Рух Боротьби ▐┛

АЗОВ 12-а бригада спеціального призначення, підрозділ був створений у Маріуполі з добровольців у 2014 році з метою протидії сепаратистам та російським окупантам. Пік своєї слави підрозділ отримав після звільнення Маріуполя від зрадників та російської навали. Того ж року підрозділ був переведений до складу Національної гвардії України. Діючий командир — Прокопенко Денис Геннадійович. Перша навчальна база була створена в місті Бердянськ у Запорізькій області, з часом її перенесли на дачу зрадника віктора януковича. У червні 2014 року чисельність людей у підрозділі становила 500 осіб. Згідно з другою Мінською угодою, укладеною 2015 року, Україна зобов'язалася відвести з лінії фронту всі нерегулярні збройні формування, включаючи полк «АЗОВ». Їх місце мали зайняти підрозділи Збройних сил України. Після інтеграції до лав Нацгвардії полк зазнав «професіоналізації», підкорившись «дуже жорсткому»дисциплінарному кодексу. У 2022 році «АЗОВ» зустрів російську навалу, а у 2023 році полк «АЗОВ» було реорганізовано в бригаду, і він залишається частиною Національної гвардії. Спочатку полк був згуртованим колективом людей, об'єднаних прагненням до свободи. Їхнім знаряддям були не лише будівельні інструменти, але й хокейні ключки, символізуючи готовність до опору та відстоювання своїх ідей. 🇺🇦 РУХ БОРОТЬБИ | Долучитись

Український Фашистівський Здвиг На початку ХХ століття, серед напружених подій в Европі, виникла українська Nаціоналістична орґанізація Український Фашистівський Здвиг (УФЗ). Українські еміґранти в місті Белград започаткували УФЗ у 1930-х роках. Орґанізація була заснована на засадах українського Nаціоналізму з метою відродження Української Nації. Український Фашистівський Здвиг активно брав участь в політичному секторі, організовував політичні мітинги: УФЗ прагнув поширювати свої ідеї та залучати нові обличчя. УФЗ ставив за мету виховати молоде покоління в дусі українського Nаціоналізму: орґанізація прищеплювала молоді любов до рідної мови, культури та історії. Це мало сформувати свідоме українське громадянство, готове до боротьби за свою волю. Об'єднані спільними прагненнями до вільної та соборної України та веденням боротьби за Nаціональне визволення, УФЗ та ОУN мали тісні зв'язки. Український Фашистівський Здвиг посів своє місце в історії як значна українська Nаціоналістична організація, яка відіграла певну роль у боротьбі за волю Української Nації. 🇺🇦 РУХ БОРОТЬБИ | Долучитись

Сансеполькрісмо 1918 року, після закінчення війни, поразки Центральних держав та виникнення нових республік Муссоліні позиціонує себе як опору для тих, хто прагне революційних змін. В березні 1919 року Муссоліні засновує Італійський союз боротьби на підтримку ветеранів, які згодом перетворюються на ескадрони. Після невдалих виборів того ж року він вирішує перейменувати партію. До 1921 року, щоб зберегти зв'язок з лівими ідеями, пропонується перейменування на «Фашистівську робітничу партію» або «Nаціональну лейбористську партію», але зрештою партія стає «Nаціональною фашистівською партією». 23 березня 1919 року у газеті «Il Popolo d'Italia» публікується оголошення про збори для розробки програми майбутньої партії. Заявки надходять від різних політичних груп (фашо) з усієї Італії, загалом близько 500 учасників. Офіційно в Міляні засновується «Союз боротьби». Перші збори спочатку запляновані в театрі Даль-Верме, через меншу, ніж очікувалося, кількість учасників, збори переносяться до конференц-залу Індустріального Альянсу.

