Стромата

Існує уявлення, що в минулому люди жили в цілковитій гармонії з тваринами. Хіба що подекуди на деяку дичину полювали і то, убивши, чемно перепрошували  і дякували за м'ясо.  Насправді зміни в людському суспільстві по різному впливали на тварин. Деяким видам сьогодні сутужно, іншим нинішні часи кращі за минулі. Гадаю, якби рибалочки (на малюнку) вели літописи, то не сумували б за "старими добрими часами". У давніх повчальних текстах інформація про рибалочок вкрай одноманітна. Понад дві тисячі років, від Аристотеля і до Нових часів, не переймаючись авторським правом, переписували один і той же текст: "Ця птаха за розмірами не набагато більша за горобця. Забарвлення темно-синє, зелене та світло-пурпурове; все тіло вилискує цими кольорами, так що жоден із них не виділяється різко; дзьоб у нього довгий і тонкий". Лише Діонісій Студит додає "вкрай рідко її можна побачити" Також у текстах вчених людей впродовж віків переписували оповідь, що рибалочки висиджують пташенят взимку. Звідси ще одна назва птаха – зимородок. Мовляв роблять гніздо на узбережжі і в цей час на сім днів стихають бурхливе зимове море стихає. Цей період називали "алкіонічними дням", від грецької назви птаха – Алкіона. І доповнювали міфом який від давніх греків дійшов до християнських збірників. Звісно, при переході в християнську культуру міф зазнав змін, але впізнається його античне походження. Варіанти міфу знайдете в різних текстах: байці Езопа, описових роботах Аристотеля та Плінія,  поемі Овідія, середньовічних "шестодневах" Василія Великого, Амвросія Медіоланського, Псевдо-Євстафія, Іоана екзарха Болгарського, посланні київського митрополита Климента Смолятича і т.д. Скрізь акцентовано на втихомиренні моря на період гніздування зимородка як приклад милості божеств чи Бога. З позиції зоології ця інформація хибна та не шкодила птахам. Не шкодила допоки міф не проникав із манускриптів у народ. Повчальний приклад про милість вищих сил відпадав, залишалися рибалочки, наділені чудодійними властивостями утихомирювати бурю. Чим не сировина для амулетів? Чого лише не робили з нещасних птахів. У "Кіранідах" (збірка знахарських порад 4 ст.н.е.) рекомендують керманичам суден мати при собі очі рибалочок, мовляв, це вбереже від шторму. Також, згідно з цією книгою, очі рибалочки можна зав'язати в тканину і покласти в узголів'я, якщо занадто довго спите.  Якщо ж серце птаха загорнути в його шкіру  та покласти в золоту трубочку – цей амулет зробить  милим для  інших людей, навіть  ворогів. Коли ж з'їсти цілого птаха, запеченого із пір'ям, то відвернете  в домі чвари. Вочевидь у цих  випадках міф про заспокоєння моря породив марновірство про втихомирення ворогів чи домашніх сварок. Ще одна рекомендація з Кіранід опирається на вміння зимородків ловити рибу. Вважалося, що якщо мати при собі шлунок, голову або пір'я це сприятиме успішній риболовлі. В інших регіонах виникали марновірства щодо рибалочок, не пов'язані із античним міфом про заспокоєння моря. Зокрема в Ірландії вважалося, що висушений птах, покладений поміж одягу вбереже речі від молі. На півдні Сибіру із шкіри, дзьоба і кігтів рибалочок виготовляли амулет удачі. У 19 столітті, коли індустріалізація набирала ходу, в Англії та Франції були у вжитку "технологічні" амулети – флюгери з рибалочок. Муміфіковану птаху підвішували з розпростертими крилами, підвішували на нитку і його дзьоб, буцімто, показував напрямок вітру навіть у закритому приміщенні (тобто коли вітер поза будинком не міг безпосередньо вплинути на "флюгер"). На жаль не можу сказати, що сьогодні люди бережливо ставляться до природи. Родичам рибалочок – щуркам і сиворакшам живеться не солодко. Перших відстрілюють пасічники, сиворакші потерпають як від відстрілу так і знищення середовища існування. Втім, принаймні, рибалочкам стало трохи легше і з них не виготовляють амулети і вони вже не рідкісні. Якщо весною чи влітку сидітимете неподалік водойми то цілком можете почути неголосний писк. Придивіться й побачите маленьку блакитну пташку, що, виблискуючи відтінками синього, стрімко летить поблизу берега. То і є рибалочка. Не магічний, але прекрасний.

