Храм поезії (🖤)

носити твоє ім'я як рюкзак на плечах з часом все важче під гору а без нього - голий носити твоє ім'я ніби отруту на губах прокидатися з ним засинати промовляючи твердо - надкушуючи яблуко носити твоє ім'я приречено як зброю що не мав би брати до рук якщо не готовий використати носити його несвідомо десь під серцем як дитину чи залізну скалку відчувати як б'ється ніколи не промовляти вголос всує зворотнім боком свого 2019 Шість років тому ця жінка ще писала романтичні вірші

Чи буває отак, що посеред буденних проблем, Океану завдань, що тебе поглинають за мить.  Я зустрів неймовірну людину. А, може, ти стріла мене? Неважливі деталі. Кохання - це сила. Ісус говорив.  У словах та у вчинках - повага і трепет душі, Як же можна так сильно і вірно кохати і серцем, і тілом. Я, мов давні герої, щодня поспішаю мерщій, Щоб припасти до рук в поцілунку. Кохаю всеціло. По ковтку поглинаєш мене в карнавали вогнів, Я не можу пручатись. Це вище за сили людини. Ох, безбожно чарівна. Моя, безумовно. Що дні, Я готовий роки віддавати. Тобі. І ніхто вже не спинить. У прадавніх сувоях, у книгах великих, священних, Я читав про такі почуття. Та не вірив ні разу. Бо і сонце моє - у очах. Неймовірно, це святості трепет? Хто подумати може. Коханню так легко нас вразити. Не буває раптово. Не буде ніколи дарма, Бо у кожному кроці Усесвіту сутність священна. У посланнях одвічних єдино звучить: "не пускай", Що твоє - то міцніше тримай, поміж раєм та пеклом. @dmYmast #занков #дмитро_занков

З ДНЕМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ, УКРАЇНО! Незалежність моєї країни писалася кров'ю, Ми і далі її у жорстокім двобої виборюємо. Мій народ не зламати нікому нізащо й ніколи, Жовто-синє знамено тріпоче вітрами свободи. Незалежність моєї країни вкорінилася Руссю, Розливалася повінню рік самобутніх та русел, Що від витоків давніх племен набиралися люті До загарбницьких рук, і ростили свою самобутність. Незалежність моєї країни точила звитягу, Як шаблюку козацьку, будуючи вільну державу, Обираючи слово і діло, джерельні кристали У заглибинах гір, і поля, що чужинці зминали. Незалежність моєї країни колихана степом, Ковилою і рястом устелена стежка до неба, Що ясніє у синь і грозою схолоджує пекло, Бо ж завжди хтось як націю нас намагається стерти. Незалежність моєї країни у стукоті серця, В чорноземі, криничній воді, вишиванці у хрестик, У світанках і заходах сонця, у ночах серпневих, У боях й перемогах, і у молитвах смиренних. Незалежність моєї країни і мого народу В найкрасивішому з прапорів – синій поруч із жовтим. Це не перша війна за свій дім, віру, мову й кордони. Ми встояли багато разів. І цього разу встоїмо. СЛАВА УКРАЇНІ! 🇺🇦🇺🇦🇺🇦 24.08.2025 @olesya13r

З Днем Незалежності! Підтримайте донатом збір коштів на ремонт авто для роти розвідки 21 ОМБр https://send.monobank.ua/jar/8w4zBKQE9A

... Цим літом хворію морем, Якого давно не бачив. Тут хвилями б'ють тривоги: Бажаю тобі удачі, Незламна, моя Одесо, Мій теплий дитячий спогад. У вирвах, на жаль, Переси – Болить, огортає холод. Фонтани вже не співають, І Сьомий горить кілометр – Прийшла геть відбита зграя Крилаті летять ракети. У ніч усіма вітрами, Коли тиша тільки сниться Війна знов руйнує плани, Лікарні, школи, каплиці. @buremne #буремний

Залиште в коментарях до цього допису свій вірш про Україну. Нумо святкувати затишно й зігріватися теплим поетичним словом 🫶 Вітаю з Днем Незалежності вас, любі українці! 🇺🇦

