Правові позиції Великої Палати

В якості доказу понесення витрат на послуги адвоката до суду було подано копію договору про надання правничої допомоги, копію ордера та копію квитанції до прибуткового касового ордера. ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/119493878 від 22.05.2024 у справі № 227/2301/21 зауважила, що такі документи не підтверджують факту надання адвокатом правової допомоги у зв`язку з розглядом цієї справи, а лише вказують на те, що між стороною у справі та адвокатом існують договірні відносини щодо надання юридичних послуг. У тексті договору та квитанції відсутні будь-які посилання на те, що правнича допомога надавалась адвокатом саме у цій справі. Інших доказів, які б свідчили про пов`язаність договору, а відповідно й сплаченого позивачем гонорару із цією справою, суду не було надано. Приведення у тексті відзиву на касаційну скаргу опису робіт, наданих адвокатом, таким доказом бути не може. Таким чином, ВПВС дійшла висновку про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами його вимоги про відшкодування витрат, понесених на правову допомогу в цій справі. При цьому було наголошено, що не можуть бути покладені на відповідача (відповідачів) витрати на правову допомогу, надані в інших судових справах або за представлення інтересів особи в інших органах, організаціях та установах, що не пов`язані з розглядом цієї справи.

В якості доказу понесення витрат на послуги адвоката до суду було подано копію договору про надання правничої допомоги, копію ордера та копію квитанції до прибуткового касового ордера. ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/119493878 від 22.05.2024 у справі № 227/2301/21 зауважила, що такі документи не підтверджують факту надання адвокатом правової допомоги у зв`язку з розглядом цієї справи, а лише вказують на те, що між стороною у справі та адвокатом існують договірні відносини щодо надання юридичних послуг. У тексті договору та квитанції відсутні будь-які посилання на те, що правнича допомога надавалась адвокатом саме у цій справі. Інших доказів, які б свідчили про пов`язаність договору, а відповідно й сплаченого позивачем гонорару із цією справою, суду не було надано. Приведення у тексті відзиву на касаційну скаргу опису робіт, наданих адвокатом, таким доказом бути не може. Таким чином, ВПВС дійшла висновку про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами його вимоги про відшкодування витрат, понесених на правову допомогу в цій справі. При цьому було наголошено, що не можуть бути покладені на відповідача (відповідачів) витрати на правову допомогу, надані в інших судових справах або за представлення інтересів особи в інших органах, організаціях та установах, що не пов`язані з розглядом цієї справи.

Аналізуючи положення Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою КМУ від 17.04.2019 № 337 ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/119493878 від 22.05.2024 у справі № 227/2301/21 дійшла висновку, що до виключної компетенції комісії (спеціальної комісії) по розслідуванню нещасного випадку належать повноваження з визнання нещасного випадку таким, що пов`язаний з виробництвом, і такий факт не може бути визнаний таким у судовому порядку. Саме комісія (спеціальна комісія) встановлює факт пов`язаності чи непов`язаності нещасного випадку з виробництвом. Рішення комісії (спеціальної комісії) та відповідний акт можуть бути оскаржені до суду. У цьому випадку суд має встановити наявність або відсутність порушень при їх складанні, у тому числі й перевірити обґрунтованість визнання комісією нещасного випадку таким, що пов`язаний / не пов`язаний з виробництвом, і відповідно до цього ухвалити рішення. Суд не уповноважений встановлювати або вважати доведеним факт пов`язаності чи не пов`язаності нещасного випадку з виробництвом. ВПВС відступила від правового висновку КЦС у складі ВС, сформульованого в постанові від 13.12.2023 у справі № 459/1639/22 про наявність у суду повноважень щодо визнання нещасного випадку таким, що пов`язаний із виробництвом, оскільки суд не наділений такими повноваженнями, а може лише перевіряти правильність установлення такого факту іншими уповноваженими на те органами.

ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/119493878 від 22.05.2024 у справі № 227/2301/21 відступила від правового висновку щодо застосування ст. 389 ЦПК України, викладеного в ухвалах КЦС від 14.02.2024 у справі № 753/405/20 та від 16.02.2024 у справі № 653/790/20, та зазначила, що відповідно до положень ст. 389 ЦПК України в касаційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення першої інстанції (крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті) або судові рішення в частині, які були предметом апеляційного перегляду, незалежно від того, за скаргою якого учасника судового провадження вони переглядалися. Якщо судове рішення першої інстанції або рішення в якійсь частині не переглядалися апеляційним судом, приписи п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України виключають можливість касаційного оскарження такого рішення або його відповідної частини.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного / несвоєчасного виконання обов`язкових дій / ухвалення рішень або невиконання їх узагалі. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість і межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи. Самі собою строки поза зв`язком з конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не матимуть правового значення, якщо в зобов`язаної особи існували певні об`єктивні обставини, які перешкодили належному виконанню функцій державним органом. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких установлюється цей строк. Бездіяльність суб`єкта владних повноважень може бути визнана протиправною адміністративним судом лише у випадку, якщо відповідач ухиляється від вчинення дій, які входять до кола його повноважень та за умови наявності правових підстав для вчинення таких дій. Наводячи такі міркування в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/119454174 від 23.05.2024 у справі № 9901/493/19 ВПВС зауважила, що жодною законодавчою нормою або підзаконним нормативно-правовим актом не встановлено ані часових меж, ані терміну, ані строку, за якого має відбутись переведення судді в разі припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді. Констатуючи, що ВККС не допустила бездіяльності щодо ненадання рекомендації про переведення позивача, ВПВС врахувала лист ВККС, яким було повідомлено позивача, що питання про його переведення до іншого суду без конкурсу буде призначено до розгляду після встановлення поважності причин його неявки для складання іспиту в межах процедури кваліфікаційного оцінювання.

Аналізуючи норми Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затверджених постановою КМУ від 13.02.2008 № 45, ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/119454173 від 23.05.2024 у справі № 380/19324/23 дійшла висновку, що у довідці про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії щодо зазначення розміру надбавки за особливості проходження служби та премії (розмір яких є предметом спору у цій справі) належить указувати їх середній розмір, що фактично виплачений за місяць, у якому виникло право на перерахунок пенсії за відповідною посадою (посадами) у тому державному органі, звідки особа звільнилася на пенсію. Оскільки за прирівняною посадою, яку обіймав позивач на час призначення пенсії, станом на 01 січня 2020, 2021, 2022 років виплачувалась надбавка за особливості проходження служби в розмірі 65 % посадового окладу з урахування окладу за військове звання та премія в розмірі 35 % посадового окладу, вони мали бути визначені у довідках про розмір грошового забезпечення у таких середніх розмірах, а не у зменшених до 1% надбавки та 10% премії. Було визнано необгрунтованими доводи, що накази Міністра оборони України, якими встановлювався розмір премії для військовослужбовців, є відомчими, внутрішніми документами, які мають тимчасовий характер, не містять нормативно-правових приписів та не породжують будь-яких правових підстав для проведення перерахунку пенсії військовослужбовців відповідно до ч. 3 ст. 63 Закону № 2262-XII . Разом із цим ВПВС не відповіла на питання, визначення якої розрахункової величини необхідно застосовувати для обчислення посадових окладів, оскільки це не було предметом розгляду цієї справи.