кров благословенна

✨The Vampire Lestat, Episode 2. Toledo✨ Ну, сподіваюся, ви всі вже спіратили собі другий епізод “Вампіра Лестата” і ми можемо про це поговорити. Далі очікуйте трошки спойлерів, але я намагатимусь нє. По-перше, ми нарешті побачили знамениту сцену “розлучення” Лестата і Луї in the wild (і в ній виявилося ще більше смішного, ніж ми очікували). Сценарій, текст цього сезону - це щось неймовірне, неспинний струмок хворої свідомості з нарцисичними проявами і глибоким зануренням в беззмістовну поп-культуру 2025 року. Якщо Луї розповідав свою історію розмірено і повільно, то Лестата несе і заносить, він згадує то лабубу, то лулулемон (я не настільки освічений, не їбу шо це таке), то цитує Бодлера в оригіналі. Кожна з цих сентенцій ідеально вписується в структуру, бо по суті структури тут нема, сам тільки хаос і любов. Лестат прагне любові і роздає її сам направо і наліво, і звісно ж, з цього іноді виходить якесь безумство. У другому епізоді ми нарешті повноцінно знайомимося з Габріеллою, матір’ю Лестата, і одночасно його коханкою і дитям його вампірської крові. На цьому місці квір-пуритан_ки з покоління зед стискають свої перли і починають розповідати про токсичність і грумінг, а я обмазуюсь, бо нарешті gothic fiction is truly gothic! Нам абсолютно не треба адаптувати нелюдські правила існування вампірів до сучасних інтернет-стандартів кенселу. Можливо, не всі аспекти особистості Габріелли будуть достатньо розкриті, але я вже вдячний за те, що ці стосунки залишилися на місці. (все ще сподіваюся на екранізацію “Буремної Висі”, яка не побоїться передати всі всраті переплетіння навколоінцестних сімейних драм) Один з контактів Лестата і Луї - надзвичайно ніжний і драматичний, під час концерту, це треба бачити. Пісню вам залишаю тут, раптом ви ще не знаєте, що всі треки Toledo вже є на стрімінгах. А, ну і також в програмі голий Деніел, “Do you guys play baseball like in Twilight?” і сумна згадка про Армана, якого ми обов’язково ще зустрінемо далі. I’m obsessed. I’m fucking obsessed.

Фото профіля цього каналу — люстра в одному з храмів Києво-Печерської Лаври. Здається, саме того, куди сьогодні прилетів їбаний шахед. Так, у Лаври місцями хуйова слава, але будівлі в тому не винні. "Повітря цього міста повне святості. Тут ти не зможеш обманути, зійти зі шляху, не зможеш грішити", — каже Крістіану батько про Львів. Звісно, Крістіан грішить і обманює, але ми тут про повітря. У Києві воно таке ж — древнє, насичене, особливо поруч зі старими храмовими спорудами, якій би конфесії вони не належали. Я вірю в те, що будинок може наїстися думок і душ тих, хто у ньому існує постійно чи тимчасово — і так стати трошки живим. Уявіть, скільки людей існувало у великих церквах за їхні століття... Мені боляче, коли будь-який старий будинок отримує поранення. І я пишу про деякі зі своїх улюблених — Домініканський собор у Львові, Миколаївська церква в Кодаках у Дніпрі, а в Київській частині історії точно буде Лавра. Енн Райс туди Армана поселила, я теж маю згадати :)