*** мої ластівки бояться, що холод впаде їм у вічі і вони не розпізнають головного, себто Бога я кличу їх теплішаю і ховаю у себе я боюсь, що мене розіллють та так і залишать, тому тікаю їм під крила вони мене огортають до краю мої риби не живуть без води ти їм скажи, щоб поселилися в мене під серцем де це? там холодно й вогко, там їм буде добре пливти я не живу без моря, тому риби мені його творять десь всередині мене є безодня з риб і солоних хвиль пам’ятаєш ти їх колись любив? @novakain_poetry #новакаїн

🪙 ▸ Монетка Три звірятка поміж днини спір вели завзято, Рішень купа, та єдине треба їм обрати. "Хай монетка нам підкаже", — так зійшлись малята. Вмить знайшли сріблясте коло — чим були багаті. Вечір. Всі спішать додому. "Стій, а де ж монетка?" Стали разом скарб шукати, сум в очах з'явився. Тільки лисик поміж справи видав усміх злéгка: Спільний грошик вглиб кишені вклав зі справжнім хистом. Радість зникла перед домом — випав десь срібляник, Дірка сяє, тож звернувся хутко лис до мами. Нитка й голка танець водять: "Сину, ти ж слухняний?" "Звісно, ненько!" — вперто бреше, хоч його спіймали. "Все, готово", — мовить врешті. — "Як тобі робота?" Лапка миттю шурх по штанях: "Мам, кишеня зникла!" — Тож бо, сину! Чар жадоби ти не зміг збороти. Взяв чуже, сорока каже, тож накликав лиха. Гроші — плинне в цьому світі. Друзі — це опора. Знаєш, все воздасться вдвічі. Нащо злочин скоїв? Слухай, сину, перед Богом правда більш вагома. Статки зникнуть, вчинки — зважать. В них лишиться спомин. — Добре, мамо, я вже певен — не в багатстві сила! Шов на штанях - буде пам'ять, як мене навчили. @liliums_swamp #yrboo_вірші

Ми знову сперечались, коли тебе зустрічати. Але, знаєш, і 25-го і 7-го Вифлеєм обстрілювали і бомбили. Нема ясел, нема ягнят, нема перинатального центру, нема дитячого садочка, нема дитячого майданчика. Коли ти підростеш і вже говоритимеш, скажи своїй мамі хай скаже моїй, як їй це все пережити. Артур Дронь #дронь

Новинка! Передзамовлення! 100 віршів увійшли до альманаху сучасної української феміністичної поезії «Другий вінок». Упорядниці збірки - Оля Новак та Олена Павлова, письменниці та кураторки культурних проєктів. Назва альманаху символічно перегукується з «Першим вінком» — культовою книжкою, що вийшла 1887 року. Її видали Олена Пчілка і Наталя Кобринська, які вперше в історії української літератури зібрали під однією палітуркою твори самих лише жінок-авторок — 17 письменниць. Альманах відкриває вірш Оксани Забужко «Не руш моїх кіл!». До книжки обирали знакові та культові сучасні вірші про різноманітні жіночі досвіди. 10 тематичних розділів про силу сестринства, тілесність, дорослішання, війну, політичні та суспільні ролі жінок, досвід материнства, насильство, значення та вплив інших жінок. Передзамовлення триває до 26 серпня. https://www.smoloskyp.com.ua/product/drugyj-vinok-almanah-feministychnoyi-poeziyi-peredzamovlennya/

Любіть Україну, як сонце, любіть, як вітер, і трави, і води… В годину щасливу і в радості мить, любіть у годину негоди. Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну, красу її, вічно живу і нову, і мову її солов’їну. Без неї — ніщо ми, як порох і дим, розвіяний в полі вітрами. Любіть Україну всім серцем своїм і всіми своїми ділами. Володимир Сосюра

я жінка яка любить жінку лесбійка біля мене завжди стоїть чоловік який любить іншого чоловіка він затуляє мені рота своєю великою долонею або коли я говорю він кричить і мене перекрикує «ви взялись нізвідки, ваша історія не така відома не така помітна взагалі ми перші боролись за права» і таке інше не сумно а гнівно бути першою літерою та жінкою ніби невидимою тільки тому що я жінка @krasyulya

Дякую за публікацію 🥰!

