typology confessions 🗞

у вас є якісь файли/відео по дельфі? (можна англійською, якщо українською немає) а також ще по якихось маловідомих типологіях котрі я можу не знати я знаю аматорику, темпористику, фіро, values, сонячну систему, trauma response, кіт, не враховуючи найпоширеніші @ukrtypology

Самоописи пй-типів ЕВЛФ ФЕВЛ ФЕЛВ (Дві частини) ЛЕФВ ВФЛЕ (Три частини)

Самоопис VFLE (3 частина) 4E:

Мої власні емоції — це те, що я не надто прагну відстоювати чи захищати. Вони дуже гнучкі і я легко можу скеровувати їх, куди мені потрібно. Наприклад, ситуація, коли мене образили, зумівши зачепити за живе: 1) Якщо це відбулося в присутності людей, перед якими я хочу здаватися невразливою, я придушу свою образу, просто переведу все в жарт і посміюся. 2) Якщо це було наодинці з кимось і мені щось потрібно від цієї людини, я можу дозволити своїм почуттям вийти на поверхню і почну плакати, цим самим давлячи на почуття провини. Коли я на самоті, то зазвичай не відчуваю нічого, бо більшість емоцій у мене викликає саме спілкування з людьми. Ще на мої емоції можуть вплинути інші зовнішні подразники, такі як книга чи фільм, проте це трапляється досить рідко. Звичайно, мої справжні, непідробні емоції також дають про себе знати. Це здебільшого трапляється від почуття безвиході, або ж коли мені довгий час щось не вдається і я починаю втрачати надію. Проте в цьому випадку я не шукаю втішання і дратуюся, коли мені його пропонують; я хочу лише прожити ці емоції, якомога швидше викинути їх з себе і негайно перейти до пошуку вирішення проблеми. В емоційних діалогах я не вправна, здебільшого через те, що надмірні емоції людей здаються мені смішними і непотрібними, особливо якщо це через якусь (на мою думку) дрібницю. Я зовсім не вмію втішати людей, або ж говорити банальні співчутливі фрази. Тобто, я знаю що могла б це сказати, але вважаю, що жалість і втішання ніяк не допоможуть вирішити ситуацію, тому мені ніяково розмовляти з людьми, в яких нещодавно трапилося щось погане. З людьми, які розповідають мені про свої емоції та враження, але не вимагають бурхливої зворотної реакції, мені набагато легше — я просто вставляю слова в паузи їхнього монологу і ми обоє цим задоволені, хоча тоді мені стає нудно. Я пробую виводити людей на емоції, або ж задавати настрій, проте це часто має далеко не такий результат, якого я очікувала, тому я стараюся не лізти нікому в душу, якщо не планую почати конфлікт. Мій настрій легко змінюється — це залежить від того, наскільки успішно мені все вдається та від мого фізичного задоволення й комфорту.

Самоопис VFLE (2 частина) 3L:

