щоденник почуттів

я знаю, це важко. повір, я знаю. часом здається, що завтра ніколи не настане і що сьогодні обіцяє бути найтяжчим днем твого життя. та я присягаюся, ти переживеш і ця біль минеться. як минається завжди, якщо тільки трішки зачекати і не зациклюватися. тож не зациклюйся. поволі лишай це все позаду, як недотриману обіцянку.

не шукай зцілення, припадаючи до ніг тих, хто тебе зламав.

ти звикла покладатися на людей в надії, що вони дадуть тобі те, чого тобі бракує.

коли згадую тебе, не можу зрозуміти, в ці моменти мене це зцілює чи руйнує?

тиша болить пустотою. скільки сили лишилось у мене для болю?

він спершу торкнувся моїх думок. вже потім моєї талії, моїх стегон чи моїх вуст. він не назвав мене спершу вродливою. він назвав мене вишуканою.

ти зрозуміла мою цінність, втративши мене.

з іменем твоїм пов’язані всі найкращі й найгірші асоціації. від нього я радісно спалахую й від нього ж мені часом так подовгу болить.