Pagan folklore
الذهاب إلى القناة على Telegram
Канал присвячений темам фольклору, язичництва, ренесансу та народного християнства.
إظهار المزيدلم يتم تحديد البلدالفئة غير محددة
218
المشتركون
+324 ساعات
+137 أيام
+1430 أيام
أرشيف المشاركات
«Сталося одного дня Господнього, під час жнив, коли люди звідусіль поспішали до церкви, що ця матрона не прийшла сама і не дозволила своїм слугам прийти, а поводилася непокірно. «Ідіть, — сказала вона своїм слугам, — жніть мої поля, бо це принесе вам більше користі, ніж присвятити себе новому й невідомому богу, якого цей Оттон, єпископ Бамбергський, приносить зі своєї країни. Що нам до нього? Хіба ви не бачите, скільки добра і яке велике багатство дали нам наші боги? Саме завдяки їхній щедрості ми маємо вдосталь багатства та пошани ; тому відмова від їхнього поклоніння принесе нам чималу шкоду. Тож ідіть і жніть наш урожай. Щоб ви менше боялися, мій екіпаж підготовлено, і я піду з вами в поле та візьму участь у жатті».
Гербордус XXIII
Повний текст👆
#література #Волинь
Д-13 Давидюк В. Купало на заході Волині. Наукове видання. – Луцьк:
Вежа-друк. 2015. – 75 c.
#міфи
Івана Купала на Волині
Загалом же на Волині найчастіше натрапляємо на той самий комплекс святкових обрядодій, які відзначалися понад сторіччя тому на Звягельщині. «В Звягельському повіті хлопці кладуть огонь, а дівчата вбирають деревце, березку. Вбирають її вінками, биндами і запаленими свічечками. Деревце теє зветься купало. Самі дівчата убираються в великі вінки з різного зілля та квіток і мають при собі ще по вінку. Вони водять коло біля деревця і співають, хлопці тим часом скачуть через вогонь. Часом хлопці пориваються вхопити деревце, тоді дівчата боронять його і співають на хлопців різні прикрі пісні. Врешті хлопці хапають деревце і палять його або кидають в річку, а дівчат, що пробують оборонити своє купало, самих не раз купають в тій же річці». Мало чим відрізняється купальський обряд в сучасних спогадах очевидців, які можуть пам’ятати його з 30-х років ХХ ст.: «Хлопці йшли в ліс, рубали дерево та й несли нам. Вуни юго закупають, а ми вже вбираїмо квітками, віночками. Та й танцюїмо біля нього, співаїмо пісні. А ше палили вугонь і скакали через нього. Хлопці шутили з нами, могли навіть в воду вкінути». Такі звичаї помітні по всій території Волині.
Відзначають свято ж приблизно однаково як на заході, так і на сході регіону. Основні обрядодії: плетіння та пускання вінків на воду, вбирання купальського деревця та зрідка і то лише в останні десятиліття – ляльки (солом’яного снопа), їх потоплення або теж лише останнім часом –спалення, спостереження за «грою сонця», спів пісень, ходіння по колу, взявшися за руки, гойдання на гойдалці. і тільки, коли свято почало трансформуватися в дитячу забаву, як свідчать респонденти з Старокостянтинівського району, почали розпалювати вогнище та стрибати через нього. На всій території можна почути повір’я та легенди, пов’язані з русалками та цвітом папороті. З обрядових атрибутів предметного ряду тут відома тільки «купала». Купалою, купалом, купайлом або ж купайлицею називають вербову, вільхову або ж вишневу гілку, прикрашену польовими квітами, цукерками, а щоб хлопці не поламали, ще будяками й кропивою. У Вельбівні поблизу Острога серед прикрас обов’язковою була й морква. Гілку-купалу дівчата несли через усе село, співаючи дражливих пісень про хлопців: Ой на городі крокіс, крокіс, А щоб вам, хлопці, живіт поріс. Дотинки, що натякали на хлопчачу незрілість, отримували відповідь з іншого боку: Ой на городі лопух, лопух, А щоб вам, дівки, живіт попух. Дівочих кпинів завжди вистачало на довше, тож, не знаходячи достойної відповіді на словах, хлопці застосовували силу. Якщо доскочать та обірвуть те «купайло», на цьому гуляння й закінчується (Вельбівно). Якщо ж їм це не вдасться, дівчата несуть прикрашену гілку до річки, встромляють у землю і, повішавши на неї свої вінки, гуляють довкола. Тепер хлопці починали зазіхати ще й на вінки (Плоске Крем’янецького району Тернопільської обл.), а «купала» й далі намагалися розтрощити (Будичани Чуднівського району Житомирської обл.). Обламані гілки несли на городи, щоб буряки родили (Мокроволя Білогірського району Хмельницької обл., Будичани Чуднівського району Житомирської обл.). У Городищі Новоград-Волинського району Житомирської області приготовану на «купало» гілку спочатку несли до річки, мочили, а тоді вже прикрашали квітами. У цей же день хлопці обливали дівчат. Обливанка цього дня практикувалося й у Мирогощі на Дубенщині.