Я цілковито впевнена у своїй думці аж доти, доки мене не попросять її озвучити. Тоді відразу з'являються сумніви у моїй правоті, нав'язливі думки "а може, я знаю недостатньо і поки не маю права висловлюватися на цю тему?" Звісно, бувають моменти, коли я вважаю, що маю достатньо знань, щоб захистити свою думку. Проте навіть тоді я насторожуюся, з недовірою ставлячись до чужої реакції і чекаючи нападу. Коли з моєю думкою відразу погоджуються, я відчуваю одночасно полегшення, що вдалося уникнути можливого осоромлення, і розчарування, адже я втратила мотивацію розвивати і аргументовувати свою думку далі. Саме через це можу продовжувати ялозити одну й ту саму тему, допоки не вивалю все, що накопичилося в моїх думках, після чого відчуватиму себе набагато розумнішою, ніж до розмови. Я можу вступати в дискусії просто від нудьги чи задля розваги, проте відразу ж шкодую про те, що розкрила рота, коли мені починають доводити, що мої слова абсурдні. Звісно, я захищаюся, але боюсь, що збоку це виглядає жалюгідно, бо сама подача моїх аргументів якась слабка. Проте якщо я хочу домогтися чогось більшого, аніж просто перемоги в суперечці, я зберу в кулак всю свою волю і вгризатимусь в слова суперника співрозмовника доти, доки він не здасться, або ж доки не дійде до обміну лайкою чи бійки. Тоді це приносить мені задоволення, навіть якщо співрозмовник так і не визнав, що я маю рацію. Коли людина поруч зі мною виражає думку, з якою я стовідсотково не погоджуюся і саме існування якої дратує мене (особливо коли це стосується чогось особистого), я негайно почну конфлікт, намагаючись переконати людину в її неправоті. Коли ж мені не вдається, відчуваю безсилля і злість, розумію що пояснювати щось тут марно, тому можу навіть вдарити ту людину, хоч і усвідомлюю, що насильство мало чим зарадить. Якщо мені забракне аргументів, починаю переходити на особистості, намагаюся надавити на слабкі місця людини лише через те, що її погляди для мене викривлені та абсурдні. Часто я можу просто кинути своєю думкою, як доведеним фактом в людину, але відмовляюсь аргументувати, просто через те, що шлях до моїх висновків здається мені якимось розмитим і я не можу виразити це словами, особливо відразу. Ніби я думала, не усвідомлюючи цього аж доти, доки мої думки не вперлися у висновок. Не люблю просто так вивчати багато інформації одразу: пережовую кожне слово поступово, обдумуючи, інтерпретуючи для себе по-своєму. Взагалі будь-яку інформацію зазвичай вивчаю не задля задоволення власної цікавості, а задля конкретної мети, тому завжди, перш ніж отримати знання, думаю, який зиск я з них отримаю і чи окупляться витрачені мною час і енергія.

Самоопис VFLE (1 частина) 1V:

Я впевнена у власних бажаннях та намірах і можу жертвувати заради них бажаннями інших людей, іноді навіть не помічаючи цього. Коли мені вказують на те, що це неправильно, і що для того, аби співіснувати з людьми, я мушу враховувати чужі бажання, я не погоджуюся з цим, бо мої вчинки мають для мене користь і сенс, який розумію лише я. Мене дуже важко відмовити від моїх намірів чи змусити відволіктися і "переключитися" на щось інше, адже я вже прийняла рішення. Це як намалювати ескіз, який цілком тебе влаштовує, але інших довкола — ні, і вони намагаються змусити тебе перемалювати, даючи непрохані поради, як зробити це краще. Мої цілі зазвичай спрямовані саме на "сьогоднішній" день, бо я з великою невпевненістю ставлюся до майбутнього, адже це щось, над чим я не можу мати контролю — те, що може мене підвести і зруйнувати всі мої плани; проте, якщо я вже вирішила, що щось має статися, я не зможу спати, їсти, розважатися, допоки це не відбудеться, і докладу зусиль, щоб ніщо мені не завадило. Не люблю видавати комусь свої наміри, бо вважаю це чимось особистим і недоторканним. Я почуваюся спокійно в середовищі з чітко встановленою ієрархією. Здійснюючи якийсь намір, я завжди знаю, що пізніше мені доведеться взяти за нього відповідальність, і це не надто мене лякає. Зазвичай я беру на себе половину відповідальності, а решту перекладаю на обставини та людей, яких я сама вигадала, щоб було легше впоратися з наслідками. Я не бажаю якоїсь влади, для мене найважливіше мати ті права, які я хочу мати, та щоб ніхто не намагався це в мене відібрати. Я рідко напряму використовую інших людей для своїх цілей і не змушую когось робити щось за мене, бо "хочеш зробити щось ідеально — зроби це сам". Мені потрібно лише одне — щоб ніхто мені не заважав, а про все інше спробую подбати сама. Так навіть простіше, бо собі я довіряю найбільше.

