Храм поезії (🖤)

так не тендітний погляд — бите заточене скло, шматочки мозаїк, клапті незнаного цілого. так пелюстками осипане тіло зійшло й пестить знекровлені губи мого божевілля. так Тамерлан зводить башти з відтятих голів, чорним мистецтвом окроплюючи кожен подих. так проростає корінням пекучим углиб буря, звиваючи гнізда, клубочеться з рота, стелеться пухом назовні у м'якість mahou, згущує тінь до руки і від рику міцніє. так млосні леза ховає мутне молоко, стискаючи нутрощі, ніби згортаючи килим. в ніжних заковах ко-омóте — катівня й тюрма, хижих зубів тепла близькість, липкий фусі-глянець. щодня обираючи світло для всіх, я — німа, та рветься мій голос кричати, пітьму звільняючи. @viknapoetry #єва_верле

Пісочна клепсидра I цикл Воду і манну ділили в пустелі. М'яко пророки промовами стелять: Кошик із хлопчиком, берег зелений, Іскри летять та не палять кущ терну. Десять за сорок — вершина Синаю. ІІ цикл Всоте пісок намалює у колбі Простору згин, що породжений колом. Там, де смарагдовий пояс соснових, Дюни з полином побачити б знову. Гучно в Олешках — таврійському раї. Хвилі з Каховки неслися у Чорне. Боже, скажи, завинили ми в чому? Вдарились корені вільхи об човен Там, де бархани стояли ще вчора, Іскри в повітрі – кущі догорають. ІІІ цикл Море поглинуло слуг фараона. Інші лежать під пісками Херсону, Пагони всотують соки наповну, Сім поколінь захлинуться в прокльонах: Первістки їх у ворожому краї Всі повмирають. На фото — Олешківські піски. Тема 1 туру "Ліги поетів"

Цей неймовірний день настав!!! 💜💜💜 Світ побачила моя книга поезій "Віршолегіт безмежжя" Я щаслива, що наважилась! 180 сторінок моєї душі, 155 віршів мого серця, збірка моїх думок! Від видавництва: «Віршолегіт безмежжя» – третя збірка харківської поетки Олесі Репи. Для авторки вірші – не просто захоплення, а частина душі. Поезія інтелектуальна, наповнена змістами та потаємними сенсами. Входять тексти за період з 2022 по 2024 роки. Книга поділена на розділи, названі за вітрами різних видів та сили, що відкриватимуть нову тематику. Неодмінно віднесе вас у світ української сучасної поезії, змусить ставити питання та шукати відповіді. Тут романтичні переживання, біль війни, любов до природи та Всесвіту, філософські роздуми, рефлексії, цікаві літературні техніки, казкові та міфічні сюжети – все є у більш ніж півтори сотні поезій. Читайте з насолодою та знаходьте близькі собі рядки. Придбати книгу можна на сайті видавництва ТВОРИ, за посиланням: https://shop.tvoru.com.ua/books/item/8

цинамóнові хащі відлунюють пісню мінорної дійсності. примарні надії кружляють в смертельному танці на фоні сталевого неба. понуро прямую уявним маршрутом, брудною бруківкою в пошарпаних кедах, де бродять скалічені душі у довічному пошуку штилю. бридка меланхолія є точкою відліку до миті вигнання з ком'юніті сущих мерців . елегійно втопаю у нетрях фантомів покинутих душ,що полюють на долі приречених мас. згрубілі й ослаблені пальці друкують в нікчемних зусиллях фатальні слова на кривавому аркуші. відверте послання проникне у розум невинного ще молодого відправника. /ти врятуєш мене із пітьми?/ Химерна утопія

Я – всього-навсього спогад, Що ніяк не змириться з цим. Ти приходиш до мене. Говориш. Між риплячих старих половиць Ледве чую твій голос. Мовчи. Не читай молитов, Не принось і дарів, Взагалі не приходь – Це не треба мені. Я ніколи нізащо тобі Не відповім. Це мій сховок, а ти Назавжди‌ Зайвий у нім. Я – всього-навсього спогад. То ж чому не забути мене? Не потрібно лишатися поруч – Я розтану, коли ти підеш. Заберись. Не ятри. Припини молитви. Я нікчема без сил. Я слабкий, та не ти – Мій єдиний служник. Твій бог. Давно. Зник. То ж чому не покинеш його, Як усі, хто був з ним? Я – всього-навсього спогад. Ти знову до мене приходиш Й приносиш тепла отруту. Не хочу нічого чути, Та... лине твій голос. Може... Я-спогад прийти на поміч? Під схлипи старого храму Покинутого богами Я-спогад нарешті стану, Віддам всю до краплі силу Людині, яка лишилась. Покину свій дім. Так треба мені. Тоді відповім: "Мій сховок – це ти". Тож просто Живи. За тебе вмирали І будуть вмирати Боги. Я – всього-навсього... Спогад? 25.04.25