З'явилася чудова нагода придбати книжку за ціною значно вище, ніж у книгарнях! Очільниця нашого палеонтологічного відділу – д-р Марина Комар впродовж багатьох років допомагає одній бойовій групі. Цього разу збирає на зарядну станцію. Пропоную допомогти із збором, придбавши на аукціоні мою книгу "Чупакабра, дракони та вовкулаки. Чому вимерли істоти, які ніколи не жили?" До книги додається авторський постер "Чупакабра", який неможливо купити (наклад лімітований, лише в подарунок букблогерам і декілька примірників за донати). В книзі вже є авторський дарчий надпис, залишилося лише вписати ім'я. Можливо Ваше)) У магазинах книга по 550 гривень, але з постером стартова ціна – 800 гривень. Крок – не менше 100 гривень. Пропонуйте ставки до кінця п'ятниці – 06 листопада 2026 року.

Навіщо генерують таке відео? І це ж не поодинокий приклад, ним завалено "науково-популярні" канали. Так, ші дозволяє генерувати усіляку фігню, та навіщо видавати потворотворчість за популяризацію науки? Підписи до відео мої, трохи сповільнив оригінал і прибрав маячню "ші-диктора"

🐔 Записав маленьке відео з оглядом великого питання - чи пісяють кури? Переглянути і підписатися на ютуб-канал можна за посиланням https://youtu.be/7FHRYDuIp4E?si=F-NPhzaw5Lr3kNNY

🐔 Записав коротке відео з розглядом вкрай важливого питання - Чи пісяють кури? Дивитися тут https://youtube.com/shorts/QnzwE4R_PiA?si=HYya8Z_oOdaVeEaz

Один з найсимпатичніших нонфікшнів року для мене - “Чупакабра, дракони та вовкулаки. Чому вимерли істоти, які ніколи не жили” Леоніда Горобця. Я велика фанатка автора ще з часів його допису про те, що “оселедець – це сардина, сардина – це анчоус, анчоус – це хамса, а хамса – це кілька” та інші проблеми з ідентичністю плавучих мешканців консерв (а в мене дуже погана пам’ять, є вкрай мало дописів, які я пам’ятала б з 2020 року - ну, крім новин про одну там пандемію), а “Чупакабра етц.” іще ліпшіша. Автор дивиться на несерйозні речі й цілковито серйозним тоном береться пояснювати їхнє (не)можливе біологічне підґрунтя. Вам сюди, якщо хочете дізнатися:   * чому реалістичні кровосисі не убивали б своїх жертв (бо висмоктати кров з організму, де зупинився кровообіг, вкрай важко: у біологічно переконливого Дракули мусили би бути дуже м’язисті щоки і дуже маленький мозок);   * чому неможливі песиголовці, Мінотавр та інші гібриди на базі людського тіла і звіриних голів (пояснення вкрай несподіване й зумовлене розташуванням потиличного отвору черепа, де головний мозок поєднується зі спинним: у тварин, які пересуваються на чотирьох кінцівках, і тих, що вертикально дибають на двох, він у різних місцях, їх так просто не поєднати);   * чому не можна довіряти зображенням динозаврів та інших древніх істот - див. шаржик, як могла би виглядати реконструкція зовнішності голуба і кішки, якби ми знали про них лише за будовою скелета, та й то не все;   * чому в летючих криптидів може бути або гребінь, або хвіст, але не обидві приблуди (і заодно про складнощі поєднання передніх кінцівок з крилами);   * і нарешті - що люди завжди однакові (див. шарж часів Другої світової про лондонців під час Бліцу і динозавра).   Та ще багато-багато іншої чудової всячини! От, скажімо, про гарпій:  

“У такій конструкції чи не єдиним проявом милосердя творця є можливість без особливих зусиль здійснити самогубство. Достатньо зігнутись - і за кілька годин настане кінець поневірянням. Груднина у гарпії цілком куряча - масивна, загострена […] Курям немає ні потреби, ні можливості згинатись у попереку, вони можуть спокійно порпатися на подвір’ї без жодного ризику. У гарпії ситуації інакша, в неї гнучкий людський поперек. Коли їй остогидне життя (запевняю, це буде за малим часом), достатньо зігнутись - і груднина розітне внутрішні органи”.

