Сучукрлітр

Сподіваюсь ви в порядку. Кілька зборів: Збір Регіни Банка: https://send.monobank.ua/jar/4KuqSUNouk Збір Крипти Архівіста Банка: https://send.monobank.ua/jar/8GS3N33kBt Збір Оксани Павленко Банка: https://send.monobank.ua/jar/A6Euki3aTk

Щодо останніх срачів скажу так: — Як письменник, я вважаю, що ті всі блогери вже начисто втратили совість і такт 🙊 — Як блогер, я вважаю, що ті всі письменники взагалі берега не бачать 🤣 — Як людина, я краще піду допишу пару сотень слів у книжку, а потім дочитаю "Останню війну імперій". Там у мене якраз далі в планах дочитати "Шляхи Еврідіки" і саме повернулася з мандрівки до Лондона "Мертва жива вода". А потім я вас буду питати, що першим далі: "Інакшу", "Боги мого краю", "Керамічні серця", "Бульбону" чи "Промені Аласі". Ну а "Залишену" я вже дочитав і відгук тут у каналі вже є.

Жадан, Кузнецова, Любка, Михед, багатьо інших українських авторів, чимало дискусій про літературу військових, трохи поезії і музики, розмова про хліб як пам'ять + (роблю виняток і згадую несучукрлітавторку через її грандіозну роботу на підтримку України за кордоном) Нобелівська лавреатка Ольга Токарчук — у програмі Книжкового Арсеналу: https://book.artarsenal.in.ua/podii-2026/

Вітаю усіх із Днем матері цим спостереженням і невеличким переліком українських книжок про маиеринство: Мами, Марія Матіос Матіос розповідає історії п’яти дуже різних жінок, яких об’єднує одне: втрата єдиного сина. Як завжди у Матіос, глибоке занурення в любов та біль. Матера вам не наймичка, або Чому діти це... Прекрасно. Катя Бльостка Блогерка Бльостка у часом іронічному, часом саркастичному стилі розповідає про материнство і сім'ю як реальність без рожевих окулярів Ми знайдемо свого Марселя. Шлях до кар’єри, материнства та усиновлення. Інна Мірошниченко Інна Мірошниченко, адвокатка, громадська діячка та мама чотирьох дітей, ділиться досвідом усиновлення (як юридичними, так і емоціними аспектами і побутом теж) та поєднання материнства і кар'єри. Мам. Каріна Саваріна Художня книжка, але на основі власного досвіду авторки. Після п'яти років невдалого планування вагітності Хрусталина усиновлює тримісячне немовля. Сувора реальність материнства виявляється дещо складнішою, ніж уявлялося, незважаючи на довгий шлях до нього. Мова не лише про внутрішні проблеми стосунків матері та дитини, але й про (не)прийняття суспільства, непристосовані для немовлят громадські простори, непривітних лікарів та просто косі погляди. Дім, який ти любила, мамо. Надійка Гербіш. Щемке внутрішнє переживання героїні, яка, втративши маму, намагається втримати пам’ять про неї — не через гучні дії, а через прості щоденні речі: запах випічки, звук старого дверного замка, вигляд вицвілого рушника на стіні. ... Доповнення від @Mila_Umakhanova :

Про материнство, доведене до крайнощів, «Ідол» Анатолія Дімарова і «Мати все» Люко Дашвар. Сприяють глибоким роздумам і попереджають тих мам, хто дещо захопився своїми вишеньками й черешеньками.

Додавайте ваші варіанти, будь ласка.

Усі пишуть про тур Єшкілєва з Фаренго, і я просто мушу написати. По-перше, тому, що він дуже круто пише (я не читав саме Фаренго, це в планах, але його книжка про молодого Григорія Сковороду — це винос мозку. По-друге, ще 22 роки тому ми перетиналися, коли він вів колонку у газеті Поступ, а я був там спочатку випусковим, а потім головним редактором. А по-третє, рік тому він викладав (і то чудово) курс письменницької майстерності. А цього року вже подавав мою першу книжку як зразок на цьому ж курсі (кину в коментарях скрін). "Політика та наука, рептилоїди та клони, змови та інтриги. Володимир Єшкілєв, автор першої української космоопери «Фаренго». Ви готові до контакту?" Так презентує тур видавництво Жорж. Міста і дати — на зображенні, більше інфо в каналі видавництва.

