Час історій
Ir al canal en Telegram
Якщо коротко - я Іван Костенко, діючий військовослужбовець, якого вже трошки дістали обмеження фейсбуку по тому що можна писати, що не можна писати ну і таке інше. Тож було прийнято відновити канал що присвячується історії і не тільки історії.
Mostrar más4 782
Suscriptores
+424 horas
+17 días
+2130 días
Carga de datos en curso...
Canales Similares
Nube de Etiquetas
Menciones Entrantes y Salientes
---
---
---
---
---
---
Atraer Suscriptores
agosto '26
agosto '26
+1
en 0 canales
julio '26
+79
en 12 canales
Get PRO
junio '26
+30
en 4 canales
Get PRO
mayo '26
+92
en 9 canales
Get PRO
abril '26
+47
en 13 canales
Get PRO
marzo '26
+54
en 7 canales
Get PRO
febrero '26
+46
en 27 canales
Get PRO
enero '26
+46
en 8 canales
Get PRO
diciembre '25
+12
en 4 canales
Get PRO
noviembre '25
+32
en 10 canales
Get PRO
octubre '25
+28
en 13 canales
Get PRO
septiembre '25
+32
en 8 canales
Get PRO
agosto '25
+60
en 8 canales
Get PRO
julio '25
+94
en 10 canales
Get PRO
junio '25
+47
en 11 canales
Get PRO
mayo '25
+204
en 22 canales
Get PRO
abril '25
+744
en 37 canales
Get PRO
marzo '25
+28
en 8 canales
Get PRO
febrero '25
+83
en 12 canales
Get PRO
enero '25
+63
en 7 canales
Get PRO
diciembre '24
+45
en 9 canales
Get PRO
noviembre '24
+95
en 11 canales
Get PRO
octubre '24
+44
en 9 canales
Get PRO
septiembre '24
+111
en 10 canales
Get PRO
agosto '24
+38
en 6 canales
Get PRO
julio '24
+270
en 15 canales
Get PRO
junio '24
+30
en 2 canales
Get PRO
mayo '24
+83
en 8 canales
Get PRO
abril '24
+214
en 10 canales
Get PRO
marzo '24
+138
en 9 canales
Get PRO
febrero '24
+268
en 4 canales
Get PRO
enero '24
+610
en 5 canales
Get PRO
diciembre '23
+200
en 13 canales
Get PRO
noviembre '23
+362
en 3 canales
Get PRO
octubre '23
+326
en 12 canales
Get PRO
septiembre '23
+1 815
en 0 canales
| Fecha | Crecimiento de Suscriptores | Menciones | Canales | |
| 01 agosto | +1 |
Publicaciones del Canal
Наступним щаблем соціальних змін став вогонь. Теоретично людина може вижити на сирій їжі, але сучасні дослідження показують, що тривале харчування виключно сирими продуктами не забезпечує достатньої кількості доступної енергії, жінки на такій дієті часто втрачають здатність до розмноження через критичний дефіцит енергії. Приготування їжі стало нашою першою зовнішньою технологією травлення, що дозволило зменшити кишечник і спрямувати енергію в мозок. Окрім того, вогонь дав можливість «спати на землі». Вогнище створило безпечний простір, де «чужак» перестав бути лише конкурентом за дерево, а міг стати союзником у нічній варті.Проте біологічна революція нашого виду була б неповною без ще одного, елемента - “grandmothering”.
У світі приматів майже всі тварини помирають незабаром після того, як втрачають здатність до розмноження, або з втратою зубів. Але не у людей. Згідно з «гіпотезою бабусь», яку активно розвиває Крістен Хоукс, літні жінки могли стати одним із ключових чинників еволюційного успіху нашого роду. Коли мільйони років тому клімат став сухішим, звичні м’які фрукти зникли, а на зміну їм прийшли ресурси, які важче здобути та засвоїти наприклад, глибоко заховані коренеплоди, горіхи та насіння в твердій оболонці, маленькі діти, які щойно перестали їсти материнське молоко, були просто фізично не здатні самостійно викопати та розбити таку їжу.
Тут і з’явилася постать бабусі. Жінки, чия власна фертильність уже згасала, стали «продовольчим тилом». Поки молоді матері були зайняті черговим немовлям, бабусі взяли на себе постачання калорій для старших онуків. Це призвело до біологічного прориву: людські матері отримали можливість народжувати наступну дитину набагато швидше, ніж будь-яка інша людиноподібна мавпа. У шимпанзе інтервал між народженнями становить близько 5-6 років, бо мати не може прогодувати двох дітей одночасно; людина ж завдяки допомозі бабусь змогла народжувати кожні 2-3 роки.
