2 314
Subscribers
No data24 hours
-67 days
-3030 days
Data loading in progress...
Similar Channels
Tags Cloud
Incoming and Outgoing Mentions
---
---
---
---
---
---
Attracting Subscribers
September '26
September '26
+6
in 0 channels
August '26
+35
in 0 channels
Get PRO
July '26
+34
in 1 channels
Get PRO
June '26
+12
in 3 channels
Get PRO
May '26
+9
in 0 channels
Get PRO
April '26
+24
in 2 channels
Get PRO
March '26
+2
in 0 channels
Get PRO
February '26
+19
in 2 channels
Get PRO
January '26
+36
in 2 channels
Get PRO
December '25
+18
in 0 channels
Get PRO
November '25
+4
in 0 channels
Get PRO
October '25
+10
in 3 channels
Get PRO
September '25
+15
in 2 channels
Get PRO
August '25
+65
in 1 channels
Get PRO
July '25
+18
in 1 channels
Get PRO
June '25
+28
in 3 channels
Get PRO
May '25
+25
in 6 channels
Get PRO
April '25
+27
in 2 channels
Get PRO
March '25
+75
in 4 channels
Get PRO
February '25
+74
in 11 channels
Get PRO
January '25
+87
in 14 channels
Get PRO
December '24
+96
in 7 channels
Get PRO
November '24
+89
in 11 channels
Get PRO
October '24
+142
in 16 channels
Get PRO
September '24
+532
in 61 channels
Get PRO
August '24
+120
in 6 channels
Get PRO
July '24
+75
in 10 channels
Get PRO
June '24
+438
in 14 channels
Get PRO
May '24
+310
in 15 channels
Get PRO
April '24
+130
in 12 channels
Get PRO
March '24
+274
in 34 channels
Get PRO
February '24
+569
in 21 channels
Get PRO
January '24
+87
in 4 channels
Get PRO
December '23
+49
in 1 channels
Get PRO
November '23
+56
in 1 channels
Get PRO
October '23
+68
in 0 channels
Get PRO
September '23
+501
in 0 channels
| Date | Subscriber Growth | Mentions | Channels | |
| 07 September | +1 | |||
| 06 September | 0 | |||
| 05 September | 0 | |||
| 04 September | 0 | |||
| 03 September | +3 | |||
| 02 September | +1 | |||
| 01 September | +1 |
Channel Posts
Не хуже операций Моссада 💪
Через 9 лет мы показательно взорвали типа, который взорвал одного нашего офицера.
Надеюсь так будет и дальше с каждым военным преступником рф.
https://militarnyi.com/uk/news/u-donetsku-likviduvaly-olega-shutova/
| 2 | З 2022 року з Росією говорять. Через посередників, за зачиненими дверима, на офіційних зустрічах. Домовляються про полонених, обговорюють припинення вогню.
Так завжди роблять держави. Навіть коли на землі між ними лежать мертві, за столом залишається місце для переговорів.
Але великих надій я на це не покладаю і вам також не пропоную...
Людина, яка довго живе серед небезпеки, вчиться приділяти діям опонента більше уваги, ніж його словам.
Є дві речі, про які я думаю.
Перша — наш шляхетний і хоробрий спротив.
Мені здається, що для Кремля Україна дедалі більше стає тим, чим Карфаген став для Риму. Саме її існування нагадує йому про невдачі, приниження й межі власної сили.
Але Рим зрештою залишив від Карфагена руїни. Мешканців убили, уцілілих продали в рабство. Поразка мала цілком відчутну ціну — людські тіла, розбиті родини, спорожнілі домівки.
Я не бачу в кремлівських планах місця для незалежної України. А на окупованих територіях уже видно, що приходить їй на заміну: катування, вбивства, депортації, викорінення всього українського.
Друга — російські втрати.
Понад мільйон убитими та пораненими, за українськими й західними оцінками. Ми їх нормально так нахуярили 😈
Я сумніваюся, що Кремль легко погодиться визнати цю ціну марною. Швидше він вимагатиме нових жертв, щоб виправдати попередні. Загиблих ставлять на службу війні — тепер уже їхніми іменами й портретами.
Тому швидкого й надійного миру я зараз не чекаю.
