the a word

офіційно з цього дня я буду всім і всюди наполегливо рекомендувати (читати як «змушувати») читати «Дюну» бо це просто щось це просто вау. amazing.

зараз важливе посилання до прихильниць і прихильників драміони я вирішила на спамити на цьому каналі фандомними думками, тому якщо у вас є бажання підтримати мене як авторку, потеревенити трохи про фандом та стати читачами моєї україномовної історії по Драко та Герміону, то велкам ту май клаб або приєднуйся, або авада кедавра 🪄

Вчора відсвяткувала свій 24-й день народження 🎂 І сподіваюся, що в травні я буду зʼявлятися на каналі частіше💅🏻 п.с. я просто ще почала писати фанфік новий по драміоні, тому всі мої думки десь в підземній вʼязниці з Герміоною 🫠🤭 Є тут прихильники драміони?😏

.

Ох, щось я так загубилася на кілька днів... тижнів? Встигаю тільки помічати, як на каналі відписки йдуть. Останні тижні просто видалися дуже дивними 😪 Але, повернемося до реальності. І до книжок💅🏻 По-перше, у мене в нотатках залежалися відгуки на "Панк 57", трилогію "До зустрічі з тобою", «Із Пекла" і ще на кілька книжок Джо Гілла (якось від батька перейшла до сина). І на "Вавилон" у мене новий відгук... я переосмислила (і перечитала) цей твір пані Кван. По-друге, я вперше за все своє життя почала читати більше однієї книжки одночасно. Одразу п'ять. І всі досить цікаві, що не хочеться жодну з них закидати. Думаю, що дещо з цього потрапить у топ за 2024 рік (але не буду загадувати). Що ж я там читаю? У двох словах... — "Дюна". Я нарешті подивилася екранізацію (те, що поки що в нас є) і не могла пройти повз книжки. Бо так багато запитань і так мало відповідей... Варто сказати, що я далеко не фанатка наукової фантастики. Моє перше знайомство з цим жанром трапилося ось зовсім недавно з книги Макса Кідрука "Колонія". Але тим не менш, "Дюна" поки що заходить на "ура"! — "Ті, що співають у терні". Теж трохи не мій жанр, якщо говорити відверто. Я зазвичай таке відкладаю вбік і відхрещуюсь, але знову виняток із правил. Я взагалі в цій книжці почала плакати вже на 15 сторінці (ох, як тільки з'явився Френк). Чомусь мене ця книжка виводить на такі дикі емоції, що аж дихати іноді боляче. — "Знищ мене". Ох... Цікаво? Місцями. З одного боку якось не дуже затягує, але з іншого боку щось тримає. Поки що вирішила не прощатися з цією книжкою, але вкотре переконалася, що мої смаки далеко не завжди збігаються з тим, що так наполегливо просуває букток. — "Моя темна Ванесса". Взагалі випадково взялася за цю книжку. Пам'ятаю, як в один момент усі поголовно читали її, а потім забули про неї. Ось я поки що читаю… — "Ти". Це на солодке. Господи, мені дуже подобається ця книга. Звичайно ж, я її почала читати тільки після того, як дізналася про однойменний серіал, знятий за мотивами книги Керолайн Кепнес. Я подивилася всього кілька серій, але закохалася в акторський каст і в саму ідею. Ну ось подобається мені таке читати. Що ви мені зробите? Тому серіал поки що на паузі, а книга в процесі читання. Це серія книг "Ти". Я читаю англійською і тільки з цієї причини читання йде так повільно. — а ще у мене декілька фанфіків в процесі читання… І хто би тільки міг подумати, що у мене буде такий фандомний хаос серед завантаженого. Там вам і драміона, і «Сутінки», і «Зоряні війни», і вже навіть є щось по «Дюні»… 🫠 Словом, я не те, щоб в нечитуні, але думаю, що трохи не в порядку. А ви що читаєте зараз? Розповідайте!🤗