Але роль бабусь була значно глибшою за просте добування калорій. Оскільки бабусі забезпечували «енергетичну страховку», наш вид зміг дозволити собі розкіш довгого дорослішання. Людський мозок потребує років для навчання, також бабусі створювали безпечний простір, де діти могли не просто виживати, а й засвоювати складні навички. Також у світі без писемності досвід був головним ресурсом. Бабуся, яка прожила 60 років, могла бути єдиною в групі, хто пам’ятав, де знайти воду під час посухи, що траплялася раз на двадцять років, або як розпізнати отруйні рослини в «новому» регіоні, звідки ви відкочували 15 років тому, а тепер повернулись через зміну місць полювання. Фактично вони стали першими хранителями колективної пам’яті.
Тож в час коли турботою про дитину займалась не одна жінка, а вся група, коли досвід та знання нездатних на полювання чи самостійне життя старших членів групи почав давати еволюційну перевагу, почали закладатися основи співпраці, яка згодом вийшла далеко за межі родинних зв’язків. Цікаво, що одні з найдавніших та найважливіших знахідок, які підтверджують цей новий спосіб життя, виявлені далеко за межами африканської савани - у Дманісі ( Грузія). Так череп №4 віком 1,8 мільйони років, має майже повністю беззубий рот із зарослими зубними лунками, що свідчить про те що після втрати зубів, гомінід ще довго жив за підтримки групи. За іронією долі, один із найвідоміших викопних аргументів на користь гіпотези «grandmothering» належить чоловічій особині.
Далі буде…
| 2 | Коли ми чуємо про звичаї гостинності, у пам’яті зазвичай виринають образи щедрого застілля, «широкої душі» предків або міфів, де бог міг гуляти світом в образі звичайної людини і особисто карав тих, хто образив подорожнього.
Ми звикли вважати привітність до чужинців ознакою високої культури, етикету або особливої вродженої доброти людини. Проте, якщо поглянути на історію нашого виду з прагматичної точки зору, романтичний туман швидко розсіюється.
Насправді людина не є «доброю» за своєю природою у звичному розумінні цього слова, і тому ж підстави. З погляду біології, чужинець найчастіше становив загрозу. Він може бути носієм невідомої хвороби, конкурентом за їжу, розмноження та територію. У світі, де ресурси завжди обмежені, а природа примхлива, просто так ділитися їжею з незнайомцем - це еволюційно невигідна стратегія. Чому ж тоді виникли традиції, що змушують нас приймати гостя як «посланця бога»?
Як би парадоксально це не звучало, «гостинність» з'явилася не через раптове просвітлення, а як результат тисячоліть воєн, голоду та кліматичних катастроф. Але почнемо з початку.
Ми звикли думати, що суспільство - це суто людський винахід, але насправді ми успадкували потребу в компанії від наших предків-мавп. Для примата життя наодинці - це майже гарантована смерть. Головна причина, чому вони тримаються разом, - це захист від хижаків. Чим більше в групі очей, тим швидше можна помітити леопарда, і чим більше в ній учасників, тим вища ймовірність, що група зможе дати відсіч або просто залякати чи заплутати нападника.
Проте життя в натовпі має свою ціну. Постійна штовханина за найкращі плоди на дереві чи зручне місце для сну створює неймовірний стрес. В таких умовах група мала б розвалитися через постійні бійки, якби не механізм «коаліцій». Мавпи навчилися створювати «альянси» з друзями та родичами, щоб захищати один одного від нахабних членів власної ж групи.
Інструментом створення таких альянсів став «грумінг» - взаємне чищення шерсті. Для стороннього спостерігача це виглядає як гігієна, але для приматів це «соціальний клей». Коли одна мавпа чистить іншу, це не просто приємно - цей процес стимулює вироблення ендорфінів, що знижують рівень стресу та зміцнюють соціальні зв’язки. Таким чином, грумінг - це спосіб сказати: «Я тобі довіряю, я інвестую свій час у тебе». Саме через ці тілесні контакти будується фундамент довіри, без якого неможлива жодна співпраця.
