, ще й літає без гравітації, мов позаду у тата крила. Олег торкається батька пальцями, бо ціле життя вони не бачились, хоч одне для одного стільки значили. Тільки Олегу час прокидатися... © Іван Добруцький #вірш #космос

Захована у пенумбрі Він щоранку знов повертається, На освітлену рідну площу, Де колись було повно галасу, А сьогодні — гілки непрощень: Небагато їх, та чіпкі вони, Витягають нитки із імені... Серед площі і досі людно, та Всі проходять повз, їм так легше. Він людей починає плутати, Пам'ятає натомість речі, Що нагадують, повні вдячності, Про роботу, сім'ю, побачення... Онде дім його, дах посúвілий. Загубились ключі на клумбі. А трава мовчить, вмита зливою, Ніби ставлячи все під сумнів. І у пошуках входу-виходу Він щасливий минулим дихати. На цій лаві сидів з дружиною, І ділився весною серця, В цім фонтані уперше синові На долоню поклав веселку, І з онуком тут познайомився... Та стискається площа втомлена. Він щодня сюди повертається, Але шлях цей щоразу довший. Він боїться. Але не старості, А забути сюди дорогу. Бо у пошуках входу-виходу Його дім став для нього втіхою. Кожна площа — зоря у космосі, Що колись непомітно згасне. Та дізнатись про це ми зможемо, Коли сплине достатньо часу, Щоб настала ніч. І упала тінь. На останнє. Проміння. Пам'яті. © Таланна #світло