Крутіше за Сандерсона. Про його передзамовлення у Віват написали вже всі, ну крім мене — поки він не прийняв українське громадянство, тут не про нього. Я ж напишу значно цікавіше: моя подруга Оксана Якупова віддає Вівату аж дві книжки. Одна — дуже жорсткий апокаліптичний трилер з купою крові, винятково сірими та чорними персонажами і дуже цікавим світом. Інша — готичний трилер у сетингу українського помістя 18 століття. Я читав уривок постапоку "Гора", Оксана пише дуже яскраво і динамічно, особливо діалоги, летиш текстом, думаю, це буде хітяра. Більше в Оксани в Інста-блозі "Пишеться": https://www.instagram.com/p/DYBxPy5DIDE/?igsh=eXRoN3ZkdXgyMG5r

Гарні новини! Хоч десь українські автори та авторки повністю затьмарили імпортних 🙈Видавництво Лабораторія оприлюднило топ крадіжок на КК 👀

Про скандал на премії Книжкової Країни знаю лише з чужих слів і дуже туманно, тому не розсусолюватиму. Але хочу сказати, що якраз почав читати Шляхи Еврідіки, і мені подобається смакувати мову та авторський стиль. І ще хочу сказати, що давно стежу за Наталею Довгопол у соцмережах, і вона завжди коректна, я б навіть сказав приємна у спілкуванні. І інсайти письменницькі в неї дуже цікаві, і видно повагу до колег. Якщо справді її образили, то мені шалено шкода.

Навіть не знаю, чи подавати це як новину, бо якось ніби було зрозуміло ще під час оголошення номінантів. Книжка Артура Дроня може вам подобатися більше чи менше, може не подобатися, може дратувати, але факт, що це вже глобальне явище. Тому я іншого варіанту результатів не бачив.

Мало не забув: уже завтра, 21 квітня в Черкасах чекаю на презентацію книжки Фантастична історія української кухні. Книгарня Перший том, ведуча Софія Небилиця, авторка блогу books_passion__ в Інсті

Особливий аукціон: отут можна позмагатися за мою книжку "Фантастична історія української кухні" з унікальним автографом за донат на медевак: https://www.facebook.com/share/p/1CZ4ur1rH3/

Залишена. Оксана Ковальчук. Тягуча історія про самотність попри формальну наявність сім'ї, про несприйняття інакшості, про те, наскільки чужими можуть бути люди, включно з тими, які мали б бути найближчими. і це на тлі знайденого в лісі тіла, загадкових подій, переплетених з легендами, і нескінченного Полісся в районі Чорнобильської зони. Для мене єдиним мінусом став перебір, як мені здалося, описів природи. Так, вони красиві і вони створюють атмосферу, але як на мене, у кількох місцях вони надто сповільнювали дію. Але, можливо, це специфіка мого РДУГ, бо з цим не погодився ніхто з людей, із якими обговорював книжку. Що мені сподобалося максимально: це поступове розкриття персонажів, робота з їхніми історіями, де шари накладаються і накладаються, грані відкриваються і відкриваються і зрештою сплітаються в одну гармонійну історію, наче коріння і крони дерев, які ростуть надто близько. Я читав, що цю книжку називають чи то фолк горором, чи то готичним трилером, для мене це більше про сильну драму, вкладену у форму готичного детектива. Книжку однозначно рекомендую. І окремо — подяка за дуже органічно вкладену в сучасну історію легенду про Йовгу (княгиню Ольгу).

Друзі, вітаю! Маємо збір від письменницької спільноти для Андрія Новіка, що наразі служить у 103-й ОБ ТрО ЗСУ. Як ви можете знати, він нещодавно робив збір на авто, і хоча йому вдалося зібрати потрібну суму, виявилося, як часто буває з б/в авто, що є приховані видатки. Тож ми вирішили допомогти йому в цьому і зробити швидкий збір на ті 50 000 гривень, яких наразі бракує. За донат кратний 250 грн ви матимете шанс виграти один з трьох призів: Пак 1: Ірина Грабовська "Зірки і Кістки" Ярина Каторож "Алхімія Свободи" Збірка "Хроніки незвіданих земель" від Фантастичних talk(s) Пак 2: Збірко-комбо "Легендарій міських див" і "Легендарій дивних міст" Пак 3: Катерина Токкамак Сухецька "Благими намірами-1" Дж.С.Сервантес "Зачарована Асьєнда" Баночка ось: https://send.monobank.ua/jar/AAjhza3WZN Сума невеличка, тож давайте швиденько впораємося!