У північно-західній частині етнографічної Волині, як і в сусідніх поліських районах, великою популярністю відзначався звичай спостерігати «як сонце грає». Місцеві селяни переконували нас, що воно грає тричі на день, але переконатися в цьому на власні очі за багато років на Купала нам вдалося тільки двічі і обидва рази, коло воно заходило.... У селі Ліски перед тим, як іти дивитися на «гру сонця», старші люди ходили збирати росу, як на Поліссі (с. Любитів, Білінь на Ковельщині).Д-13 Давидюк В. Купало на заході Волині. Наукове видання. – Луцьк: Вежа-друк. 2015. – 75 c.
#міфи
Яровит (Геровит) — західнослов'янський бог війни, родючості та, ймовірно, весни.
Що кажуть джерела?
Він мав золотий щит і був богом війни:
««...увидев прикреплённый к стене, посвящённый Геровиту, который был у них богом войны, золотой щит...» (Ебон III, 8)»Тут джерело прямо називає Геровита богом війни. Також згадується його золотий щит, який вважався священним і до якого простим людям було заборонено торкатися. Судячи з усього, навесні відзначалося свято цього бога:
««...в этом городе были повсюду развешаны знамёна и отмечался праздник некого идола по имени Геровит...» (Ебон III, 3)»Прямо про весну в уривку не сказано, але більшість дослідників пов'язують це свято з весняним циклом і початком польових робіт. Яровит також був богом родючості:
««Я бог твой, я тот, который одевает поля муравою и листвием леса; в моей власти плоды нив и дерев, приплод стад и всё, что служит на пользу человека: всё это даю чтущим меня и отнимаю у отвергающих меня».»Згідно з середньовічними хроніками про місію Оттона Бамберзького, ці слова виголошував язичницький жрець від імені Яровита. З тексту видно, що Яровит відповідав не лише за військову силу, а й за врожай, плодючість худоби та добробут громади. Отже, джерела досить надійно підтверджують роль Яровита як бога війни та родючості. Що також підтверджує етимологія його імені: Яр- (yarъ): Означає «весняний», «свіжий», «палкий», «нестримний» або «родючий». Цей же корінь лежить в основі слова «ярий» (ярові культури, яровиця). -вит (-vitъ): Вважається суфіксом або другою частиною імені, яка перекладається як «володар», «пан» чи «панівний». Також пов'язується з життєвою силою.
🐺Pagan Esoteric Orden – це збірка каналів об’єднаних язичницькой тематикой, правим поглядом на світ і важкою музикою. Славимо Богів! Відродимо Славу Богів 🐺
Підписуємося ᛈᚢᛝᛒ'ᛟᚻᛞ
❄️
🇺🇦Приєднатися🇺🇦
❄️
Говорится в одной песне, списанной в Бирючинском уезде, что с Ивани ночевала ночь:
Де ты, Ниченька, сю ничь ночувала?
