Продовжуючи про чистку генералітету.
В країні немає жодного військового в ієрархії, котрий не мав би начальника. ГК має над собою ВГК – цивільну особу, політичного представника українського народу, обраного в законний спосіб парламент у нас незаконно обраний правда. ГК отримує від ВГК вказівки та ВГК контролює його дії, оцінює результат. Реагує на події всередині війська, дає їм політичну оцінку. Бере на себе відповідальність за дії війська, й пожинає плоди успіхів.
Всі, хто нижче ВГК – транслюють його волю. Як би високо ми не були у військовій ієрархії, в ній ми втрачаємо частину себе й стаємо функцією, навіть в математичному сенсі цього слова. Посадою. Проходячи через нас, воля ВГК розгортається через наші посадові обов'язки на нашому рівні й передається далі.
Вся ця система працює в міцній сцепці. Змінюється вона повільно: не шляхом революційних змін, а довгої роботи з кадрами. Залученням нових, підготовкою нових та старих, атестацією старих. Наш поточний стан армії сформований нами ж протягом довоєнного періоду. Що посієш, те пожнеш.
Заміна генералітету Тимчасовим урядом це хороша тема, про котру варто подумати зараз, незважаючи на значну відмінність контексту, масштабів й т. д. Заміна генералів була емоційним рішенням: як клас, воно було дискредитовано, й інтуїтивно ніби потребувало оновлення. Але генерали переоцінені. Їх агентність переоцінена. Тому що не достатньо зняти – треба замінити, а пул кадрів для заміни той самий, що був, й нові обличчя ще потребують освоєння. Й заміна у будь якій ієрархії буде відбуватися не на основі фаху, а при забезпеченні лояльності. Тому що лояльність – це керованість, й керівнику важливіше зберегти контроль над виконавцем, ніж бачити, який він перспективний.
Керівник передає настрій всій ієрархії, його стиль управління поступово формує систему під ним за рахунок зворотнього фідбеку. Навіть якщо керівник не конкретизує, що хоче бачити (це зазвичай), підлеглий в якийсь момент методом проб починає розуміти, що йому подобається, й на основі позитивного фідбеку коригує поведінку відповідно до отриманого. Якщо цього не відбувається – підлеглий замінюється на того, хто виконує вказівки краще. Ми це бачили, коли Зеленський зняв Залужного, коли той не продемонстрував результат, й почав нарікати на нестачу людей. Тоді Зеленський (як і Федоров на посаді МОУ) вважали, що забагато людей шаройобиться у тилу.
В ідеалі, система має мати певний люфт. Підлеглий має мати право бути в легкому протистоянні з начальником, й мати моменти під час планування, коли він може внести корективи в рішення. Але зазвичай такого виходить досягнути тільки на тактичному рівні. Перейобувати оперативний задум, бо комбат почав бухтіти, ніхто не буде, хіба косметично. Ми це бачили, коли Сирський зняв комбрига, що відмовився їхати на Курщину. Через нього одного ніхто не буде скасовувати план.
Врешті, ми маємо нашу систему. Чому ми маємо те, що маємо? Тому що ця система побудована на основі зворотнього фідбеку з підкріпленням від ВГК. Якби йому не подобалися флаговтики, він би одним дзвінком міг їх зупинити. Бо флаговтики робляться для того, щоб дати політичний результат в ЗМІ – себто, покласти бал в парафію ВГК. Їх розквіт пов'язаний з тим, що вони політично задовольняли ВГК – інакше вони б не закріпилися. ВГК поінформований про «Скелю». У нього є звіти омбудсмена. Розформувати її – одна вказівка. Вона не дається. Чому? Тому що він вважає, що це ефективний підрозділ, тому треба якось інакше: проводити розслідування, не звертати увагу й так далі.
Люди хочуть відставки ГК. Отже, вони хочуть, щоб ВГК призначив когось нового. Кого він призначить, й який результат буде очікувати, якщо йому подобаються флаговтики та він вважає Скелю ефективним підрозділом?
Звідки впевненість, що яблуневе дерево дасть цитрусові плоди. Звідки такий рівень довіри до прізвищ, чию роботу ніхто не може оцінити. Чому відсутність негативу сприймається за позитив, а не за страх розповісти.
ВГК уникає відповідальності й перекидає її на підлеглих, котрі не вміють, не мають й не можуть мати відповідні повноваження. Наприклад, мобілізація. Це наразі найгостріше питання нашої держави, мабуть. Але найвища посадова особа не втручається, щоб вирулити найгострішу ситуацію, а намагається її спихнути. Чому це має змінитися?
Колись я був радий, що зняли Залужного. Мабуть, досі емоційно приємно. Але я не певен, що це призвело до чогось кращого. Вайб змінився, бо як завжди передалося від керівника всій системі. Але вже пройшло два з половиною роки й я не можу знайти об'єктивних критеріїв, котрі вказували б на покращення. В тому числі тому, що ця заміна відбулась з абсолютно протилежних предпосилок від того, за що я ненавиджу Залужного. Мене переважно оточують ті самі люди, ті самі начальники спускають накази, й душок від цих наказів доволі подібний. Система стала краще – але що з цього вплив керівництва, а що загальний дрейф системи?
Емоційна складова мені зрозуміла. Емоційно я б відчув задоволення, якби ВГК зняв ГК. Отже, ВГК нарешті блядь до чогось додумався. Тепер він здійснює це під примусом, й не бачу оптимізму в тому, що він зробить у відповідь. Ми топчемося на місці, ходимо кругами навколо речей емоційно забарвлених, але сумнівних або небезпечних за наслідками.
P. S. Малоінформативні коментарі, приколи, іронію та ін. буду видаляти з рестріктом або баном. У мене голова болить від подій, на приколістів витрачати час не збираюсь.