Ферруччо Веккі відкриває збори, а лейтенант Енцо Аньеллі вітає новостворений Мілянський Союз. Селсо Морісі пропонує програму підтримки робітників, яка отримує схвалення. Малусарді та Джованні Каподіваккі порушують питання допомоги постраждалим від війни. На завершення Муссоліні викладає основи корпоративізму та ідею створення Палати фасцій та корпорацій.

🇺🇦 РУХ БОРОТЬБИ | Долучитись

Євген Ляхович (псевдонім «Окей») народився 4 червня 1900 року в селі Ушня Золочівського повіту Королівства Галичини та Володимирії у складі Австро-Угорщини. Протягом 1918-1921 років брав участь у визвольних змаганнях у званні підхорунжого в УГА. Протягом 1922-23 років здобував освіту у політехнічному інституті в Данцигу. Ляхович був активним членом студентського руху, й саме тоді він доєднався до УВО. З 1923 року навчався в США, де й отримав в 1929 році американське громадянство. В 30-х роках проживає у Галичині, де й стає членом ОУN. У міжвоєнний період Євген Коновалець мав на меті встановити дипломатичні зв'язки з провідними країнами Европи; Євген Ляхович поїхав до Великої Британії як представник ОУN. Ляхович займався публікацією та поширенням відомостей про цілі та сутність українського визвольного руху, встановлював зв'язки з різними британськими представниками владних інституцій та громадянами, співчуваючими українській справі. У випадку успіху дії Ляховича могли стати співпрацею з доволі багатообіцяючими перспективами для ОУN, хоча до успіху подібних заходів з самого початку мало хто відносився з оптимізмом. Найбільше Велика Британія була занепокоєна можливим українсько-німецьким союзом. Ба більше, в британському істеблішменті ходили чутки, що ОУN — лиш «німецький проєкт», що було зумовлено невизначеністю позиції ОУN, яка мала представників в різних европейських країнах та провадила акцію на різних, часто протиборчих теренах (як приклад — Велика Британія та Німеччина).

З німцями треба якнайскорше вияснити справу, себто, якщо вони дійсно наші союзники, то мусять і як союзники поводитися, і тоді, очевидячки, ми не зможемо вести проти них ніякої кампанії. Коли ж вони не наші союзники, то ми це повинні гостро замаркувати і повести рішучу відповідну пропаганду. Бо марка «германофілів» без ніяких виглядів на фактичну німецьку поміч вам тільки шкодить і нічим не оправдана..

лист Євгена Ляховича до Полковника Євгена Коновальця, 1934 рік Також серед британських вищих кіл, на жаль, було поширене русофільство та льояльність до більшовиків, які часто ставали перешкодою Ляховичу розвивати подальшу акцію на британському терені. Часто британські посадовці банально не вірили в українську справу, ставились до українців як до «частини російського народу» та були проти «балканізації східної Европи». Тим не менш, знайшлись і співчуваючі боротьбі Української Nації, як-от Британський союз фашистів.

Передучора був я також у головній квартирі бритійських фашистів. Говорив із шефом і заступником відділу пропаганди. Я сказав, що приходжу від української націоналістичної організації, яка має чимало спільного з фашистами. Це їх дуже зацікавило. Про Україну знали мало. Знали тільки, що бореться завзято проти большевиків, що лежить на дуже важливому географічному просторі, а саме між Европою і Азією... Питав я його, яка буде їх політика в відношенні до росії, на що він відповів, що буде далеко гостріша, ніж тепер. Ми запускалися також у деякі філософічні питання, в яких показувалося, що ми цілковито погоджуємося. Він обіцяв поручити мене містеру Томсонові, який, як він мені говорив, незвичайно впливова людина, яка цікавиться українською справою. До Мослі я тепер не можу дістатися, бо він хворий.

лист Євгена Ляховича до Полковника Євгена Коновальця, 1934 рік Хоч і акція на британському терені була невдала, тим не менш, вона зробила великий внесок в подальший розвиток боротьби ОУN. Опісля завершення своєї місії у Великій Британії Євген Ляхович перебрався до Сполучених Штатів, де продовжував працювати на благо Української Nації.