Та ночувала пидъ дубочкомъ, За своимъ Иваськомъ парубочкомъ;
Та ночувала пидъ ожиною,
Зъ своимъ Иваськомъ дружиною; Та ночувала пидъ грушею.
Зъ своимъ Иваськомъ изъ душею;
Та почувала пидъ терпикомъ,
Зъ своимъ Иваськомъ, изъ серденькомъ Та почувала пилъ липко
Зъ своимъ Иваськомъ изъ скрыпкою.
Из этого заключить можно, что и времена суток также олицетворялись, как и времена года, и им придавались человеческие действия. Как видно лицо Ивася должно быть мифологическое: это любовное свидание с ночью может быть толь остатком самой отдаленной древности.
b) Этот Иван, бывши в любовных связях с ночью, принимал к себе солнце, которое, совершивши свое дневное течение, пришло к нему на ночлег и ужин.
Проти Ивана сонце играло,
Да где воно ночувало? Ночувало у Ивана.
Да што воно вечеряло?
и проч.
Олицетворение солнца встречается в сказках и колядках. Замечательно, что первый стих приведенного отрывка служит припевом к большей части купальских
песен
Етнографічні писання Костомарова
від Костомаров Н. І. (Микола Іванович), 1817-1885
#література
Х Супруновские чтения.pdf
Текст в языке, речи, культуре : сб. науч. ст. / Белорус.
гос. ун-т.. – Минск : РИВШ, 2017. – 286 с.
Прачыста Маци
Па небу хадзила,
Ясно сонейко прасила,
Ясно сонейко па небу хадзила,
Месячко прасила.
Месяц па небу хадзиў
И дзицятко (имъя) за ручку вадзиў
Цёмными лесами,
Шчирыми берагами и крутыми гарами.
У цёмнам лесе пташка
Шыракалапа,
Шыракадзюба,
Шыраканоса.
Лапами разграбу,
Крыльями размету,
А дзюбами расклюю.
Плаксы и криксы (имъя) атжену
И сон наганю.
(Полесские заговоры 2003: 73, № 92)
#література #Волинь
Топорков А. Л., Оболенская С. Н. Народное православие и язычество Полесья // Язычество восточных славян. Сборник научных трудов. — Л., 1990. — С. 150—177.
Також на Івана Купала співали пісні про любов Місяця до Зорі:
Ой ніхто там не бував, де той явір розвивав.
Ой, яворе, явороньку зелененький.
Ой та-ам зійшло три місяці ясні
Ой, яворе, явороньку зелененький.
Три місяці ясні, три молодці красні.
Ой, яворе, явороньку зелененький.
Ой та-ам зійшло три зіроньки ясні.
Ой, яворе, явороньку зелененький.
Три зіроньки ясні, три дівоньки красні.
Ой, яворе, явороньку зелененький.
(с. Привітне Локачинського району).
Сороміцькі купальські пісні
Ой на городі липух, липух,
А у Килини живіт підпух!
Ой нехай пухне, нехай знає,
Нехай Івана не приймає!
Ой на городі та й цебриця,
Стоїть та Ганя, як телиця.
Ой на городі цебрик, цебрик —
А Ваня лізе, як бик, як бик!
зап. у серпні 1993 р. О. А. Терещенко від Віри Микитівни Павленко 1927 р. н., село Піщаний Брід Добровеличківського р-ну Кіровоградської обл.
На Купайлі була,
Сорочки забула.
Не пійду додому;
Боюся сорому.
Увернуся в солому
Да й пійду додому.
зап. М. О. Максимович (XIX ст.)
Борозенька узенька —
Вдвох не вляжемося,
Теперь нічка маненька —
Не награємося.
Ой під рядном холодно,
Під кожухом душно;
Ой сама ж я не засну, —
Без милого скушно.
Ой Маруся моя, ти до горя довела,
Ти до горя довела, ти з ума мене звела.
Ой став же я та й хилюся
На ту кровать, де Маруся.
Ти, Маруся моя, ти до горя довела
зап. П. В. Іванов, місто Куп’янськ (поч. XX ст.)
