Храм поезії (🖤)

Під тонкою тканиною її живота — глибока солона ніч, темне солодке море, море хвилює прихована в нім висота — небесне провалля, яке до світанку зморить човен із дивних давен, із давніх дивин... Власне, сам він перемовляєтиметься із прірвою, щоб напуватися нею, доки здригнеться, й під повнею над землею схлине, неначе схлипне, тяжка вода, ніби її приспав, ніби загойдав... Потім стисне руку її в руці, мов ритуальний ніж, і густо мовчить, наче гоїть численні рани, які неминуче сильніше болять під ранок, й слова, що не вимовить, знову і знову — ті ж. @yelia_poetry #дорофієвська

Залишилося лише 6 місць у конкурсі малої прози на "Віршопліткарка FM"! 😮 ⏳ Завдання конкурсу: тиць сюди ⌛️ Готові здати конкурсну роботу? Переходьте сюди

Рушниця в брата не стріляє — клинить і нікуди не втечеш тихим зойком сходить іній на моїх дітей і їх дітей Рушниця в брата не стріляє — клинить пручається як сива давнина записана у поля за плечима Перед тобою все моє життя минуле і майбутнє разом Рушниця в брата не стріляє — клинить Отже, ти мені не брат @zhylkos

Привіт усім! Тут дуель на каналі, проголосуйте, пліз))

Навіть з розбитими стінами. Лю-би-ти? Голови — розкриті гранати, червоні зернини. люби-ти? Як тебе, місто, досі мені лю... Сонце грається з циферблатом, стрілки назад — весна. П'яні любов'ю, повені алеями, вулицями. Ховаємось в картонному затишку автобусної зупинки. Пліч-о-пліч Спина-до-спини Краплі збудили цукерковий запах бузку, млосно. Соромно — в білому під дощем. Навіть калюжі залились сміхом, Вдихаю на повні груди: щ  а  с  л  и  в  а Л ю ... Люстра розгублена на підлозі шукає своїх серед пилу, бетону і гострих трикутників  скла. Розбився годинник. Зима. Черга по воду прямо посеред дороги, вікна обмахують спраглих шторами. Тільки б не знепритомніти Спина-до-спини Пліч-о-пліч Чекаю сусідку з третього поверху, у густому її волоссі — парфуми з цвіту акації і бузку. Носить в колисці локонів спогади про весну В обморожених пальцях вулиць спокійно й тепло. Обережно торкаюсь тріщини у стіні, шепочу їй на вухо: "...і серед розрухи  з усіма ранами Тебе Любитиму" І місто стиха всміхається у відповідь. @snigpoetry #мері

Полон епітафій У гущі нав'язливих сумнівів мозок шукає затúшні куточки, щоб видих судомний зробити. Шукає уперто причини, щоб жити, та давнє минуле дере барабанні перетинки спритно. Ці будні пройдуться по ньому, ці люди зжирають останню можливість триматись. Тютюн вже не манить, тривога наносить удари по ребрах, гортанню забавиться нервів клубок. Знов купує тюльпани. Вона так любила торкання пелюсток до шкіри. Вона так любила червоні обійми... Цей запах спокійного щастя. Всміхнувся на мить. Далі сірим туманом з легень укривав сонне місто. І плакав. Несе їй найкращі тюльпани і тугу нестямну. Спиняється, вкотре читає слова, які знає напам'ять. Полон епітафій петлю знов затягне. Вже рік, як убили ракети, як бачив востаннє. Він пробував жити, старався за двох. Неможливо. Не вийшло. Та завжди є хід запасний. Він заводить машину. Рушає. 120. Ось дерево. Злива. "Чекай мене, мила! Вже світ не тримає, свобода..." @yapenumbra #ірен_нокс

⚡️ Терміновий збір коштів на РЕБ для 140 окремого розвід батальйону морської піхоти (Південний напрямок) Хлопці виконують бойові задачі по стриманню противника на Півдні. Щодня працюють в складних небезпечних умовах і потребують РЕБ для більш безпечної роботи. 🧾 Вартість необхідного обладнання становить 258 000 грн. Це найбільший збір, що я відкривала, тому я дуже розраховую на ваші донати, репости і допоміжні банки! 💰 Куди донатити: https://send.monobank.ua/jar/5EY7cy2uFH 4441 1111 2114 4285  Paypal: veronikamovchann@gmail.com Давайте постараємось!!!