на фото Євген Ляхович поруч з Євгеном Коновальцем (крайній ліворуч)

🇺🇦 РУХ БОРОТЬБИ | Долучитись

Українська Nаціональна Асамблея — Українська Nародна Самооборона Українська Nаціоналістична організація, створена Юрієм Шухевичем, Дмитром Корчинським та Анатолієм Лупинісом 30 червня 1990 року. Перші дії Nаціоналістів почалися в 1992 році під час умиротворення кримських сепаратистів та придушення сепаратистського руху на Закарпатті. З початку воєнного конфлікту в Придністров'ї вони захищали українське населення. Пізніше УNА-УNСО перемістилася на Кавказ, де її бійці билися з російськими військами в Грузії в підрозділі «Арго» в 1993 році. У тому ж році організація провела акцію протесту проти підписання союзного договору з москвою, проте слабка українська влада піддалася тиску москви та ухвалила закон про заборону воєнізованих формувань, маючи на увазі УNСО. Через рік в Києві почали масово затримувати активістів УNА-УNСО та ув'язнювати, включно з кандидатами в народні депутати. Однак, УNА-УNСО вдалося провести трьох народних депутатів до Верховної Ради. У 1994 році московія розпочала війну в Чечні, де УNА-УNСО брали участь у бойових діях проти російських військ. Через два роки організація брала участь у протестах проти режиму лукашенка в білорусі та зірвала виступ з'їзду філії ЛДПР. УNСО також проводила акції протесту під час візитів Патріарха РПЦ Алексія, а після його смерті — його наступника Кирила. Під час Революції Гідності 2013—2014 члени УNСО захищали студентів під час розгону силовиками протестного мітингу 30 листопада та становили найбільш боєздатну частину Майдану. Після того як московія навесні 2014 року розпочала відкритий, хоч і неоголошений наступ на східні території України, бійці УNСО вирушили на схід у складі батальйонів «ДУК», «Айдар», «Азов» та «Донбас». Крім того, був сформований добровольчий батальйон УNСО, який увійшов до складу Збройних Сил України. 🇺🇦 РУХ БОРОТЬБИ | Долучитись

Il Popolo d'Italia — італійська газета, заснована Беніто Муссоліні в Міляні під час Першої світової війни як військове видання. Вона активно підтримувала мілітаризм та ірредентизм, отримуючи фінансову підтримку від великих компаній, які бажали, щоб Італія вступила у війну. Після війни газета стала рупором новоствореного фашистівського руху, очолюваного Муссоліні. Il Popolo d'Italia допомагала об'єднувати розрізнені фашистівські групи по всій Італії на початку 1920-х років, залучаючи нових політичних союзників і фінансових спонсорів. Газета також підтримувала інтервенційні установчі збори та нове соціальне законодавство для інвалідів війни, піднімаючи питання соціяльного забезпечення ветеранів, що повернулися додому. Коли Муссоліні став прем'єр-міністром у 1922 році й переїхав до Риму, він залишив керівництво газетою своєму молодшому брату Арнальдо, зберігаючи контроль над нею. Під час правління Беніто Муссоліні в Королівстві Італія газета офіційно залишалася незалежною приватною газетою, окремою від Nаціональної фашистівської партії та італійської Держави. 🇺🇦 РУХ БОРОТЬБИ | Долучитись

І коли ви стоїте і молитеся, прощайте всіх, що проти когось маєте, щоб і Отець ваш Небесний пробачив вам ваші гріхи. Мк. 11:25 Східна☦️Традиція