Ну так уже сталося, що рідко екранізації виходять кращими, ніж книга. Звісно, бувають винятки, але сьогодні хочеться з вами поговорити про той твір, екранізація якого геть вбила всю ідею першоджерела. Із творчістю пана Алана Мура я вперше познайомилася, коли мені виповнилося двадцять. «Вартові», «Із Пекла», «V означає Vендета» - це мій топ, який я вже перечитувала не один раз і точно ще не раз повернуся до цих графічних романів. Знаєте, я подивилася й екранізації за мотивами романів. І тепер розумію, чому Алан Мур проти екранізації своїх творінь і вважає, що його комікси не піддаються перенесенню на великі екрани. Я залишу відгуки на всі три графічні романи, які входять до топу моїх улюблених, але сьогодні почну з «V означає Vендета». Похмурий графічний роман про фашизм у Великій Британії після ядерної війни і долі кількох людей, вплетені в нуарну розповідь. Загальний настрій роману - пригнічений, місцями пафосно-меладраматичний. Незважаючи на це, будь-яка людина розуміє, що це великий твір. Перше, що хочеться сказати: роман - просто величезне естетичне задоволення для очей. Я не шанувальниця коміксів, але коли вперше взяла до рук «Вендетту», то не могла відірватися. Пам'ятаю, що тоді кілька годин просто сиділа й розглядала картинки. Зізнаюся, я не планувала читати, але не помітила, як втягнулася. Спочатку якісь окремі репліки героїв читала, а потім уже стала проникатися сюжетом. Друге - це, звісно ж, сюжет. Звісно, коли за вікном 2024 рік, то все здається вже не актуальним (або занадто актуальним..) і застарілим, але це не так. Коли я перечитала «Вендетту» цього року, то стільки нових паралелей у голові намалювалося. Роман змушує мозок працювати. Третє - це герої. Звичайно ж, куди без персонажів. Автори (Алан Мур і Девід Ллойд) чудово попрацювали над дійовими персонажами свого дітища. Тут немає хороших чи поганих. У всіх є свої мотиви, свої причини, свої емоції та переживання. Я вірила всім персонажам роману, на відміну від персонажів, яких нам показали в кіноадаптації. Персонаж V у романі жорстокий анархіст, а не романтик-революціонер, наприклад. І я не можу сказати, що я його підтримую, але я його розумію. Історія розказана просто майстерно: від неї неможливо відірватися. І водночас, немає зайвих деталей чи діалогів. Якісь моменти розкриваються безмовними фреймами, рухом, поглядами. Малюнок узагалі нечіткий, детально, з усіма рисами обличчя виписана тільки Іві. Решта просто в тінях, але ж у цьому й ідея. Це не люди, а образи, гвинтики системи. Ну, і, мабуть, головне, що мені подобається в цій історії (крім захопливого сюжету, зрозуміло) - це те, що V - людина. Він не володіє супер силою, у нього немає супер здібностей, його не кусав радіоактивний супер павук, мураха або єнот. Він не прилетів з іншої планети, і в нього немає алергії на криптоніт. Так, він пройшов через пекло під назвою «табір для переміщених осіб», зазнав дослідів над людьми, але залишився людиною - витривалою, швидкою, розумною, спритною, але всього лише людиною. І знайшов сильні сторони не завдяки, а всупереч. А головне - показав своїй спадкоємиці, що рабство - воно в голові, і тільки готова відмовитися від усього людина втрачає кайдани і знаходить здатність перетворити того самого міфічного самотнього воїна на цілком реального персонажа. Цю книгу треба читати. Я всім серцем бажаю, щоб це стало класикою. Тому що в цій книзі є думки. Знову ж таки, не можна сказати, правильні вони чи ні. Вони варті уваги, вони правдиві, вони сповнені сенсу. 10/10⭐️

що ж, у мене накопичилося для вас багато нових відгуків…💅🏻 почнемо з чогось такого?🤌🏼 хто впізнав? хто читав?

У мене новий розпродаж🤌🏼💅🏻 «Імʼя вітру», «Страх мудреця» — 900 «Четверте крило» — 480 «Квартира на двох» — 200 «Гіпотеза кохання» — 230 «Коефіцієнт кохання» — 200 «Пляжне чтиво» — 250 «Незриме життя Адді Лярю» — 250 «Латунне місто» — 450 Цикл «Із крові і попелу» (4 перші книги) — 1000 «Блиск», «Відблиск» — 550 «Клуб убивств по четвергах» — 220 «Людина, яка померла двічі» — 200 «Куля, що не влучила» — 220 «Кістки та зоряний пил», «Сталь та сонячний шторм» — 760 «Шістка воронів», «Королівство шахраїв» — 550 «Змія і голуб» (старий формат) — 220 «Панк57» — 220 «Жага» — 250 «Доторк темряви» — 200 «Червона зима» — 380 «Темне сходження» — 230 «Оповита тінями» — 250 За деталями пишіть @cartonner

