Храм поезії (🖤)

А весна іде містом спокусливо так, Кроком впевненим, спантеличливо, Щоб від неї прискоренним серденька такт Став би в кожного. І за звичкою Розливає у небі найкращу блакить, Чи то в хмари пухкі одягається. Полюбляє коли блискавиця й гримить, Та останнє тепер їй вже не до лиця. Бо ворожих ракет звуки теж наче грім, Що бентежать думки, несуть лишенько. Та весна намагається ликом своїм Нас розрадити та потішити. Разом з бджолами в пишних садах запашних В ясну пору гуде, щоби літечком На гіллі абрикос, вишень яблуньок тих Наливались плоди. Хоч залишитись До врожаю не зможе у нас, та пусте, Вона спадок завжди по-багатому Роздає від душі, час мине і  прийде Одягати дерева у шати знов. Поки з нами вона, часто плаче дощем, Сумно-горісно так і розпачливо, То із сонцем надію вселяє нам ще, І чекає в садах на побачення. Ми прийдемо, зажди в тіні сакур чи слив, З парасолькою теж, марнувати бо Так не хочеться день, навіть той, що розлив Ці потоки води необачливо. @literospletinnia

приємна новина зранку!

Вітаю! https://docs.google.com/spreadsheets/d/1cT-vfEo4iqUFdp-vuXfFrZr2OSQ6_2yYYtpFK0eAx28/edit?usp=drivesdk

абрикосовий сніг осипається на дороги та переправи, присипляє увагу всесвіту, сплутує всі його плани, падає на календарики, липне на дати і тепер тільки він вирішує, чого ти ніколи не зможеш згадати. це фокус, з розряду Гудіні, поки гудіння прудких медоносів заповнює простір і кожнісіньку звивину, Всесвіту, злися чи спробуй позли мене, якщо зможеш. як мандрівний філософ, я буду тікати ховатиму в плавнях мозолисті п'яти і тихо під ніс муркотатиму щойно розквітлі пісні а потім піду по дорозі, де лежить абрикосовий сніг @virshok

Цей день настав. Фінал конкурсу 21 століття. Запрошуємо всіх, хто хоче взяти участь у обговоренні. Можна висловити свою думку щодо вірша і розкриття. Час проведення - після 21:00, місце - @poetry_new13.

У скриньці деревʼяній на горищі - Скарби, укриті павутинням роду. Іх рік за роком час безжальний нищив - Невдалий злодій - навіть не нашкодив! Лише тремтять на барві зморшки стислі, Ім не знайомі календарні числа. - Прийми баламути оці, Катерино, у спадок, Вони прикрашали бабусі твоєї весільне вбрання, Дитино, краса з білих мушель тобі не завадить,                                Пройдисвітам щастя жіночого хвіртку в життя відчиняй. Мрійлива красуня одягнена в посмішку літа, Дощами емоцій торкається стомлених трав польових, Залізна у слабкості поряд з коханим - тендітна, А він сам не свій - до її перламутру у мові не звик. Елегія сумнівів швидко на святі зникає, Довіра відштовхує дівчину крилами від хвилювань, Палає все небо над лінією небокраю, І зірка спускається з нього повільно - будь-що забажай! За тином років, за парканом йоржистих історій У хаті старі молодята зняли відривний календар, Святкують родиною той зорепад неповторний, Молодшій онуці Катруся несе перламутровий дар. - Прийми баламути оці, моя рідна, благаю! Вони прикрашали бабусі твоєї весільне вбрання. Тривога! Палає над лінією небокраю... Пройдисвіти горя - крилаті ракети - летять навмання... У сивій ковилі на кладовищі - Скарби, укриті павутинням роду. Іх ворог день за днем безжально нищив - Невдалий злодій - навіть не нашкодив! Лише тремтять на барві зморшки стислі, Ім не знайомі ці криваві числа. Мовчан Оксана @sarahwatsonrhymes

У хлопчиків у сексі два робочі порти. У дівчаток три. А якщо брати поетів чи поеток, то портів завжди на два більше від первинних через кулю, пущену через скроні. Усім хорошої п'ятниці😅

