ПЛ+С

А ось і промо китайських військових навчань. Звісно, навколо Тайваню, де ж ще у світі можна проводити військові навчання, як не там. Кадри на відео заявлені як маневри та нанесення «високоточних» ударів по ключових цілях на території суперника. Як бачите, НАТО проводить свої навчання, НВАК свої. Тільки НАТО їх проводить без загрози чиїйсь незалежності. Щоправда, і від Китаю подалі, аби не заважати йому робити гидоту в найбільш комфортних для себе умовах. Цікаво, як наші часи опишуть історики майбутніх поколінь. Мати аж таку залежність від того, що виробляє маленький острів у Тихому океані, і слухняно ковтати будь-який ляпас від Китаю з приводу існування Тайваню – це неймовірний рівень відірваності від реальності. І це не конфлікт, де йдеться про цінності чи демократію. Йдеться про претензії на панування в регіоні, позиція якого визначить хід світової історії на десятиліття, якщо не на століття вперед. ПЛ+С

Китайська авіаносна група знову прийшла в територіальні води Тайваню, цього разу на південь від острова. Звісно, без прямих наказів від товариша Сі ніхто далі не піде. Але сам факт, що це відбувається – доволі характерно для сучасного світу, де кажуть «А» і не кажуть «Б». Річ у тім, що на днях свої виступи провели дві особи: президент Тайваню та держсекретар США. Перший казав про готовність дати відсіч в разі вторгнення китайських окупантів. Другий застерігав КНР від того, що ми бачимо сьогодні. Оскільки Китай, як і Росія, вміє відповідати на застереження лише гіпертрофованим підняттям ставок, не будемо дивуватись будь-якому розвитку подій. Нехай дивуються ті, хто наївно мріяли «домовитись із Росією за посередництва Китаю». Шановні, від одного бандита інший бандит вас ніколи не врятує. ПЛ+С

Індія бере у своїх виробників дві атомні субмарини. Так країна реагує на збільшення активності Китаю та ймовірні загострення у Індійському океані. Замовлення виконають одразу дві компанії. ВМС Індії дуже сильно просували питання власних потреб у нових підводних човнах такого класу, щоб «заповнити критичні прогалини у можливостях». Всього у планах Індії мати шість атомних субмарин. Не можемо не згадати й аналогічну історію зі Штатів, тільки з іншою кінцівкою. Їх військові хотіли дві субмарини класу Virginia, натомість отримали лише одну (і то не дуже гостинно). Кошти, яких мало вистачити на другу, одразу ж були спрямовані на погашення частини боргу студентів, який зростав, продовжує зростати та обов’язково зростатиме далі. Перед вами дві історії зі схожим запитом та сюжетом, але різними кінцівками. В обох держав-героїв є невирішені питання з Китаєм. А по тому, як центральна влада дослухається до власних військових, можна зрозуміти головне: які шанси легко та невимушено ці питання з Китаєм закрити. Як ти військового озброїш, так він потім тебе й виручить. Якщо оминати приклади особистого героїзму (а перемагають завжди системи), в цій історії «вирішити питання» та перемагати хоче лише одна держава. ПЛ+С

Супутники зафіксували постійну військову базу китайців у Камбоджі. Там Пекін розмістив свої 1500-тонні корвети А56. І все це добро стоїть на військово-морській базі Реам, яка знаходиться у Камбоджі (повторюємо, це вже не намитий острівець у спірних водах). Камбоджа, згідно з власним законодавством, не має права розміщувати у себе будь-який іноземний військовий контингент. Втім, все вже відбулось – ці корвети Китай не роздає наліво та направо. Оскільки коментарів від китайської сторони не було, ризикнемо спрогнозувати, що їх не буде і надалі. Просто держава, яка сама собі заборонила іноземні війська тримати, вже їх пропустила. А у світі надто багатьом на все це байдуже. Як було байдуже на Японію з 1937 по 1940-1941 роки. Історія повторюється знову. По факту, якщо у Вашингтоні хтось побоювався розширення військового впливу КНР далеко за межі трьох спірних островів у Південно-Китайському морі – він може розчаровано зітхати. А ті, кому це було байдуже, по факту витратили час для стримування Китаю на розмови ні про що. У тому числі, з самим Китаєм. Коли Китай лякає Тайвань, багатьом байдуже. Коли Китай порушує ще чиїсь кордони, багатьом байдуже. Коли Китай за добу порушує кордони не однієї держави, а одразу трьох – багатьом все одно байдуже. Що ж, тепер концепція «Зате вони присутні лише на спірних островах» відлітає у ті самі смітники, де лежать аргументи «Ну поліз разочок до Тайваню, то ж не регулярно». ПЛ+С