Наближається зима. Будуть короткі дні, холодні ночі й щоденна боротьба за тепло. Росія знову спробує перетворити холод на свого союзника, б’ючи по енергетиці. Я не бачу причин сподіватися, що вона добровільно відмовиться від цього важеля.
Серед можливих шляхів закінчення війни, я найбільше думаю про два.
Перший: хуйлуша здихає. Російська економіка крякає. Наступники збираються навколо залишеного ним господарства, оцінюють збитки й вирішують, що покійний цілком придатний для останньої служби державі — взяти на себе всю провину.
Після цього вони забираються з України.
Як колись совок забрався з Афганістану.
Війська пішли, залишивши країну, де за десятиліття тієї війни загинули щонайменше сотні тисяч мирних людей. За деякими оцінками, загальна кількість загиблих афганців перевищила мільйон. Просто так убили мільйон невинних людей.
Другий шлях: раніше за них виснажуємося ми.
Внутрішні проблеми, корупція, політична гризня й недовіра поступово підточують державу. Додається зовнішній тиск, наприклад, політичний вплив США через НАБУ і САП.
Ми підписуємо поганий мир без надійних гарантій.
Люди, виснажені війною, отримують короткий перепочинок. Росія також отримує час — на поповнення армії, виробництво зброї та підготовку нового удару.
Саме цього я боюся в чеченській аналогії: після домовленостей, які завершили Першу чеченську війну, прийшла Друга. Думаю при цьому, що нам залишут кілька років, а потім повернутися добивати.
Я за перший варіант.
Хоча й від нього не в захваті. Тому що надто дорого обходиться очікування, поки в чужій столиці помре один старий хуй 😄 | 237 |
| 3 |  Андрій Білецький спростовує заяву путіна: Святогірськ — під контролем Третього армійського корпусу!
Бригадний генерал Андрій Білецький записав відеозвернення безпосередньо з центру Святогірська — на фоні Свято-Успенської Святогірської лаври:
«Я хочу звернутися до російського військового та військово-політичного керівництва. Знімайте свої клоунські носи та різнокольорові перуки. Не виглядайте дурнями. 60-та механізована бригада Третього армійського корпусу повністю контролює місто. Фактично це наша тилова зона».
Чекайте подальших новин з рубежів Трійки!
Третій армійський корпус | Instagram | Facebook | YouTube | Threads | ab3.army | TikTok | Підтримати 🇺🇦 | 211 |
| 4 | 🫡 | 288 |
| 5 | Близько року тому до складу корпусу ми прийняли 53 бригаду. Прийняли у жахливому стані.
Перше і найголовніше, що я тоді відмітив для себе, — фактична відсутність управління. Управління бригади жило окремим життям від батальйонів і майже не впливало на те, що відбувалося внизу.
У підрозділі толерувалося вживання алкоголю, а дезертирство фактично не мало наслідків. В одній із рот, куди я прибув із перевіркою, дезертири смажили картоплю у дворі разом із новоприбулими.
На моє запитання, чому вони не покарані, командир роти відповів:
«А что я могу сделать?»
Управління ротами — окрема історія. Усім процесом на полі бою керував комбат. Ротні до управління боєм практично не залучалися. Їхнім завданням було зібрати особовий склад і забезпечити його прибуття на позиції.
Така ланка, як взвод, де-факто була відсутня взагалі. Взводні виконували функції рівня «принеси-подай».
Оцінюючи рівень бойової підготовки, я завжди насамперед звертаю увагу на тактичну медицину. Більшість особового складу не знала, що таке MARCH.
Сама медицина в підрозділі була на наднизькому рівні. Одному з бійців пів року не могли організувати нормальне лікування геморою з простої причини: «не до тебе».
У всьому цьому хаосі я таки зустрів одного сильного командира батальйону з очевидними лідерськими здібностями. Він залишився на своїй посаді. Решту змінили.
Перше, що зробив друг Черкас, новий комбриг, — наказав винести кавомашину зі свого кабінету на загальну кухню. Як виявилося, в бригаді особовий склад скидався, щоб купити кавомашину комбригу.
Дрібниця?
Насправді дуже точна ілюстрація того, якою була культура управління.
