З відкритим серцем йду до вас 💟

Тема від Вікторії Бахтіної — я люблю Україну!(день 133) оповідання Михайло дуже любив мандрувати світом, вивчати інші країни, досліджувати їх. Він уже побував у Греції та скупався в червоному морі, був на Шрі Ланці, в Японії та навіть в Непалі. Кожен момент він фотографував і викладав у соцмережі. А вже вдома через кілька тижнів переглядав свої фото і відео знімки та аналізував. Ось так сталося і цього разу, повернувшись з Чехії з купою вражень, Михайло вмостився в улюблений фотель і витягнувши, втомлені від дороги ноги, впав в глибокий сон. Його мозок відключився, ба більше, Михайло навіть не чув, як теленькала мобілка. Він усе ще був у мандрах, принаймні у своїх снах. Прокинувшись через кілька годин, у Михайла занив шлунок, тож не гаючи часу він побрів до улюбленої кав'ярні, де можна було смачно поїсти. Михайло сів за столик біля вікна і очікуючи на своє замовлення переглядав фото і відео знімки. Краса тих країн вражала і він хотів знайти це тут, на батьківщині, але не знав де. Аж раптом хтось поплескав Михайла по плечу. Він озирнувся і побачив свого друга Антона. — З поверненням, птахо,- мовив той. — Дякую, я теж радий тебе бачити,-відповів Михайло. —Ну показуй, що ти на знімав,– благав Антон. І Мишко з запалом розповідав про Чехію, не забуваючи про фото . —Яка краса! Ти справжній репортер,– мовив Антон. — Я з тобою згоден, щодо краси. Але мені хочеться показати ці країни у нас, на рідній землі, а де я не знаю. —Я тобі допоможу,-мовив Антон. —Не сумуй друже. За кілька днів друг, як і обіцяв показував Михайлові родзинки України. Спершу друзі побували на лавандовому полі в Димері, потім рушили, до міста Турка, аби побачити кам'яний кар'єр, яке ще називають Блакитним озером. Не забули і про Жовківський замок з його неймовірною ратушею. Михайло сам собі дивувався, як він міг не помічати цю красу! Провівши ніч у хостелі, друзі зранку рушили в мандри Україною. На них чекав на Дніпропетровщині Шолохський каскадний водоспад, Аккерманська фортеця у Білгород -Дністровському та неймовірної краси Кам'янець— Подільський. Тут друзі провели аж п'ять днів. Бо за один день це місто неможливо роздивитись... У Михайла забракло слів. Ба більше, він навіть не підозрював, які тут є чарівні місця. Наостанок заїхали до Скити Манявської, духовного осередку 18 сторіччя, аби віднайти себе і поспілкуватися з монахами. —Ну, як тобі мандрівка?- поцікавився Антон — Я навіть не підозрював,що тут є така краса! Я їздив у Європу, шукав щось незвичне. А виявляється Європа ось тут, під носом. Тільки варто озернутися. — От тому я завжди і мандрую тільки Україною, бо там таких пейзажів і щирих людей, як у нас нема,– додав Антон. А потім визирнуши з вікон автівки, друзі закричали —Україно, ми тебе любимо! Ти прекрасна ❤️💛❤️💛 А опинившись вдома, і перевівши подих, під кожним фото написали "Україно, я тебе люблю"🇺🇦 #оповідання #друзі #мандри #Україна

Доброго ранку ☀️ дарую букетик просто так

На добраніч, друзі мої 💋 солодких снуликів ⭐⭐⭐⭐

Тема від Діани — пошук нареченої (день 132) У замку, серед гір, юнка жила, В садку яблуневім спало кошеня. Та юнка час свій не втрачала, Пряжу пряла, рушники вишивала. 👸👸👸👸👸 А кошеня ходило довкола Й лягало біля юнчиних ніг, Всміхалась вечірнім зорям, Воно вважало що є оберіг— Бажало щастя юнці кошенятко І простягало сонцю білі лапки. 👸👸👸👸👸 Тим часом лицар в горах мандрував, Пейзажами гірськими милувався, А кінь його все далі мчав І лицар вже до замку наближався. 👸👸👸👸👸 Вона блукала у садку З букетиком лілей, Їй вітер вторив :"Вже лечу, Тож не забудь про свій елей ". Вона ж уваги не звернула, Як з'ясувалося, дарма. Він мовив:"О, прекрасна юнка, Тебе шукав усе життя! 👸👸👸👸👸 Подав їй руку, як годиться І на коня теж усадив, А юнка навіть не пручалась, Це була гладінь після злив. 👸👸👸👸👸 Не оминайте свою долю, Її ж бо важко так знайти, Хоча вона й буває квола, Та не руйнуйти ці містки. #віршованаказка #замок #лицар #гори #кошеня

Ах, це кохання ❤️❤️❤️❤️💛💛💛💛

Тема від Марічка —життя,то сила!(день 132) Життя, то велика сила, та я б додала ще стрімка течія. Мені чомусь воно нагадує море, то лагідне і спокійне, злегка кидаючи малі хвильки, які ледь -ледь торкаються піску. А часом буває життя сердиться і нагадує шторм, який руйнує усе на своєму шляху і від цих руйнувань страждають усі. І в цю мить, хочеться заспокоїти море, як мале дитя,що вередує, але підійти якось лячно. Тому лишається одне: сісти на піску і заспівати легеньку пісеньку, море послухає її і на знак подяки огорне своїми теплими хвилями. Тож цінуйте своє життя і нехай воно як можна рідше штормить і руйнує вашу душу та думки. #роздуми #море #життя

Почнімо з філософських думок