Юні та малахітові Будинок для літніх людей пофарбовано в осінь, Щоднини в нім відлік веде таблетований розсип. Тепер, до пробудження ночі, кружляти би вільно, В четвер для прибулих охочих буття - в кінофільмі. В нім - знову п'ятнадцять, смарагди замінюють старість, Всім кльовим - на танці, петардно радію, в нарядних Сукенках панянки вицокують мештами танго, Фламенко. Я п'яний нівроку - і вперше. Так спрагло... Безумці в футболках "Нірвани" ногами гепардів Все б'ються в футбольнім повстанні - програти не варто. Наївно-зелені, аж смішно, та радість печальна, Свавілля - на сцену! Хай тішить завзятих й надалі. В наступному кадрі - коханням заквітчана юність, Настуня порядно благає обійм привселюдних. Непевно голублю під посміх бабусь й стариганів, Заплетено губи, волосся здалося прегарним. Нова епопея, я ж бороду здерти не проти: Кружляю алеєю: молодість, метри хіп-хопу Вливають нектари у вуха, ідемо з сусідом. На чай - і на пари, Андрюха. Даремно сидіти. Пора до спочинку, та фільм розчинив до останку, О, радо в будинку - похилим налили світанків. Примчав до фіналу той фільм, що знаходить охочих: Причал занепалих, уклін перед подихом ночі. Іван Добруцький #добруцький

Дайджест конкурсних творів. Частина 2 9️⃣сава цесар "як бетховен став бабаком" (оповідання) 🔟 Sine Fines "Де/сь?" (новела) 11🦒Юрій Іванов "Хайку" (авторська казка) 1️⃣2️⃣ Mitchy "Душа" (авторська казка) 🔢 Єва Верле "Голуби" (новела) 14🔥Роман Лисенко "Ми помремо над хмарами" (новела) 1️⃣5️⃣ Sasha Swansea "Перший раз" (оповідання) 16🖤 Белла Зорова "Істина правди" (новела) 1️⃣7️⃣Інна Славінська "Оберіг родинного кола" (новела) 18🪽Лана д'Арк "Хижі ангели" (новела) Читайте й діліться враженнями в коментарях #плейлиствіршопліткарки @virshoplitkarka

У Всесвіті великому, в Волоссі Вероніки, Щоб стати повнолітніми, був певний ритуал. Потрібно було кущ знайти, який різноманітні, Прості або зі смужками, суцвіття випускав. Із кольорових квіточок робили потім зілля, Щоби волосся підлітка отримало тих барв. Я розповім вам про сестер, що виросли й зустріли На двох один важливий день, коли їх час настав. Хоч схожа була зовнішність як в росяних краплинок, Та норов - як у кожної сніжинки вигляд свій. Одна весела й запальна, хоч іноді кваплива, Здавалось часом, що змогла б здійняти буревій. А інша більше мовчазна та витримку залізну Постійно мала й як вода у повний штиль була. В дорогу вони рушили не рано і не пізно, Та щось були напружені як ні одна струна. В думках перебирали все, якими ж кольорами Вже стануть відрізнятися, у світі ж стільки фарб. Та ниті долі сплетені, напевно, що не нами, Бо квітку фіолетову магічний кущ лиш мав. І що ж поробиш? Чарівний напій цей вдвох зварили, І по ковточку випили, а далі диво лиш, Бо полум'яні локони та сині пасма-хвилі, Вже обрамляли контури двох вражених облич. Бо що б не улаштоване було для нас спочатку, Все буде відфільтроване крізь дії та думки, І написати власну ми картину щастя здатні, Під настрій підбираючи відтінки залюбки. Оксана Приходченко instagram.com/oksana.prykhodchenko #приходченко

