Raymers

Другий рік улюблені! Це дуже приємно🥹 Даю одразу вам посилання і апдейт. Я буду забирати atmospheric pack з продажу (якраз ці пресети тут на фото). Зараз знижка -40% на все, встигніть забрати поки є можливість. Авторка фото: https://www.instagram.com/_yanka_lagoda_/ Придбати пресети: https://presets.masharaymers.com/

Іноді заходжу на сторінки фотографів і впізнаю свої пресети на фото) це завжди так приємно бачити Скиньте свої фото з моїми пресетами, хочу зробити підбірку 🤭 Кидати сюди: @masharaymers

Перший день осені, а я вже хочу весь день лежати так як моя Мімішка 😛

Тут ще важлива штука: важливо прийняти, що ти звичайна людина. Не унікальна, не ідеальна, а така, як інші. Зі своїми недоліками, сумнівами, проблемами. Воно не просто "приземлює", а скоріше розчиняє той ідеальний образ себе, яким ми уявляємо своє я. Ця думка допомогла в свій час менше розчаровуватись у собі і менше брати на себе.

Моя психологиня підтвердила, що люди з часом змінюються. Дивлячись на себе ще 3 роки тому і тепер, можу сказати, що навіть за такий короткий час я інша людина завдяки постійній роботі над собою (і це не лише про фізичні заняття). Я вдячна близьким, що вони мене підтримують і собі, що не зупиняюсь і працюю над собою. Бо якщо не зараз, то коли?

Мені процес обробки нагадує підбір палітри з фарбами, тільки у цифровому форматі

Розширена версія крайнього поста 🦋

Минулорічне. Здається, ніде не показувала ці фото. Знімала для реклами світла, але ці фото так і лишилися в чернетках, бо я не допрацювала серію і мені не сподобався результат. Дуже багато фото з різних причин так і залишаться неопублікованими, та у мене виникла ідея: можливо створити журнал або книгу з неопублікованими раніше фото?) У мене вже давно висить ця ідея в голові, але все ще шукаю цікаву і близьку концепцію

Продовжую зараз писати навчання і помітила таку штуку: навіть якщо здається, що ти вже витиснув з себе все, подумай добре чи не залишилось, що сказати? Нагадаю, що почала писати його ще весною. Тоді витратила на це десь два місяці і думала, що вже витягнула з голови все, що могла. Потім поїхала в Нідерланди і у мене було трохи більше місяця перерви. Тепер, коли я знову відновила роботу над ним, то бачу, що є що доповнити, є про що сказати. Дуже важливо іноді до роботи повертатись через якийсь час, давати їй побути в голові, обдумати з різних сторін. Зараз я все ще на етапі доповнення інформації, бо дуже хочу зробити щось дійсно круте і не схоже на інші курси. Це буде моє перше навчання за останні три роки, тому просто побажайте удачі 😘

Скоро закінчиться літо. Фото, які встигла зробити за цей період

У сучасному світі бути послідовним в діях і намірах складно. Але пройшовши цей шлях, розумієш, що це не марно.

Hiromix (Hiromi Toshikawa) - японська фотографка, яка всього у 17 опублікувала свій перший зін "Seventeen Girl Days" на конкурсі "New Cosmos of Photography" та перемогла в ньому. Вона перевернула погляд на фотографію і встановила нові правила поп-культури. Молода дівчина без художньої освіти, зі звичайною мильничкою, знімала свої будні. Серед журі конкурсу був відомий провокаційний фотограф Нобуйосі Аракі, який серед цих змазаних і простих кадрів побачив абсолютну щирість. Замість вивіреної композиції та академічної стерильності, Хіромікс запропонувала "підглянути" у світ звичайної дівчини-підлітка, яка відвідує тусовки, ходить по токійських вулицях та бачиться з друзями. Її перемога з Grand Prix у 1995 році стала вибухом. Вона не просто зламала стереотип про фотографію як "чоловічий клуб", а й заснувала цілий культурний рух Girly Photo. Тисячі дівчат у Японії взяли до рук дешеві камери, щоб документувати життя без досвіду та правил. Уже до 22 років Хіромікс стала наймолодшою володаркою найвищої фотонагороди Японії - премії імені Кімури Іхеї, а її естетикою надихалися західні митці (зокрема Софія Коппола під час зйомок «Труднощів перекладу»). Задовго до появи смартфонів і соцмереж Хіромікс передбачила мову сучасного візуального щоденника, довівши, що найголовніше у фотографії - не якість пікселя, а погляд автора та відчуття моменту.