Жінка з моторошною іграшкою-кролем у руках ходить пошарпаною будівлею. Біля тої та іншої стіни кріль починає бити в барабан, рухається сам по собі. Він попереджує - там щось приховане. Так починається дебютна горор стрічка Демьєна МакКарті Caveat, знята з мікробюджетом у маєтку, що належав другу режисера. Це камерна історія - настільки, що головний герой фізично не здатен вийти на вулицю, навіть коли дуже хоче. Все всередині тримає його мертвими пазурями, бо він погодився на дивну роботу – гроші були гідні, чому б ні. Завдання Айзека - слідкувати за ментально нездоровою дівчиною Ольгою, яка одна живе в будинку на острові. Її дядько боїться залишатися із нею сам, тому пропонує Айзеку попрацювати нянею. І тільки на місці розуміє, що умови набагато складніші, ніж він очікував. На перший погляд це жахастик про страшний будинок, де навіть без потойбічних елементів можна відкласти купу чисто від атмосфери. Але крок за кроком короткі розмови Айзека з Ольгою і дослідження локацій розкривають нам набагато темніші глибини родинної історії. Є тут і потойбічне, звісно, і сам цей кріль, що лякає навіть у нерухомому стані. І, врешті решт, один з найбільших страхів - втратити свободу, пам’ять і ідентичність. Я зовсім не помітив маленького бюджету, адже серед брудних шпалер і дірявих стін не потрібно багато спецефектів. Локація тисне самими своїми кольорами, хаосом, я ледь-ледь не відчував запах тої занедбаної кухні і темного підвалу. Але найстрашніше, як і в двох інших фільмах МакКарті - це люди. Привиди і мертві стають на бік справедливості, а от живі лиходії отримують по заслузі, і за це люблю його ще більше. В житті воно так буває рідко. Дивіться, якщо полюбляєте клаустрофобні містичні історії і розглядати художньо розміщені потьоки і плісняву на стінах. #blessedblood_cinema

Мем надзвичайної тонкості (є у мене другорядна персонажка Марина, їй дуже підходить 😁)

✨The Vampire Lestat, Episode 1. Detroit✨ Десь у нетрях щоденника Каміли є серія віршів про вампіра Лестата, яка починається з фрази “О так, ми хижаки, mon cher…” Написана вона російською, і я її не перекладатиму (може, колись), але маю повідомити, що там згадується гранатовий сік - і ви не уявляєте мого ексайтменту, коли я побачив рекламу справжнього бренду соку з Лестатом у головній ролі. До нового сезону “Інтерв’ю з вампіром”, якому змінили назву, маркетингова команда серіалу підготувалася ідеально. І сам перший епізод під назвою Detroit - це чарівний хаотичний танець, подібних якому я ще не бачив. Можливо, моя кіноосвіта недостатня, але я дійсно не можу ні з чим порівняти підхід автор_ок цього шоу до монтажу, звуку і наративу. Якщо в перших сезонах ми мандрували непевними картинками пам’яті Луї, але хоч якась лінійність була присутня, то оповідь Лестата несеться колами і спіралями, підживлена сп’янінням, постійно десь шпортається, фіксується то на сексі, то на фонтанах крові, то на дитячих травмах, все це по парі миттєвостей, і врешті решт глядацтво почувається як після декількох подорожей на найбільш навіженій каруселі у парку. Втомленим, щасливим і з легким запамороченням. У фіналі першого епізоду тих, хто не читали книжок Енн Райс, очікує шок і сенсація, а я собі радів, що нарешті щось із максимально негідних і еротично брудних фандомів моєї юності набирає повного тіла. Для тих, хто дивилися і розуміє - давайте в спойлерах покричим в коментарях чи шо. Для тих, хто не дивилися - дивіться, ось вам кліп з реального концерту Лестата для затравки. А я накину в цей пост шматок оповідання “Вигнаниця”, на якому я будую “Кров нової згоди”. Лестат у цьому шматку згадується забагато разів. Так, 18-річний я був аж настільки впевнений у своїй геніальності. І так, я буду після кожного епізоду щось писати про цей неймовірний серіал.