Євген Онацький Народився в 1894 році в місті Глухів. У 1912 році почав навчатися на історико-філологічному факультеті Київського університету, був членом Наукового товариства імені Шевченка. У 1920 році Онацький переїхав до Риму з дружиною. Він володів італійською мовою на початковому рівні, але завдяки оточенню поступово вдосконалював свої знання. З часом він став автором італомовних статей газети «La Voce dell'Ucraina» (укр. «Український Голос»). Планувалося, що газета виходитиме раз на тиждень, однак на практиці її номери бачили світ раз на два-три тижні. Також Онацький критикував діяльність спеціальної української місії, створеної для допомоги українським військовополоненим в італійських таборах під час Першої світової війни. Цю місію, за дорученням уряду УНР, очолив наприкінці червня 1919 року дипломат Олександр Севрюк, який був членом делегації УНР під час підписання Берестейської мирної угоди 1918 року. Місія мала на меті покращення умов життя десятків тисяч полонених, а згодом – їх звільнення та, за сприятливих умов, формування з них українських військових частин. Також необхідно було враховувати діяльність польських, румунських і російських агітаторів, які намагалися залучити українських полонених до своїх збройних формувань. У своїх записах Онацький згадує про великі організаційні витрати Севрюка, привласнення бюджетних коштів, небажання здійснювати реальні кроки для звільнення полонених і навіть налагодження контакту з ними, а також легковажне ставлення до критики. Наприкінці 1919 року, коли Севрюк подорожував Італією на автомобілі, зупиняючись у найдорожчих готелях, його дії розкритикував начальник, відповідальний за всі українські місії для полонених, Андрій Окопенко. Дії Севрюка не залишилися непоміченими, однак Директорія УНР не мала контролю над засобами спеціальної місії, якій було надано значну автономію у прийнятті рішень. Досвід роботи Онацького в структурах місії УНР в Італії став каталізатором для зміни його поглядів. Проте варто зазначити, що ця трансформація почалася ще у 1918 році й тривала аж до кінця 1920-х років, коли Онацький спочатку став симпатиком, а згодом і членом ОУN. Він був провідним співробітником головного теоретичного органу ОУN «Розбудова Nації», а також кореспондентом часописів «Діло», «Свобода», «Новий час», «Український голос» та інших. Для своїх публікацій використовував псевдоніми «Дометенко», «Винар», «Італ» та «Тарас». У 1936–1940 роках професор Євген Онацький викладав українську мову у Вищому Східному інституті в Неаполі, а у 1940–1943 роках — у Римському університеті. Він представляв ОУN в Італії. Це, поряд із критикою влади, стало основною причиною його арешту 29 вересня 1943 року німецькою адміністрацією в Італії. Відбував ув'язнення спочатку в Італії, а потім у Берліні та Оранієнбурзі. Навесні 1947 року Онацький емігрував до Буенос-Айреса, де продовжив активну наукову, журналістську і політичну діяльність, ставши одним з головних організаторів українського громадського життя в Аргентині. У 1949 році він став першим головою Спілки українських науковців, митців та літераторів у Буенос-Айресі. Він був редактором і директором тижневика «Наш клич», редагував календарі-альманахи товариства «Відродження» та православний щомісячник «Дзвін». Також працював над укладанням 8-томної «Української малої енциклопедії», яка вийшла друком у 1957–1967 роках. Визнанням ваги Онацького в суспільному та науковому житті української діаспори Аргентини стало його обрання в 1953 році головою Української Центральної Репрезентації в Аргентині. Цю посаду він обіймав до 1960 року, а потім ще три роки очолював Головну Раду УЦР. Професор Онацький помер 27 жовтня 1979 року на 85-му році життя. Спочатку був похований на кладовищі Ла-Чакаріта в Буенос-Айресі. Пізніше його та його дружину Ніну перепоховали на найбільшому українському кладовищі в Аргентині в Монте-Гранде. 🇺🇦 РУХ БОРОТЬБИ | Долучитись

