Сержант Нацгвардії

Про чоловіків, які не воюють. Є такі, що ховаються, платять хабарі, щоб виїхати за кордон, і є ті, що допомагають у цій справі. Якщо відкинути правову складову та залишити моральну, що вони відчувають у моменті? Раніше говорили, що чоловіки не плачуть а жінок не можна ображати. Часи змінились: рівноправ'я, фемінізм, горіхове молоко до кави, чорношкірі ельфи в фільмах. Але коли починає пахнути паленим, все повертається на свої місця. Виходить, чоловіки бояться, страх - це невід'ємна частина самозбереження. Та чи є нормальним, у воюючій уже дев'ятий рік країні, ховатись? Як себе почуває чоловік при цьому? Питання скоріше риторичне, навряд він дасть відповідь. Виправдовувати себе тим, що працюєш на роботі, платиш податки, куриш кальян і замовляєш бургер в закладі, розвиваєш і підтримуєш економіку країни. Шановний наляканий пане, економіка країна в повній сраці, ми живем за рахунок наших партнерів та їх допомоги. Перш ніж голосно заявляти про свої подвиги у випусканні вишуканих кілець диму, скажи, ти донатиш на ЗСУ? Ти волонтериш? Чим ти можеш перекрити свій страх? Ти задавав собі питання: "Чи бояться наші Воїни в секторі? Чи хочуть вони померти? Чи люблять вони життя?" Кожен з них трансформує своїх внутрішніх демонів і йде вперед поки ти смокчеш витримиманий віскі, коли майстер підстригає тобі мошонку в барбершопі. Мені соромно, щоки наливаються пекучим рум'янцем від усвідомлення такої реальності... Коли дівчата вступають до лав ЗСУ, поступово вчаться обороні та нападу, проходять вишколи як медики, купляють зброю, стріляють, тренуються, ходять "на полігон", щоб спромогтись себе захистити, якщо настане такий момет. А "чоловіки" тим часом виглядають з вікна, чи немає там страшних дядечок з "квитками", які ідентифікують їх сутність. Я не можу довіряти такому "чоловіку"... "Та, що вчиться стріляти" - Miss Lady Bird

По телевізору війна - це красиві атаки й стійка оборона. Але повсякдень тут - бруд, сморід, піт, кров, відсутність елементарних побутових умов. Ти мрієш не про те, щоб вижити й уціліти, а нормально, по-людськи сходити в туалет і гарненько помитися. Світ людських бажань дуже звужується у воєнних умовах. Та й узагалі світ звужується до розмірів бійниці в окопі.

Президент України Володимир Зеленський звільнив з посади заступника командувача Національної гвардії України Руслана Дзюбу. Про це йдеться в указі президента № 74/2023 від 11 лютого 2023 року. Цікаво, чи це щось змінить...

За що і завдяки чому ми воюємо.

Хробакам π-зда.

Усю минулу ніч на моєму гарячому напрямку на донбасі наша артилерія сипала на голови росіянам гарячі українські подарунки. Сьогодні весь день підари сидять нищечком, як мишки. Багато знайомих останніми днями питають, чи буде наступ русні. Наступ буде. Більше того: наступ не припинявся. Весь цей час вони намагаються наступати, і здебільшого лажають. Тепер вони хочуть посилитися залізом і м'ясом, і "наступити" ще сильніше. Нічого в них не вийде.

Одна з особливостей, до якої доводиться звикнути на війні: усе своє майно треба вмістити в такий рюкзак, який ти без проблем будь-якої миті кинеш на плечі й понесеш із собою. Ніхто за тебе твоїх лантухів не тягтиме. Критично важливо це взимку, коли треба мати теплий одяг, запасний теплий одяг, запасне взуття і ще багато всього. От і мусиш вирішувати, що справді потрібне, а що можна просто покинути без жалю. Залишаються тільки найнеобхідніші речі. Війна вчить нас аскетизму й ощадливості.

Десь на Донбасі. Підари послали до своїх на підтримку передка два танчика. Русня на передку побачила танчики, обісралася й обстріляла з ПТРК. Один підарський танчик запалав, другий розвернувся і чухнув назад...

Українські пташки громлять підарів.