Книга привабила назвою, мене як людину, дотичну до гастрономії, не могла не зачепити назва. А далі я прочитав її за вечір і за ранок. Якщо точніше, було так: я готувався до консультації від письменниці Ганни Городецької, з якою знайшовся у Місті бета-рідерів, щодо можливості видання книжки за кордоном, і вирішив, що дивно консультуватися в письменниці, яку не читав. З її трьох книжок обрав за назвою, бо не міг обрати іншу. Як наслідок, не міг відірватися, поки не дочитаю. Незважаючи на те, ще форма — потік свідомості — складна. Мораль — головна героїня відповідає сірою мораллю на сіру мораль усіх, хто її оточує — складна. Тема — неповна родина, складні стосунки, безплідність, депресія — складна. Якщо сорокап'ятирічний чоловік читає запоєм про почуття молодої жінки, де два діалоги на сто сторінок і дія тоне в рефлексії, то я думаю, що це дуже сильно написано. Як на мене, книжка дуже недооцінена, про неї мали б говорити набагато більше. Хто любить психологізм, копання в людській натурі, колупання в комплексах і страхах, тому точно сподобається. Кому близька атмосфера маленьких українських міст і тісних спільнот — вона дуже гарно передана у цій книжці.

🤩 Щойно завершилася церемонія нагородження премії «Своя полиця», тож настав час назвати всіх номінантів і переможців/-ниць! ✨Номінація «Вибір книжкових клубів «Своєї полиці»: у категорії «Реалісти» отримала Ярко Любич з воєнним романом «Коли зацвіте каштан», видавництво «Маґура» у категорії «Ілюзіоністи» отримав Олександр Мироненко з темним фентезі «Залізна корона. Книга 1: Спадок поколінь», видавництво «Bookchef» ✨Номінацію «Найяскравіший дебют» отримав Марк Бабаревич з воєнним романом «Тінь від полумʼя», видавництво «Богдан» ✨Номінацію «Вибір кураторки» отримала Аліса Корж з пригодницькою фантастикою «Промені Аласі», видавництво «Уроборос» ✨ Номінацію «Вибір читачів» у категорії «Реалісти» отримала Віоліна Ситнік з ромкомом «Перший млинець», видавництво «Видавництво «ТАК» у категорії «Ілюзіоністи» отримала Марина Ніцель з відьомським фентезі «Темний спадок. Братство», видавництво «РМ» ✨Номінацію «Вибір книгарні» у категорії «Реалісти» отримав Віктор Янкевич з воєнним романом «Я не забуду», видавництво «Маґура» у категорії «Ілюзіоністи» отримала Катерина Юнакова з пригодницьким фентезі «Відьомський спадок», видавництво «Видавництво» ✨Переможниця премії у категорії «Реалісти» — Євгенія Кузнєцова, сучасна проза «Вівці цілі», видавництво «ВСЛ» ✨Переможниця премії у категорії «Ілюзіоністи» — Юлія Нагорнюк з відьомським фентезі «Відьма вмирає втретє», видавництво «Ще одну сторінку» 🏆Вітаємо усіх фіналістів! ❤️‍🔥Дякуємо кожному і кожній, хто долучився до суддівства й організації премії! #премія