Один з головних аргументів, які використовують масони для свого захисту — неточність у тому, що про них пишуть. Спираючись на ці неточності, вони стверджують, що такі ж хибні і всі інші звинувачення, навіть якщо мова йде про їхні справжні діяння. Таємниця, якою масонство оточує свої злочинні справи, вплив і безкарність, якими воно користується в багатьох країнах, дозволяє йому легко замітати сліди, що в багатьох випадках через відсутність матеріяльних доказів дозволяє вводити людей в оману. У багатьох інших випадках увагу громадськості вміло відволікають і спрямовують її обурення на інші міжнародні таємні сили, такі як комунізм і єврейство, відводячи підозру від масонів. Єврейство, масонство і комунізм - це три різні гілки, які не слід змішувати, хоча в багатьох випадках ми бачимо, як вони працюють в одному напрямку, і одна зі сторін використовує змову, підготовлену іншою. Однак масонство з них найорганізованіша і наймогутніша сила в західному світі, яка найкраще користується недобрими почуттями, викликаними в громадській думці іншими. Франсіско Франко «Масонство» 🇺🇦 РУХ БОРОТЬБИ | Долучитись

Андрій Мельник Народився 12 грудня 1890 року в селі Воля Якубова. Його любов до України сформувалася в рідній оселі завдяки батькові Атанасу Мельнику, активісту Nаціонального руху. В сім'ї шанували поета та прозаїка Івана Франка, що також вплинуло на Мельника. Він змалку любив навчання, спочатку навчався у школі в Самборі й Дрогобичі, а з 1900 по 1905 роки — у гімназії в Дрогобичі, згодом у Стрию, яку закінчив у 1910 році. З 1912 по 1914 роки навчався у Вищій школі земельного управління у Відні. Перший бойовий досвід Мельник отримав під час Першої світової війни в легіоні Січових Стрільців, що воювали проти російської імперії. Йому довірили керівництво чотою, а згодом — сотнею стрільців УСС. У бою за Бережани потрапив у російський полон, де познайомився з Євгеном Коновальцем. У 1917 році їм вдалося втекти з полону до Києва. Під час Української революції Мельник став начальником штабу діючої армії УНР, а в 1918 році йому було присвоєно звання Отамана армії УНР. У 1922 році, повернувшись до Галичини, Мельник став співзасновником організації УВО разом з Коновальцем. Після вбивства Коновальця у 1938 році він очолив Провід Українських Nаціоналістів. У 1944 році його ув'язнили в концтаборі Заксенгаузен за ідею створення незалежної Української держави. Після звільнення залишився в Люксембурзі. У 1947 році на Третьому Великому Зборі Українських Nаціоналістів його обрали довічним Головою Проводу Українських Nаціоналістів. У післявоєнний період Андрій Мельник зосередив свої зусилля на об'єднанні емігрантських сил. У 1946 році він заснував Координаційний український комітет, а в 1948 році – Українську Nаціональну раду. У 1957 році він запропонував ідею створення світового конгресу українців та союзу українців, яка була реалізована у 1967 році зі створенням Світового Конгресу Вільних Українців. Андрій Мельник помер 1 листопада 1964 року у Клерво (Велике герцогство Люксембург). 🇺🇦 РУХ БОРОТЬБИ | Долучитись

Марш британських чорносорочечників Британського Союзу Фашистів Освальда Мослі. 1936 рік

Люди, які тепер живуть на Кейбл-стріт, щодня проходять повз фреску й не мають поняття, що вона означає й що тоді насправді трапилось. 🇺🇦 РУХ БОРОТЬБИ | Долучитись