Я тихо покликала: Роланде, Крістіане, — і вони постали в кімнаті; вийшли зі стін, із зафарбованих вікон — вони були частиною цього місця. Роланд — як не дивно — у джинсах і такій яскравій у темряві білій сорочці; темне волосся Крістіана важко спадало на плечі, а очі його виблискували. Крістіан дивився на мене так, ніби існувала лише я — і більше нічого. — Ти прийшла, — сказав він із жалем і радістю водночас; мабуть, він — як це банально — непокоївся за мою занапащену душу. Як це банально... — Час, Крісе, — сказав Роланд. — Час рятувати життя Вигнаниці. Але я чула в його словах усе: ніякого порятунку; йому просто було нудно самому. Крістіан поклав руки мені на плечі — обережно, лагідно — і змусив мене стати навколішки. Мабуть, було щось особливе, якийсь ритуал в обриванні нитки. — Читай формулу, Роланде, — сказав Крістіан, опускаючись поруч зі мною. Він звідкись дістав стилет із вирізьбленою на руків’ї трояндою. Він і далі дивився на мене... як на першу й останню людину у світі. — Ця жінка, — повільно промовляв Роланд, — стоїть перед Твоїм лицем, Мати Темряво, благає впустити її, Мати Темряво, благає Тебе впустити її іменем Лестата, батька Вигнанців... Хто взагалі вигадав цю безглузду формулу? Лестат — літературний персонаж! — Лестат існував насправді, — прошипів Крістіан. — Я знав його! Читай, бовдуре! Роланд читав, а губи Крістіана беззвучно ворушилися, повторюючи його слова. Стає Вигнаницею... отримує силу й владу в обмін на безсмертну душу... Я не слухала. Я дивилася в смарагдові очі Крістіана; читала в них про прощення і прохання, про те, що буде потім. Можливо. Потім.

#blessedblood_cinema #blessedblood_music #blessedblood_characters

Готель Bilberry Woods в ірландській глушині має цілий поверх для закоханих пар, але туди нікому не можна. Відомий письменник Ом Бауман зупиняється в готелі, щоб розвіяти прах своїх батьків - для них це було важливе місце. В лісі неподалік готелю живе бородатий бездомний, що вірить у привидів і вживає молоко з псилоцибіном, щоб їх побачити. Hokum, третій повнометражний горор режисера Демьєна МакКарті, здається продовженням його інших фільмів - ніби все це відбувається в одному всесвіті. Віддалені локації, дивні мешканці, стіни, що поросли мохом, приховані кімнати, з яких немає виходу, відьми та неспокійні духи, і назви, що нічого не пояснюють - Caveat, Oddity, Hokum. Я в цьому всесвіті почуваюся органічно, тому чекатиму будь-яких нових робіт МакКарті, а деякі образи з цих трьох ніколи не полишать мене в спокої. У новому фільмі (дивно, що його досі не було на українських екранах, чи я щось жахливо пропустив) багато символіки зайців. У фолк горорі це розпровсюджена тваринка, але вухатих істот саме з цього фільму я бачитиму в кошмарах. Ще одна цінність Hokum - непередбачуваність. Історій про страшні готелі достатньо, і в певні моменти здається, що це просто одна з сотні. Однак якраз коли ти розслабляєшся і чекаєш чогось звичного, сюжет обертається з ніг на голову - при чому майже без jumpscares. Щось неминуче просто з’являється з темряви повільно і дивиться мертвими очима. А потім кожен предмет в кімнаті зраджує і перестає бути надійним. Це ваш фільм, якщо любите закриті простори, історії про самотність і провину, лякаєтесь не чудовиськ, а їхньої відсутності. Приємно, як і в Oddity, людське зло отримує гідне покарання. І ще - в кінці є сцена, яка мені нагадала “Землю молодих” Катерини Шильпп. Люблю, коли іноземний контент викликає асоціації з українським, а не навпаки. #blessedblood_cinema

На честь Дня народження долучився до збору на пікап для 31 бригади НГУ, який робить волонтерка з Дніпра Хельга Логуш, і вас прошу скинути нам донат і зробити репост. Підтримайте дніпровських військових, бо ми всі тут любимо моє всрате металеве місто 🏙 Лінк на мою банку: https://send.monobank.ua/jar/fVBEiRY8S Вже зібрали майже 4 тисячі з 10 🖤 Маємо максимум три тижні, щоб дозбирати 189,4k. По суті потрібно всього 50 людей, які впродовж 21 дня скидатимуть на банку по 180,4 грн. Може, хотіли б від мене якийсь розіграш або активність за донат? 😏

