𝘀𝘁𝗲𝗳𝗳𝗶 ౨ৎ

🐈: я встигла🥹https://t.me/steffiskz/1998?comment=43971 але ще не перевірила на помилки😭 https://telegra.ph/Ti-lyubish-troyandi-07-13

🐈: Привіт, дякую за всю твою творчість, вона чудова❣ я прийшла з ледь дописати віршем, бо більшість я так і лишаю десь в кінці списку усіх нотаток А що як, я невдаха? Уся моя робота нічого не варта Хороші часи оминали мене Ніхто мої дії не схвалив Відкладаю усе на останній момент Використовую свій єдиний концепт Я не нехтую справою, я лиш чекаю той самий прорив Щоб захопити світ у свій об'єктив Ця боротьба немає кінця Я забула навіть своє ім'я Останнім бійцем залишилася враз Я втратила всі останні рази Чи порятунок знайде свій час? Покладаюся на залишок сил з ще одним подихом я Та обернеться лихом для мене ця гра Все ж таки я невдаха?

🐈: привіт💗 люблю Вашу творчість, та ще й українсько, Ви найкраща🫶🏻🫶🏻 думаю, що вірш можна вважати не дописаним, але оцініть будь ласка🙏🏻 і знову кінець місяця і знову повний місяць і знову все освітлює своїм промінням він і знов спати не хочеться і знову я не висплюсь зате уже надивлюсь на той чудесний вид освітлює він вулицю і листя на деревах танцює він по небу показуючи шлях а який шлях? кому куди комусь додому, чи туди у кожного своя дорога, своя історія та втома хоча нікого не цікавить що є чи було на душі однаковісінько й мені щось я пішла вже не туди давай про місяць поговорим а не дороги та втоми він є прекрасним весь й завжди як й зорі що там коло нього танцюють вальс там навкруги додаючи йому краси зарання дякую💘

🐈: 7 червня Ти лежала під апаратами І бажала прожити ще дня, Та бажання це доля втратила, І тепер лежиш ти одна. Під товстим шаром ґрунту, Зберігається мертвий вже світ. Який крик здіймався позаду, Проводжаючи тебе в той світ. Дожила ти до 18, Та бій програла ти все ж. Це число вріжеться в пам'яті, В моїй так точно тепер. Ми були ближче в дитинстві, Коли проводили час. У моєму будинку навіки, Залишиться той теплий напа’д. Можливо в іншому вимірі, Будеш жити щасливо ти. Не вірю, що все так закінчилось, Ти промінчик, що згас на віки... Вибачаюсь за зіпсований настрій 🙏 Мені дуже подобається ця робота і хочеться, щоб вона не загубилась між моїми нотатками...

🐈: Добрий вечір вашій хаті! Я побачила, що вам і замальовки кидають, тому вирішила теж. Осьо: https://telegra.ph/SHCHe-odna-bezsonna-n%D1%96ch-05-22

🐈: Давно я сюди не писала… ось мій новий вірш. Я написала його сьогодні вночі:( Люди розбивають Не хочу розбивати Як люди мене Не хочу й пробачати Як ніколи себе Не хочу думати Як завжди, про тебе Не хочу щось мати Себе чи вже тебе Не хочу картати себе за усе Не хочу щось знати про твоє життя усе Не хочу я жити З тобою чи без Боляче знати що ти добре живеш Боляче жити З тобою чи без Може не жити? -питаю себе ж…