Філіп Петен народився 24 квітня 1856 року в сім'ї фермерів і мав чотирьох сестер. Його вихованням займалися дідусь і бабуся з материнського боку, які навчили його читати. У чотирнадцять років він вирішив стати військовим, і йому допоміг у цьому його дядько. У 1876 році Петен був прийнятий до Військової академії Сен-Сір, де до початку Першої світової війни отримав звання полковника. Кар'єра Петена просувалася повільно, оскільки він відкидав філософію французької армії про лютий піхотний штурм, стверджуючи натомість, що «вогнева міць вбиває». Під час війни він був одним із восьми командувачів у битві під Верденом. Його почуття організованості та справжня харизма сприяли переможному результату бою через вісім місяців, за що його прозвали «Верденським левом». Петен завершив війну як «безсумнівно, найдосконаліший оборонний тактик будь-якої армії». 8 грудня 1918 року президент вручив йому жезл маршала Франції на публічній церемонії в Меці. 11 липня 1940 року трьома конституційними актами Петен проголосив себе головою Франції та отримав усі повноваження. Першим його заходом був закон, який розпускав таємні товариства й забороняв масонство у Франції, а також в усіх колоніях і територіях під французьким мандатом. Відповідно до указу, прийнятого через кілька днів після закону, штаб-квартири масонів були зайняті поліцією, а масонські храми були закриті. Також були прийняті інші заходи: боротьба з алкоголізмом, заборона куріння в залах і включення до календаря Дня матері. 🇺🇦 РУХ БОРОТЬБИ | Долучитись

Авторство Доктрини Фашизму. Доктрина Фашизму — це фундаментальна праця, яку приписують Беніто Муссоліні. І дійсно, перша частина фундаментальної праці під назвою «Idee Fondamentali», що перекладається як «Фундаментальні ідеї», була написана італійським філософом Джованні Джентіле, тоді як друга частина «Dottrina politica e sociale», що перекладається як «Політична та соціальна доктрина» є працею самого Беніто Муссоліні. Написання доктрини. Незважаючи на те, що доктрина була написана у 1927 році, Беніто Муссоліні за сприяння Джованні Джентіле, доктрина фашизму була вперше опублікована у 14-му томі Італійської енциклопедії, опублікованій у 1932 році, як перший розділ довгої статті про «Фашизм». Повна стаття про фашизм охоплює сторінки 847–884рр Італійської енциклопедії та містить численні фотографії та графічні зображення. Запис починається на сторінці 847 і закінчується на 851 кредитною лінією «Беніто Муссоліні». Усі наступні переклади «Доктрини фашизму» — з цього твору. Ключові концепції Доктрини Фашизму. Ключовою концепцією фундаментальної праці Муссоліні було те, що фашизм був відмовою від попередніх моделей: «Зважаючи на те, що дев’ятнадцяте століття було століттям соціалізму, лібералізму, демократії, це не означає, що двадцяте століття також має бути століттям соціалізму, лібералізму. політичні доктрини залишаються вільними вірити, що це сторіччя влади, століття фашизму «індивідуалізм». Ми вільні вірити, що це «колективне» століття, а отже, століття Держави». У 1940 році Муссоліні наказав знищити всі залишилися копії документа, які мали різні редакції та переклади, «оскільки він змінив свою думку щодо деяких пунктів». Фашистський маніфест інтелігенції. «Маніфест фашистських інтелектуалів» автором є, філософ—актуаліст Джованні Джентіле в 1925 році який офіційно заснував політичні та ідейні основи італійського фашизму. Він виправдовує політичне насильство чорносорочникових воєнізованих формувань Національної фашистської партії, у революційній реалізації італійського фашизму як авторитарного режиму прем’єр-міністра Беніто Муссоліні, який правив Італією як Il Duce («Вождь»), з 1922 по 1943 рр. Маніфест є ідеологічним прецизом Конференції фашистської культури в Болоньї 29 березня 1925 року. На підтримку уряду Беніто Муссоліні видатні італійські вчені та громадські інтелектуали зробили першу офіційну спробу визначити культурні прагнення італійського фашизму. Як голова конференції філософ—неоідеаліст Джентіле публічно проголосив альянс між культурою та фашизмом, тим самим кинувши виклик критикам інтелектуалістам, які ставили під сумнів культурну респектабельність фашистського режиму. Теза Маніфесту фашистських інтелектуалів базує фашистську революцію на співпраці між культурою та політикою. Як формулювання політико—філософських принципів, Маніфест випливає з лекції Джентіле «Фашизм і культура», виголошеної на сесії культурної конференції «Свобода і лібералізм». Хоч офіційно в ньому взяли участь понад 400 італійських інтелектуалів, документ має лише 250 підписів. Маніфест вперше було опубліковано в «Народ Італії» у більшості італійських газет. 21 квітня 1925 року — на національному святкуванні річниці заснування Риму «приблизно 21 квітня 753 року. до н.е.», символізм дати публікації був поглиблений сучасним юридичним встановленням святкування 21 квітня «Natale di Roma» що перекладається з італійської як «Народження Риму», встановленого Королівським указом на початку 1925 року як заміну Дня міжнародної солідарності трудящих.