Питання (чи пропозиція? це як подивитися хо-хо-хо) на мільйон, шановні друзі💅💅🏻 Шукаю собі незалежного бета-рідера для своєї писанини🤌🏼 Якщо хтось хоче дещо почитати (роман, наші дні), то велкам у особисті повідомлення @cartonner 🤍

Ти скляна балерина або ніж. «Ігри спадкоємців» вивели мене з нечитуна. Книжка, яку я купила півроку тому, просто чекала свого часу. Я багато разів задивлялася на неї, але душа не лежала, а тут прочитала за кілька годин. Чекаю тепер другу частину! Головоломка завдовжки 400 сторінок, від якої просто не можливо відірватися, і незважаючи на те, що жанр у книжки стоїть як книжка для підлітків, сюжет у неї такий, що цікаво буде прочитати і в доволі таки не підлітковому віці. Зав'язку сюжету ми дізнаємося з анотації, та й з назви книги зрозуміло, що пов'язано все зі спадщиною. Четверо хот братів, кмітлива Айворі, сімейні таємниці і багато грошенят. Тут інтригує все. Це було шалено цікаво, в кожному розділі все нова і нова загадка, яку з головними героями я намагалася вирішити. І звісно ж, найголовніше питання, яке мене вимотувало всю розповідь — чому ж Айворі? Не скажу, що наприкінці я була вже дуже здивована деякими сюжетними поворотами, але книгу не хотілося відкладати на потім. Історія затягнула. Чесно зізнаюся, мінусів можна було б знайти безліч, але не хотілося. Хотілося стежити за перебігом гри і розбиратися в хитросплетіннях сімейних зв'язків сім'ї Готорн, з'ясовувати, що в них там за скелети в шафах заховано, рахувати підвішені рушниці і задоволено хмикати, коли вони стріляють. А ще варто сказати, що «Ігри спадкоємців» змусили мене вперше замислитися над тим, коли я востаннє так сильно ненавиділа і зневажала прописаного персонажа. Просто одне ім'я — Емілі. Я дуже рада, що вона все-таки вже мертва дівчинка. 8/10⭐️

Шлях письменника — це подорож у світ ідей, вигадок і емоцій, яка вимагає від нього великої самодисципліни, творчої наполегливості та внутрішньої міцності. А написання книги — це непростий процес, що вимагає від автора безліч годин праці, переживань, відмов від інших занять та бажання знайти власний голос у світі літератури. Це відданість ідеї, яка запалює серце й утримує письменника на шляху до завершення свого твору. Хоча це і нелегка праця, кінцевий результат — це не лише сама книга, але й внутрішня задоволеність від того, що автор зміг втілити свої думки та почуття у слова. Нові світи — місце де ти можеш знайти для себе нові унікальні книжкові світи. Це папка українських письменників які тільки пишуть, написали чи видають свої історії! Підписуйся на них в один клік та спостерігай за закуліссям письменницької справи✍🏻

Я писала цей допис у кілька підходів. Писала, видаляла, перечитувала, плакала і видаляла. Не знала, чи буде це корисно комусь, чи допоможе комусь, але ось ви все-таки читаєте це. Це все та ж моя спроба щиро говорити зі світом про те, що болить. Ті, хто вже не перший день читає мій канал або мав задоволення побувати в шкурі близької мені людини, знають, що в моєму минулому був такий плачевний досвід, як зґвалтування. Цього не змінити, це не викреслити з мого життя. З цим можна тільки постаратися працювати, щоб у майбутньому рана так сильно не кровоточила. Кілька місяців тому я почала працювати не тільки з психологом, а й із психіатром, тому що мій стан можна було описати так: "Вона ще не наклала на себе руки, тому що боїться вигляду крові". Панічні атаки, кошмарні сни, сонні паралічі, фонова тривожність. Це все накочувало хвилями від моменту до моменту, тому я вирішила звернутися до психіатра, щоб розібратися з тим, який же подорожник мені потрібно прикласти до ранки. Методом проб і довгих сеансів ми дійшли висновку, що варто спробувати гіпнотерапію. Постараюся в двох словах пояснити, чому саме гіпнотерапія.