Персеїди, скажіть, як там вітер стежинами рискає? Та чи досі блакить нероздільна між небом і морем? Сріблосяйні зірки все ще губляться між кипарисами? Учан-Су гомінкий чи ті самі мелодії творить? Так багато питань, що як поштовхи думи сколихують. Що ж ця темінь густа над півостровом яро нависла? Пролітають літа в боротьбі з різносильними лихами. Та от згадка-кришталь виринає із видами мисів. Там, де Капчик лежить, ялівці духмяніють над схилами, У круті віражі поринала юнацька безпечність. І чорнявість ожин крізь роки несподівано хлинула, І солодкість інжиру, що в Ялті пізналася вперше. Досі сниться Судак. На підборах долалися пагорби. Бо лиш молоді дай мандрувати, а як, неважливо. І, мов коник, прудка — піднімається більше ніж падає. І холодна вода — не завада для радостеплину. Як ти там, Херсонес? Та невже твої корені втрачено? І цей біль не мине. З ним просотуюсь через годинник. На гористий вінець чи приїду колись на побачення? Так чи ні та тенета, що Крим поневолили, згинуть. #поезія, #лисячабухта

Розбуди вовків, що стрічають ніч Розпусти чаклунств переливи В цю хвилину, як ніхто не прийде на поміч Заведи пісень тихі співи Най вода біжить, пальці холодить Най клубоче тінь на межі пітьми За рікою полум’я як маяк горить І плечем в плече у цій ночі ми Тихше, ворони, ви не кличте день Най спокійно сонце у ковилі спить І без слів ти зможеш мене зрозуміть Знаки на полях - краще всіх пісень Чуєш? До нас йде чужинець необачно Він крокує в лісі зовсім без страху Тільки йому сьогодні стане лячно Ми з тобою є - цієї ночі ртуть Ми - то є імла, ми і є дощі Ми вогонь й вода, вугілля і багаття Ми йому з тобою крикнемо: "Зажди!" Обернеться він - лезо блисне раптом Не понесе він на шиї голови Не дізнається крові з наших вен Чуєш? Чуєш ти? То є крик сови Вітер принесе його до майбутніх змін Сонце напивається з полину зілля Виринає з тіней над лісним шляхом Погляд світлоокий прослизне гіллям Та не ступить він поміж нас удвох Не страшить нас цей одвічний світ Не лякає нас споконвічний сон Ти завжди знаєш цей простий одвіт: Нам все до снаги, якщо ми разом.

І знов. Потопаєм в безоднях, в безводних краях океану, Згубивши окраєць себе, не віднайдемо справжніх глибин. В мільйонах сьогодні не знайдеться місця для тиші, Та й там, де водились щури, відтепер споважнілі мости. І люди, мов губки, вбирають тональності міста, Де лиш у калюжі з бензину можливо впізнати барвистість. І бʼються жагуче серця-метрономи, Хоч кардіограма - пряма, а душа охолола. Розібʼємсь на друзки й не будем їх потім збирати, Душа в нас, загноєна рана, у тілі конає стиха. І лікаря більше немає тут, з нами в палаті, Зі скальпелем в пальцях, здається, саме лиш Життя. Майбутнє - засвітле, й засліпить прожектором очі, Трощити дзеркала фантазій - тепер бо найбільша із мрій. Чим далі по лінії часу, тим більше дзвінкої напруги, Улюблена гра у богів - ситуація «SOS». Цей шанс - кардинальний, весь світ убирається в глянець, Наступний гравець перекреслює мапу ходів. Всі карти невдалі. Укотре втрачаю азартність, Окреслився програш на місці, де сміх спохмурнів. Якби ж то можливо було спопелити Усесвіт, Спалити гріхи у найтоншій із цівок вогню. Відвертість увʼязнена в клітках, а в грудях з них цілий концтабір, Відколи це щирість тотожна безглуздій брехні? В словесному тирі не вцілиш прямісінько в серце, Не змусять клішовані фрази бриніти стверділе чуття. Провалені в сни, голіруч реставруємо вічність, Де ночі і дні хороводами сплетені в тінь. У тінь, що шугає прохожих за рогом химерних будівель, У тінь, загартовану мантрою давніх волхвів. Десь там зашифрується дощ в нерозбірливу азбуку Морзе, Чи ж хтось допоможе звʼязати ті краплі в слова? І знову зі слів цих гаптую крикливі полотна, Як той дадаїст весь абсурд перетворюю в гру. Знеболюю долю під оплески злих авдиторій, Цікавить одне: цього разу покличуть на біс? @greenagam #софія_агама #вірші_підписників