Memory is a monster. Починаю розмову про Backrooms цитатою з “Інтерв’ю з вампіром”, бо тут теж про непевність пам’яті і чудовиськ, яких вона створює. Або про свободу зізнатися собі у нікчемності. Або просто, ну, про нескінченно довгі коридори з жовтими шпалерами, порожні басейни неможливої форми і барикади з покручених меблів. Бо так-то фільму про світ на межі бокового зору не потрібен високий сенс. Скрімери не потрібні теж, хоча тут їх все одно декілька є. Напевно, сучасний кіно горор без них неможливий як жанр (я знаю лише парочку стрічок, що впоралися одним саспенсом). “Залаштунки” тиснуть зловісністю інтер’єрів, та навіть це починається не одразу - спочатку ми знайомимося з головними героєм і героїнею, що завмерли у беззмістовних життях, як комахи в бурштині. Кларк живе в меблевому магазині, бо колишня дружина вигнала його з дому. Мері намагається підлікувати Кларкову голову, і одночасно плутається в химерах травматичного дитинства. Лімінальний простір готовий прийняти обох, там їм і місце. Спочатку губиться Кларк, Мері прямує за ним, і ви точно не спрогнозуєте їхні реакції на нові умови існування. Навіть якщо ви не знаєте нічого про онлайн-феномен Backrooms, але любите ефект зловісної долини, цей фільм вам сподобається. У ньому uncanny-ness розповсюджується на навколишній світ, не тільки і не стільки на людиноподібних істот. У Залаштунків різні рівні, і кожен наче як цілком може існувати в реальності… поки не придивишся ближче. Це як намагатися змалювати старі кошмари, яким уже з десяток років: тоді все виглядало до огидного реалістично, а зараз просто пробирається під шкіру непомітно і там потроху рухається. Одним словом, краще побачити, особливо якщо вам до душі незвичайний горор, закинуті будівлі та історії про відчай. Відчай у цьому фільмі вкорінений в декорації і вфарбований в обличчя актор_ок. Прекрасно. Хочу ще і ще стрічок у цьому всесвіті. Сходіть в кіно, поки є, щоб знімальна команда отримала більше грошів і надалі не зупинялася. #blessedblood_cinema

Шо там, Трійця десь поруч? Зі святом! Source. (треба зробити якийсь окремий тег під релігійні меми, але поки #blessedblood_characters)

41 сьогодні виповнилося цьому упирю 🦇 Колись я був упевнений, що не доживу до 28, потім - що загнуся у вік Христа (так, завжди був пафосним покидьком). Але, ти диви, пережив усе, і навіть планую всрату історію залишити по собі. (всратий - це комплімент) На момент 41-го народження майже 50 тисяч слів маю, або ж 125 сторінок 12 шрифтом. В усі ті роки, коли я планував пошвидше померти, я і уявити собі не міг такі цифри. Нині, коли через йобану русню померти можу будь-коли, я вірю, що завершу і покажу всім цей проєкт. Всупереч, назло і з любов’ю одночасно. Якщо хочете привітати, до ваших послуг моя банка для термінового збору дніпровської волонтерки Хельги Логуш. Збираємо на пікап для 31 бригади НГУ. Всім цьом 🖤

Mollie Elisabeth випустила відео до своєї найсвіжішої пісні, і ось цей шматок прекрасно підходить і Камілі, і Ані, і в принципі будь-якій дівчинці* з кПТСР 🖤 *girl is gender neutral #blessedblood_music #blessedblood_characters