Але тут ми стикаємось з іншою проблемою. Як і будь якій фізичний контакт, грумінг потребує часу. Так, шимпанзе або павіани, витрачають на грумінг до 20% свого дня, і тому розмір стійких близьких соціальних зв’язків обмежений кількома десятками особин. Якби вони захотіли жити більшими громадами (ага, ще про ОТГ напиши), їм довелося б займатися грумінгом цілими днями, забувши про їжу та сон, оскільки ви не зможете чистити шерсть десяти друзям одночасно. Так, ви тепер зрозуміли чому друзів дуже обмежена кількість.
Це створює «стелю» для розвитку соціальності. Наші предки опинилися перед дилемою: щоб вижити в більш небезпечних відкритих просторах, їм потрібні були значно більші групи, але старий спосіб «ручного» зміцнення дружби вже не працював. Це підводить нас до наступного кроку - як саме полювання, вогонь та нова сімейна структура допомогли зламати цю «стелю» і заклали основу для майбутньої гостинності.
Першим справжнім «соціальним контрактом» стало не вогнище, а колективне полювання та захист. За однією з гіпотез, справжня соціальна революція відбулася тоді, коли наші предки освоїли метальну зброю. Камінь або спис у руках навіть слабшої особини значно зрівнювали шанси в боротьбі проти альфа-самців - задовго до Семюела Кольта. Це могло стати одним із чинників переходу від домінування окремих особин до більшої ролі коаліцій та колективної співпраці.
Полювання на велику дичину, як-от буйволів чи мамонтів, було економічно вигідним та відносно безпечним лише за умови колективної діяльності, група з десяти мисливців отримує величезний надлишок калорій. Це вимагало «дипломатії м'яса» - розподілу здобичі, де кожен мав отримати свою частку. | 816 |
| 3 | В Італії чоловік у 2006 році збудував «давньоримський амфітеатр» та брав по 40 євро з туристів за його відвідування, пише Euronews.
Мова йде про Морський амфітеатр Берік. За словами 69-річного Франка Малоссо, він «відкрив це місце після зсуву в місті Віченца у 2005 році». Також Малоссо розповідав відвідувачам, що це один із «найстаріших і найбільших амфітеатрів» у світі, який датується 393 роком нашої ери.
Чоловік також стверджував, що «Юлій Цезар відвідав амфітеатр після повернення до Рима з Єгипту разом з Клеопатрою». Проте історичні джерела вказують, що Юлій Цезар жив за 400 років до нібито будівництва амфітеатру.
Окрім того, він переконав місцеву владу включити його до фінансованого ЄС туристичного путівника та онлайн-додатка Віченци.
Перші свідчення щодо неправдоподібності історії почали з'являтися у 2016 році. Тоді археологи виявили, що «давня» споруда містить скловолокно, колони з пап'є-маше, оштукатурені блоки та гіпсові статуї, що датуються початком 2000-х років.
Супутникові знімки також показали, що Малоссо спочатку вирівняв пагорб, а потім збудував на ньому «стародавній амфітеатр».
Наразі Франка Малоссо засудили до двох років і чотирьох місяців позбавлення волі за незаконне будівництво, підробку творів мистецтва та створення творів мистецтва без дозволу. Його також оштрафували на три тисячі євро (153 тисячі гривень).
Також рада Аркуньяно подала проти нього позов про відшкодування збитків у розмірі 560 тисяч євро (28,6 мільйонів гривень). | 1 467 |
| 4 | Хм, може розповісти вам як ми перейшли від неолітичних війн «усі проти усіх», до звичаїв де гість це посланець бога? | 1 567 |
| 5 | Також нагадаю, що ви завжди можете мене підтримати - реквізити в закріпленій публікації. Ваша підтримка завжди доречна. Дякую. | 2 131 |
| 6 | Sin texto... | 2 253 |
| 7 | Sin texto... | 1 974 |
| 8 | Нагадайте мені щоб я вам написав про очі у статуй, і чому вони на вас так дивляться. Але не сьогодні, в суботу. Зараз нажаль багато роботи і трохи не вистачає часу. | 1 824 |
| 9 | З такими новинами, хочеться закурить сигару, та сидіти як старий дід на лавці і дивитись в нікуди, згадуючи всяке. Але наразі в наявності лише лавка, старий дід та спогади. | 2 820 |
| 10 |  Визначив, що новим Головнокомандувачем Збройних Сил України стане Михайло Драпатий. Разом з Михайлом, Євгенієм Хмарою, Павлом Палісою визначили, як має бути оновлена конфігурація Генерального штабу Збройних Сил України. Факт – що Олександр Сирський забезпечив результати України у захисті Києва, у Харківській наступальній операції, у Курській операції. Значний шлях пройдено, захист України триває, і потрібне гідне ставлення до кожного воїна. Я вдячний Олександру Сирському та кожному нашому воїну за сильні фронтові позиції України. Я вдячний Михайлу Драпатому за саме такий погляд. Сьогодні з Олександром Сирським та з Андрієм Гнатовим ми говорили про подальші формати служби і правильну передачу справ.