повернення а потім ми повернулися в дім, який нас чекав. і це було найдивовижніше з див: хто звелів йому хитко стояти на крихкій камінній долоні? чому він не розщепився зсередини у простиглий каркас із цегли, щойно ми вийшли за межі, забравши своє густе мовчання, спаковане в коробки з нової пошти? чому підлога лащиться так, ніби нічого не сталося, а фіранки торкаються обличчя й рук, мов тюлеві кішки хвостами з мережива? цей дім урчить, самотній-голодний, ніби радіє, що знайшов дорогу до нас; плекавши наш відгомін, кімнати обійняли собою наші речі й риси. і ми посадили наші змертвілі тіла за теплий обідній стіл, поклали їх у шепіт води у ванній, щоби опісля скрутитися в утробній темряві ліжка з надією народитися вранці. @galdranorn

Оголошую новий набір віршів на конкурс "Плейлист"!🎧 📍Підпишіться на канал, залиште в коментарях до цього допису лише 1 свій вірш та проголосуйте реакціями на вірші інших учасників, які вас зачепили. Не забудьте вказати авторство й назву для треку. Текст можна подати до 1 травня. Поезії, які наберуть 12 і більше реакцій підписників каналу, потраплять на оцінювання до суддів. Отже, переможців допоможуть обрати і читачі, і судді. Читайте всі умови конкурсу за посиланням ✅тиць сюди Переможці квітневого плейлиста цього разу відпочивають🛋. Успіхів, ваша Віршопліткарка #плейлиствіршопліткарки @virshoplitkarka

— волосся зберігає спогади. — нісенітниці. вважай, закочую очі. старі часи. середа. двадцять шосте серпня. сонце пече так! яскра-а-а-ве-е... вірю, що світить, щоб нас зігріти, але... перестаралось. мені сім. застілля. річниця батьківського шлюбу і день народження песика Сімбо. люблю їх трьох. вперше підрівняла кінчики. — краса! старі часи. десь середина тижня. сонце погрожує позбавити зору — сліпуче. пам'ятаю, що мені було сім, бо ще носила сукні. святкуємо річницю домашніх сварок. під столом скавчить Сімбо. яскраво-сонячний із синіми пасмами. — ось я і виросла. старі часи. мені сім. якесь свято. чому я це згадую? мама і тато стомлені і не усміхаються. гавкіт собаки. вже раз сьомий відстригаю волосся. каре. — як йому совість дозволила?! зрадник! ... — вибач, матусю, знову забула дату. вітаю! — слухай-но, тату, пригадуєш Сімбо? нашого пса? — але ж ми не мали домашніх улюбленців. то... хто такий Сімбо? © Довгаль Анастасія 23 травня 2023

моє місто переїхало без попередження зібрало валізи і похапцем втекло на захід часу щось пояснювати не було та й не маленька вже маю зрозуміти чуже місто примчало евакуаційним потягом кинуло на ходу "здрастє" і "бальшоє спасіба" і побігло в центр облаштовуватися не пишу нікому не спілкуюся не скаржуся ходжу ночувати на вокзал здається саме там зараз справжній дім для всіх @snih_n_g

Хто тебе називав огидною і чому ти у це повірила? Звірі в нетрях свідомості гиркають — теплі, злякані звірі. Відголос б’ється хвилями в береги м’які і відбитки лишаються свіжими. Хто тебе називав невдахою і чому ти із цим погодилась? Слово ціпко у дерму в’їдається, мов нанесене магнум-голками. Шкіра фразами у сандаловий розфарбована, і не гоїться. Хто викрикував ниці прізвиська і чому ти це їм дозволила? Хто тебе визначав, хто вирішував, ким ти зараз є? Пустодзвонили: «Фу! Дивіться, вона!», і тріщини йшли по берегу розтривожено. Скільки попелу ще на голову посипатимеш? Попелюшко, ти, мов наміткою, прахом гордощів вкрила сором, себе спаплюжила, аби тільки не чути гострого, прилипаючого, болючого. Знай, ти — цінна і досконала, як квінтесенція літа в дівчинці, яка носить смішну панамочку, і сережки-черешні дібрані. Зло не має всевладдя над нами. Шкіра, як свіжопобілені стіни — чиста від будь-яких написів. Звірі пильно глядять володіння. 31.03.24 вірш на півфінал Віршометрії. вірш про те, як мене булили у школі і на роботі, і про роботу над цими травмами в терапії. давно хотіла його написати.

