Pagan folklore

«Сталося одного дня Господнього, під час жнив, коли люди звідусіль поспішали до церкви, що ця матрона не прийшла сама і не дозволила своїм слугам прийти, а поводилася непокірно. «Ідіть, — сказала вона своїм слугам, — жніть мої поля, бо це принесе вам більше користі, ніж присвятити себе новому й невідомому богу, якого цей Оттон, єпископ Бамбергський, приносить зі своєї країни. Що нам до нього? Хіба ви не бачите, скільки добра і яке велике багатство дали нам наші боги? Саме завдяки їхній щедрості ми маємо вдосталь багатства та пошани ; тому відмова від їхнього поклоніння принесе нам чималу шкоду. Тож ідіть і жніть наш урожай. Щоб ви менше боялися, мій екіпаж підготовлено, і я піду з вами в поле та візьму участь у жатті». Гербордус XXIII

Слава Сонцю☀️

#міфи Івана Купала на Волині

Загалом же на Волині найчастіше натрапляємо на той самий комплекс святкових обрядодій, які відзначалися понад сторіччя тому на Звягельщині. «В Звягельському повіті хлопці кладуть огонь, а дівчата вбирають деревце, березку. Вбирають її вінками, биндами і запаленими свічечками. Деревце теє зветься купало. Самі дівчата убираються в великі вінки з різного зілля та квіток і мають при собі ще по вінку. Вони водять коло біля деревця і співають, хлопці тим часом скачуть через вогонь. Часом хлопці пориваються вхопити деревце, тоді дівчата боронять його і співають на хлопців різні прикрі пісні. Врешті хлопці хапають деревце і палять його або кидають в річку, а дівчат, що пробують оборонити своє купало, самих не раз купають в тій же річці». Мало чим відрізняється купальський обряд в сучасних спогадах очевидців, які можуть пам’ятати його з 30-х років ХХ ст.: «Хлопці йшли в ліс, рубали дерево та й несли нам. Вуни юго закупають, а ми вже вбираїмо квітками, віночками. Та й танцюїмо біля нього, співаїмо пісні. А ше палили вугонь і скакали через нього. Хлопці шутили з нами, могли навіть в воду вкінути». Такі звичаї помітні по всій території Волині.

Відзначають свято ж приблизно однаково як на заході, так і на сході регіону. Основні обрядодії: плетіння та пускання вінків на воду, вбирання купальського деревця та зрідка і то лише в останні десятиліття – ляльки (солом’яного снопа), їх потоплення або теж лише останнім часом –спалення, спостереження за «грою сонця», спів пісень, ходіння по колу, взявшися за руки, гойдання на гойдалці. і тільки, коли свято почало трансформуватися в дитячу забаву, як свідчать респонденти з Старокостянтинівського району, почали розпалювати вогнище та стрибати через нього. На всій території можна почути повір’я та легенди, пов’язані з русалками та цвітом папороті. З обрядових атрибутів предметного ряду тут відома тільки «купала». Купалою, купалом, купайлом або ж купайлицею називають вербову, вільхову або ж вишневу гілку, прикрашену польовими квітами, цукерками, а щоб хлопці не поламали, ще будяками й кропивою. У Вельбівні поблизу Острога серед прикрас обов’язковою була й морква. Гілку-купалу дівчата несли через усе село, співаючи дражливих пісень про хлопців: Ой на городі крокіс, крокіс, А щоб вам, хлопці, живіт поріс. Дотинки, що натякали на хлопчачу незрілість, отримували відповідь з іншого боку: Ой на городі лопух, лопух, А щоб вам, дівки, живіт попух. Дівочих кпинів завжди вистачало на довше, тож, не знаходячи достойної відповіді на словах, хлопці застосовували силу. Якщо доскочать та обірвуть те «купайло», на цьому гуляння й закінчується (Вельбівно). Якщо ж їм це не вдасться, дівчата несуть прикрашену гілку до річки, встромляють у землю і, повішавши на неї свої вінки, гуляють довкола. Тепер хлопці починали зазіхати ще й на вінки (Плоске Крем’янецького району Тернопільської обл.), а «купала» й далі намагалися розтрощити (Будичани Чуднівського району Житомирської обл.). Обламані гілки несли на городи, щоб буряки родили (Мокроволя Білогірського району Хмельницької обл., Будичани Чуднівського району Житомирської обл.). У Городищі Новоград-Волинського району Житомирської області приготовану на «купало» гілку спочатку несли до річки, мочили, а тоді вже прикрашали квітами. У цей же день хлопці обливали дівчат. Обливанка цього дня практикувалося й у Мирогощі на Дубенщині.

У північно-західній частині етнографічної Волині, як і в сусідніх поліських районах, великою популярністю відзначався звичай спостерігати «як сонце грає». Місцеві селяни переконували нас, що воно грає тричі на день, але переконатися в цьому на власні очі за багато років на Купала нам вдалося тільки двічі і обидва рази, коло воно заходило.... У селі Ліски перед тим, як іти дивитися на «гру сонця», старші люди ходили збирати росу, як на Поліссі (с. Любитів, Білінь на Ковельщині).

Д-13 Давидюк В. Купало на заході Волині. Наукове видання. – Луцьк: Вежа-друк. 2015. – 75 c.

