rawr_says

Нагадую, що сьогодні у Києві День жалоби за загиблими внаслідок російської ракетної атаки 8 липня. Якщо в змозі - ще раз задонатьте сюди. Постів сьогодні не буде, і публікація тексту про Арабатську стрілку, що вже є на buymeacoffee, переноситься на завтра.

Зараз самий час, щоб задонатити на перевірені збори Ще сюди можна: https://www.ohmatdytfund.org/donate

Поки сиджу в укритті, знайшов цікавий випадок з далекого 2016 року. Тоді суд відмовив скасувати перейменування Красноперекопська на Яни Капу. У позивача був аргумент, що Крим окуповано, і неможливо провести громадські обговорення. Але закон є закон, ВР як представницький орган може вирішувати такі питання, і суд це визнав. До чого я це все - можна деколонізувати всі назви вже зараз, і це буде законно. Особисто мене влаштувало, як провели декомунізацію назв 2016/2023, і я думаю інститут нацпам'яті справився би й зараз. Але, на жаль, поки це питання відкладене на невідомо коли.

До речі, не показував вам малюнки, що пішли мені на обкладинку buymeacoffee: Чатир-Даг і Кебір-Джамі. Можете перейти на інстаґрам авторки, вона мені й вчорашні прапори малювала, і у неї ще багато цікавого.

І у зв'язку з днем ВМС України — тримайте текст про флот Кримського ханату. Мені він дуже подобається, багато над ним працював, тому прошу розповсюдити.

Вітаю з днем Військово-морських сил України! Мені дуже подобається наш прапор ВМС, і у мене з ним пов'язані ностальгічні почуття. У Криму флот був одним з провідників самої ідеї України (в АРК меншою мірою, а от в місті зі спеціальним статусом Севастополь - мало не головним провідником). І тому я бачив прапор ВМС України в умовній Балаклаві і одразу в голові була думка "о, наші". Він для мене завжди був чимось рідним. Тому, хоча я й не маю стосунку до флоту, я можу сказати, що мої прапори - український, кримськотатарський та військово-морський.

Зараз це єдина мечеть на приблизно сім тисяч мусульман міста (хоча скоріш за все це підрахунки за територією міськради до 2023 року, зараз вона набагато менше). Історично на сучасній території міської забудови існували кримськотатарські села Ак'яр (на основі якого у 1783 році росіяни й заснували Ахтіяр, який через рік перейменували на Севастополь), Уч-Кую (зараз район Учкуєвка), Карагач-Отар (Ушакове) та Джеузде-Отар (Хутір Лукомський), однак їхні мечеті не збереглися. Кримським татарам в Ак'ярі не пощастило особливо. Мало того, що після окупації та анексії Кримського ханату росією почалося "чорне століття" в історії кримських татар, так ще і їх цілеспрямовано відселяли з узбережжя під час Кримської війни. Хоча, варто зауважити, що і без цього населення міста сильно змінювалося, так, у 1850 році у ньому проживало 45 тисяч населення, після закінчення Кримської війни у 1856 - 5 тисяч, а через десять років в 1866 - лише близько десяти тисяч. Також майже повна заміна населення відбулася під час Другої світової війни - у місті були зруйновані 94% будівель і залишилося приблизно 5% довоєнного населення. І нагадаю, що як раз перед війною та до 1957 року совок активно розширяв місто, про що я писав от тут, йому був переданий цілий Балаклавський район та багато сіл Бахчисарайського району. Обидва до депортації кримських татар у 1944 році були національними кримськотатарськими районами, і у більшості населених пунктів були свої мечеті. Однак, совок пережили лише декілька. Взагалі, за совка Севастополь був "закритим містом", і цей статус протримався аж до 1994 року. Відповідно, кримські татари, що почали повертатися з 1989 року у Крим, не могли не те що оселитися на території севастопольської міськради, а навіть заїхати туди. А я нагадаю, що тоді міськраді підпорядковувалися десятки сіл, з яких у 1944 році й були депортовані кримські тартари. Ситуація трохи змінилася з 1994, і у селах міськради з'явилися кримськотатарські громади, але не у самому місті. Місцева проросійська влада оберігала положення "русскоґо ґорода", і не виділяла землі, а місцеві совєтські пенсіонери, які приїхали у місто в 1970-80-х, зрозуміло не хотіли здавати житло нібито "зрадникам татарам". В результаті, за переписом 2001 року на території міста зі спеціальним статусом Севастополь було всього 0,5% кримських татар, і на момент російської окупації у 2014 діяли дві мечеті: Ак'яр Джамі в самому місті та Мамашай Джамісі в селі Мамашай (Орлівка). Ще були села, де під мечеті пристосували інші будівлі.

Ак'яр (Севастополь)🇺🇦 Соборна мечеть міста Ак'яр Джамі, на вулиці Азовській (зараз Кулакова). Збудована у 1909-1914 роках в єгипетсько-мамлюкському стилі за проєктом Олександра Вейзена. Перший намаз у мечеті провів Ісмаїл Ґаспринський, буквально за кілька місяців до своєї смерті. За совка, у 1938 році мечеть була перетворена на склад, а потім на кінотеатр та архів Чорноморського флоту. У 1948 році був повалений мінарет та знищене оздоблення, зокрема написи арабською мовою. У 1994 році мечеть повернули мусульманській громаді, почалася реставрація. У 2000 році турецькими будівельниками був збудований новий мінарет в іншому стилі, та й взагалі зовнішньо мечеть виглядає вже інакше, ніж по оригінальному проєкту. Кримськотатарською aq - білий, yar - берег, обрив (українське "яр" звідси), cami - мечеть.

Написав невеликий текст про репрезентацію міста Севастополь як окремого регіону, та й як міста.

До речі, додам ще цікаве про прапори. На ібей можна купити набір єврейських прапорів, і вони, звісно, додали туди прапори караїмів і кримчаків, бо для Ізраїля це євреї, хоча у караїмів навіть окрема релігія, а не юдаїзм. Але для України це окремі народи, та ще й корінні. Ну і про інші прапори, якщо не знаєте - чорний це прапор ашкеназів (варто знати, вони все ж у нас живуть), за ним прапор євреїв Індії (це збірна назва, там декілька етнічних груп), знизу прапор Єврейської автономної області в росії (з цих трьох слів в назві два - брехня) і прапор сефардів.