Після того як на посаду комбрига зайшов Ігор Михайленко (друг Черкас) зі своєю командою, підрозділ фактично перетворився з домовини хаосу на реальну бойову бригаду.
Сьогодні там вибудувана система управління. Підрозділ у топах за показниками вогневого ураження та знищення противника. Система е-балів говорить за бригаду краще за будь-які презентації.
За три роки в бригаді змінилося п’ять командирів.
Серед них був і полковник Козел із позивним «Купол», який пробув на посаді близько шести місяців і вилетів із неї через неспроможність керувати підрозділом.
Коли Козел заходив на посаду, в бригаді було близько 150 випадків СЗЧ на місяць. За шість місяців цей показник зріс приблизно до 350.
Сьогодні середня цифра — близько 70 на місяць.
А якщо врахувати повернення із СЗЧ, баланс узагалі стає позитивним: бригада повертає більше військовослужбовців, ніж втрачає через нові випадки СЗЧ.
Уявіть собі масштаб зміни: підрозділ щомісяця повертає із СЗЧ більше людей, ніж іде в СЗЧ.
За часів Козла саме словосполучення «повернення із СЗЧ» звучало б фантастично.
І тепер Козел розповідає про оперативне мистецтво та називає командира 3 АК «політичним проєктом», який нібито заважає «професійним» військовим робити свою справу.
Козел — це Ананьєв на мінімалках: розповідає іншим про те, чого сам не зміг зробити, коли отримав для цього реальний підрозділ, реальних людей і реальну відповідальність.
Як «професійні» військові роблять свою справу, ми спостерігаємо вже 12 років.
Не впевнений, що в сьогоднішній 53 бригаді пан Козел пройшов би співбесіду навіть на посаду середнього ротного.
Але, можливо, перед тим як навчати інших «оперативного мистецтва», варто спочатку спробувати осягнути TLP.
Пане полковнику, можу домовитися про співбесіду. | 293 |
| 6 | Історія про пана Козла — типового радянського офіцера.
Від яких треба очищати армію або понижувати у званні та посаді.
В армії США є звільнення з ганьбою. | 317 |
| 7 |  ChatGPT в версии Astra 6 max вполне можно использовать как рабочий инструмент для проверки теорий. Нравится ☺️. | 348 |
| 8 |  Те саме поле неподалік Кліщіївки. Ті самі зимові підсоняшники. | 358 |
| 9 | War never changes...
Кожне нове покоління зброї ховає попереднє лише в теорії.
Колись казали, що ніж застарів. Але люди досі сходяться в рукопашній і ножовій сутичці.
Відео з якутом і воїном ЗСУ — тому приклад...
З’явилася рушниця — здавалося, що холодна зброя втратила сенс.
З’явилася нарізна гвинтівка — війна стала дальнішою й точнішою.
З’явилися кулемети — вирішили, що вони змінять війну назавжди.
Потім прийшли танки.
Авіація.
Гази.
Ракети.
Ядерна зброя.
Тепер — фпв дрони та AI.
Артилерію теж уже не раз «ховали». І щоразу вона поверталася на поле бою з тисячами тонн снарядів.
Реальність набагато простіша: людство практично не відмовляється від ефективної зброї. Воно просто додає нову...
Тому на сучасному полі бою поруч існують технології різних епох: ніж, гвинтівка, кулемет, міна, гармата, танк, ракета, літак, FPV-дрон або дрон з AI.
Війна не замінює старі способи вбивати новими.
Вона накопичує їх.
А люди залишаються тими самими.
Наліт цивілізації під час війни злітає з нас дуже швидко — наче лушпиння.
Під ним виявляється все той самий Homo sapiens, який тисячі років удосконалював не лише способи жити, а й способи вбивати собі подібних.
Можливо, філософи і тисячі років цивілізації тільки робили вигляд і натягували цивілізаційну маску на цю людоподібну мавпу - людину, яка просто не проти заїбашити просто так іншу мавпу. А ще краще зробити це зі своїми побратимами 💪
І, можливо, варто це просто визнати 😄 | 361 |
| 10 | Сам би пішов, якби не було 45 рочків 😁 | 358 |
| 11 | ✅ Безкоштовне 3D-навчання для дітей військовослужбовців
Стартує новий набір на безкоштовний онлайн-проєкт для дітей військовослужбовців віком 9–15 років.