Якщо хтось не вірив, то ми забули додати посилання на слова Дена Саллівана. Виправляємось та йдемо пити каву, в якій цукор лише нівелює кількість сліз. ПЛ+С

Хотілось би похвалити пана Саллівана за завчасно проявлену мудрість, що ми всі побачили навесні цього року. Його думки дійсно були виважені й чіткі, дай Бог кожному політику чи чиновнику так точно відчувати тенденції та ризики. Ми про сенатора-республіканця від штату Аляска. Ден Салліван у квітні зауважив, що постійне урізання військових витрат у США призведе до того, що держава витрачатиме на армію менше 3% ВВП. Таке з часів Другої світової траплялося лише чотири рази. І це зараз, поки Китай та Росія лише збільшують свої «оборонні» бюджети. Китайці штампують кораблі, роблячи відверту ставку на кількість замість якості. Якби американці робили свої кораблі, можна було б казати, що КНР «закидає їх м’ясом та сміттям» у разі потреби. Але, оскільки американська влада грається з кастрацією власної армії – Китай просто хоче зробити стільки кораблів, щоб американці наявним флотом навіть із гавані не вийшли. План був би ідіотським, якби президент Байден так і не робив. Але одна з двох субмарин, чітко необхідних флоту США, так і не була одобрена, натомість перетворившись на кошти по студентському боргу (який зростав, зростає і без змін буде далі зростати). Дуже сумна історія. Згодні з автором твіту на картинці, тут дійсно вистачає трьох слів. ПЛ+С

Сміливі китайські воїни стоять на варті спокою. Саме тому вони рішуче напали на в’єтнамське судно з рибалками, самих рибалок побили (троє з переломами), а потім покрали з борту корисні вантажі й зламали обладнання. А все так, бо Китай чомусь вважає місце злочину своїми територіальними водами, що насправді не так. Як добре жити у світі, де Китай завжди голосує за розвиток та мир. Тепер західні інвестори мають виразити повагу до величної держави, вклавши в неї ще 17-18 мільярдів доларів. ПЛ+С

Дуже хороше зауваження щодо Тайваню від Марка Тіссена на The Washington Post. Від США до острова 9000 миль, а від Китаю лише 100. Тайвань витрачає на оборону 2,6% свого ВВП, поки багато країн у НАТО не хочуть викладати навіть обіцяні Альянсу 2%. І, на жаль, Європа все ще залишається більш інертною у питаннях власної безпеки. Можна довго сперечатись, так це чи ні. Але ж ви не можете заперечити той факт, що вся нинішня активність європейців щодо ВПК чи армії виглядає так по-свіжому лише через те, що до того ситуація не змінювалась роками. Ані 2008 рік із війною в Грузії не змусив європейського воїна прокинутись, ані гібридна війна в Україні з 2014-го, ані повномасштабна війна з 2022-го. Лише 2023-2024 роки, коли для Європи ризики стали більш ніж помітні, змусили її ворушитись. У такій ситуації згадуються слова українських військових про інструкторів НАТО, частина яких навіть не приховувала: це їх перше завдання за час служби в армії. Звісно, це треба виправляти. Бо ворог не чекає. Китай нарощує флот та ракетні запаси, Росія перезапустила власну оборонку (нехай і ціною решти економіки), навіть Іран виривається вперед. І це все не тому, що китайсько-російський союз такий класний та потужний. Просто, на жаль, Захід буксував багато років – і тепер на його фоні навіть це виглядає чимось серйозним. Заклик про відстань від Тайваню до США – це більше для американців, звісно. Європа показала, що навіть війна в неї на порозі, навіть у кілометрі від кордону, не здатна її розбудити. Тому ми впевнені, що ворог влаштує їй холодний душ, якого зазвичай бажано уникати. Мабуть, «бажано» у всіх ситуаціях, крім цієї. ПЛ+С

