Лев Троцький і неофолк

Кобзар і вояки в штальгельмах. Львів, 1937 рік.

"Курляндія, Фінляндія, Польща, Україна тощо є анексією російських царів та російських капіталістів [...] Якщо Фінляндія, якщо Польща, Україна відокремляться від Росії, у цьому нічого поганого немає. Що тут поганого? Хто це скаже, той шовініст. Треба збожеволіти, щоб продовжувати політику царя Миколи [...] ...будь-який російський соціаліст, який не визнає свободи Фінляндії та України, скотиться до шовінізму." — В. І. Ленін, «СЬОМА (КВІТНЕВА) ВСЕРОСІЙСЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ РСДРП(б)», ПСС, т. 31, с. 339-453, «Правда» № 41, 9 травня (26 квітня) 1917 р.)

Станція «Ем’єнс-стріт» стала називатися «Дублін Конноллі». Привласнення державою права на пам’ять про Конноллі виглядало парадоксальним, враховуючи вельми консервативну природу Ірляндії 1960-х рр. і те, що Конноллі був непросто соціялістом, а революційним марксистом, а такі погляди ніяк не узгоджувались з глибоко консервативною, католицькою і патріярхальною державою, що вона десятиліттями цуралась так соціялізму, як клясової політики. Досі залишається незрозумілим, як так сталось, що Конноллі все ж взяв участь у повстанні, яке стало найважливішим для міту націєтворення, тому найлегшим було вшанувати вчинок. [...] Посилаючись на книгу Еліс Стопфорд Ґрін «Творення Ірляндії і її загибель», першу розвідку такого штибу, в якій використовувались перевірені джерела і документи, Конноллі стверджував, що своєрідний грубий комунізм істнував ув Ірляндії ще до норманського вторгнення ХІІ століття. Крім того, він послуговувався ідеями европейських і північноамериканських антрополоґів й істориків, як-от Шарль Лєтурно, Льюїс Генрі Морґан і Генрі Мейн, які висловлювали припущення, що у більшості країн основою первісного суспільства до появи капіталістичних продукційних відносин була спільна власність на землю. У щомісячних статтях для ґазети ІСРП «Воркерс рипаблік», пізніше зібраних у книзі «Робітництво в історії Ірляндії» (1910) Конноллі відстоював позицію, що колоніялізм і приватна власність невпинно розмивали клянову природу гельського суспільства, аж поки Ірляндія не почала нагадувати ancien régime [старий, королівський режим. — Пер.]. Потребувалася не просто заміна одних землевласників (британських чи анґло-ірляндських) иншими (себто ірляндськими селянами) або зміни конституційних відносин між Британією й Ірляндією почерез введення гоумрулю: Конноллі прагнув до встановлення нового суспільного ладу, що він би означав повернення до домодерної соціялістичної республіки Ірляндія. Необхідною була всеохоплююча революційна проґрама, яка мала призвести до реформування економічних, соціяльних і культурних відносин. https://t.me/vpered_ua/396

"Національна ідеологія є чинником величезного значення. Національна психологія, це вибухова сила, що у одних випадках є революційною, за іншими контрреволюційною, але у обох випадках це величезна вибухова сила. (...) ...Ось на Сході, в Індії, у Китаї сотні мільйонів піднялися в національному русі, спрямованому проти імперіалізму. Національна боротьба Сходу — величезна вибухова сила, революційний динаміт із колосальним коефіцієнтом. Вміти його використати — це завдання європейського пролетаріату. (...) У всіх державних установах, на залізниці, поштою, тебе повинні розуміти твоєю мовою, говорити з тобою твоєю мовою, бо це — твоя держава.(...) Ми повинні зрозуміти, що ми національного питання не вирішили, як ми ще не вирішили жодного господарського чи культурного питання. Ми створили лише революційні передумови для вирішення національного питання. Ми зруйнували царську каторгу народів, в'язницю національностей. Але мало проголошення національної рівноправності, треба на ділі показати пригнобленому, а в нього ж недовіри багато — що ми з ним, що ми за нього, що ми обслуговуємо його національні інтереси не загальними фразами, а ділом, роботою. (...) ... до національного питання слід підійти систематично, організаційно, у плановому порядку." — "Завдання XII з'їзду РКП", з 4 по 10 квітня 1923 року в Харкові проходила VII конференція КП(б)У, на якій 5 квітня виступив Троцький. — Доповідь на засіданні VII Всеукраїнської партконференції

"У наш багатий на рефлексію і резонуючий час людина, яка не вміє вказати гарної підстави для всього, що завгодно, навіть для найгірших і найбезглуздіших думок і вчинків, має бути вже дуже недалекою. Все, що зіпсовано у світі, зіпсовано на добрих підставах.” — Г. В. Гегель, "Die Logik", 1840 р.

"Товариші, я маю тепер звернутися до питання, яке має спеціальну важливість для України, — це питання національне. (...) Ці два питання: селянське та національне дуже близько одне від одного стоять. Вони відбивають, загалом і цілому, одну й ту саму епоху. (...) Відчуженість правлячої партії та держапарату від більшості населення щодо мови є дуже небезпечна відчуженість. Не можна легко ставитися до такої політичної «змички», як національна мова, звичайна людська мова. Це питання важливе для всього нашого союзу і десятикратно важливе для України. У листі т. Раковського до Донецької губернської конференції я знайшов думку, яка мені видається виключно важливою: вона поєднує питання селянське з національним питанням. (...) Тут, в Україні, — я повертаюся до листа т. Раковського, — де партія здебільшого складається з міських робітників і взагалі городян, з домішкою лише селянства, де міський робітник у значній своїй частині неукраїнський робітник, причому національний склад партії має, зрозуміло, певний вплив на склад українського радянського апарату, — вже в цій одній обставині, безперечно, закладено якщо не небезпеку, то найсерйозніше завдання, яке не можна не бачити, над вирішенням якого треба працювати. Потрібна не тільки господарська змичка з селянським ринком, не тільки загальна політична змичка пролетаріату і селянства, а треба подумати і міцно подумати про національну смичку: мову, школу, культуру. — "Завдання XII з'їзду РКП", з 4 по 10 квітня 1923 року в Харкові проходила VII конференція КП(б)У, на якій 5 квітня виступив Троцький. — Доповідь на засіданні VII Всеукраїнської партконференції