*Гіпнотерапія - це методика, яку часто використовують у роботі професійні психотерапевти. Гіпноз дає змогу позбутися тривожності, неврозу, психосоматичних розладів, використовується як методика психокорекції.

У якийсь момент моя психіка так ослабла, що зламалася. Свідомість почала витісняти спогади. Тобто, посттравматичний синдром посприяв розвитку дисоціативної амнезії. І обізнані люди скажуть, що це нібито вже тип дисоціативного розладу, але не будемо заглиблюватися у всю цю термінологію. Факт у тому, що я просто забула шматок свого життя. Начебто ось знала, що таке зі мною сталося, але не пам'ятала цього. Здавалося б, не так уже й погано, адже свідомість і психіка захистили мене від травми. Було б добре, якби не було так погано. У якийсь момент мені почали снитися дуже яскраві кошмарні сни. Не сказати, що погані сни стали чимось новим для мене, але тепер вони були безпосередньо пов'язані з кадрами, які транслювали моє зґвалтування. Усі ці картинки були такими живими, барвистими і справжніми, що я не встигала прокинутися, як уже бігла до унітазу, щоб виблювати все, що було в шлунку. Я не знала, що з того, що бачу уві сні, правда, а що домалювала моя уява, тому й було ухвалено рішення розібратися з моїми снами за допомогою гіпнозу. Перший сеанс. Другий. Третій. Четвертий. І п'ятий. Хочеться сказати, що це не так прикольно, як показують у кіно. Можливо, для мене це не здалося прикольним, бо витягало з надр моєї свідомості щось страшне. На даний момент ми припинили працювати з гіпнозом. Мої лікарі вважають, що зараз з мене вистачить. Я можу вже відрізняти реальність від фантазії. Чи допомогло мені це? Так. Чи стало мені краще? Ні. Розумієте, тепер я знову почуваюся жертвою. Я заново пережила це. З'явилися фантомні болі, запалилися шрами, а будь-які випадкові торкання в міському транспорті або просто на вулиці викликають дику тривожність. Рана не перестала кровоточити. Скажете, так до чого тоді цей пост? Що я хотіла сказати? Та все те саме, що й раніше. Якщо ви відчуваєте, що вам потрібна допомога, то не соромтеся попросити про неї. На жаль, не існує єдиних ліків, а часом, щоб зцілитися, потрібно гарненько так припекти свою рану. Болітиме, як уперше, але зате не занесеш інфекцію. #zayats_говорить

🇺🇦 Українська культура — це наша сила та фундамент ідентичності Підпишись на цю файну ТЕКУ — твій унікальний культурний посібник у кишені. Тут зібрані тільки корисні та дійсно цікаві 🇺🇦 канали, які вартують твоєї уваги. Це — скарб! 😎 🎼🏛📚 Культура та мистецтво, історія, мова, література і розвиток, музика та фільми, книжки. Кожен знайде щось особливе на свій смак. 🤗 Щоб підписатися — тицяй СЮДИ 🤝 Підтримуйте український контент! Долучайтеся та розповідайте друзям!

