until august

Сподіваюсь, що ви усі цілі 🫂❤️‍🩹

Думаю, що ви вже бачили, що вчора оголосили лонг-ліст Букера, але я змогла поглянути на нього тільки зараз :) ➕ З плюсів: автори представляють дев’ять країн з чотирьох континентів — це найрізноманітніший список за останнє десятиліття. ➕ З великих плюсів: ніякої русні, а також в списку є книга письменниці з українським походженням і про Україну. 📖 Лонгліст виглядає так: — «Love Forms» (Форми кохання), Клер Адам — «The South» (Південь), Таш Оув — «Universality» (Універсальність), Наташа Браун — «One Boat» (Один човен), Джонатан Баклі — «Flashlight» (Ліхтарик), Сьюзен Чой — «The Loneliness of Sonia and Sunny» (Самотність Соні та Санні), Кіран Десаї — «Audition» (Прослуховування), Кеті Кітамура — «The Rest of Our Lives» (Решта нашого життя), Бенджамін Марковіц — «The Land in Winter» (Земля взимку), Ендрю Міллер — «Endling» (Ендлінг), Марія Рева — «Flesh» (Плоть), Девід Салай — «Seascraper» (Морський скребок), Бенджамін Вуд — «Misinterpretation» (Неправильна інтерпретація), Ледія Джога until august | #книги

Давно не було постів про поповнення книжкових полиць, треба виправляти! «Вільєтт» вже дуже давно хотіла, і цей час нарешті настав! Я люблю сестер Бронте, а тут ще обіцяють тонкий психологізм. «Джейн з Ліхтарного Пагорба» від Люсі Мод Монтгомері має бути літньою і захопливою історією. «Тлумач тіл»: дивовижна історія талановитого юнака, що понад усе прагне стати слідчим суддею, на тлі середньовічного Китаю з усіма подробицями його побуту. Це нам треба. «Як бути досконалим» вже погортала і посміялась; гарна книга, яка об'єднує корисне з приємним. Щось з цього читали? Як вам? until august | #книги

Госсейні дуже точно передає дитячу психологію. Його опис стосунків між Аміром і Гассаном показує, як діти можуть бути одночасно щирими і жорстокими, не до кінця розуміючи наслідки своїх вчинків. Особливо добре автор зображує складні відносини між паном і слугою, коли формальна ієрархія суперечить справжній прихильності. Також мені дуже сподобалось зображення динаміки між батьком Аміра і хлопчиками. Це було щиро і трохи боляче. Крім цього хочеться відмітити тепле зображення багатокультурного Афганістану, країни, яка в уяві західного читача (каюсь!) часто постає лише як декорація для військових конфліктів. Госсейні наче повертає Афганістану його людське обличчя, характер і важку історію до того, як багаторічні війни спотворили їх. Замість стереотипної картинки воєнної зони вимальовується місце, де люди жили, раділи, святкували. Це важливо, адже я певна, що більшість із нас знає Афганістан лише з новин про конфлікти. Однак варто визнати й мінуси: сюжетні повороти Госсейні межують із театральністю. Збіги обставин іноді настільки ідеальні, що це відчувається маніпуляцією. Коли Амір у зруйнованому Кабулі зустрічає безпритульного, який виявляється колишнім колегою його матері, це здається притягнутим за вуха. Або коли він отримує шрам на губі, як у Гассана... та ще й від того, хто був його дитячим ворогом (те, що Амір знову зустрічається з Асефом — саме по собі неймовірно)... Перші збіги ще можна було списати на символізм, проте пізніше подібні моменти почали виглядати штучно. В кінці книги в мене була неприємна певність, що кожен зручний збіг обставин, який може трапитися з героєм, обов'язково трапиться. Думаю, що більше враження ця книга справить на тих, хто ніколи не жив у воєнній зоні. Поки я пишу ці слова, лунає сирена, тому не можу похизуватись такою розкішшю: бути враженою жорстокістю війни. Але є звірства, що мені, на щастя, не знайомі. Становище жінок. Як жінка, я не можу висловити, наскільки вдячна за те, що народилася в країні, де до жінок ставляться як до людей, а не до худоби. Звичайно, нерівність все ще існує і у нас. Однак, коли я думаю про те, як ставляться до жінок у багатьох інших регіонах, я неймовірно вдячна за свободи, які маю. Так, наприклад, у Афганістані я б ніколи не прочитала цієї книги. Якщо взагалі б вміла читати. Підсумовуючи. «Ловець повітряних зміїв» для мене — це про шлях хлопчика (бо ж насправді Амір і в дорослому тілі не втік від себе дванадцятирічного) до спокути. Роман змушує згадати власні не найкращі вчинки дитинства і замислитися, наскільки довгий шлях пройдено. Це неприємно, але корисно, тому я вважаю, що книга варта прочитання. Вона може зробити вас кращою людиною, якщо ви їй дозволите. until august | #книгоогляди

