ПЕРИСКОП

Усім привіт! Останні два роки свого життя я активно використовую гіпнотерапію з військовими та цивільними. Незважаючи на швидкі та якісні результати, я досі зустрічаюсь із скепсисом та навіть страхом серед колег. Тож сьогодні, замість того щоб вкотре відбиватися від міфів, давайте просто співставимо гіпноз із психоаналізом за низкою об'єктивних параметрів: 1. Офіційне визнання доказовою медициною 1955 рік — Британська медична асоціація (BMA) офіційно визнала гіпноз ефективним лікувальним інструментом і рекомендувала його до викладання в медичних вишах. 1958 рік — Американська медична асоціація (AMA) схвалила використання гіпнозу в медицині та психотерапії. 1960 рік — Американська психологічна асоціація (APA) створила 30-й дивізіон — Товариство психологічного гіпнозу. На відміну від гіпнозу, класичний психоаналіз ніколи не отримував подібного окремого медичного вердикту як вимірюваний лікувальний інструмент. Його присутність у медицині трималася на тому, що лише лікарі-психіатри середини XX століття могли стати аналітиками. Як тільки від методів лікування почали вимагати стандартизованих клінічних випробувань і перевірки на фальсифікованість, класичний психоаналіз втратив наукові позиції в медичному середовищі. У сучасних міжнародних гайдлайнах психоаналіз не включений до методів першої лінії для лікування клінічних станів (ПТСР, депресії, панічних чи тривожних розладів). 2. Доказовість: Психоаналіз оперує умоглядними конструкціями (Воно, Я, Над-Я, витіснення). Це гарна філософія, але їх неможливо зафіксувати приладами або перевірити у лабораторних умовах. На сьогоднішній день не існує жодного подвійного сліпого рандомізованого дослідження класичного психоаналізу. Цьому є дві фундаментальні причини: методологічна неможливість застосування подвійного засліплення у психотерапії та тривала відмова самого психоаналізу від стандартів доказової медицини. Натомість гіпноз — це фізіологічно вимірюваний стан. Дослідження Стенфордського університету під керівництвом доктора Девіда Шпігеля за допомогою фМРТ довели, що під час трансу в мозку відбуваються чіткі зміни: Зниження активності передньої поясної кори (dACC), роз'єднання між мережею пасивного режиму (DMN) та виконавчою корою, підвищення зв'язку між острівцевою корою та вегетативною нервовою системою... Це лише один приклад, але тему гіпнозу також активно досліджують в Цюріхському університеті, та у Ленглі. 3. Часовий ресурс і швидкість зворотного зв'язку: Головний мінус психоаналізу — тривалість. Можна роками ходити на сеанси, раціоналізувати свої проблеми й чудово розуміти, чому ви виникає тривога чи панічна атака, але продовжувати від них страждати. Гіпнотерапія — це короткостроковий інструмент із чітким ефектом: - Зрозуміти динаміку можна за 1–3 сесії. Якщо метод працює для конкретної людини, фізіологічні та психічні зміни видно одразу, а не через 500 годин розмов. - Робота йде на рівні амигдали та лімбічної системи, а не через логічне обдумування. Гіпноз дозволяє змінювати афективний відгук нервової системи на них. Іншими словами психоаналіз вчить нескінченно досліджувати проблему та жити з нею. Гіпнотерапія дає змогу змінити нейронний сценарій і повернути собі керування власною психікою. p.s. Цим постом я не хочу піднімати холівар з серії "чиє кунг-фу крутіше"... Однак тепер, коли хтось скаже "я не вірю у гіпноз", або що це "циганщина" - я сміливо зможу перескеровувати їх у цей пост. Ефективність методу не має нічого спільного з "популярністю" та "маркетингом".