Прошу любити й шанувати🤌🏼 Трилогія про Джуд і Кардана від неймовірної Голлі Блек. Якщо не брати до уваги «Гаррі Поттера», то це офіційно моє перше фентезі. Отже, повернемося у 2022 рік. Херсон, окупація, період глибокої депресії і я вирішую прочитати щось про кохання. Вибір падає на «Жорстокого принца», бо всі навколо тоді читали цю трилогію. Ну а чим я гірша? Пам'ятаю, як швидко прочитала першу книжку трилогії, з ентузіазмом взялася за другу і ледве-ледве змусила себе дочитати третю. Буду відвертою, тоді я залишилася не у захваті. Мені знадобився рік, щоб зрозуміти, чому ж історія Голлі Блек мене не зворушила. Відповідь проста — в той момент мені потрібно було читати щось із розряду «Із крові й попелу», але точно не трилогію про народ повітря. Бачте, мені не вистачило любові. Але ось я освіжила сюжет у пам'яті й готова залишити відгук. Перша частина трилогії повністю сюжетна, що мене дуже потішило (зараз вже, вперше не дуже) — не люблю, коли кохання всього життя з'являється у фентезі на третій сторінці. Наразі, коли 90% моїх книжок — це фентезі, я вже розумію, що мені має подобатися історія і сюжет, а не потрахушки на снігу (Кастіл, Маківка, привітики). Коли до топу моїх улюблених історій увійшли книжки Ребекки Кван, та й ось відчайдушно туди пробивається Патрік Ротфусс, то я почала сильніше цінувати книжки Голлі Блек. Зачепила мене і досить жорстока атмосфера. Це не зовсім добра книжка. Вона справді іноді лякає, але не чудовиськами, а вчинками людей і фейрі. Я із задоволенням спостерігала за палацовими інтригами, політичними ходами і загалом переплетеннями різних таємниць. Це реально цікаво, затягує і не відпускає. Головна героїня — людина, яка шпигує для фейрі. Вибачте, але я тепер хочу ще чогось такого. Та й узагалі, Джуд — моя улюблениця. Звичайно, зараз багато героїнь у книжках — це вольові та сильні особистості. Гріх тут не згадати і ту ж Брайс («Місто Півмісяця»), і Вайолет («Четверте крило»), і Жинь («Макова війна»), і ще багато інших. Але Джуд — це окрема любов. Усі ці інтриги, подвійні ігри та прагнення підпорядкувати собі світ. Друга книга трилогії «Лихий король» — трохи інша. Перша половина книжки пройшла доволі легко, але в ній не було чогось прям із «вау»-ефектом. Зате друга частина книжки... Якщо в першій частині наголос зробили на світоустрої та сюжеті, то тут ми нарешті бачимо почуття наших героїв. Суперечливі, яскраві та нестримні стосунки Джуд і Кардана саме такі і в цьому їхня привабливість. Два роки тому мені було мало їхніх взаємодій, але тепер цього було в міру. Залишилися все ті ж палацові інтриги, насипали ще трохи дитячих травм, ну і сімейні драми. Просто чарівно. І на солодке — «Королева порожнечі». Ця частина дуже динамічна, в ній повністю відсутні сцени бездіяльності та нудьги. Політична гра напружена до межі і ти постійно перебуваєш в очікуванні розв'язки. Книга найдинамічніша з трьох і читається на одному диханні. Джуд у цій книжці стала сильнішою, дещо мудрішою і почала ухвалювати важливі та правильні рішення. Вона виросла за трилогію, що не може не тішити. Вона не скотилася до звичайної «приставки» свого чоловіка. Мені б хотілося, щоб ось таких книжок, де кохання зображається не через наготу і любовні сцени, а через вчинки, думки, погляди, було набагато більше. Я відчувала зростаюче кохання між Джуд і Карданом набагато сильніше, ніж в інших історіях. Мені сподобалося, що більше уваги було приділено розвитку персонажів і ельфійського королівства, інтригам, зраді, жалю, дружбі та сім'ї. Я дуже добре уявляла собі все через опис сцен і персонажів — це дало мені багато ідей для моїх власних проєктів. 8/10⭐️

