anetevchuk

прийшла до того, що лінь – вигадали. все, що ми звикли сприймати за неї, є формою відсутнього внутрішнього контакту, де «не хочу/не можу зробити Х дію»: = «у мене відсутній стимул» (зроблю ЦЕ – а далі? сенс?). = «мені ппц стрьомно що буде потім». у цьому випадку стають явними незакриті потреби – реальні стимули до бездії. = «я запозичила причину досягнення цілі в іншої людини» (і мені щиро байдуже на ціль Х, але не хочеться цього визнавати, адже тоді доведеться визнати, що я не в контакті із собою, своїм тілом, цінностями) із моменту назви речей своїми іменами, рівень сил та заряду значно зріс. лінь переросла у свідоме бачення потреб, переживань та вміння з ними справлятися – обираючи те, що справді резонує. ділюсь, як це відбувається?

бачимо: людину, яка постійно дає логічні пояснення. як насправді: інтелектуалізація як броня від емоцій та почуттів, потреба в контролі. бачимо: циклічно втомлену людину. як насправді: НС не справляється з хронічною напругою, подавленими станами. бачимо: людину, чиї реакції та поведінка – агресивна, вибухова. як насправді: крик як шанс бути почутою й побаченою. 🫳🏼 бачення, перше враження (а іноді й перманентне) ≠ обʼєктивна реальність. це лише версія, яка проходить через фільтр нашого досвіду, бази. немає жодного сенсу в оцінці: себе собою. себе іншими. інших тобою. інших іншими. адже відсутній головний фактор – обʼєктивність. чесність. навіть вищезгадане «як насправді» – лише одна з варіацій. найкраще, що можна зробити для себе - не приміряти готові теорії, а чітко визначити власну, і працювати з причиною-наслідком (з цим я допомагаю на енергетично-тілесному сеансі, мій контакт для питань/запису @aneteyevchuk). як для психіки легше, так і для тіла.

ми боїмося, що не вийде, але робимо все, щоб не вийшло саме тоді, коли боїмося. обираючи безпомилковість, бездоганність. відкладаючи через «нестачу» часу, ресурсів. відволікаючи власну увагу від справді цінного. опираючись на старий негативний досвід, де не вийшло чи отримали стрьомну реакцію соціуму/близької людини або ж на ті події, що ще не сталися (і скоріш за все ніколи й не відбудуться). можливо тобі страшно просто тому, що проживаєш нові процеси? а якщо цього разу немає необхідності оберігати себе так відчайдушно?

зранку, прокинувшись від шуму, я відчула сильний головний біль. перша думка: «все пішло по 🍑…відчуваючи себе так, я точно нічого не зроблю» перша дія стала актом любові до себе. до тіла. виконала сет вправ - і от я тут. сиджу на свіжому повітрі. пишу статтю про нервову систему для вас. ❤️ — і я викладаю її якомога швидше…!!

ми так часто недооцінюємо вплив власного стану протягом дня. знецінюємо навичку виводити себе з кризи – ментальної чи фізичної – пускаючи все на самовплив. канонічний момент, правда)) і тут 2 варіанти: 1 – життя переростає в залежність від зовнішнього, у драму. 2 – ти пробуєш на смак свободу керування емоційним, фізичним та ментальним станами, і вже не можеш зупинитися, бо як раніше більше не підходить.

ладно, ніхто у моїй сімʼї не знав як справлятися із стресом та напругою, тому не могли показати що до чого, зате я передам це своїй дитині. ну і вам) зараз якраз у процесі запису матеріалів проєкту по дієвій роботі із нервовою системою, тілом. те, що я б хотіла знати раніше. передзапис/деталі @aneteyevchuk

тілесні реакції формуються на ранніх етапах життя – і справжній кайф, коли вони не шкодять (що є рідким: часто ми переймаємо їх із почутого/побаченого/підсвідомого). моє тіло ще в дитинстві зафіксувало їжу як джерело спокою й безпеки. і тому, протягом (майже всіх) років, вона лишалася моєю опорою. рхп. ремісії. стрибки ваги й самооцінки, «любові» до себе. – ціна, яку платиш, обираючи їжу як заспокійливе і спосіб боротьби зі стресом.