🐈: Минув місяць, триклятий місяць від тієї події, яка залишила свій незагоюючий шрам на душі. Пройшов цілий місяць, але Джісон не зміг ні собі ні йому пробачити. Батьки не змогли його прийняти, в підлітковому віці вигнали свого сина, Джісона, з дому через те що він був не як всі "нормальні" люди. Тоді ж він і познайомився з однією людиною, яка його прихистила, прийняла, та допомогла а потім безслідно пропала. Як зорі пропадають одна за одною, не залишаючи сліду. Проте у Джісона все було по іншому, та людина- Мінхо, Лі Мінхо, його коханий Хо, залишив свій слід у серці, душі, те чого ніяк і ніколи не забудеш.  Джісон сидів на березі моря, замислюючись про те, чому батьки так зробили? Він ж не вбив, не вкрав, він просто росказав про те, хто йому подобається, що дівчата йому не цікаві. Якби він знав що таке станеться, і досі тримав би це в секреті, нічого не росказуючи. Єдине за щ був вдячний батькам так це те що, вони сказали що будуть допомагати йому фінансово, на більше хай не надіється. Та Джісон не хотів ніяких грошей, він хотів щоб його прийняли. Тоді, в той самий час, в той день, в його житті з'явився його коханий, той хто врятує його від самотності, підтримає, кохатиме, та буде поруч.  Проте, він зник так само як і з'явився. Залишаючи по собі хмаринку спогадів про себе. Хмаринку спогадів та часу який вони провели разом. Джісон все ще залишався у дипресивному стані після того як Мінхо зник, проте, коли цей стан почав потрохи зникати та появлятись сили щоб встати з ліжка та зробити хоч щось, Джі вирішив прибрати кімнату. Зняв усі фото зі стіни на яких він разом з ним, проте фото він не викидав, лише все гарно запакував в коробку, та залишив надпис "20. 06.2024". Перебираючи речі, у шафі все ще стояв запах парфумів якими користувався його коханий, Джісону це боляче пройшлось лезом по серцю. Такий рідний запах, стільки спогадів, стільки кохання. Несподівано по щоках полились сльози болю, він ткнувся носом в светр коханого, щоб хоч ще раз відчути коханого поряд, знати що він поруч, обійме та буде втішаючи гладити по голові та обіймати допоки не стане легче, проте цього більше не станеться. Коли врешті не залишилось більше сліз, він акуратно склав светр, проте, не встигши цього зробити, з нього вилетів складений папірець. Джісон миттю присів щоб поглянути всередину, та мати в надії те що там буде хоч щось від Мінхо, адреса, де знайти, пояснення. Джісон захотів заплакати просто від почерку Хо, навіть ця проста деталь заставляла його пустити сльозу, він почав читати те, що було написано в ній.  " Мій коханий, моє кохане білченя,пробач що так раптово зникаю, я повинний це зробити, краще аби ти мене ненавидів, ніж будеш сумувати та захлинатись слізьми. Я повинний був це зробити, оскільки мені залишалось недовго. Лікарі казали єдине, мене вже неможливо вилікувати. Я кохаю тебе, моє білченя, не шукай мене дарма, я назавжди залишився на тому самому березі де ми зустрілись, тож якщо тобі самотньо, приходь та знай, я буду з тобою завжди, а якщо вирішиш закохатись в іншу людину,  я буду надзвичайно радий за тебе. Я хочу єдиного, щоб ти щасливо жив, проте, тепер вже без мене. Я як Тебе кохав, моє білченя, так і буду кохати, та пам'ятати кожен момент, кожен поціунок, кожку розмову, спогад та закрию у серці їх на замок, щоб завжди про них пам'ятати. " Джісон не зміг стримати плачу, він настільки сумував за коханим, та ненавидів себе за те що думав що він став йому не цікавий, що він можливо надокучав йому, тож він просто зник залишаючи його одного. Він обійняв цей лист, светр, та просто захлинався в сльозах від болю. Все ж, він приїхав на місце їхньої першої зустрічі, на те саме море. Джісон сів а те саме місце де й сидів тоді. Перед очима малювались спогади їхньої першої зустрічі, другої, третьої, їхнього зізнання в коханні, першого поцілунку. Все це залишало по собі болючий слід на серцю. Тримаючи в руках ту записку, та вдягнутий у той сами светер, він вирішив піти до коханого. Крок за кроком, все більше відчувалась все ще прохолодна вода. Останній подих, останнє життя.

🐈: добридень, стеффі!! як ви? як день пройшов? сподіваюсь, що все добре!! не проти почитати замальовку по мінсонах? https://telegra.ph/Vognik-u-tvoih-ochah-07-12

посилання

🐈: добрий вечір, стеффі. ти неймовірна, стеффі. дякую тобі за всю твою творчість, стеффі. дякую, що ти є

🐈: Привіт, спочатку хочеться подякувати за всю твою роботу, я завжди з захопленням читаю усі замальовки Головне питання, які плани на майбутнє? Як та куди збираєшся розвиватися і чи плануєш робити більше масштабних робіт, як твій погляд?

🐈: Я все ще чекаю поки хтось мені розповість, що було цікавого в таборі!!! (Ну будь ласка, хоч трішечки🙏🏻)

🐈: Доброго вечора, давно слідкую за вами, обожнюю ваші роботи, то як ви прийшли до цього?

🐈: Вітаю! Маю запитання, як давно ви почали займатися писанням замальовок? Давно розвиваєтеся в цьому?

🐈: Бро, скільки літ, скільки зим? Я навіть скучила

🐈: як ви стеффі?як ваші справи? як ваше здоров'я?

посилання