🏹 Трилогія «Народ Повітря», Голлі Блек

Частина 2💅🏻 Постараюся у двох словах вам розповісти про те, як я живу. Природно, у мене бувають періоди нормального (так би мовити, рівного) і комфортного настрою. У такі моменти я просто собі живу, як звичайна людина, але на підсвідомому рівні завжди готуюся до гіршого. І ось найгірше трапляється, незалежно від того, намагалася я уникати стресових ситуацій чи ні. Маніакальний епізод (заряд незвично сильної бадьорості, якщо дозволите так висловитися): - підвищення настрою, активності та дикий приплив енергії; - зниження тривалості сну (часом я можу тиждень поспіль спати по 2-3 години, але водночас виснажуюся фізично і морально); - підвищений апетит; - порушення прийняття рішень (це найогидніше, бо ти навіть не замислюєшся в моменті про наслідки). А потім у секунду всередині щось клацає і все. Це не контрольовано, це може статися посеред вулиці. Настає депресивний період: - плаксивість (було таке, що я поспіль плакала 8 годин); - усе те ж порушення сну (але тут я вже могла спати по 20 годин на добу); - фонова тривожність, відчуття пригніченості та безнадійності; - відчуття власної марності, самозвинувачення і самоприниження (уявіть, як я в маніакальний період писала по 50-70 сторінок дійсно якісного тексту, промальовувала карти і розписувала цілі світи, а потім у період депресії починала все це видаляти, вважаючи себе бездарністю); - суїцидальні думки. Зміна настрою при біполярному розладі циклічна. У когось це може бути сезонне явище, у когось після стресу або радісної події. І це все не лікується. Лікування, спрямоване на усунення симптомів, - довічне. Стандарт лікування біполярного розладу - це когнітивно-поведінкова терапія. Ну і постійно залишатися на зв'язку з фахівцем. У моєму випадку я завжди на зв'язку з психологом, а тепер ще й із психіатром. Чи вважаю я себе якоюсь ненормальною? Ні. Шляхом довгих проб і чималих зусиль ми відшукали оптимальний варіант існування для мене. Я можу спілкуватися з людьми, можу жартувати і сміятися, можу поговорити на серйозні теми, можу прогулятися біля моря або посидіти десь у ресторані. Я відносно розумію, коли мені варто відгородитися від світу і побути наодинці з собою, розумію і те, коли потребую компанії. Цим дописом я хотіла сказати те, що не варто себе обтяжувати неіснуючими діагнозами. Якщо ви дійсно вважаєте, що у вашому житті щось іде не за планом, щось вас насторожує, то зверніться до фахівця. Не соромтеся попросити про допомогу. Не потрібно самостійно встановлювати собі настільки погані діагнози, ґрунтуючись тільки на тому, що там сказав якийсь Вася Пупкін на просторах тік току. Бережіть і любіть себе🕊️🤍 #zayats_говорить

Учора в мене був сеанс із психологом. Сьогодні з психіатром. Так проходять мої дні вже не перший місяць. Так-так, крім величезної кількості книг у моєму житті є ще й ці чудові люди, без допомоги яких я б давно вам писала дописи звідкись із надр відділення психіатрії. Ще кілька років тому мені поставили діагноз - біполярний розлад особистості. Але, знаєте, що найбільше мене дивує? Та те, що це досить модний діагноз. Не поширений, а саме модний. Просто в якийсь момент стало модно казати, мовляв, та в мене депресія чи біполярка, в мене дисоціативний розлад чи окр. І це не смішно, бо величезна кількість людей, надивившись чи начитавшись псевдопсихологів (особливо на теренах тік току), насправді вважають, що вони "з діагнозом". Звісно, я не хочу знецінювати чиїсь проблеми, але просто для ясності ситуації хочеться сказати, що "самолікування - це не є добре", і такі діагнози мають ставити фахівці. Елементарний приклад. Якось мій знайомий сказав мені, що у нього біполярка. І я запитала в нього, як він проживає це, що відчуває і що йому допомагає. У відповідь він просто посміхнувся і сказав таке: "Боже, та що допоможе, якщо я просто страждаю від перепадів настрою?" Щоб ви розуміли, в контексті нашої подальшої розмови, він більше нічого не зміг сказати про біполярний розлад, крім того, що настрій змінюється. А діагноз він собі такий поставив, бо подивився кілька відео і всі симптоми збіглися. "Ну в мене і втома, і вигорання, і перепади настрою, і апатія" Тільки це не є показником біполярного розладу. Цей розлад не тільки про звичайну зміну настрою. Це емоційні перепади, нібито щойно на вулиці було +30 і різко температура впала до -10. І кожен такий епізод зміни настрою сильно відрізняється від звичайного настрою і поведінки людини. Періоди піднесеного настрою - це стан якоїсь манії. Людина гіперактивна, буквально фонтанує ідеями, горить справою. Заряд бадьорості настільки потужний, що це можна порівняти з почуттям блаженної ейфорії, немов ти накачався найкращими колесами. А потім за клацанням пальців ти впадаєш у депресивний епізод свого життя. Пригніченість і відчуття, що немає більше жодної надії на майбутнє. Звичайно, ви можете мені сказати, що так може трапиться з будь-якою людиною. Ну з ким не буває? Тільки ось людина зі справжнім діагнозом переживає цей стан перепаду не раз на тиждень або раз на півроку, для неї це стабільність. Тебе просто кидає з крайності в крайність постійно. Періоди гарного настрою, емоційні підйоми (маніакальні епізоди) - зазвичай недоречні або непропорційні ситуаціям демонстрування захоплення або радості. Це чергується з періодами спаду і зниження енергії. А буває й таке, що маніакальні та депресивні епізоди можуть проявлятися одночасно (змішані епізоди). Ось уже тоді веселощі починаються. Спробуйте відчувати абсолютне вигорання і при цьому мозок генерує таку кількість божевільних ідей, що нервова система буквально палає вогнем. Цей розлад може бути настільки руйнівним, що люди, які страждають від нього, можуть здійснювати нелогічні та необдумані вчинки. Розрив близьких емоційних зв'язків, невиправдані ризики, втрата сім'ї і навіть фатальний результат. Як я писала вище, перепади настрою можуть бути у всіх, однак за біполярного розладу ці перепади проявляються настільки яскраво, що відбиваються на всьому житті людини. Сон, активність, поведінка, здатність раціонально мислити, робота, спілкування. Біполярка з'їдає всі сфери життя. І, повірте мені, жити з подібним діагнозом зовсім не прикольно. Не розумію, як подібне могло опинитися в тренді. За даними ВООЗ, 45 мільйонів людей у світі живуть із біполярним розладом. Цифра величезна, чи не так? Але що таке 45 мільйонів проти 8 мільярдів? Якщо я не помиляюся, то це менше 1%. А тепер дайте-но я згадаю, скільки людей навколо мені говорили, що в них біполярка? Людей 30, не менше. #zayats_говорить