Використання грибків ріжку як психоактивної речовини — питання спірне. Про що можна говорити впевнено — він є причиною ерготизму або хвороби «Вогонь Святого Антонія». Через неї пальці чорніли й відпадали, а люди кричали, ніби горять живцем. Ріжки містять алкалоїди, що звужують судини та вражають нервову систему. У жертв починалися судоми, блювання, нестерпний свербіж і галюцинації. Людям здавалося, що під шкірою повзають комахи, а кінцівки палають у вогні. Потім тканини відмирали: пальці чорніли, вкривалися сухою гангреною. Хроніки 9 ст. описували «огидне гниття», через яке руки та ноги «розсипались перед смертю». Назва пов’язана зі Святим Антонієм Великим. Монахи ордену, названого на його честь, доглядали хворих: ізолювали їх, годували чистим хлібом і молилися за зцілення. Для людей це виглядало як диво — варто було перестати їсти заражене зерно, і симптоми слабшали. Є навіть версія, що ерготизм частково спричинив процеси над «салемськими відьмами» 1692 року. Дівчата в Салемі корчилися в судомах, кричали, бачили демонів і скаржилися на уколи невидимих сил. У 1976 році дослідниця Ліннда Капораел припустила: причиною могли бути ріжки в житньому хлібі. Теорія досі викликає суперечки, але симптоми справді дивно збігаються. На Русі ерготизм називали «злими корчами». Спалахи траплялися й на українських землях, де жито було основою харчування. Під час голоду люди їли навіть почорніле зерно — і разом із хлібом отримували повільну отруту, що могла перетворити село на моторошний ярмарок калік, марень і смерті.

Так, поточна книжка ще не дописана, а я вже думаю про наступну. Обовʼязково адаптую щось із цих історичних фактів у міське фентезі про потойбічний Київ, бо побудова темного боку Міста на таких от кріпових фактах - це надзвичайно цікаво. На Русі ерготизм називали «злими корчами». Спалахи траплялися й на українських землях, де жито було основою харчування. Під час голоду люди їли навіть почорніле зерно — і разом із хлібом отримували повільну отруту, що могла перетворити село на моторошний ярмарок калік, марень і смерті. За цим постом в оригінальному каналі ще два про ерготизм, почитайте. #blessedblood_characters

We're only here for a good time We're only here for the world We're only here We're celebrating burning churches down Combichrist - Only Here For A Good Time (скоро вже церква горітиме і в моїй історії, з нетерпінням очікую, коли доберуся до цього в тексті) #blessedblood_music

🇺🇦 Моя допоміжна мікро-банка до постійного збору Bavovna Help досі активна. Давайте сьогодні так, шоб вона стала неактивна, і зробилося більше мертвої русні. Збір на 4 пікапи для 1100 ОЗРДн та наземні роботизовані комплекси для 48-го окремого розвідувального батальйону «Тиха ніч». https://send.monobank.ua/jar/8jHgZmzvAS