  Між іншим, цієї неділі у Сенсі на Хрещатику Леонід Горобець матиме розмову на тему "Пазурі, щупальця, крила. Як покохати і покохатись з монстром?”, тож, якщо хочете поставити своє монстерфакері в роментезі на наукові рейки, то ви знаєте, куди йти (я збираюся послухати!), зараз поширю допис з інформацією.

Надруковані книги надсилають бук-блогерам і очікують відгуків. Звісно автору приємно, коли відгуки схвальні. Але як приємно, коли людина з власної ініціативи придбала книгу, сподобалося і написала схвальний відгук. Та ще й це відома перекладачка Ярослава Стріха!

У порадниках по медицині кінця ХІХ століття можна прочитати, що температура тіла здорової людини 37°С. Це тому що були інші стандарти чи тому що інші термометри? Ні те ні інше) Це тому що впродовж минулих 150 років температура людей стала нижче. Для сучасників Тараса Шевченка 37 дійсно було нормальною температурою. Про це є дослідження, зокрема Protsiv & al. (2020) Decreasing human body temperature in the United States since the Industrial Revolution

Дві новини. Обидві хороші🎉🎊 1) Минулого місяця були деякі проблеми з товарами – на полицях поменшало гречки, макаронів. А в інтернет-магазині Віхоли взагалі розкупили книгу "Чупакабра, дракони та вовкулаки". Поступово повернулася гречка та макарони. І, ось, книги також додрукували. Можна замовляти за посиланням 👉 2) У неділю Віхола, книжкова блогерка Дарина Мозгова та я проведемо публічну розмову "Пазурі, щупальця, крила. Як покохати і покохатись з монстром?" 🐾💕🦑💕🪽 Так, розмова буде про те, що ви подумали 👹💘👰🏻‍♀️ Але ні, я говоритиму не про те що ви подумали😎 Із тизерів – розповім як кохання перетворює чудовисько на людину🥹 Оперуватиму винятково даними біології, жодних емоцій👨🏻‍🏫 🗓Час: 25 жовтня, неділя, о 16:00 🗺 Місце: книгарня Сенс (Хрещатик, 34) 💲Вхід вільний (щодо обмеження по віку ще уточню, але я спробую додати як найбільше біології і як найменше сексу🧐, так що неповнолітнім може бути нудно) 📵 Відеозапису, здається, не буде

🦣 Як давні люди будували житло з кісток? Побачив ШІ-відео на цю тему. Вкрав, додав декілька коментарів і завантажив на свій канал

Можна зустріти твердження "насправді літаючі дракони існують, це невеликі ящірки, що живуть в Індонезії, Філіппінських островах та Індокитаї". Справді поміж видів родини Агамових є невелика рептилія, яку майже три століття тому Карл Лінней описав під назвою Draco volans, що в дослівному перекладі з латини означає "Дракон летючий" (на малюнку). Це не більш ніж умовна назва, хоч і закріплена в якості наукового терміну. Створення назви не перетворює крихітну ящірку на дракона. Якщо в Києві і цікавлять інші питання "драконознавства", а також вампірів, вовкулак або інших потворок – заходьте завтра на презентацію моєї книги "Чупакабра, дракони та вовкулаки. Чому вимерли істоти які ніколи не жили". Час: 17 жовтня (субота), 18:00 Місце: Книгарня-кав'ярня book.ua, вул. Миколи Лисенка 2/1 (Золоті ворота) Вхід вільний)

У суботу в Києві відбудеться презентація моєї книги "Чупакабра, дракони та вовкулаки. Чому вимерли істоти які ніколи не жили" Про чупакабру буде мало, та якщо бажаєте, то щойно виклав запис лекції про монстрів-кровопивців Інформація щодо презентації: 17 жовтня, 18:00 кав'ярня-книгарня book.ua, вул. Миколи Лисенка 2/1 (Золоті Ворота) вхід вільний)

Спонтанно долучився до запису подкасту, обговоривши мою улюблену тему - взаємозв'язки між процесами, які спершу здаються не пов'язаними. Наприклад винахід друкарських машинок та емансипація) https://www.youtube.com/watch?v=3h1UKLjIVaU