Географія втечі Ми прибули на домовлене заздалегідь місце — до Львова, і зрозуміли, що загубили всю контрабанду із Яворова. Ми — це я, брат мого батька, капелан із Жовкви, що останнім часом любив робити сплави по Дністрі. Був ще з нами один дідок, що походив з Опілля, але він вийшов на окружній — бо йому потрібна маршрутка на Стрий. Перша думка, звісно, була — гнати на Стрий, щоб знайти того дідка, що не поїхав з нами до Львова. Або ж він обдурив — і поїхав на рідне Опілля... Капелан казав: «Я відчував щось неладне ще з Яворова. До сраки ту контрабанду, поїду на Дністер, поки мене не затаскали по судах у Жовкві. Ми сіли на пероні, перелякані від судів у Жовкві, і підраховували, скільки втратимо, якщо все згорить у Стрию. Капелан, схилившись, креслив мапу вод Дністра, а брат батька в телефоні шукав, де сховатися від банд Львова. Я запропонував повернутися назад до Яворова, щоб проїхати шлях знову — де ми висадили дідка з Опілля. Бо дід був хитрий, як сам чорт із Опілля. На ярмарку міг продати курку — як фазана, навіть у Жовкві. Йому вірили, як пророку, навіть у Яворові. А той день ще й розпочався з аварії десь під Стриєм, що переклала всі рейси на новий напрям — зі Львова, і десь кудись, геть лівіше — туди, де жовтіє пісок над Дністром. Зрештою, ми вирішили їхати на Дністер. Капелан мав там «одного монаха» (а фактично — кума з Опілля), який іноді сплавляв ікони порядним людям зі Львова. «Це наш шанс, — казав він, — або юристи-євреї із Жовкви. Але я їм не довіряю». Я погодився. Трохи пізніше кивнув і мій стрий. Чорт би побрав ту контрабанду із Яворова! Певно, б угарали з нас ті митники з Яворова, бачачи, як ми, наче русалки, розсікаєм Дністер — десь у тому місці, де у нього впадає Стрий. Маючи на трьох лиш пачку сухарів і пляшку «Опілля», ми хотіли обманути Феміду, що прописана в Жовкві — зникнути назавжди, розтанути десь у затінку Львова. Тож ми залишились без нічого — я, мій стрий і жовківський капелан. Наша хресна хода почалася у Яворові, закінчилася порожньою пляшкою «Опілля» — посеред Дністра, що стер наше минуле, зі Львова — по колу — втікаємо знову... Кудлатий #кудлатий

накидайте гарних тем для поетичних конкурсів у коментарі

Дихаєш? Дихай, а в мене нестача повітря. Клаустрофобія у задзеркаллі подій. Список росте: спотикань, неудач і падінь, Колотих ран, шрамування – від болю похмілля. Голод? Смачного! Твоя діатоніка серця Надто залежна від чинного й чинників зла. Я не тікатиму. Крихтами неприйняття Післяобідні збиратиму рими безмежжя. Спиш? Тоді спи. Це у мене безсоння тривожне. Йду рахувати нічниці у тінях садів, Щоб проросли в альвеоли – пелюсток сліди Зроблять повітря густішим... легені порожні. Тепло? Ти грійся в осонні, розлитому в ріки, Я замерзаю у колах північних широт. Стиглих рецепторів пасма обсипле пилок Вицвілих мрій, що лишились словами з листівки. Спрага? Налий собі дзвону джерельного вдосталь. Зсохлі вуста обпеклися зневодненням душ, Куриться пил серед тріщин у сніжну сльоту І проникає в замерзлі судини та зморшки. Дихаєш? Дихай! За двох і за тисячну парость. Мороком у каламуть я вливатиму біль. В мене нестача повітря! Сьогодні ти – фільтр. У задзеркаллі холоднім невільно лишаюсь. *Курсивом виділені рядки з віршів Оксани Мовчан, Алі Гулієвої, Ірини Божко, Лани Д'Арк, Олесі Репи, Юрія Ліщука. 13.04.2025 16.05.2025 @olesya13r Писала під псевдонімом Септіма на 3 тур МТБ, тема: семпл з рядками чужих віршів