Подавався на поетичний фестиваль, не пройшов, але отримав 4,3 з 5 від суддів, шо ну принаймні не 2 😁 На честь цієї події поділюся із вами квірними любовними віршиками, які ще тут не публікував. Деякі з них навіть не сумні! Перший я відкопав у своєму щоденнику з 2000-х, який перечитую для книги. Тобто по факту він написаний Камілою і присвячений одній з N дівчат, у яких вона закохана 😏 Enjoy! ❤️ Випускаймо наші нитки, ми - прекрасні, ми, нещасні. ми блукаємо по світу, розчаровано-невчасні. безнадійні. безтурботні. ми шукаємо спокою. я бажаю у безодні упокоїтись з тобою. я бажаю потонути хоч на хвильку в одинацтві. закопати і забути і позерство, і багатство. я холодна. я безсила. ти - краса моя неясна, гомінка, незрозуміла і невчасна. і нещасна. ми, зухвалі, як "Титанік", розпочнемо наші мандри: я - із кризою кохання, ти - із комплексом Касандри. 🧡 вплітаєш світло в її волосся нехай пливе безкінечний ранок що буде завтра? що було досі? секунда - сяє, весь рік - омана вже зовсім скоро розтане літо а ти його наче й не проживала вплітаєш світло, вплітаєш квіти вона сміється, її так мало ти зможеш забрати з собою в осінь іскринки сонця на світлих віях вплітаєш світло в її волосся і час яскравіє, рожевіє 💛 доби між Ламмасом і Мабоном швидко втрачають свою стабільність темрява лине, жорстока, щільна шкіриться, шкряба по підвіконню я уявляю майже щоночі ніби важка моя юскова ковдра - теплі, хороші чиїсь обійми мабуть, у нього блакитні очі і неслухняне хвилясте пасмо в'ється позаду тонкої шиї поруч з ним просто, поруч з ним ясно темрява бачить мої фантазії темрява каже, що я загрався ні, це лиш серпневі метастази літо вмирає в мені повільно пахне полином. а я лиш хочу якось дожити до Геловіна 💚 в цю суботу ми з нею йдемо на два різні концерти в цьому місті достатньо доріг, щоб вмістити нас двох але я все ще бачу її замість сонця і смерті вона все ще мій приклад, моє тамування, мій бог буде день, коли схлопнеться місто в одному куточку я постану з вогню, начаклую і зрушень, і змін всесвіт виверне нутрощі, склякне і дасть мені точку, де мій зір вже не буде її. ця субота - не він. 💙 я заплющую очі і небо між віями змащене гліттером я розвіяна з квітами з нотами майже знищена зцілена зчитана то є моє ім'я у штрихкоді приховане знайдене де розсипані блискітки знай мене поміж люди, у тисняві темряві де неонові тексти про нас над'яскраві і істинні ріжуть дійсність на скибки як тільки-но спечене тісто так, я знаю тебе забагато між нами кілометрів тканини і плоті кісток і минулого досвіду але якось ці блискітки в темряві, вдосвіта з мого неба завіються знайдуться твої пальці і вилиці будуть сяяти вкриті мною тим, що в мене всередині моє змелене срібло і золото сховане в тебе за ребрами #blessedblood_characters #blessedblood_poetry

Якщо ви ще не у вишиванці, беріть приклад з цих хлопців! Відома з раннього середньовіччя вона давно стала символом автентики. А все завдяки Мирону Сурмачу, який у 1927 р. відкрив у Нью-Йорку крамницю, де український одяг купували місцеві митці. Найвідоміший приклад — фронтмен The Doors Джим Моррісон, якому сорочку подарував Енді Воргол (русин за походженням). Менш відомий приклад — Пабло Пікассо, одружений на українці Ользі Хохловій. Від повсякденного одягу до символу контркультури хіпі і національно-патріотичного вбрання вишиванка мчить крізь час і простір — наш Riders on the storm.

Цей святковий репост присвячую пісні The Doors - Lost Little Girl, яку я нещодавно додав до плейлиста "Крові нової згоди" 🖤 #blessedblood_music

Прописуючи деякі моменти розмов Крістіана з його коханцями, я собі нагадую: не всі шарять, що де в Біблії правильно написано щодо гомосексуальності (наприклад). Люди не знають, їм буде цікаво 😅 Бо так-то я впевнений, що всі навколо сруться з християнами в соцмережах і читають чужі срачі так само активно, як я. Unrelated, ця чудова релігія офіційно дозволяє і підтримує ґвалт неповнолітніх дівчат. Є декілька умов, але загалом можна. #blessedblood_characters

Маю для вас шедевральний огляд на всі райони Дніпра, який мені скинув мій друг Марк. От десь такого вайбу я прагну досягти в POV Каміли - щоб смішно, абсурдно і кріпово водночас. Бо, знаєте, саме таким було життя 18-річної бісексуалки на жилмасиві Червоний Камінь в 2000-х. А ще Марк - художник, і ми неочікувано плануємо всяке візуальне для промоції “Крові нової згоди”. Якщо все складеться, будуть вам ще іммерсивно-перформативні пріколи в офлайні і онлайні, щоб зануритися в світ роману (можливо навіть до того, як він вийде). Бачите, шановні видавництва, я сильно готовий вкладатися в маркетинг!! До речі, якщо ви живете в Дніпрі або часто там буваєте, покажіться в коментарях. Попрошу зробити мені фото деяких локацій 😏 #blessedblood_characters