Учасники опановуватимуть 3D-моделювання, візуалізацію та анімацію у Blender 4.3, а також навчаться готувати власні моделі до 3D-друку.
📅 Реєстрація — з 1 вересня
💻 Навчання — онлайн, жовтень–грудень 2026 року
👧🧑 Вік — 9–15 років
🎓 Участь — безкоштовна
Перед початком навчання відбудуться ознайомчі онлайн-зустрічі 15–25 вересня, після яких учасників розподілять на чотири навчальні групи.
Це чудова можливість для дітей спробувати себе у світі 3D-графіки, цифрової творчості та сучасних технологій і створити власні 3D-проєкти.
🇺🇦 Долучитися можуть діти військовослужбовців з усіх регіонів України.
👉 Реєстрація — за посиланням https://forms.gle/VZ3pEaFDRpb3CWZA6 | 385 |
| 12 |  Вечірне gun porno 🔥 | 404 |
| 13 |  No text... | 397 |
| 14 | Vielen Dank an Bastian und unsere deutschen Freunde für über 30 CLS-Medizintaschen.
Подяка нашим німецьким друзям за +30 медичних сумок для наших бойових медиків.
🤝 | 378 |
| 15 | А знаходження в російській армії на ЛБЗ — це смертельний вирок.
Тому що ми їх всіх вб'ємо! 💪😈 | 378 |
| 16 | ООН у березні 2026 року окремо повідомляла, що з жовтня 2023 року Росія провела вже п’ять призовних кампаній на окупованих територіях.
За даними ПАРЄ, уже станом на середину 2024 року Росія могла примусово мобілізувати або незаконно призвати до 125 тисяч мешканців окупованих територій України.
Точна цифра на сьогодні невідома і, ймовірно, є вищою, оскільки призовні кампанії на окупованих територіях тривають. | 371 |
| 17 |  Читаю цікаву книгу і знайшов момент про мобілізацію росією поляків напередодні повстання.
Історія іноді повторюється настільки буквально, що змінюються лише назви держав і прізвища чиновників.
У січні 1863 року маркграф Александр Вельопольський, який керував Царством Польським за згодою російської імперії, організував так звану «бранку» — примусовий набір молодих поляків до царської армії.
Мета була цілком прагматичною: забрати молодих чоловіків до війська раніше, ніж вони зможуть приєднатися до польського повстання.
Тобто потенційного противника імперії треба було або поставити під контроль, або змусити служити самій імперії.
Минуло понад 80 років.
У 1944 році радянська влада проводила масову мобілізацію населення Західної України.
І тут ми вже бачимо майже ту саму логіку: мобілізація мала не лише поповнити Червону армію, а й позбавити ОУН та УПА людського резерву.
Тепер XXI століття.
Після окупації Криму росія почала призивати його мешканців до своїх збройних сил. Після окупації частини Донеччини та Луганщини чоловіків масово мобілізували до російських і підконтрольних Росії формувань.
Після 2022 року ця практика поширилася й на інші окуповані українські території.
І принцип знову той самий:
забрати чоловіка з окупованої території, позбавити суспільство потенційного учасника спротиву й використати його як людський ресурс самої імперії.
Росія змінювала прапори — царський, радянський, триколор.
Змінювала назви держави.
Змінювала ідеологію.
Але імперські методи демонструють дивовижну живучість.
Є лише одна важлива різниця.
У XIX столітті це називали політикою імперії.
Сьогодні примушування мешканців окупованої території служити в армії держави-окупанта прямо заборонене статтею 51 IV Женевської конвенції.
Тому примусова мобілізація українців на окупованих територіях — це не просто «чергова мобілізація».
Це стара імперська практика, яка в сучасному міжнародному праві вже має зовсім іншу назву.
P.S. Ми воюємо також за те, щоб наші діти не були в російській армії. | 352 |
| 18 | Раджу підписатися на цей канал. | 352 |
| 19 | Тому справжня державність починається не лише з кордонів, законів та інституцій.