Бажання у всіх нас одне – перемоги над ворогом і досягнення таких умов на фронті і в тиску на Росію, які б дозволили примусити Росію до миру. Завтра формалізуємо всі рішення. З цієї ситуації Україна має вийти сильнішою, і Росії буде складніше. Слава Україні! | 1 691 |
| 11 | Штож, це теж історична новина. | 2 461 |
| 12 |  Свята Наталія - покровителька правила поводження з вогнепальною зброєю.
Софія Київська, 1000-й рік. | 3 158 |
| 13 |  +1Під час битви за Іводзіму в лютому 1945 року американське командування зіткнулося з критичною проблемою: острів не мав захищеної природної гавані. Висадка десанту, вивантаження боєприпасів та провізії відбувалися під постійним обстрілом та в умовах небезпечного прибою, що створював штормові хвилі, які руйнували та топили десантні катери.
Щоб мінімізувати втрати техніки та забезпечити постачання, інженерні підрозділи ВМС США прийняли рішення про створення штучного хвилеріза. Вони використали 24 японські транспортні судна, захоплені або пошкоджені під час боїв. Ці кораблі відбуксирували до західного берега острова, де затопили, вишикувавши в лінію.
Ця конструкція, відома в документах того часу як проект «B-1», успішно гасила енергію хвиль, створюючи відносно спокійну ділянку води для вивантаження матеріально-технічних засобів, необхідних для розширення аеродрому.
Іводзіма розташована в зоні високої вулканічної активності, а її головна домінанта - гора Сурібачі - є потенційно активним вулканом. З плином десятиліть сейсмічні процеси та накопичення вулканічного матеріалу спричинили поступове підняття берегової лінії острова.
У 2021 році черговий епізод вулканічної активності призвів до значного підняття морського дна біля західного узбережжя. Геологічні сили фактично «виштовхнули» залишки металевих корпусів, які майже 80 років перебували на мілководді або під водою.
Сьогодні ці об’єкти не є «флотом-привидом» у військовому розумінні - це не бойові кораблі, що загинули в бою, а свідки надзвичайних інженерних зусиль, спрямованих на забезпечення логістики в умовах однієї з найбільш кровопролитних битв Тихоокеанського театру воєнних дій. | 3 232 |
| 14 |  +1Був невеликий діалог на тему того хто як бачить розділення росії, по адміністративним кордонам областей, чи по етнічним ознакам, і я скажу що є єдиний правильний варіант - лінія Дюранда. Кордони мають розрізати існуючі області, ділити навпіл етноси та національності малюватись під лінійку і якщо в результаті буде розділено якесь місто, то так навіть краще. Бо саме такі кордони завжди будуть приводом для постійних внутрішніх теріторіальних спорів, місць напруження, локальних війн та етнічних чисток. Щоб залишки того що колись було росією завжди воювало між собою за дві посадки та болото, з стратегічною ціллю захопити старий міст через річку з метою порізати його на метал, і не маючи часу та можливості для якихось об’єднань.
Ну і просто для прикладу дві мапи Африки - з кордонами проживання племен, та існуючими державним кордонами. | 3 051 |
| 15 | Вибачайте що так на довго зник, в мене тут трохи несеться, але нові дописи обовʼязково будуть. | 1 976 |
| 16 |  Дивіться яка новина з Запоріжжя.
Так, це справді історична подія | 3 740 |
| 17 |  Щось додати - тільки зіпсувати ) | 15 228 |
| 18 |  Ну а якщо серйозно - це приклад невдалого експонування. Мав би бути текст виду:
XV століття: період виготовлення самого клинка, який, очевидно, вже тоді вважався високоякісним та цінним;
XVI століття: виготовлено та реконструйовано ефес;
XVII століття: вручення гетьману королевичем Владиславом IV Вазою у 1621 році за перемогу в Хотинській битві над військами Османської імперії.