поки дивилась на сльози — кожна про біль великий — хіба ти не бачила скільки ненависті може вмістити зіниця те що напишеш зітреться те що зітреш проступатиме знову і знову — так воно з іменами; так воно і з теплом на твоєму лобі — ось воно знов перестало бути відчутним хіба ти не знаєш як це вигадувати нову назву для себе коли буква за буквою чуються жовчю на язиці невже не думала що це: в неспокої прокидатись в неспокої засинати невже не було так невже не було ніколи: все що говорить говорить про біль великий @fen_met #сховок

Мокре від сліз волосся шкрябає шкіру. Тріснуті капіляри, що каліграфічно вивели на обличчі слово "страх", пульсують під очима. Бажають втекти. Ти мене боїшся. Молишся. Просиш сили, наче щиро віриш, що востаннє мене бачиш. Справа звіра — тримати дистанцію. Кіготь — не залізо, загниє тільки як відрубиш пальці. Дивись на мене! Пам'ятай про мене! Це я тебе сюди затяг, Це я поставив босого на ікла з чорного скла! Душа твоя пуста, під яким кутом її не подай — дивитимусь косо! Дихай, дихай. Скільки не розбий ти вікон, не провітрюй розум, у легенях гратиме іржава скрипка. Мені потрібно лише повітря. Манія гнучка, розкута, жере все підряд, баракудно ласує кожною крапелькою крові, але нічого, ми стерпимо. Просто дихай і дивись у дзеркало. @kildun4ikchanel #ставицький

імені нашого алітерації   стануть важкими нічними кошмарами,  слухай мене, доки світ не зламається,  слухай мене, доки світ ми не спалимо,    сутінки ікла встромляють і валяться,  сонця бояться,   тікають? – нíкуди,   пальці стискаю твої між палцями  і вигризаю нам ранок іклами,    і забуваю тебе на обрії,  ти посиди там годинку, видихни,  в світі лиш ми ось такі закохані  світу приймаємо кожні виклики,    винайшли слово, знайшли по дотику,  букви розклали в потрібні терміни,  то наближались одне до одного,  то засинали далеко в темряві,    втому втопили, дерева луснули,  снігу окраєць до тебе хилиться, я намагаюсь кривити усмішку  і паралельно усе це вивезти,    я завмираю, рахую пошепки   дорахував вже до сотні, вимовив,  і починаю ранкові пошуки,  і віднаходжу тебе за іменем. @diominpoetry #дьомін

Заший, мені, мамо під нитку, що стелиться на полотно, Барвінку, терпкої м’яти і лісового рясту. Я вберу вишиванку під камуфляжне сукно, Аби мені не давала в землю холодну впасти. Заший мені, мамо, під нитку серце своє сумне, Серце твоє велике, вимучене війною, Що в бою затяжному оборонить мене, У найчорнішім пеклі битиметься зі мною. Заший мені, мамо, під нитку теплу твою любов, Ночі твої безсонні, очі твої безслізні. Як би я не втомився, скільки б верст не пройшов, Буде мене тримати, як присяга Вітчизні. Заший мені, мамо, під нитку і глибше іще заший Свою материнську ніжність, заший мені попід шкіру. І я повернуся до тебе, утомлений і живий, Тримаючись, як за нитку, за материнську віру. Мар'яна Савка #савка