🧪 Обговорюємо чуму правильно) Українці жваво коментують випадок легеневої чуми в Ерхуу (бурятська назва міста, яке колонізатори переіменували в "Іркутск"), та є декілька зауважень: - Чуму людей викликає бактерія, а не вірус. Віруси спричиняють хвороби які називають чума собак, чумка котів, африканська чума свиней. Але у випадку з людьми збудник бактерія - Окремі випадки чуми (зокрема легеневої чуми) неодноразово відмічали в ХХІ столітті. Сподіваюся, що помиляюся, але навряд чи в Оркостані буде епідемія чуми. Бажаєте знищення рашки – допомагайте ЗСУ. - Поширене порівняння чуми як "одного із вершників Апокаліпсису". Чотири вершники із книги "Откровення Івана" – популярний образ про який всі чули та мало хто читав в тексті. Чуми там немає. Вершник на білому коні – загадковий переможець (по багатьох трактуваннях то Ісус Христос), вершник на червоному коні – війна, на вороному коні – голод, на блідому коні – Смерть. Перша достеменно відома епідемія чуми відбулася в VI ст. н.е., тобто через 400 років після написання "Откровення Івана". Відома Афінська чума V до н.е. ймовірно була іншим захворюванням. - Вислів "Чума на обидва ваші доми" (переклад Василя Мисика, в перекладі Максима Рильського: "Чума на ваші обидві родини") – то проклін помираючого Меркуціо. Не найкращий персонаж для наслідування.

У 2013 році, коли я почав досліджувати рештки птахів, то одним із перших неочікуваних (для мене) результатів були знахідки решток ворон, з'їдених жителем Волині в ХІ столітті. Птахи були точно з'їдені, оскільки в тому місцезнаходженні кістки птахів та звірів було знайдено не на смітнику, а в долівці хати. Сиділа людина в хаті, їла, а кістки на підлогу кидала… Виникає питання – наскільки це типово для тих часів? В археології варто не забувати те, що я називаю "фактор дурника". Можливо житель хати був пришелепуватим і споживання ворон було його особистим вибриком, а не рисою властивою всім жителям села? Пізніше виявилася ще одна проблема – виявилося, що твердження "люди полювали на ворон" і "люди їли ворон" не завжди взаємопов'язані. Відомо, що в Західній та Центральній Європі полюбляли полювати на ворон, використовуючи підсадну сову (сова дратувала ворон, вони втрачали пильність і потрапляли в пастки). Подібну розвагу вважали гідною навіть аристократична верхівка, зокрема син Вільгельма Оранського шаленів від того [1]. Але невже герцог їв тих ворон? Уточнення наведено в польській мисливській книзі: "Іди в поле, подивися де ворон більше і там постав сітку і посип вівса. Велику сову або пугача прив'яжи біля тієї сітки. А якщо не маєш сови, тоді візьми кішку або сову меншу дістань, але недовго її матимеш, бо ворони заклюють та обскубуть. Спитаєш мене, що мені з цих ворон? Згодуєш соколам та яструбам" [2] Тобто впольованих ворон викидували на корм ловчим птахам. Як часто люди ворон їли? Наразі маємо розрізнені свідчення з різних регіонів, зокрема: Щонайменше від 16 століття до 20 на півночі Англії готували пиріг із молодих ворон. Рецепти приготування ворон інколи трапляються в європейських кулінарних книгах 17 і пізніших століть. Особливо багато записів про поїдання ворон селянами із Сілезії 16-17 ст. (Сілезія нині розділена Німеччиною, Польщею і Чехією) Після Першої світової війни м'ясо ворон продавали на ринках в країнах Балтики. В часи Другої світової війни ворон їли у Франції і подавали в ресторанах Кенінгсбергу [3]. За оповідями мисливців, ворон досі їдять в Литві [4]. Також є усні свідчення про споживання ворон на Чернігівщині близько 1900 року. Тобто ворон їли, переважно селяни і, мабуть, не від хорошого життя. Але подробиці споживання ворон ще потрібно досліджувати. ___ Ілюстрація "Ґави в Києві ділять бургер". Малюнок мій, від ші-картинок мені зле ___ Джерела натхнення 1. Zeiler J.T. (2010) Hunting the hunters: owls and birds of prey as part of the falconers’ game bag/ 2. Cyganski M. (1584). Myślistwo ptasze 3. Боев З. (2026) Вкусни ли са враните? 4. Лещинский А. (2007) Воронье жаркое. 5. Усне повідомлення канд. геогр. н. Сергія Романчука, який згадував оповідь свого діда.