Вона починається з людини, здатної сказати:
я не обирав усіх обставин, у яких опинився. Але поки займаю це місце, я зобов’язаний виконувати його вимоги і відповідати за те, що залишиться після мене. | 338 |
| 20 | Державність та обов’язок
Однією з головних форм політичного існування нації є державність.
Державність — це не лише наявність державного апарату, кордонів, законів чи армії. Передусім це здатність народу бути політичним суб’єктом: самостійно визначати власну долю, встановлювати свій правопорядок, захищати свою свободу та нести відповідальність за власне майбутнє.
Держава щодо нації є формою її організованої політичної волі, засобом збереження її свободи і простором, у якому ця свобода набуває визначеного змісту.
Але держава не існує окремо від людей, які її утворюють. Закони, інституції та армія можуть створити зовнішню форму державності, проте її внутрішня стійкість залежить від якостей людини — від її здатності визнавати обов’язок, дотримуватися порядку, брати на себе відповідальність і співвідносити власні інтереси зі спільним благом.
Тому нашим обов’язком є стати першим рубежем оборони державності.
Однак оборона держави починається не з її фізичних кордонів. Перший рубіж, на мою думку, проходить усередині самої людини — через дисципліну, відповідальність, здатність поставити обов’язок вище за власну вигоду та готовність відповідати за наслідки власних дій.
У своїх вчинках ми повинні керуватися внутрішнім моральним законом. Плекати в собі ми повинні той закон, який вимагає, щоб, приймаючи рішення, ми співвідносили власну волю та власні інтереси зі спільним благом.
Внутрішній моральний закон визначає межі допустимого. Обов’язок визначає міру нашої відповідальності. Державний інтерес визначає горизонт, у якому ми оцінюємо наслідки власних рішень.
Проте державний інтерес не може бути виправданням будь-якого вчинку. Обов’язок перед державою не скасовує морального обов’язку людини. Навпаки, моральний закон встановлює межі того, що може бути здійснене навіть заради держави.
Саме тому держава не є абсолютною моральною цінністю.
Державне мислення означає не безумовне підпорядкування людини державі, а здатність піднятися над власною короткочасною вигодою і мислити категоріями спільного блага, політичного порядку та існування держави через покоління.
Перед тим як прийняти рішення, ми повинні запитати себе:
— Що це означатиме для держави?
— Чи примножить це її силу та спроможність?
— Чи сприятиме це її єдності?
— Чи підтримуватиме це порядок, не знищуючи свободи?
— Як наслідки мого рішення позначаться на майбутньому?
— Що ми залишимо після себе наступним поколінням?
Так виникає державна свідомість — здатність мислити не лише категоріями окремого людського існування, а й категоріями тривалого існування політичної спільноти.
Особистий інтерес обмежений тривалістю людського життя.
Державність з’єднує покоління.
Жодне покоління не створює державу з нічого. Ми отримуємо політичний порядок, інституції, закони, культуру, пам’ять і саму можливість політичного існування від тих, хто був перед нами. Ми користуємося тим, чого не створювали самі, і тому не можемо ставитися до державності так, ніби вона належить виключно нам.
У цьому виникає особлива форма відповідальності.
Ми відповідальні перед сучасниками за наслідки своїх дій. Ми відповідальні перед минулими поколіннями за спадщину, яку від них отримали. Але водночас ми відповідальні й перед тими, кого ще немає, — тому що саме вони житимуть у політичному світі, який створюють наші сьогоднішні рішення.
Отже, держава не належить виключно нинішньому поколінню.
Ми приймаємо державність як спадщину, несемо за неї відповідальність протягом свого життя і повинні передати її наступним поколінням не слабшою, ніж отримали, а, наскільки це залежить від нас, — сильнішою.
Саме тут поняття державності зустрічається з поняттям обов’язку.
Обов’язок — це визнання того, що не все, за що ми відповідальні, було нами обране і не все, заради чого ми діємо, належить особисто нам.
Ми не обирали покоління, у якому народилися. Не обирали всіх історичних обставин, які отримали у спадок. Але, посідаючи своє місце в державі та суспільстві, ми приймаємо частину відповідальності за те, якими вони стануть після нас. | 333 |
