nevertheless.
Open in Telegram
тут живе ліна, яка всією душею любить японію, весну, тепло, метеликів та матчу на банановому молоці 🍵🐈
Show moreUkraine34 184The category is not specified
333
Subscribers
+124 hours
+17 days
-430 days
Posts Archive
останнім часом ловлю себе на думці, що люди дуже дивні. ми так сильно чогось хочемо, уявляємо, як зміниться життя, коли оте щось нарешті станеться. а потім проходить зовсім небагато часу, і це вже просто наше звичайне життя.
місто, в яке мріяв переїхати, стає просто звичайним. краєвид, який колись захоплював, стає звичайним. життя, про яке так довго думав, стає буденним.
і найцікавіше навіть не це. я думаю, ми завжди живемо трохи наперед. нам постійно здається, що ось ще трошечки я щось зроблю і от тоді вже точно буде достатньо. хоча, може, те життя, до якого ми так поспішаємо, у нас уже давно є.
+1
★ що я фотографую останнім часом/ що зберігаю та відчуваю
🤩🏯 чомусь ловлю себе на тому, що мене дуже заспокоюють такі речі. паперові ліхтарі (як в закладі якому була нещодавно) з теплим світлом, старі дерева, туман, спокійні безлюдні місця. ніби нічого особливого, але саме в таких деталях знаходжу відчуття затишку, навіть якщо це зараз існує лише в моїй голові. чомусь саме так я уявляю спокій.
до речі, цікаво чи є тут хтось хто любить матчу на вівсяному? мені щось не дуже якщо чесно зайшло((( я люблю загалом будь-яке молоко (найбільше бананове), але виходить все крім цього. мені воно було якесь ніяке 🌟
+8
🌟🤩🤩 ранок почався з «деінде» на арсенальній. я дуже хотіла відвідати цей заклад, але ніяк не доходила. добре, що ангеліна завжди підтримує мої ідеї та посиденьки з матчою !
+1
🌟🌟🌟 іноді дуже дивні дороги приводять в супер красиві місця, так було от зі мною сьогодні! але тим не менш + один красивий та атмосферний маршрут
🌟 і все ж, найцінніше часто трапляється не в пункті призначення, а дорогою до нього.
гарні новиниии. я повернулася в тікток! 🌟🌟
не передати словами, як сильно мені цього не вистачало. останн місяці часу на улюблені речі було зовсім мало, і це дуже засмучувало. але вже завтра в мене останній екзамен, а це означає, що попереду матча, натхнення, нові ідеї та реалізація всього, що так довго відкладалося.
до речі, про матчу. вчора моє відео чомусь сприйняли досить неоднозначно. хоча це тема, в якій я справді добре розбираюся, багато про неї знаю, давно її готую і постійно пробую різні сорти. матча буває дуже різною - за смаком, походженням, способом обробки та навіть кольором. у мене вдома є чимало різних видів, тому щиро не розумію, чому стільки уваги приділили саме відтінку (лише відтінок не завжди описує матчу в загальному. це важлива ознака, але я оцінюю не лише за цим) але, мабуть, у кожного своє бачення того, якою вона має бути 🌟
люди майже ніколи не говорять лише про інших. насправді вони постійно говорять про себе. про свій внутрішній світ, свої страхи, цінності, образи, мрії та досвід. хтось бачить навколо лише байдужість, бо сам давно перестав довіряти людям. хтось знаходить красу навіть у найпростіших речах, бо носить її всередині себе. хтось засуджує, бо живе у постійному порівнянні, а хтось підтримує, бо знає, як боляче буває залишитися без підтримки. японці часто кажуть, що світ є таким, якими є наші очі, що на нього дивляться. тому одна людина побачить у дощі зіпсований день, а інша буде дуже щаслива. одна помітить у чужій помилці привід для критики, а інша побачить людину, яка просто вчиться жити.
мені здається, що кожне слово, яке ми говоримо, залишає відбиток того, ким ми є. наші думки просочуються в розмови, наш характер видно у ставленні до інших, а наше серце завжди видає себе через дрібниці. тому іноді варто менше слухати те, що люди говорять про когось, і більше звертати увагу на те, що їхні слова говорять про них самих. бо зрештою людина може приховати багато речей, але те, чим наповнена її душа, вона все одно несвідомо транслює у світ.