Доктрина Фашизму як частина фашистської ідеології, а також коротка розповідь про «фашистську інтелігенцію» ↓↓↓

Фашистівська концепція держави антиіндивідуалістична, Фашизм визнає індивіда лише настільки, наскільки він збігається з Державою, яка представляє універсальну свідомість і волю людини в її історичному існуванні. Фашизм виступає проти класичного лібералізму, що виник як необхідна реакція проти абсолютизму і виконав своє завдання, коли Держава перетворилася на народну свідомість і волю. Лібералізм заперечував Державу в інтересах окремого індивіда. Фашизм стверджує, що Держава є справжньою реальністю індивіда. Якщо свобода має бути невід'ємною рисою реальної людини, а не абстрактної маріонетки, якою її бачив індивідуалістичний лібералізм, то Фашизм за свободу. Він виступає за єдину свободу, яка може бути серйозним фактом, саме за свободу Держави й свободу індивіда в Державі, і це тому, що для фашиста все в Державі й ніщо людське або духовне не існує і тим більше не має цінності поза Державою. У цьому сенсі Фашизм тоталітарний, і фашистівська держава, як синтез і єдність усіх цінностей, інтерпретує і розвиває все народне життя, а також посилює його ритм. 🇺🇦 РУХ БОРОТЬБИ | Долучитись

Марш на Рим Все почалося з того, що Беніто Муссоліні заснував організацію «Італійський союз боротьби» у 1919 році. Члени організації носили чорні сорочки, а також жовті та червоні смужки на зап'ясті, які є кольорами Риму. Головною метою на той час була боротьба з «червоною чумою», яка заполонила Італію. У 1921 році організація здобула перші місця в італійському парламенті. Того ж року була заснована «Національна фашистська партія» для популяризації ідеології фашизму, а також почалося формування бойових загонів «сквадристів». 24 жовтня 1922 року Муссоліні виголосив промову на Конгресі фашистів у Неаполі: «Наша програма дуже проста. Ми хочемо керувати Італією». Водночас сквадри зайняли ключові позиції в долині річки По. Зворотний відлік почався 27 жовтня, коли Муссоліні оголосив про початок маршу. Вже 28 жовтня почався сам марш, і так Муссоліні та його команда прийшли до влади в Італії та почали відбудову країни. Марш на Рим став ключовим моментом у становленні фашистівської влади в Італії під керівництвом Беніто Муссоліні. 🇺🇦 РУХ БОРОТЬБИ | Долучитись

Великим заходом, спрямованим на вирішення продовольчої проблеми, була так звана «битва за інтегральну меліорацію» для розширення посівних площ. Передбачалося освоїти близько 4 мільйони гектарів нових земель, окультурити деякі заболочені території, створити іригаційні системи, насадити лісові смуги та побудувати шосейні дороги. Найбільша частка коштів, виділена на ці цілі, була спрямована на осушення Понтійських боліт під Римом. Тут фашисти створили зразкове господарство, що мало політичне значення. Поштовхом для «автаркічної битви» стало застосування економічних санкцій проти Італії під час італо-абіссінської війни. Автаркічна кампанія мала розвиватися за трьома основними напрямками:

1. Створення «автаркічного мислення»; 2. Удосконалення економіки та розвиток наукової і технічної ініціативи, спрямованої на досягнення економічної незалежности; 3. Скорочення імпорту та збільшення експорту.