Добре, поїхали Давно спостерігала за нею Вона виділялася з усіх Великий рот, велика голова Вузькі карі очі Я була в 6-му класі, вона — у 8-му Ми перетнулися у кабінеті праці Бабуся дала мені «ладанку» Маленький мішечок з червоного ситцю Зашитий з усіх сторін Де були іконка, шматочок ладану, проскура І папірець з молитвою Сказала, щоб носила її за пазухою Не відкривала і нікому не показувала Вкінці життя вона стала особливо віруючою У нас на балконі до рами Навіть був хрест прибитий Який було видно з вулиці І всі питали у мене про нього А Оксана спитала про ладанку Яка вилетіла з-під одежі Коли ми з нею гралися — Покажи! Що там? — Це секрет — Покажи! — Ні, це на пам’ять Вона була третьою донькою Наполегливою, як смерч Я ледве справилась З її хижою цікавістю Вона мені дуже подобалась І я її трохи боялася Але ж бабин завіт Вона хапала мене за руки Вимагала подивитись Я чудом відкараскалась Літом побачила її на озері Серед лісу між Биківнею і ДВРЗ Куди всі ходили купатись Вона стояла у воді Прекрасна як орхідея Йшов дрібний дощ Та її усмішка була яскравішою за сонце Навколо неї гарцювали хлопці Бризки води змішувались з дощем Ми зрівнялися з травою І дивилися лише на неї На її зеленкуватий купальник Широкі стегна і густе волосся Моя подруга прошепотіла Вона вже трахалась з Бренею І сказала, що якщо буде можливість То зробить це ще раз Я періодично її зустрічала Чула деталі біографії: Зі школи пішла після 9-го Заробляла тим Що розводила бариг на базарі Заламувала гроші Продавала ширку У 18 народила доньку Ніколи не бачила її у поганому настрої Завжди усміхнена і привітна Якось ми зустріли її подругу І як зазвичай: А що та? А що той? — Тітаручка так постаріла — Не постаріла, а подорослішала Поправила подруга Оксана померла у 23 Доньку забрала найстарша сестра Там ніби склалося непогано #ДВРЗклубукубі

🗳️Ми вже відправили перші листи нашим читачам і читачкам! Онлайн-продаж літнього випуску журналу «Легіт» триває! Цей номер — особливий, тож радимо не зволікати й заповнити форму для замовлення. Опубліковані тексти авторів(ок) — справді заслуговують на вашу увагу. Ваш @lehit

Il canto della foresta У червні ночі, як стиглі вишні — насичені, повні і чорні, терпкі і водночас солодкі. Як ноти. Літо — композитор, що пише музику до твоїх кроків. У такі ночі між гілками вишень заплутуються симфонії, Вигинають спини ноктюрни, Ніжаться сонні сонати. Вишивають полотна кантат До ораторій інкрустують зорі, Розбираючи плетива снів на спів і стакато цвіркунів. Наливаються соком і спіють увертюри До великих історій. У такі ночі Місяць уповні стає великою радіоточкою. Приймає сигнали Ставить вініли На плеса озер Грає арії аїру, На хмарах вмикає рок-записи зірок, Лунають сузірʼя А лілії мліють від літніх ліній твого тіла Хочеш почути Лісову пісню? Не обертайся. Нічого не бійся. Кожна гілка Має в собі сопілку. Цвіт папороті буде У моїх грудях. Тільки шукай

Літо в наявності ☀️🌊 🚗 Доставка будь-якою поштою по Україні ✅Замовити @ola_poetry