🪁 «Ловець повітряних зміїв» Халеда Госсейні — це книга, яка розповідає про дружбу, зрад(и)у та спроби виправити помилки минулого. А ще про Афганістан, яким особисто я його не знала — складний, барвистий, жорстокий і живий. Спочатку я полюбила цю книгу. Історія Аміра і Гассана була такою жахливою і прекрасною водночас, а я маю слабкість до подібного. Ближче до кінця оповіді мій захват дещо притих, але про це пізніше :) Як я можу описати цю книгу коротко? «Ловець повітряних зміїв» — книга з яскраво вираженими достоїнствами і недоліками. Вона майстерно розповідає про складність людських стосунків та історичних травм, при цьому занадто очевидно намагаючись маніпулювати читацькими емоціями. Це роман, який варто прочитати, навіть якщо до нього навряд чи захочеться повертатися ще раз. until august | #книгоогляди

Декілька цитат з «Ловця», поки я збираюся з силами для написання відгуку. until august | #книги

Слухайте, а які ви маєте книжкові плани на ці вихідні? Розповідайте і показуйте 👀 until august | #поговорити

А тепер зізнавайтесь, чому ніхто з вас мене не попередив, що «Ловець повітряних зміїв» — таке відбірне скло? 🥲 Ще тут прекрасно описані кляті кацапи, які усім поперек горла (сюрприз-сюрприз).

— Запитай дещо в цього чоловіка, — сказав баба. Він звертався до Каріма, але дивився простісінько на російського офіцера. — Запитай, де його сором. Карім переклав. — Він каже, що це війна. А на війні нема місця сорому. — Скажи, що він помиляється. Війна не скасовує гідності. Війна вимагає її навіть більше, ніж мирні часи.

until august | #книги

Але моя улюблена історія про Муху — це те, що настільки популярним він став майже випадково. Перед Різдвом 1895 року відомій на весь світ актрисі Сарі Бернар потрібна була афіша для її вистави «Жісмонда». Замовлення було терміновим, а час невдалим: єдиним доступним художником у передсвяткові дні виявився якийсь Альфонс Муха. Все склалося якнайкраще: афіші стали фурором, а Сара Бернар була в такому захваті від його роботи, що уклала з Альфонсом шестирічний контракт. Афіша з'явилася на вулицях Парижа в перший тиждень січня 1895 року й справила справжню сенсацію. Незвичайний формат — вузький і витягнутий угору, зображення в натуральну величин та розкіш кольорів мали надзвичайний драматичний ефект. Плакати «Жісмонди» були настільки популярними, що публіка масово збирала їх, а деякі навіть зривали зі стін. until august | #цікаве

Сьогодні день народження у художника, якого ви всі точно знаєте 😎 Це Альфонс Марія Муха (24 липня 1860 — 14 липня 1939) — чеський художник, ілюстратор, ювелірний дизайнер, один з найвідоміших представників стилю ар-нуво (він же — модерн). Альфонса ще за життя називали геніальним художником, але, можливо, він був ще більш геніальним дизайнером: його ювелірні прикраси, рекламні плакати і театральні афіші популярні й зараз. Саме Муха першим використав жіночий образ у рекламі, і, як ми знаємо, це було вдалим рішенням, яке застосовується і досі. Однак потрібно віддати належне: у роботах художника складно знайти відкриту сексуалізацію. Його фірмовий стиль — елегантні жінки в оточенні квітів, плавні лінії, декоративні німби. Естетика Мухи формувалася під впливом середньовічних сюжетів та кельтської міфології, що додавало його роботам символічності та орнаментальної складності. Художник досяг такого рівня майстерності в ар-нуво, що його якийсь час навіть називали просто «стилем Мухи». until august | #мистецтво