росія вкотре здійснює терористичні й масовані атаки по цивільних 24 квітня російський удар забрав життя у брата і сестри Російський ракетний удар у ніч на 24 квітня забрав життя молодих киян — 19-річної Софії та 21-річного Микити Козлових. Ракета влучила в багатоповерховий житловий будинок у Святошинському районі столиці. Прошу вас долучитися і допомогти родині 🙌 Збір відкрила Стиренко Наталія, секретарка сільської ради за ініціативи Мотижинського старостату й громади 📩 Для родини Тетяни Вирожемської та Ярослава Козлова, які втратили найдорожче, сина і доньку Долучайтеся до збору коштів! Поповнити конверт через Приват24 https://www.privat24.ua/send/gr5n1 Номер картки конверта 5168752130483368 Джерело: https://vechirniy.kyiv.ua/news/111638/

хотіти жити проростати з дофамінових ям із серотонінових воронок із уцілілої вази, знайденої у бетонних завалах пальцем малюю уявні візерунки по чорній від сажі порцеляні це теж хотіти жити нашій людяності проростати зі ще глибших місць із окопів, про які розкажуть ті, кому вдасться з них вийти із відмолених трун, де земля впізнає своїх за кров’ю із укриттів, де школярі на уроках читають вірші загиблих воїнів кожна історія кожна молитва кожен дитячий голос – біла лінія по чорній сажі очищену вазу поставлю на підвіконні милуватимуся Павло Коробчук

Мені було 17, коли на мене вперше навели автомат. друга ночі, на мені піжама з надто дитячим малюнком. я в коридорі, сестра на кухні, батьки тримають мене за плечі та руки, я ще хитаюсь, від них не сховаєш- ся. пальцями розширюють мені очі, розпитують мов «где ваша дочь бьіла сегодня ночью». я дивлюсь на них та не розумію. батьки дивляться на них та не розуміють. Автомат дивиться на мене, розуміння тут нахуй не треба. я закриваю очі. це просто хєровий сон. я уявляю себе дитиною Пола Пота, мені дали автомат — я цілюся їм у рота, я цілюся в мізки, мізки завжди відчувають більше — по телевізору сказали, це добре рішення: стріляти на випередження, стріляти раніше, ніш встигнеш обдумати смерть. я відкриваю очі. але і це не все. коли мені виповнювалось 17, я сиділа на кухні, ще не палила, але вже думала, що скоро помру — сьомий поверх хитався чи то від вітру, чи то від вибуху найближчої автозаправки. мені було 17, коли в мене були перші блекаути і перші підвали. я б хотіла сказати, що це просто сон. і це правда сон. він сниться мені кожного місяця. з 17. і найгірше - сьогодні Мені 27. зі сторінки

Вітаю! 💜 Орієнтовно о 20.30 вийду в етер в інстаграмі. Поговоримо, книгу покажу 😉😉😉

Кожен спогад вкладаю в ліжко, горну під ковдру. Іноді не свої навіть, так, підкинуті. Як в дитинстві вкладала іграшки, щоб їм не було самотньо. Вночі оживуть, закліпають намистинами, знатимуть, що не склали у довгий ящик, як буденне чи непотрібне. Як перший щоденник, картатий потертий зошит, із любовним листом непевним юнацьким почерком. Там де мало бути ім'я — залишила короткий прочерк, як одне із найкращих життєво важливих рішень. Мої перші сто років, я тільки вчуся молитися. Постійно виходять вірші. @snigpoetry #мері

🌕 ▸ Червоний місяць ◖Розірвати буденність життя, звільнивши ꪑісяць з циклічності, запаливши червоним Обличчя. Палаю? Так, дійсно! Від щастя чи сорому? Не вистачить гонору, щоб не бути як інші. ╰╮ У клубі, між іншим, затісно, і дихати магічне? Спотворення ІсТиН? Запалиш цигарку без рук, вогнем обпікаючи дійсність? Пишайся, бо сповнений ⅈскрами! Поглядом спалюєш відстані. А мені хоча б попіл від фенікса, щоб у переродженні стерлися лінії моєї відмінності. ﹋﹋ Заздрю. Бо не отримала сили. сагайдак давно припав пилом. Де стріли?  ✨Моя аура — сіра✨ Тому прагну наповнитись ніччю та швидше зорі втечуть із сузір’їв, ключем відлетівши у вічність. ‹ . * Мене не залишать у критично неможливій утопії. ꪑісяцю, ну чому ти не схопиш за руку, чому не покличеш до себе? Натомість чекає танцпол, але музика не заповнить потребу дістатися неба. ↳ Чергова #халепа, що повертає до відчаю, а там між розк⌁олів та в трі|щинах шукатиму скинуте пір’я з одвічним питанням: ⭝ Летіти чи падати?⇡⇣ Почуваюсь незграбою в світі, де сили є звичними. А паличка феї не змінить судного рішення — у колі принцес бути мишею. Стишую кроки, щоб не втілитись здобиччю хижого знищення від власного мислення. /Самотність підвищує ризики змінитись до гіршого/ Змішуй зілля скоріше, бо не можу надовго залишитись. Темінь вбирається в очі, ярлик невідомості вішає. ↷ От би стало видніше, як діяти. Вміти б сумніви присипати інієм і ловити чари у пастку, щоби в кишені до верху накласти, наклеїти пластир. Благати: — Не згасніть! Будь ласка¡! .         *           ˚                 °               ·           Однак прослизають крізь пальці, з впертістю кличуть до хащів. — Агов! Я прийшла! Та чомусь ніхто вже не кличе до танців… ╰╮ А вранці в обіймах сонця затиснутий ꪑісяць мусить до білого вицвісти. ─ ────────── ↷ #yrboo_вірші