Зазвичай не прошу "лайк, коментар, репост", але в даному випадку вони потрібні. Долучився до відео про те, як Оркостан нищить нашу культурну спадщину. Відео орієнтоване перш за все на західного глядача, але щоб не загубилося в нетрях ютубу, необхідна ваша підтримка. https://youtu.be/kru9eTeiwAQ?si=4hvT0elVebHc7k1y ___ У відео фрагменти інтерв'ю зі мною - Леонідом Горобцем та істориком Леонідом Марущаком. Зробимо так, щоб на заході думали, що Леонід - найпоширеніше чоловіче ім'я в Україні))

Приємно думати, що хтось дурніше тебе. Чимало дописів у соцмережах здобувають популярність саме завдяки цьому – дарують відчуття "Я - розумний, а вони дурні". Нещодавно набув популярності допис про рештки тюленя, які видавали за руку святого, і в такому статусі встигли "створити безліч чудес". Супроводжується фотографією експонату із Шведського історичного музею, який справді є рештками тюленя, справді був знайдений у вівтарній частині церкви. Запитання: звідки ми знаємо, що цю тюленячу лапу вважали саме рукою і що вона "створила безліч чудес"? Доцент Фроґ побіжно згадує експонат: "Можна також згадати третій матеріальний приклад: середньовічна реліквія - "рука Діви Марії" у церкві Сківарп - насправді є задньою кінцівкою тюленя (Grimberg 1916: 316–7), хоча походження цих кісток, імовірно, є випадковим." (стаття "The Ålandic Clay Paw Rite, the Question of Seals and Conventions of Interpretation") Тобто описано як рука, але не святого, а святої. Та ще й Діви Марії, що ВКРАЙ дивно. В минулому шахраї підторговували різними реліквіями, але тіло Діви Марії намагалися не вигадувати, такий товар викликає занадто багато запитань. Максимум – в декількох храмах зберігають "пасма волосся Діви Марії" та в Єрусалимі декілька крапель "молока Богородиці". Фальсифікату з одягом Марії – скільки завгодно. "Мощі" інших святих – було чимало. Підробка мощей Марії – це був би дуже цікавий випадок і доцент культурології мав би якось прокоментувати. Але він не коментує, а просто посилається на книгу Карла Ґрімберга, видану в 1916 році. Книга є в інтернеті, в ній є малюнок лапки тюленя, однак… там немає про Діву Марію! Ґрімберг пише: "Чудовий приклад того, що можна було зробити в цьому напрямку, знайшли кілька років тому в церкві Сківарпа в Сконе. Реліквія, якій поклонялися як руці святого, при найближчому розгляді виявилася задньою лапою тюленя. Подумайте тільки, скільки добра зробила ця тюленяча лапа!" Схоже згадку про Марію приплів доцент Фроґ, використавши статтю з Вікіпедії, яку тут немає сенсу аналізувати. А ми повертаємося до запитання: Звідки ми знаємо, що цю тюленячу лапу вважали саме рукою і що вона "зробила добро"? Найточніша інформація наведена на сайті музею: "Задня лапа звичайного тюленя, виявлена в основі вівтаря церкви Сківарп; ймовірно, вважалася реліквією, можливо, рукою якогось святого" Отже: ймовірно її вважали реліквією і можливо сприймали за руку. Ймовірно. Ми так припускаємо. А можливо і не за руку. А можливо то була не реліквія. Так, найбільш вірогідно, що саме реліквія. Та можливі інші інтерпретації. Наприклад, то могли бути рештки від якогось чаклунського обряду, в Скандинавії нерідко використовували тюленів в ритуалах. Ми не знаємо напевно що то було, оскільки цей середньовічний артефакт знайдено в ХІХ столітті, часи коли в протестантській Швеції вже багато віків як не вірили в мощі. Про "безліч чудес" на сторінці музею ні слова. Це вже ми вигадали, щоб підкреслити які ж раніше дурні жили і насолодитися власним розумом. Природне, але безпідставне бажання як для людей, що вважають бордовий айфон краще помаранчевого, читають гороскопи, розповідають про колонізацію Марсу і вірять, що ШІ нас знищить.