Натомість маємо Кібер-Гетьмана який живе 400 років. | 3 503 |
| 19 |  +1У похмурій темряві далекого майбутнього є лише війна, і на кордонах реальності, де простір розривається від криків варпу, стоїть Його Вічний Вартовий.
Вже чотириста років стоїть на варті неньки України Святий Благовірний Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, закований у позолочену броню, що вкрита викарбуваними історіями всіх битв, сидить на Золотому Троні степів - артефакті, що живиться самою волею захисників цієї землі.
Його очі, що бачили падіння династій та народження зірок, постійно звернені до ефірного екрана реальності. Він не спить. Він не їсть. Він - вічний навігатор, чия ментальна присутність утримує бар’єр, що захищає Україну від хаотичних легіонів темряви.
Його голос - це не звук, а вібрація в душах мільйонів козаків, що боронять окопи на межі світів. Він шепоче їм стратегії, що перевершують будь-яку логіку, і дарує мужність, яка випалює страх у серцях навіть наймолодших рекрутів. Кожен удар серця Гетьмана - це імпульс сили, що підживлює щити міст і дає нескінченну витривалість тим, хто тримає лінію фронту. | 2 450 |
| 20 | Ну і трохи про тактику, щоб ви розуміли наскільки інноваційною вона була на той час.
У британському керівництві 1803 р. обов'язки стрільців викладалися наступним чином: «Пильність, активність і кмітливість є особливо необхідними… повинні знати, як скористатися перевагами або недоліками ландшафту на будь-якій ділянці поля бою, що допоможе їм турбувати і тривожити ворога, не створюючи для себе небезпеки… В одних ситуаціях вони повинні ховатися від ворожих очей простим нахилом, в інших — повинні ставати на коліна або навіть лягати на землю… правильно заряджати і точно стріляти з будь-якого положення… основним результатом їхнього навчання має бути вміння стріляти рідко, але завжди результативно…»
Згідно зі статутами, у лінії стрільці мали перебувати на відстані приблизно двох футів один від одного. Стрільці майже завжди діяли парами, ведучи вогонь по черзі. Поки один солдат стріляв, другий заряджав штуцер. Лінія зазвичай складалася з двох шеренг, з одним солдатом із кожної пари в кожній шерензі. Солдати тилового ряду стояли в пів кроку праворуч, щоб мати можливість вести вогонь через проміжки в передньому ряду. Зробивши постріл, солдат тилової шеренги плескав по плечу свого товариша, що стояв попереду, даючи зрозуміти, що той може стріляти, а сам у цей час перезаряджав штуцер. Коли ж солдат із тилової шеренги бачив, що його напарник перезаряджає рушницю, він стріляв у свою чергу.
Альтернативною побудовою була «стрілецький ланцюг», що використовувався для відтіснення ворожих застрільників. Вона формувалася з трьох чвертей особового складу частини, а решта складала резерв, що знаходився позаду на відстані 50–120 кроків. Ланцюг складалася з груп по чотири особи кожна. Солдати в групі вишиковувалися у два ряди. Відстань між групами дорівнювала десяти крокам. Поки стрій рухався вперед, резерв слідував позаду, підтримуючи встановлену дистанцію. З відкриттям вогню правофланговий солдат кожної групи робив три кроки вперед, здійснював постріл і повертався в групу, після чого другий солдат чинив аналогічним чином, за ним - третій і далі четвертий. За цей час перший солдат устигав перезарядити рушницю. Таким чином у ланцюгу підтримувався безперервний вогонь. Або ж солдати першої шеренги могли стріляти одночасно, поступаючись потім місцем другій шерензі.
Джон Кінкейд із 95-го полку записав: «Ми робили перший і останній постріли майже в кожній битві, облозі та перестрілці, в яких армія брала участь».
95-й полк був найзнаменитішою стрілецькою частиною епохи наполеонівських воєн. «Ура першому, хто з'являється на полі бою, і останньому, хто залишає його, - дев'яносто п'ятому, що б'ється!».
Також можу додати, що полк постійно відчував на собі нападки з боку британського командування, яке вважало, що:
1.штуцери занадто дорогі і мають нижчу скорострільність, а отже, безглузді;
2.важлива не точність стрільця, а щільність вогню роти - тому використовувати роту, яка використовує природні укриття і розсипалася на місцевості, дурня;
3.і найважливіше - вони неохайно виглядають у своїх зелених мундирах!! | 2 054 |