*** Діду Остапу не вперше стикатись із горем, Чув він не раз, як благають: "Що хочеш проси, Тільки врятуй..." Знахар бачив, як падають горді, Знає, що й сильні нерідко бувають без сил. Долі у смертних із бід і недугів буремних. Магія старця – хіба що молитва свята. Ті, що страждають від болю чи мають проблеми, Йдуть до Остапа за гойним відваром із трав. Знахар невтомний. Говорить собі: "Відпочинеш... Тільки не зараз, а згодом у вічному сні". Кажуть, що дід ворожбит, бо знімає причини¹. Їдко регочуть роззяви: "Нечистий із ним. Чесні селяни працюють на полі до поту. Цей же відлюдник у ліс, наче злодій утік, Темні діла приховав і живе безтурботно. Хай пошикує... Геєна – відьмацький уділ". Мудрий травник ці чутки ігнорує. Хорошим Бути для всіх неможливо й тому, хто не вкрав Жодної крихти, лікує людей не за гроші. Він безневинний. Засуджує дехто? Нехай. Досвід в Остапа із плетива років самітних. Що ті плітки... Дід за вік значно гірше пізнав. Цінність він бачить в одному – у клапті намітки: Річ, що носила й лишила по собі жона. Знахар не плаче, гадає, що нити не личить. Відчай пекучий, здається, давно догорів. Тільки забути несила єдине обличчя Тої, котру не зуміли спасти лікарі. Вже не рахує літа, що минули відтоді... Дійсно відлюдник: сховався від злої юрби. Інших рятуючи, сам від утрати відходить, Був би й щасливим, якби ж то хтось пам'ять убив... ©Марія Чекарьова 31 березня, 1, 8 квітня 2024 року ¹ причина – хвороба, заподіяна чаклунством P.S. За завданням півфіналу "Віршометрії".

Харків прокинувся рано-вранці й більше не спав. Шукав плитоноски, розвозив їжу. Зривався на крики, клеїв вікна скотчем,  мов пластир на кульове поранення, знаючи, що це не допоможе, розуміючи, що хоч щось краще,  ніж нічого.  Двоє сиділи в тамбурі. Хто вони тепер? Дівчина, що вже втрачала дім у Донецьку. Вона відчувала сірість кожною ниткою светра, кожною судинною сіточкою на ногах, а потім вибухала так, що заливала чорно-жовтими язиками шпилі кремля. Сірість переростала у хвилю імені Дейнерис Таргарієн щодня. А потім затухала, тліла й знову вибухала. Знову і знову дівчина будила драконів. І вони слухняно вилітали, щоб сірість її не вбила.  Хлопець ніколи не бачив Ай-Петрі, але вірив, що гора дивиться на нього, снує поглядом над золотими полями, над полум’яними вкрапленнями квітів, а потім спотикається об його посічене обличчя та плаче камінними сльозами-зсувами. Він подумки вмивається чорноморською водою, уявляє, як вона обпікає рани... Але це не так боляче, як втратити дівчину, яка непорушно сидить навпроти та щодня спалює державу, що вкотре забирає її дім.  Хто вони тепер одне одному? Харків їх поєднав, але не знав, чи надовго, і просто вірив, що дівчина знайде дім та більше ніколи не покидатиме його, що хлопець зустрінеться з Ай-Петрі на святій українській землі. А поки мрії, мов невидимий пластир, затуляли травми, Харків обіймав їх, наче своїх дітей. instagram.com/halupoetry Верлібр ✍️ для рубрики #віршпофото #олена_галунець

Рада у другому читанні ухвалила законопроєкт про мобілізацію.