Ох, тут зараз буде дуже великий (навіть розбила на дві частини) допис про біполярку 💅 Трошки психологічного вам контенту🤌🏼 А вже після повернемося до книг📚

Я рідко щось перечитую. Не знаю, як сильно має мені сподобатися книжка, щоб я взялася за неї вдруге («Гаррі Поттер» — це виняток із правил). І ось я за кілька вечорів перечитала книжку Еліс Сіболд «Милі кістки». Мені є, що сказати. My name was Salmon, like the fish; first name, Susie. I was fourteen when I was murdered on December 6, 1973. Моє прізвище — Селмон, що, між іншим, означає «лосось», а звати мене Сюзі. Мені було 14, коли мене вбили 6 грудня 1973 року. Колись саме ці перші рядки мене й зачепили. Тоді я прочитала книжку за ніч, слідом подивилася екранізацію і десь тиждень перебувала в стані глибокої депресії. Це дуже важка книга в емоційному плані. Навіть під час того, як я її перечитувала вдруге, знаючи весь сюжет, я плакала, злилася, переживала і раділа за героїв. Більше, звісно, плакала. Переважно через те, що розповідь ведеться від імені дівчинки, яка загинула на самому початку свого підліткового шляху. Роздуми Сюзі про те, що в її житті могло трапитися, але не трапилося, щоразу викликали сльози і почуття образи. Як би там не було, книжка насправді не про смерть, а про життя. Життя після втрати. Свою історію Сюзі розповідає нам сама. Після смерті вона потрапила на небеса і звідти дивиться на своїх рідних, які намагаються пережити її зникнення. Тіло не знайдено, тому батько Сюзі стає одержимий ідеєю знайти доньку живою, або будь-що-будь відшукати її вбивцю. Мама на тлі переживань замикається в собі і вирішує зовсім покинути будинок, в якому оселилася скорбота. А брат і сестра Сюзі переживають не тільки зникнення сестрички, а й загибель усієї їхньої родини. Кожна сторінка відчувалася для мене таким болем під ребрами, що складно описати словами. Я досить емоційна особистість, яка гостро реагує на 99% прочитаного мною. Це, знаєте, з розряду запитань «Що тебе довело до сліз?», а у відповідь «Усе, що я читаю». Але все ж існує низка книжок, які особливо глибоко забралися під шкіру. Можливо, що тут усе зводиться до того, що я у свої 23 теж досі не можу відпустити втрату багатьох близьких людей. Книги, які ось так тісно переплітаються з моїм реальним життям, чіпляють особливо сильно. Хто ж убив Сюзі? Вона не робить із цього секрету. Це їхній сусід, для якого це було вже не першим злочином, але який так і не був спійманий і покараний. Але чи справді він винен тільки у вбивстві Сюзі? Чи він своїм вчинком несправедливо забрав життя у всієї родини Селмон? Під кінець хочеться сказати, що "Милі кістки" — це прекрасний твір. Як і першоджерело, так і екранізація (яку я раджу вам подивитися). 10/10⭐️