#міфи Яровит (Геровит) — західнослов'янський бог війни, родючості та, ймовірно, весни. Що кажуть джерела? Він мав золотий щит і був богом війни:

««...увидев прикреплённый к стене, посвящённый Геровиту, который был у них богом войны, золотой щит...» (Ебон III, 8)»

Тут джерело прямо називає Геровита богом війни. Також згадується його золотий щит, який вважався священним і до якого простим людям було заборонено торкатися. Судячи з усього, навесні відзначалося свято цього бога:

««...в этом городе были повсюду развешаны знамёна и отмечался праздник некого идола по имени Геровит...» (Ебон III, 3)»

Прямо про весну в уривку не сказано, але більшість дослідників пов'язують це свято з весняним циклом і початком польових робіт. Яровит також був богом родючості:

««Я бог твой, я тот, который одевает поля муравою и листвием леса; в моей власти плоды нив и дерев, приплод стад и всё, что служит на пользу человека: всё это даю чтущим меня и отнимаю у отвергающих меня».»

Згідно з середньовічними хроніками про місію Оттона Бамберзького, ці слова виголошував язичницький жрець від імені Яровита. З тексту видно, що Яровит відповідав не лише за військову силу, а й за врожай, плодючість худоби та добробут громади. Отже, джерела досить надійно підтверджують роль Яровита як бога війни та родючості. Що також підтверджує етимологія його імені: Яр- (yarъ): Означає «весняний», «свіжий», «палкий», «нестримний» або «родючий». Цей же корінь лежить в основі слова «ярий» (ярові культури, яровиця). -вит (-vitъ): Вважається суфіксом або другою частиною імені, яка перекладається як «володар», «пан» чи «панівний». Також пов'язується з життєвою силою.

🐺Pagan Esoteric Orden – це збірка каналів об’єднаних язичницькой тематикой, правим поглядом на світ і важкою музикою. Славимо Богів! Відродимо Славу Богів 🐺 Підписуємося ᛈᚢᛝᛒ'ᛟᚻᛞ ❄️ 🇺🇦Приєднатися🇺🇦 ❄️

Говорится в одной песне, списанной в Бирючинском уезде, что с Ивани ночевала ночь: Де ты, Ниченька, сю ничь ночувала? Та ночувала пидъ дубочкомъ, За своимъ Иваськомъ парубочкомъ; Та ночувала пидъ ожиною, Зъ своимъ Иваськомъ дружиною; Та ночувала пидъ грушею. Зъ своимъ Иваськомъ изъ душею; Та почувала пидъ терпикомъ, Зъ своимъ Иваськомъ, изъ серденькомъ Та почувала пилъ липко Зъ своимъ Иваськомъ изъ скрыпкою. Из этого заключить можно, что и времена суток также олицетворялись, как и времена года, и им придавались человеческие действия. Как видно лицо Ивася должно быть мифологическое: это любовное свидание с ночью может быть толь остатком самой отдаленной древности. b) Этот Иван, бывши в любовных связях с ночью, принимал к себе солнце, которое, совершивши свое дневное течение, пришло к нему на ночлег и ужин. Проти Ивана сонце играло, Да где воно ночувало? Ночувало у Ивана. Да што воно вечеряло? и проч. Олицетворение солнца встречается в сказках и колядках. Замечательно, что первый стих приведенного отрывка служит припевом к большей части купальских песен Етнографічні писання Костомарова від Костомаров Н. І. (Микола Іванович), 1817-1885

Прачыста Маци Па небу хадзила, Ясно сонейко прасила, Ясно сонейко па небу хадзила, Месячко прасила. Месяц па небу хадзиў И дзицятко (имъя) за ручку вадзиў Цёмными лесами, Шчирыми берагами и крутыми гарами. У цёмнам лесе пташка Шыракалапа, Шыракадзюба, Шыраканоса. Лапами разграбу, Крыльями размету, А дзюбами расклюю. Плаксы и криксы (имъя) атжену И сон наганю. (Полесские заговоры 2003: 73, № 92)

Також на Івана Купала співали пісні про любов Місяця до Зорі: Ой ніхто там не бував, де той явір розвивав. Ой, яворе, явороньку зелененький. Ой та-ам зійшло три місяці ясні Ой, яворе, явороньку зелененький. Три місяці ясні, три молодці красні. Ой, яворе, явороньку зелененький. Ой та-ам зійшло три зіроньки ясні. Ой, яворе, явороньку зелененький. Три зіроньки ясні, три дівоньки красні. Ой, яворе, явороньку зелененький. (с. Привітне Локачинського району).

Сороміцькі купальські пісні Ой на городі липух, липух, А у Килини живіт підпух! Ой нехай пухне, нехай знає, Нехай Івана не приймає! Ой на городі та й цебриця, Стоїть та Ганя, як телиця. Ой на городі цебрик, цебрик — А Ваня лізе, як бик, як бик! зап. у серпні 1993 р. О. А. Терещенко від Віри Микитівни Павленко 1927 р. н., село Піщаний Брід Добровеличківського р-ну Кіровоградської обл. На Купайлі була, Сорочки забула. Не пійду додому; Боюся сорому. Увернуся в солому Да й пійду додому. зап. М. О. Максимович (XIX ст.) Борозенька узенька — Вдвох не вляжемося, Теперь нічка маненька — Не награємося. Ой під рядном холодно, Під кожухом душно; Ой сама ж я не засну, — Без милого скушно. Ой Маруся моя, ти до горя довела, Ти до горя довела, ти з ума мене звела. Ой став же я та й хилюся На ту кровать, де Маруся. Ти, Маруся моя, ти до горя довела зап. П. В. Іванов, місто Куп’янськ (поч. XX ст.)

Так малютки порадьте збірки билин