На практиці автаркічні заходи мали включати повне використання всіх ресурсів для досягнення економічної незалежности, зокрема, максимальний розвиток виробництва замінників з Nаціональної сировини. 🇺🇦 РУХ БОРОТЬБИ | Долучитись

Італійська лікторська молодь У 1937 році Беніто Муссоліні вирішив реорганізувати молодь, об'єднавши всі молодіжні організації, такі як Молоді фашисти, Авангардисти, Вовчата та Балліла. Мета реорганізації зосереджувалась на підвищенні ідеологічної та військової підготовки.

«Ліктор» у Давньому Римі був державним службовцем, метою якого було супроводжувати високопосадовців та приводити до дії покарання, зокрема обезголовлення своєю сокирою.

Молоде покоління мало стати новою опорою для фашистів, міцним крилом для досягнення порядку в країні. Вони давали клятву вірності та зобов'язувались виконувати всі завдання: «В ім'я Бога та Італії клянусь виконувати накази Дуче і віддавати всі сили, і, якщо потрібно, кров в ім'я фашистівської революції.» До їхніх обов'язків входила духовна та спортивна підготовка, нагляд і контроль за іншими організаціями, допомога Фашистівській партії, створення курсів для посвідчення людей в Ідею та підготовку як морально, так і фізично. Діти — це майбутнє країни, це ті, хто подадуть руку допомоги старшому поколінню та стануть їхньою опорою у складні часи. Тому таке важливе значення має укріплення морального духу та фізичних навичок, щоб постояти за свою Nацію. На фото спортивний захід Італійської лікторської молоді у Міляні. 1930 рік 🇺🇦 РУХ БОРОТЬБИ | Долучитись

На початку 20х років ХХ століття фашисти не мали чіткої соціально-економічної політики. «Було необхідно реорганізувати всю систему громадського життя, — заявляв Беніто Муссоліні, — не забувши про потребу в контролюючій силі. Отже, необхідно навести порядок в економіці, системі освіти та військовій силі Держави» Більшість соціально-економічних перетворень Фашистівської Держави в першій половині 20х років мало спонтанний характер й було продиктовано конкретною ситуацією. Однак, важливо визнати, що ці міри сприяли стабілізації та виходу Держави з важкої післявоєнної кризи. В цей період фашисти вважали оптимальним варіянтом оздоровлення економіки згортання державної регуляції та заохочення приватної підприємницької ініціятиви. В ці роки було денаціоналізовано телефон, телеграф, трамвайні лінії, уряд скасував податок на розкіш та успадкування великих підприємств. Було змінено податкову систему: замість прямих прогресивних податків вводились пропорціональні та збільшувались непрямі. Уряд скорочував державні витрати на соціальне страхування, скасував деякі виплати та пенсії, але з іншого боку було проведено ряд змін, які полегшили життя робітників: закон про восьмигодинний робочий день, про підвищення плати за понаднормову роботу, страхування від туберкульозу.

«Фашизм не захищав інтереси якого-небудь одного клясу, — заявляв Беніто Муссоліні, — але був верховним регулятором взаємовідносин між всіма громадянами Держави.»

Підйом економіки, який тривав до кінця 20х років, дозволив досягти значних успіхів, зокрема стабілізації курсу ліри та повернення його до золотого стандарту. 🇺🇦 РУХ БОРОТЬБИ | Долучитись

Підводний флот Дуче Беніто Муссоліні. Італійська військова хроніка, 1941 рік

🇺🇦 РУХ БОРОТЬБИ | Долучитись