Дуже цікаво виглядає запит на безпеку водночас із тим, як цю безпеку людям не хочеться фінансувати. Можна сказати, це навіть ілюструє те, як розвинуті спільноти людей вміють швидко та якісно деградувати без певних стимулів до збереження (боїмось казати про прогрес). Тож нагадаємо одну історію зі Сходу. У 1937 році Японія вирішила завершувати багаторічний конфлікт у Китаї та пішла воювати вже на повну котушку. Міжнародна беззубість призвела до того, що імперці почувались цілком безкарно, адже за такі дії їм прилетіло аж «засудження». За рік японці перевели війну на нові рейки, намагаючись Китай виматати по силах та ресурсах. Здавалося б, у імперії все вийде. Звісно, багатьом було важко повірити у себе, коли проти Китаю пішла злагоджена військова машина Японії. Тож багато хто «посипався». У 1940 році навіть колишній віце-прем’єр Китаю Ван Цзінвей втік під крило імператорської армії, за що його хутко призначили головою маріонеткового утворення у Нанкіні. Далі були бої та перемоги з поразками, а потім уже велика світова війна. На той момент друга, але для китайців номер не мав значення. Відсутність рішучої позиції міжнародних партнерів та нахабство Японії, помножене на її накопичені ресурси, малювали ситуацію виключно темними тонами, якщо дозволите поетичні деталі. 1943 рік був важким, оскільки Чан Кайші був змушений призвати до армії навіть жінок. А що було далі, і що прилетіло у Хіросіму та Нагасакі замість стратегічного запасу засуджень і занепокоєнь – ви й самі добре пам’ятаєте. Це ми до чого, власне. Чомусь оцінка ризиків при початку війни проводиться агресором лише до неї, а після цього – не дуже. Хоча, читаючи хроніки тих часів, легко повірити, буцімто ось так воно все й виглядало. Але ж ви бачите, що хроніки формуються істориками вже постфактум. А хтось пише ті сторінки історії на практиці, наосліп та в режимі реального часу. Кумедно, що Китай із ролі жертви у тій війні де-факто став локомотивом нового конфлікту. Ще кумедніше, що західні держави знову граються в замирення та мріють, щоб вийшло хоча б із третього разу. А найбільш кумедне те, що їх уряди намагаються знайти ресурси на армію, поки самі громадяни кладуть на цей обов’язок одне місце. Якщо зробити все правильно, вашому місцевому Чану Кайші не доведеться мобілізувати жінок. Втім, судячи з усього, західні держави хочуть повторити саме такий сценарій вже за своєї участі. Вони-то не хочуть, але чомусь роблять усе саме для того, щоб так і вийшло. Як би там не було, ми будемо поряд. Поки що слідкуємо за руками КНР, яка у режимі «як завжди» вже не лише тероризує сусідні держави, а навіть почала від них вимагати поступок по територіям (тільки на Заході це помічати не бажають). Що ж тут зробиш. Доведеться побути частиною і цієї історії також. ПЛ+С

⛴Повідомляється, що 25-го числа есмінець Морських Сил Самооборони Японії "Сазанамі" вперше з моменту заснування Сил Самооборони пройшов через Тайванську протоку. Китай посилює військовий тиск, включаючи порушення повітряного простору Японії розвідувальними літаками в серпні, і цей прохід був частиною заходів для стримування Китаю. Прем'єр-міністр Кішіда після обговорень у межах уряду дав вказівку відправити есмінець. Як стало відомо від кількох представників уряду Японії, есмінець "Сазанамі" вранці 25-го числа почав свій прохід через Тайванську протоку з боку Східнокитайського моря, і за декілька годин завершив його, рухаючись на південь до вечора того ж дня. Одночасно з цим, військові кораблі Австралії та Нової Зеландії також пройшли через Тайванську протоку. З 26-го числа Морські Сили Самооборони Японії планують провести спільні навчання з флотами обох країн у Південно-Китайському морі. Після серпня китайська армія активізувала свою військову діяльність навколо Японії. 26 серпня розвідувальний літак порушив повітряний простір біля островів Данжо префектури Нагасакі. 18 вересня авіаносець китайського флоту "Ляонін" пройшов між островами Йонаґуні та Іріомоте. Це були перші випадки порушення повітряного простору Китаєм та проходу китайського авіаносця через прилеглі води Японії. Прем'єр-міністр вирішив, що бездіяльність може призвести до ескалації дій китайських військових, і тому було ухвалено рішення про відправлення Морських Сил Самооборони. Найвужча частина Тайванської протоки має ширину приблизно 130 кілометрів. Міжнародно визнана зона суверенітету держави охоплює територіальні води на відстані 12 морських миль (приблизно 22 кілометри) від узбережжя. США та деякі інші країни вважають, що Тайванська протока є міжнародними водами і не належить до територіальних вод жодної держави. Проте Китай виступає проти називання Тайванської протоки міжнародними водами. Японські уряди, враховуючи реакцію Китаю, раніше утримувалися від проходження кораблів Морських Сил Самооборони через цю протоку. Хоча судна Берегової охорони Японії, дислоковані в Східнокитайському морі, іноді чекали на погіршення погоди у міжнародних водах Тайванської протоки, але вони її не перетинали. Військові кораблі США, Канади та інших країн регулярно проходять через Тайванську протоку, демонструючи принцип «свободи навігації». У вересні цього року військовий корабель Німеччини вперше за 22 роки також пройшов через протоку. #новина 軍事日本 ❁｜Military Japan ❁