2F:

Я дбаю про власні фізичні потреби і намагаюся турбуватися про чужі, роблячи це на дурняк. Хоча я не вважаю це альтруїзмом, бо фізично допомагаю іншим лише щоб заспокоїти своє почуття провини за бездіяльність. Коли у мене достатньо всього, я з легкою душею можу поділитися цим з оточуючими. Іноді в дитинстві навіть траплялося так, що у нападі щедрості я сама залишалася ні з чим, бо мені хотілося, щоб усім дісталося порівну. Проте коли мені самій не вистачає ресурсів, я перетворююся в жаднюгу і сама гризу себе за це, навіть якщо мені нічого не скажуть. Я хочу забезпечувати близьким мені людям той достаток, який здатна запропонувати, і ненавиджу зупиняти себе через те, що для мене це було б невигідно. Коли є потреба, я впливаю на інших людей через якісь фізичні важелі, аби отримати бажане, проте роблю це рідко, бо мені не подобається фізично когось обмежувати. Наприклад, я можу відібрати чиюсь цінну річ і пригрозити її знищити, проте це лише блеф, бо я не люблю переступати цю межу і нищити чуже, на що я не маю жодного права. Терпіти не можу брати участь у бійках, бо не люблю отримувати фізичну шкоду і завдавати її сама. Навіть коли переглядаю сцени в фільмах з реалістичним насильством, то борюся з бажанням заплющити очі, бо неприємно спостерігати за чужим фізичним болем. Обожнюю взаємодіяти з людьми саме через фізичний простір — готування разом, заняття спортом і всіляка діяльність, яка потребує зосередження на фізичному світі (окрім нудної). Також для мене важливо отримати якусь річ, проте зазвичай не сама ця річ є моєю ціллю, а те, що прийде разом з нею. Наприклад, в дитинстві я мріяла про смартфон не тому, що хотіла його, а тому, що у всіх моїх нових однокласників вже були смартфони, а я хотіла отримати повагу, стати такою ж як вони, в чому мені допоміг би дорогий і гарний на вигляд телефон. Терпіти не можу відчуття фізичної безпомічності чи дискомфорту і негайно намагаюся це усунути. Також мені притаманне самоствердження перед іншими за рахунок зросту, вигляду, речей або ж фізичних можливостей.

Тарас Шевченко, 100 пельменів і психософійна фізика Якось у тіктоці мені трапився ролик від репетиторки української мови, яка нерідко оповідає факти з життя українських діячнянів, про затію Тараса Шевченка з'їсти 100 пельменів на спір. Приготовано пельмені було майстерно, поставали соковитими, з немалою кількістю перцю, що, за словами оповідачки, зовсім не зупинило Тараса Григоровича. За деякочасних пошуків джерел, спогадів сучасників поета на підкріплення цієї тези нічого особливого мені віднайти не вдалося, тому не можу стверджувати, чи правда це відбулось. Однак мене взяв роздум за порівняння випадку зі мною: я-бо третя фізика у психософії та точно не зумів би подужати цілу сотню пельменів. Тому сталева певність Шевченка в розповіді наштовхнула на думку про його високу фізику: вірогідність цього підкріплюють і факти цікавости діяча в аспекті як такому, адже, пригадаймо, за зовнішнім виглядом стежив. А як ви типуєте Тараса Шевченка? Цікаво дознати думки інших, а зокрема, аргументацію. @ukrtypology

Добрий вечір! Типу свою енеа і я не розумію,чи в інстинктах має підходити усе на 100%?І ще я не розумію,чому пишуть типу СО/СХ, типу СО дом, а СХ допоміжний?Дякую за допомогу🫶 @ukrtypology

Як би ви типували персонажнянів „The guy she was interested in wasn't a guy at all”? Аргументація думок не менш цікавою є. @ukrtypology

флешмоб всі сп9, які знаходять комфорт в саморуйнуванні підійміть руку 🤚🏻🙋🏻‍♀️ @ukrtypology

Типуйте по цьому, якщо це можна типувати. Протягом усього дитинства, коли ми з мамою чи я одна ходили по звичайним магазинчикам продуктовим, в яких був лише один продавець. В якийсь момент у мене в голові постало питання: яким чином магазин працює? Замість того, щоб просто зайти почитати якісь статті про це, я серйозно роками могла про це думати (цікавий факт, що лише при походах у магазин я все обдумувала), доводячи власне розуміння до якогось адекватного рівню. Навіть в сьогодення я продовжую добирати думки до повної картини. Було багато таких самих тем, але вони були легші, тому їх осмислення тривало менше. @ukrtypology