Те, що не увійшло в пост 🥚

Маленький спойлер до серії з яйцями (як би то дивно не звучало 😁) Дууже довго обробляла цю серію (майже 2 місяці..), вона мені складно йшла, бо злетів фотошоп з усіма моїми екшенами, які збирала пару років)) відновити налаштування не вдалось, тому я довго мучилась щоб відтворити заново той колір шкіри, який спочатку вийшов ідеально. Тим не менш, я задоволена результатом, це те, як собі приблизно уявляла ідею в голові. Класна команда, цікава ідея - ось такий результат і вийшов 🤓 Скоро опублікую

Фото, які не увійшли в основний пост 👍 До слова, це та хата з еірбнб, яку згадувала вище

Моменти за кадром пам'ятає лише фотограф і співучасник зйомки. Для глядача такі світлини - буденні моменти. У цьому розкривається одна з кращих сторін фотографії. Момент коли фотограф натискає на спуск затвора - це умовне розділення реальності на до і після. Інтерпретація глядача і пам'ять учасників зйомки. За кожним знімком є історія, навіть якщо здається, що він ні про що. Мабуть тому батьки завжди так бережуть фотографії новонароджених дітей, люди замовляють фотографа на весілля. Для глядачів - це просто обличчя на фото, для учасників зйомки - сакральна цінність. Ці фото дуже прості, але душевні, бо перший кадр - це душевні розмови з подругою ввечері, який змінюється кадром, де я з котиком обробляю кадри зі зйомки. На третьому я вже повертаюсь з виснажливої зйомки о першій ночі, а на наступній ми з подругою сидимо на станції і говоримо. Захотілось запам'ятати наші силуети у вікні потяга. І так кожен кадр складається з мікро моментів, які завжди нагадуватимуть про щось. Знімайте, щоб пам'ятати

Прийшли мої плівки з Нідерландів, вийшло 3 з хвостиком (дякую камері яка погано змотала одну плівку 😭) Ці знімки були зроблені на дві плівкові камери (подякуєм ще кенону, який поламався посеред поїздки......😐) Значить так: 1-3 - Canon A1 + helios 44 + kodakvision 250D 4-7 Kodak Snapic A1 + Fomapan 400 8-10 Kodak Snapic A1 + Fujifilm 200

Я вже в дорозі додому 😎 Це був прекрасний місяць, стільки всього відбулося за цей час. Везу з собою вагон натхнення, історій і звісно купу фотографій (необроблених 🚬🗿побажайте удачі) Маю що розповісти, але спершу треба трохи відпочити і звикнути до звичної обстановки) Насправді вже останній тиждень хотілося додому, була дуже втомлена і хотіла просто посидіти за своїм компом і по обробляти спокійно фотки 🧘🏻‍♀️

Вчора відбулась зйомка з фотографом, про якого писала вище. Знімалися у будинку його друга. Я була дуже здивована кожною кімнатою, бо на всіх чотирьох поверхах кожна кімната зовсім інша. Величезні вінтажні дзеркала, скульптури, вельветові дивани і купа, купа різних речей з якими можна позніматись. Тепер я знаю, якою хочу бачити свою студію) Я знімалась ню у студії Пітера. Під час зйомки ми багато говорили, я розповідала про свою студію і ситуацію в Україні (як і завжди, коли спілкуюся з іноземцями). Наприкінці він подарував мені дуже красиву (і важку) книгу про тіло. Вона неймовірна. Ми домовились зустрітися ще за нагоди, коли я буду в Нідерландах наступного разу. Мені звичніше бути по ту сторону обʼєктива, але було приємно почути захоплені відгуки щодо позування і нашої співпраці. Частину результатів покажу вам пізніше) а поки тримайте атмосферу вчорашнього дня