Коли ми когось хвалимо, треба слідкувати і за його помилками також. Здається, Елбрідж Колбі тимчасово випадає з зони спостережень – впевнені, коли джентльмена попустять емоції, ми ще багато цікавого від нього почуємо. Та вже згодом, не зараз. Конкретно зараз пан Колбі впав у певний вид депресії, який у американському консервативному істеблішменті вважається чимось логічним. Якщо бути точним – повівся на «геніальні» розрахунки своїх аналітиків, немов Україна зараз близька до поразки, і це може статись уже взимку. Що ж, ризикнемо сперечатись не заради морального стану пана Колбі, а для своєї аудиторії. Раптом і тут хтось повівся. Перш за все, «поразки» не дуже правильно вимірювати ось такими рамками. Взимку, навесні, восени – це вилами по воді писано. Тим паче, це звучить недолуго на фоні зростання українського ВПК, який без перешкод з боку високих кабінетів дійсно почав давати результат. Говорити про поразку України можна було навесні 2022-го, коли вздовж кордону стояла російська кадрова армія, а в нас не могли місяцями зареєструвати тероборону. Але не говорили. Можна було говорити таке влітку 2022-го, коли Росія у відповідь на потиличник під Києвом перевела війну в позиційну. Але не говорили. Восени 2022-го, коли ЗСУ дали джазу на Харківщині та увірвались у Херсон. Навесні 2023-го, коли тривали бої в Бахмуті, і все ж тяжкі втрати українського війська не призвели до реалізації найгірших прогнозів. Можна казати хоч щодня, але ця поразка чомусь не ставалась навіть у найбільш тяжкі моменти. Казати про поразку зараз, коли українська ТрО стоїть у Курській області, а наші дрони полились на територію РФ буквально зливою – дуже, дуже дивна позиція. Боротись із нею ми не плануємо, бо цінуємо власний час та увагу аудиторії (самі бачите, часто не пишемо). Пане Колбі, коли вам відпустить одне місце – будемо раді знову читати вас та перекладати. Але не раніше. Здається, ми пройшли вже достатньо «вирішальних моментів для поразки», щоб не реагувати на цей. Просто набридло весь час казати одні й ті ж речі, аби за півроку почути те ж саме. ПЛ+С

Філіппіни демонструють сміливість. Хоч Китай і верещить, що всі спірні території належать йому, філіппінські кораблі залишаються там, звідки їх намагається випхати кровожерливий комуніст. Окреме вітання тим нашим співвітчизникам, які далі моляться на Китай, але у той самий час хочуть за його допомоги вирішити наші проблеми з Росією. Якщо не лупитись в очі – можна помітити, що йдеться про дві однакові країни: вигодовані Заходом з руки та позбавлені будь-якої вдячності, натомість по вуха затоплені ревізіонізмом. ПЛ+С

Китайське міністерство торгівлі не рекомендує представникам автопрому інвестувати в російські та європейські (зокрема, турецькі) об'єкти. Судячи з усього, інвестувати бажано лише в Китай, а у все інше не можна. Європа ще гаразд. Та, оскільки Росія й Туреччина з КНР при цьому вперто намагаються будувати відносини – виходить, у відповідь їм по пиці прилетіла класична #китайська_дружба. ПЛ+С