Принесла вам обкладинки різних видань «Буремного перевалу». Цікаво, що на багатьох з них використовувались рослинні мотиви/орнаменти (а я таке люблю)! Не можу обрати фаворита... А вам яка подобається найбільше? until august | #книги

Ми з у Сунь Цзи («Мистецтво війни») прийшли нагадати, що

Командування добирають за такими чеснотами: мудрість, чесність, людяність, мужність і дисциплінованість.

І командування дійсно добирають, тому варто вказувати йому на помилки. Хто має можливість/бажання — ось тут зібрали точки збору по містам. Хто не має можливості приєднатись — задонатьте на будь-який збір, нашим військовим потрібна підтримка.

Ще одна цікава теорія про «Буремний перевал» і все, більше не буду 🙂‍↕️ Існує думка, що Кетрін після смерті стала вампіркою. Про це свідчать одразу декілька речей: матеріальність її "привида", переслідування Гіткліфа (хоча це може бути його сумління) і... стан її мертвого тіла. Коли Гіткліф вдруге викопує мертве тіло Кетрін з могили (згодна, фу, але він це робив), то розповідає, що її тіло навдивовижу добре збереглося. Логічним поясненням такого феномену є близькість торф'яних боліт, які могли б спрацювати як природний консервант. Мохи та торф здатні утримувати велику кількість води та запобігати її випаровуванню, тому у болотах можуть добре зберігатися органічні речовини, які в інших умовах швидко б піддалися розкладу і гниттю. Але цікавіше, звичайно, думати про вампірів (привіт, Кармілла!) 🧛‍♀️ until august | #цікаве

Є одна цікава деталь, яка потенційно змінює сприйняття «Буремного перевалу». Гіткліфа описують як "чорнявого цигана" ("dark-skinned gipsy"), проте Ліверпуль XVIII століття — це не просто портове місто, а один з найбільших центрів работоргівлі в Європі. У тексті зазначається, що містер Ерншоу знайшов його на вулицях Ліверпуля; в той час там жили діти африканських невільників, індійських моряків, мулатів, ромів — усіх, кого англійці не розбираючись називали "циганами" або "дикунами". Ще одна річ, про яку забуваєш, але яка має значення: Гіткліф — це одночасно і його ім'я, і прізвище. Знайду назвали на честь мертвого немовляти Ерншоу, тобто він фактично "зайняв" місце мертвого хлопчика. Також Гіткліф не знав (або не казав) дату свого народження. На його могилі в кінці роману — тільки ім'я і дата смерті. Якщо Гіткліф дійсно темношкірий, то його дитячі поневіряння набувають іншого виміру. Це вже не просто класова боротьба, а расові утиски в епоху, коли людей його кольору шкіри не вважали за повноцінних. until august | #цікаве