Зараз, коли щоранку всі знову списуються, перепитують чи всі живі, роблять перекличку, зворушливою стає ця віра в базові речі - близькість, електрику та агностицизм. Зранку всі прокидаються, перевіряють сповіщення, читають новини. Кожне сповіщення важливе, і кожна електрична лампочка, як голова Ісуса - перевіряєш, чи засвітиться. #СергійЖадан

хтось мав казати тобі, яка ти красива, щоразу коли сходить сонце. хтось мав казати, яка ти красива, щосереди. і за чаюванням. хтось мав казати тобі, яка ти красива, на Різдво й на Великдень. у ночі та в день, на новий рік і 23 липня. і просто так... ти найдивовижніше створіння, яке мені зустрічалось, і я до самої смерті думатиму про те, яка ти красива...

Всім привіт) За вікном квітень і наші друзі продовжують вітати МІЖ ІНШИМ з Днем народження!🎉 Все більше сонечка, але тепла і затишку, як завжди концентровано безмежно у спільноті, що створюють люди на одній хвилі ✨ СУГОЛОССЯ. Тут поети, наші друзі та подруги, і всі разом — будемо насолоджуватись трав'яним чаєм та вином у колі цікавих людей та розмов. Тут немає кордонів та меж. Є тільки спільний простір мистецтва, синергія та СУГОЛОССЯ. 📆 27 квітня ⏳ 16:00 — 18:00 📍 Лаунж-зона, WORK SPACE, Промприлад 🎫 Вхід: 200 грн — за реєстрацією. 👩‍✈️ Реєстраційна форма: https://forms.gle/YVPtVcc1wwDC76Bp6 💪 Залучені від заходу кошти спрямовуються на діяльність ГО МІЖ ІНШИМ - підтримку молодіжних творчих та мистецьких ініціатив, резидентів МІЖ ІНШИМ. Додаємо квітню затишку своїми теплими зустрічами)

Всім привіт) За вікном квітень і наші друзі продовжують вітати МІЖ ІНШИМ з Днем народження!🎉 Все більше сонечка, але тепла і затишку, як завжди концентровано безмежно у спільноті, що створюють люди на одній хвилі ✨ СУГОЛОССЯ. Тут поети, наші друзі та подруги, і всі разом — будемо насолоджуватись трав'яним чаєм та вином у колі цікавих людей та розмов. Тут немає кордонів та меж. Є тільки спільний простір мистецтва, синергія та СУГОЛОССЯ. 📆 27 квітня ⏳ 16:00 — 18:00 📍 Лаунж-зона, WORK SPACE, Промприлад 🎫 Вхід: 200 грн — за реєстрацією. 👩‍✈️ Реєстраційна форма: https://forms.gle/YVPtVcc1wwDC76Bp6 💪 Залучені від заходу кошти спрямовуються на діяльність ГО МІЖ ІНШИМ - підтримку молодіжних творчих та мистецьких ініціатив, резидентів МІЖ ІНШИМ. Додаємо квітню затишку своїми теплими зустрічами)

9351 грн є Зробимо 10К до 10:00?

Назва вірша: «По́діл» Тема: «Ти вже більше себе не бачиш» Пісня, альбом: «Хіба це життя», «Справжній бедрум панк» The Unsleeping остання доза дофаміну вийшла з мене, витікла чи втекла впала десь у весняну траву краплею поту чи крові, або ж стекла сльозою по щоці і всохла чи теж впала в дзеркалі навпроти вже не я – це якась невідома мені сумна і втомлена людина, яка звечора ще будує плани на наступний день та щоранку помирає від неспроможності щось змінити наче декілька особистостей, які прагнуть різного, дивляться в різні боки та сходяться разом в одному тілі, в яке вдивляєшся але більше себе не бачиш не чуєш не відчуваєш не любиш ненавидиш з минулого живого і гарного в ньому лише зелені зіниці, але з часом і вони теж зникнуть, втратять свою гамму і блиск, в кращому випадку зіллються з цією яскравою свіжою травою, в яку впала остання крапля мого, колись щасливого, життя © ольга ритик #вірш #текст #думки написано в підтримку конкурсу «Плейлист» @virshoplitkarka