Пора підбити підсумки за серпень. Китай у режимі «Як завжди» побив рекорд – кількість входжень його військових у зону протиповітряної оборони Тайваню вийшла на історично новий рівень. На 73% більше інцидентів, ніж за такий самий відрізок минулого року. А щоб ні у кого не виникало думок про випадковість таких дій, зазначимо: це почалось саме після інавгурації нового президента Тайваню, який проводить жорстку політику по відношенню до Пекіна. Говоріть з китайцями скільки завгодно, жодна деескалація так не буде досягнута. Хоча б по тій причині, що вся увага до КНР після цього лише підживить агресора, який почне використовувати війну ще й як привід для підвищення своєї значущості на міжнародній арені. Як це, власне, і сталось із росіянами до того. Тож дякуємо всім їздунам та говорунам, ви вже вдруге погіршуєте ситуацію. ПЛ+С

Китай вимагає від Малайзії негайно припинити розробку родовищ нафти у водах біля штату Саравак. Це лише за три місяці після того, як прем'єр Малайзії Анвар Ібрагім назвав Китай «справжнім другом». Тож ми запускаємо тематичний хештег #китайська_дружба для таких випадків. Раптом що, вказані рифи лише у 100 км від Малайзії та майже в 2000 км від материкового Китаю. Як бачите, справжній дружбі відстань точно не заважає. ПЛ+С

«Досі ми не мали проблем з китайською стороною. Більшість проблем виникали через українську митницю та блокування кордону поляками. Ми надіслали запит щодо загрози блокування постачань нашим китайським партнерам». Це говорить Ярослав Філімонов, співзасновник компанії Kvertus. Лінк на статтю додаємо. Йдеться про те, як чергова китайська заборона на постачання дронів та РЕБ виявиться не забороною для всіх, а забороною для нас та тіньовими манівцями для Росії. Власне, як і завжди. Коли шеф начебто серйозної компанії на третій рік повномасштабної війни дупля не відбиває, хто ворог – це дуже сумно. Особливо те, що біготня польських фермерів всерйоз ставиться в ранг загрози, зате в Китаї у пана Ярослава партнери. Не те, щоб ми проти його особистого життя, партнери всілякі бувають. Серцю не накажеш. Але не тоді, коли тебе вважають серйозним постачальником для ЗСУ, а ти городиш фігню та відмазуєш головного союзника нашого ворога, взамін пхаючи критику держави, яка допомогла нам чи не одною з перших. ПЛ+С

Графік поступового переходу китайської берегової охорони від, власне, берегової охорони до більш сучасного піратства силами формально внутрішньої воєнізованої структури. Теплова карта показує, як Китай цінує західні інвестиції та точно не бажає з ними попрощатись внаслідок дій, аналогічних російським. Страшно не це, страх навіює сліпа готовність людей по всьому світу співпрацювати у питаннях безпеки з ось цим. Наче в цьому є сенс, бо Китай вголос каже про бажання миру (росіяни теж кажуть, тільки чомусь роблять навпаки). Ще б голову в осине гніздо засунули та їм щось запропонували. ПЛ+С

🍴 А ось й нова серія китайсько-філіппінської Санта-Барбари 🇨🇳🇵🇭 Китай і Філіппіни звинуватили один одного в тому, що в суботу сталося зіткнення між їхніми двома суднами в ході останнього інциденту через спірні води і морські об'єкти в Південно-Китайському морі. 🇨🇳 У заяві, розміщеній в соціальних мережах, речник китайської берегової охорони Лю Децзюнь заявив, що філіппінський корабель маневрував і «навмисно зіткнувся» з китайським кораблем берегової охорони «непрофесійно і небезпечно». 🇵🇭 Філіппінські офіційні особи в Манілі заявили, що саме їхній корабель берегової охорони, BRP Teresa Magbanua, був тричі протаранений китайською береговою охороною без жодних провокацій, що призвело до пошкодження філіппінського судна. ✍️ Це було друге зіткнення за кілька днів біля мілини Сабіна, приблизно за 140 кілометрів (85 миль) на захід від філіппінської провінції Палаван, у міжнародно визнаній виключній економічній зоні Філіппін. ⏺Нагадаю* Філіппінський корабель Magbanua стоїть на якорі біля мілини Сабіна з середини квітня після того, як Маніла запідозрила, що Китай може побудувати споруду для захоплення безлюдного атолу. Китай мав такі ж підозри і нещодавно подав дипломатичний протест проти Філіппін через тривале перебування корабля на мілині. 🫡 Командор Джей Тарріела з берегової охорони Філіппін заявив на брифінгу в Манілі, що Magbanua знову кинув якір і не піде з мілини Сабіна, «незважаючи на переслідування, залякування і ескалацію з боку китайської берегової охорони». 😁 Сполучені Штати засудили «численні небезпечні порушення міжнародного права з боку КНР, включно з сьогоднішнім навмисним тараном судна берегової охорони BRP Teresa Magbanua під час проведення ним законних операцій у виключній економічній зоні Філіппін». Так, мені тут теж стало дуже смішно 😬