Завдяки алгоритмам фейсбуку маю нагоду споглядати формування нового міфу. В стрічку підтягнуло зображення Gallus tamanensis – вимерлого виду курей, яких, як зазначено в дописі, "часто зображають в палеоарті". До цього Gallus tamanesis зображали… один раз! Розумію, що в кожного своє розуміння слова "часто", та все ж один раз, то один раз. Два роки тому її вперше намалював мексиканський художник-аматор Hodari Nundu. Звідки взялась ця курка - Gallus tamanensis? Часто, тобто один-єдиний раз про неї побіжно згадано не в науковій статті, а в інформаційному бюлетені SAPE (Товариства дослідження палеонтології та еволюції птахів) за 1995 рік. То було декілька речень. Сповіщалось, що Микола Бурчак-Абрамович та Ольга Потапова завершили роботу над описом чотирьох нових видів викопних курей. Зокрема Gallus tamanensis, що жила на узбережжі Азовського моря приблизно один мільйон років тому і вирізнялась великими розмірами. На той час Бурчаку-Абрамовичу було 93 роки, через півтора роки він помер, не довівши опис до кінця. Друга співавторка незабаром емігрувала до США де зайнялась мамутами, назавжди облишивши дослідження птахів. Актуальне місце збереження решток невідоме, " Gallus tamanesis " назавжди залишилась загадкою для палеонтологів. Сумнівно, навіть що то була курка. Наприкінці ХХ століття вважали, що кури в Європі існували із прадавніх часів, описано чимало знахідок викопних курей віком від 10 тисяч до 5 мільйонів років. "Gallus tamanensis" здавалась одним із багатьох видів курей. У ХХІ столітті встановили, що всі стародавні європейські кури були або не курами, або не стародавніми. Ймовірно "Gallus tamanensis" також при повторному обстеженні втратить статус курки, якби хтось знав де зберігаються її рештки. Оскільки немає можливості перевірити інформацію, палеорнітологи просто забули про її існування і в жодній науковій публікації чи каталогу вимерлих птахів цей вид не згадано. Аж ось це невідомо що почали малювати любителі палеоарту. Науковість зображення на рівні картин з іншопланетянами – ніхто не бачив, немає впевненості, що існують, але ми намалюємо. Із тією заувагою, що на відміну від зображень іншопланетян, більшість глядачів вірить, що перед ними справжня наукова реконструкція. Нове зображення вигаданої курки за добу набрала 235 вподобайок (на скріншоті 234, доки писав ще один поставили!). Не вірусний контент, але цей показник вище кількості читачів наукової статті про викопних птахів. Пишу без сарказму. Якщо стаття про вимерлих птахів другої половини кайнозойської ери, то зазвичай таку прочитає декілька десятків людей, а інколи менше десяти.

Цієї суботи в Івано-Франківську говоритимемо про вигаданих істот. Я приїду з книжкою "Чупакабра, дракони та вовкулаки" (видавництво Віхола), модеруватиме Євгенія Дарменко - авторка тг-блогу "Книжкова екосистема", ви приходьте із будь-якими запитаннями))

68 років тому - 9 вересня 1958 року опубліковано статтю про Charnia masoni (на фото) Тварина жила 570-550 мільйоноліть тому, тобто до палеозойської ери. За тих часів переважна більшість істот не мала скелетних утворів (мушель🐚, панцирів🦀, кісток🦴), відповідно у викопному стані зберігалась вкрай рідко. Поміж вчених навіть панувала думка, що багатоклітинних тварин тоді не існувало, всі вони ледь не раптово з'явились на початку палеозою. Завдяки відкриттю Charnia masoni встановлено, що багатоклітинні тварини були, тільки м'якотілі. ⚒️Назву - Charnia masoni дано на спомин про місцевість де її знайдено – Чарнвуд (Англія) та Роджера Мейсона – юнака, який в 1957 році знайшов рештки істоти і показав науковцям🧏‍♂️. Роком раніше цю скам'янілість помітила 15-річна Тіна Негус🧏‍♀️. Вона також зацікавилась знахідкою, про що повідомила вчительку. Та відповіла, що геологічні товщі в Чарнвуді древніше палеозою, отже там немає решток тварин🤷‍♀️. Якщо орієнтуватись на тогочасні підручники, то правильно відповіла, але… Тіна втратила пріоритет першовідкривача🤦‍♀️. Через рік вона повернулась до Чарнвуду, однак відбитку вже не було, його забрали геологи за ініціативи Роджера🤷‍♂️. Більш ніж пів мільярда років ця скам'янілість лежала нікому не потрібною. Аж ось менш ніж за рік - серпні 1956-го та квітні 1957-го зацікавила двох людей🪨 ___ 📘до речі - написав із колегами підручник "Біологія. 9 клас" (видавництво Астон), який нині проходить у школах випробування. В усіх підручниках нашої лінійки є персонаж-помічник. Для 7 класу - аксолотль, для 8 класу - вигаданий Кардарик (від слова cardium - серце). Для 9 класу - Чарнія - приклад того, як школярі можуть посприяти вирішенню складних наукових проблем😀