Роман побудований як історія, почута по зламаному телефону. Ми дізнаємось про події через розповідь Неллі Дін, яка не завжди була присутня, коли вони відбувались, а також має власні упередження. Неллі переказує їх Локвуду, і вже той ділиться історією з читачами. Інтерпретації Неллі і Локвуда змушують підсвідомо ставити їх під сумнів. Цей прийом створює відчуття, що "справжня" версія подій десь поруч, але все ще залишається недосяжною. Найглибша ідея роману — у зображенні того, як травма передається з покоління в покоління. Бронте майстерно показує, як дитячі кривди перетворюються на дорослі жорстокість та помсту. Домівки замість безпечних просторів стають в'язницями, родини — полями битв. Так, дитячі страждання Гіткліфа не залишаються в минулому, а трансформуються, впливаючи на наступне покоління і створюючи цикл насильства. Але найбільша особливість «Буремного перевалу» — це, звичайно, його персонажі. Вони не створені для того, щоб подобатися :) Навіть другорядні персонажі (і оповідач!) проявляють себе егоїстичними, істеричними та жорстокими. А Кетрін Ерншоу і Гіткліф взагалі є одними з найсуперечливіших персонажів в англійській літературі. Вони безжальні до оточуючих й одержимі собою. Їхнє "кохання" виглядає як взаємозалежність. Гіткліф особливо показовий у контексті генеративної травми. Його шлях від знедоленої дитини до тирана демонструє, як насилля може спотворювати людську особистість. Він не народжується злим, але приниження та устики формують з нього монстра. При цьому сам Гіткліф свідомий того, що він поводиться жахливо і розуміє причини своєї поведінки, але не робить нічого, щоб це змінити. Та й Кетрін не є "традиційною" головною героїнею. Її егоїзм, дратівливість і нездатність прийняти відповідальність за свої рішення роблять її не менш проблематичною. Цікаво й те, як дикі йоркширські болота ідеально відображають характери героїв, підкреслюючи їхню віддаленість від соціальних норм. Природа тут така ж непередбачувана і жорстока, як і люди. Навіть ізоляція двох маєтків натякає на психологічну замкненість персонажів: вони живуть у власних світах, керуючись власними правилами, що часто суперечать загальноприйнятій моралі. Цей роман не для тих, хто шукає втішних історій кохання. «Буремний перевал» — жорстокий, незручний, але абсолютно чесний твір про травму та її наслідки. until august | #книгоогляди

Цей відгук я б хотіла почати з зазначення того, що «Буремний перевал» — це не любовна історія. Його досить довго рекламували саме як історію кохання, але насправді це не так. Якщо порівняти, то «Володар мух» — це не книжка про канікули на острові, а «Буремний перевал» — не романтична оповідь. Для мене ця книга стала дослідженням того, як травма і жорстокість передаються з покоління в покоління. Коли «Буремний перевал» вперше побачив світ (а це було ще у 1847!), критики були шоковані його жорстокістю. Вікторіанське суспільство не було готове до такого відвертого зображення темних сторін людської натури. Цей твір порушив табу на зображення "неприємних" персонажів і складних психологічних станів. until august | #книгоогляди

Переможець, та ще й з відривом!

Я знаю, що ви чекали цього моменту.... в студії наша (вже) регулярна рубрика: суб'єктивно найцікавіші західні обкладинки! 🌟 Цього разу у нас травневі книжечки, розказуйте, яка вам сподобалась найбільше? until august | #книги

Дякую своїй пам'яті за те, що вона заблокувала майже всі мої спогади, пов'язані з прочитанням «Інститутки» в шкільні роки. На цьому по вдячності все, бо мене буквально всю книгу підкидало від злості 🥲 Марко Вовчок неймовірна. Цей момент, коли вона парою фраз розкриває характер героїв (москаля і кріпака відповідно) — прямо в серденько. Так, я знаю, що "москалями" називали й українців, примушених служити в армії, проте в цій сцені, як на мене, розкривається фундаментальна різниця між народами України і росії. until august | #книги

+1 фобія 🫠 Найстаріша бібліотека Угорщини рятується від нашестя жуків. У тисячолітньому абатстві Паннонгалма розгорнулася справжня битва — реставратори рятують близько 100 000 багатовікових книг від нашестя крихітних, але надзвичайно небезпечних ворогів. Паннонгалма — це великий монастир, заснований у 996 році; один із найдавніших освітніх центрів Угорщини та об'єкт Світової спадщини ЮНЕСКО. Бібліотека монастиря є найстарішою в країні. Загрозу для унікальної колекції становить хлібний жук. Зазвичай ця комаха живе в сухих продуктах — зерні, борошні, спеціях, але її також приваблюють желатин та клеї на основі крохмалю, що використовуються в книжкових палітурках. Експерти вважають, що поширення жуків частково спровоковане зміною клімату: підвищення температури дозволяє комахам проходити кілька додаткових циклів розвитку на рік. Реставратори обережно знімають з полиць книги і складають їх у ящики для дезінфекції. Найстаріші й найцінніші експонати, на щастя, не постраждали. until august | #бібліотеки