Нарешті сьогодні напишу про прочитане. Понад тиждень планував додати дві книжки у мій перелік рекомендованого чтива про Львів. Але то мігрень, то плановий огляд в онкоцентрі перетворився на маленьку операцію, то шахеди прилетіли до Львова. Але ось розкажу. Почну з ГЛІЛ Андрія Горбунова. Обов'язково з назви, насправді це ніякий не "Гліл", це перевернуте латинське LVIV, адже мова про потойбічне віддзеркалення Львова, з чортами, упирями, магами, рестораторами і мисливицею на них. Автор, науковець-лінгвіст, бавиться з мемом про "є два Львови", стібеться з релігійності міста, насичуючи святоюрську гору всілякою чортівнею. Величезна частина книжки присвячена стьобу (хоча деколи це насправді сміх крізь сльози) з наших маршруток (і я цілком підтримую автора, колись я писав, що маршрутки — єдине, що може змусити мене виїхати зі Львова). На загал це дуже круто сконструйована історія про міф Львова, справжній Львів і бажаний Львів автора. Я дуже здивований, що не читав книжку раніше, адже вона місцями буквально про мене як у сенсі негативно-нейтральному (маркетолог Бачевський), так і позитивному (я буквально чергував у палатках, аби завадити спиляти сквер святого Юра на догоду бетонній площі) 🙌 З іншого боку, я радий, бо недавно віддав Віхолі свій власний роман із підзаголовком "Путівник Львовом для тих, хто не боїться темряви", і боюся, якби прочитав ГЛІЛ раніше, міг би свій роман ускладнити. А я все ж хочу його більш-менш масовим. Натомість книжка Андрія Горбунова відверто для поціновувачів Львова та інтелектуальних загадок, це завідомо немасовий продукт. Хоча як на мене, львовофіла і гравця у ЩДК, це бомбічно офігенна книжка і я думаю, що буду перечитувати її ще і ще (незважаючи на пару дуже дрібних ляпів-недоглядів). Якщо ви любите Львів і не маєте пієтету до християнства (книжка відверто антирелігійна) то велкам читати 😎 9 з 10 на мій смак (9 за деякі ускладнення там, де я б спростив і менше вимахувався) Інша книжка — Вітер у голові калусько-львівського письменника Олега Краюхіна, засновника однойменного каналу Вітер у голові. Ця книжка також має трохи підтекстів та загадок, та все ж значно простіша і прямолінійніша. Це такий собі молодіжний трилер про життя Львова поза межами його туристичної частини десь так років 15 тому. Велокур'єру колють експериментальну вакцину, і починаються глюки, бійки з конкурентами, сутички з бандюками, приховування злочинів і купа іншого трешу. Загалом книжка майже цілком відповідає відгукам та анотації, єдине, що я після них очікував максимальної швидкості з самого початку. Можливо, така моя специфіка, якщо ви колись читатимете мої романи, там смерть чи якийсь інший жахливий злочин відбувається в перших же рядках, а за три сторінки може статися кінець світу, але початок Вітру в голові здався мені доволі розміреним і треба було часу і невеликого зусилля, аби вкотитися в текст. А от далі справді покотилося, як колеса тих кур'єрів. Сподобалася небанальність персонажів, саме вони, мені здається, тримають цю всю історію вкупі, як головний герой, так і його друг Дред, і дівчина, і дрібні та крупні покидьки на шляху — вони оригінальні, об'ємні, оживають у голові та цілком віриться, що такі могли ходити поруч десь у 2000-их. А мені уявляється особливо легко, бо я жив, по суті, майже в усіх точках, зараз мій район — поруч із крамницею, де працює кохана головного героя, я виріс вікнами на стадіон СКА, поруч із яким відбувається одна з "розборок", щотижня ходив на Краківський ринок, біля якого знаходиться лабораторія, з якої взагалі зав'язується сюжет. Ці всі запахи і звуки дуже гарно передав автор, і це великий плюс, бо туристичну частину описувати легко, там у всіх усе в голові в найменших деталях, включно з людьми з інших міст. А тут мова про сучасний Львів, і в цьому сенсі книжка по своєму доповнює ГЛІЛ. Сподіваюся, уже цієї осені я рекомендуватиму їх як тріо: ГЛІЛ Андрія Горбунова, Вітер у Голові Олега Краюхіна і Орден Лева та Ключа Всево Поліщука. Вітер у мене теж отримав 9 із 10, власне мінус бал за те, що початок не відповідав обіцяній динаміці.

Кляті москалі! Тут мав бути огляд двох книжок про Львів, але буде збір. Ірена — людина, яка мене переслідує вже майже 25 років. Спочатку ми працювали у редакції газети "Поступ". Потім у маркетингу Кумпель груп. Зараз Ірена працює у Видавництві Старого Лева, на Бестселер фесті й Землі поетів. А ще ми перетинаємося в волонтерських справах. А в мене в ВСЛ готується книжка. Ірена збирає на авто для брата, який служить у 475 штурмовому батальйоні. А я дуже сильно прошу долучитися. Як не гривнею, то лайком, шером, репостом. Посилання: https://send.monobank.ua/jar/3CzQTKuK5m?

День поезії нині, і оце буквально недавно моя подруга Роксі пригадала, як рівно двадцять років тому ми познайомилися завдяки моїм віршам. І один виставила в ФБ. Вся історія тут: https://www.facebook.com/share/p/1FxjHZcLkh/ А більше віршів — у часописі Ї. До речі, поет — моя перша офіційна професія (хоч і не перша загалом, до того я був масажистом,фарбував стіни, складав опитники в соціологічній конторі й трохи перекладав для агенції та навіть роздвли серйозних книжок із економіки й політології видавництва Астролябія). Саме за ці вірші я отримав у 2000-му році перший у житті офіційний гонорар у 64 гривні 18 копійок (для пооівняння, за одну гривню можна було купити дві пляшки поганенького пива) Вірші тут: https://www.ji.lviv.ua/n24texts/polischuk.htm

Усі пишуть про сайт Видавництва Жорж, а я оце думаю: чому не Видавництво Юр, або на крайняк не Видавництво Георгій? Чому не українською? 😎 Уявіть собі, якби всі так почали: Видавництво Олдового Лайона, Видавництво Паблішинг Хауз, Сновфол, Боат, Видавництво Аннет де Антуаненко 😁