щоразу, як не хочеться щось робити незважаючи на «важливість» дії, я нагадую собі її причину і результат. це формує дисципліну та систему життя, особливо якщо ви любите лінитися-відпочивати (як я). неважливо, чи виникає супротив під час виконання роботи або банальної турботи про своє ментальне та фізичне здоров’я — необхідно доносити до свого мозку причину продовжувати: вагому і адекватно-реальну, без «мультфільмів». інакше — діло не дійде до дії (або за нею послідує розчарування). повертаючись до своєї заспокійливої рутини, відчула ппц який супротив — «та ну, і так ок; мені дуже лінь, краще подивлюсь щось; нащо мені це». і почала відповідати собі — нащо. причини виявились досить впливовими, а початок дій — легшим.

Тривожність Вона в мене вроджена)) із дитячого віку була доволі проявленою — і проживала її як могла: через їжу, гризіння нігтів, тілесну напругу. Не помітила, коли цей стан став для нормою, а спокій сприймався за сум, негативні епізоди. Тривога стала синонімом відчуття себе живою. ✨бурління енергії, жага щось зробити, мандраж, метушливість✨ — усе це в моїй уяві було про життя. І, не соромно зізнатися, всі дії я робила із даного стану. Несвідомо. Обираючи. З часом побачила енергозатратність цього стану і наскільки неефективними є дії з нього. «метушливість — не ззовні, а в голові» Чим швидше приходиш до сповільнення, тим більшого сенсу набувають щоденні дії, які в перспективі приводять до реалізації. Тому — замість розхитування нервової системи — я її перманентно заспокоюю. Виключила фактори, що є у минулому пості. Більше сповільнення. Помічання себе: тіла, думок, потреб. Менше шуму. Подавлення. Різкості. Завершила читання та щоденне виконання завдань з книги (також згадувала вгорі). Вона стала однією з ключових у моїй роботі з тривогою. Однією з — бо тривожність створює коло, розірвавши яке, тебе із разу в раз затягує у неї 🫳🏼 відчуття власного потенціалу — неможливість його інвестувати — безсилля. Тіло не вивозить буму гормонів та паралельність буденних процесів життя із внутрішнім супротивом, конфліктом. Несвідомим. Прийнятим за частину себе (яка поступово, майже непомітно унеможливлює здатність реалізовувати себе, діяти, любити, вивчати, взаємодіяти, повноцінно проживати). І сенс не в очікуванні зміни зовнішніх/ внутрішніх чинників, які причиною реакції, а в роботі над власним станом вже зараз. Якщо хочеш спробувати енергетично-тілесний підхід у роботі з тривожністю — пиши в особисті, зорієнтую по тарифах. На травень є 3 місця: @aneteyevchuk Як справи із тривожністю? Чекаю на ваші історії)

що насправді виснажує ум і тіло: 1. тривала бентежність. бездіяльність щодо зменшення її інтенсивності — є насильством над своєю психікою. хоча тривожність і грає не останню роль у нашій еволюції, тут є величезне АЛЕ. у довгостроковій перспективі таке паливо спалює до тла. 2. перманентний фоновий шум. (музика, фільми, подкасти) 3. життя на 2х. швидкі прийоми їжі, перегляд інформації на пришвидшеному режимі, відчуття «я не встигаю». 4. ігнор своїх потреб/їх нерозуміння. це є, до речі, джерелом «безпричинного» суму, злості, нервозності, конфліктності. 5. подавлення емоцій. їх знецінення та ідентифікація як несумісних, не зручних, не вчасних.

блаженство - почути фразу від зубного ✨я сьогодні без роботи…все ідеально✨ в генетичній лотереї я не виграла міцні зуби, з дитинства ходила по дантистам. суть була не лише в ламкості, карієсі, а й у появі кісти декілька років тому... це стало вирішальним фактором після якого я почала глибше вивчення питання — на рівні психосоматики (тіло+розум), енергії (а не лише вітамінів, гігієни, вчасних прийомів у лікаря). благо знайшла причини та способи підтримки свого тіла, які сприяють здоровʼю.

якщо не знаєш чим зайнятися у вихідний — глянь лекцію по чуттєвості, встановленню контактності із собою — даю її цьому Reels