«Ми стоїмо на боці Філіппін у підтримці міжнародного права», - заявила посол США в Манілі Мері Кей Карлсон у своїй заяві, яку вона опублікувала на X.

🇺🇸 Сполучені Штати неодноразово попереджали, що вони зобов'язані захищати Філіппіни, якщо філіппінські сили зазнають збройного нападу в Південно-Китайському морі. 国際アニャメ

Об'єднаємо дві теми в один пост. База від Борреля (так, знову) та сегмент загрози не лише від Росії, а й від її безпосереднього хазяїна. Тобто від Китаю, а не від Путіна. Почнемо, звісно, від крутого войовничого дідка, якого ми дуже поважаємо. Отже, високий/верховний представник Євросоюзу із закордонних справ та політики безпеки Жозеп Боррель зробив дві вдалі речі. Перша з них – крок до перешкод окремим європейським державам заважати Україні вести війну на виживання шляхом затягування обговорень та самої ідеї «спільних рішень». Ми зараз намудрили, та все пояснимо. Позиція Борреля: кожна держава Євросоюзу має сама та окремо вирішити, чи може Україна бити її зброєю по території Росії. Це ідея гарна. Є багато держав, які підтримку України відверто саботують, але більш енергійним колегам нав'язують необхідність узгодити всі дозволи разом. Не дати нічого, а коли дадуть інші – заважати це використати. Привіт Угорщині та Словаччині. Другий вдалий крок. Боррель витягнув із шафи дещо забутий аргумент, що Туреччина досі є кандидатом на входження до ЄС. Тепер пан Жозеп хоче подолати складні питання у двосторонніх відносинах. Раптом що, саме дволика політика Європи призвела до становлення Туреччини як сильного та агресивного гравця в регіоні. І тепер з цією силою треба рахуватись. А таку країну краще мати на своєму боці. Тим паче, гарні відносини з Туреччиною – пряма запорука того, що Азербайджан не припинить поставки газу в Європу, що важливо для тиску на РФ. Бо без діалогу з турками європейці дочекались посилення співпраці азербайджанців з «Газпромом». Ніколи чекати, і Боррель це розуміє. А тепер новина не з Європи. Тим часом китайське посольство у Японії звинуватило Токіо в демонізації Пекіну у питаннях щодо Південно-Китайського моря. Ще й у створенні напруги в регіоні. Звісно ж, останнє китайські генії списують на участь США, які насправді зайнялись переговорами заради переговорів та навіть прислали Саллівана в Пекін. До чого ця новина, спитаєте ви? Російська загроза не має сприйматись окремо від китайської. Поки одна неадекватна держава вже криє бомбами українські міста, інша її колега спокійно займається дестабілізацією регіону, порушує кордони трьох держав, перешкоджає роботі авіації країн-сусідів та ламає чужі кораблі. Коли Китай перейде до безпосередньої агресії, Європа має бути готова не лише до російських вибриків. Вона повинна встояти перед одночасним тиском і Росії, і Китаю з його щупальцями в ЄС та НАТО. Погано не готуватись до гостроти від Пекіну, навіть не підготувавшись до нівелювання гостроти з Москви. Вважати Китай адекватним через те, що ви не читаєте пресу Індо-Тихоокеанського регіону – те ж саме, що заперечувати агресію Росії з 2014 року по 2022-й, аргументуючи це тим, що ви особисто нічого не бачили. Тож Боррель та його однодумці виправляють те, що ЄС побоявся виправити у 2022-му. І виправляють зараз, щоб не відкладати це на уявні роки російського вторгнення, яке західні розвідки заради комфорту власних політиків малюють чи то на 2027 рік, чи то на 2140-й. Бо насправді агресор ніколи не питає, коли комусь буде зручно з ним воювати. ПЛ+С

Ура, хтось про це також пише. ПЛ+С