-- Ооххх, як же добре! Цьогоріч Тарас Григорович Шевченко прокинувся свіженьким, у теплій чистій постелі посеред світлої провітреної спальні. Обдивився тіло: молоде, м'язисте, пружне, зовсім трохи світлого волосся на грудях. Великий Кобзар не стримався і пограв біцепсами. "Рай!" Минулого року його закинуло в тіло підстаркуватого художника, який день перед тим, здається, добряче нажлуктився алкоголю. Лихо мені з вами, краще б не воскресав. Зараз він розтягнув усмішку в очікуванні чудового дня та моря похвал на свою адресу. Шевченко роздивився довкола і побачив чарівне скельце в чорному чохлі поруч на тумбочці. Смикнувся -- як же приємно потягнутися молодими здоровими м'язами -- взяв у руку, притиснув великий палець (якогось із попередніх дев'ятих березнів зробив це випадково і зрозумів, що це оживляє магічний предмет), знайшов червоний та синій значки, відкрив одну іконку, потім другу. Ого, скільки повідомлень. Лайки, коменти, шери. Здається, господар його нового тіла цей, як його. Блогер. Ну, це на краще. Таке почалося десять років тому, коли якийсь непутящий клерк у міністерстві не зауважив, що замість "заходи з щорічного відзначення дня народження Тараса Шевченка" випадково написав "заходи з воскресіння тараса Шевченка". Пропустив це не тільки він: також і колеги, начальство та адмін, який виставляв документ на сайти Кабміну та Верховної Ради. Помітив лише дотошний янгол у Небесній Канцелярії, котрий хоч і подумав, що ідея кумедна, та візував "до виконання". Перший раз, звісно, був жахом жахливим. Опиняєшся в дивному світі, де гудять-гарчать-гавкотять якісь машини, а треба ж зрозуміти, хто власник тіла і відповідно поводитися, аби тебе не сприйняли за демона якого чи божевільного. Але ж не тупий, до вечора розібрався і навіть розквітнув від щастя: Ненька, бляха, Матінка, Вкраїнонька рідна -- незалежна. Так, воює з клятими катюгами на східних окрайцях, але ж українська мова, скільки книжок українською, ой леле! Чотири роки тому було страшнувато. Бабахало вибухами недалеко, в соцмережах -- він усе ще не розумів, яким чином воно працює, але принципи взаємодії і можливості цілком оцінив -- одночасно витали найбільший страх і величезна гордість. Але що він зловив, як поет -- надія, віра, любов. Зрозумів, що все буде добре. Ну і звичайно, найбільше його тішило в тому всьому, що він міг прочитати тисячі панегіриків. Шевченко -- геній. Шевченко -- основоположник. Без Шевченка не було б України. У якому б тілі і в якому стані не прокидався, зрештою мав відчуття, що виростали крила. От і зараз відразу поліз за цим. Але якось здалося, що трохи менше цього разу чи що? Чи співвідношення похвал до дописів про жіночі права цього разу стало видимо меншим? Чи то забагато обговорення якихось госпітальєрів? Ще й скільки дописів із цим дурнуватим віршем: "Зніміть із Шевченка кожуха". Не треба нічого знімати! Тарас Григорович встав, знайшов якусь вдяганку ("яке ж воно м'якесеньке"), вмився, попісяв і пішов на кухню. Знайшов шмат сиру і запашний уже нарізаний хлібчик, зробив накладанця і зжер нетерпляче, запиваючи вином, яке стояло в холодильнику. Лише трохи розбавив водою. Далі порився у барі і знайшов свій улюблений напій ще з того, власного життя. Судячи з важкості пляшки, ром мав бути хорошим. Добув склянку і паличку кориці, налив, помішав корицею для аромату. Сьорбнув. Красотаааааа! Тут йому і прийшла ідея. Відкрив чарівне скельце, покрутив пальцем над іконками Фейсбуку та Інстаграму. Подивився на сторінки власника свого тіла. Фейсбук -- 12 тисяч підписників. Інстаграм -- 203 тисячі підписників. Знайшов у Гуглі своє фото, точніше -- карикатуру, де хтось домалював до його портрета великий бокал. Запостив у Інстаграм, написав: -- Та задовбали вже вашим Шевченком. Скільки можна, ну що там він такого написав. Я в третьому класі писав кращі вірші. Що за поклоніння! Закрив інстаграм, налив собі ще рому, зробив кілька жадібних ковтків перед тим, як відкрити і почитати коментарі. Тарас Григорович знав, що коментарі будуть. Знав, які. Усміхався їм наперед.