Храм поезії (🖤)

І з усього світу залишиться тільки острів: в'юнкі ліани спогадів, натяжні мости, бірюзова вода, смарагдові хащі й ти в абсолюті спокою та самотності. Шляхи дхарми, змотані у клубки, заплелися в надійні троси, що виводять на відміль просвітленої коси. Вже немає куди тікати, за чим плисти. Берег звіром під ноги моститься, морем лиже піщинки з обвітреної стопи. На циклічній дорозі з собою не розминешся, доведеться прийняти та берегти. Сонце скрапує на долоні повільним воском, цикади ховають майбутніх дітей в ґрунти. Курячий бог виходить із піни днів, вкладається поруч у свіжу піщану постіль, зморений тиском звичної глибини. І що дасть світанок, того і стане вдосталь @snigpoetry #мері

у місті побільшало жінок-таксисток я не одразу звернула на це увагу лише тоді коли жінки-таксистки трапились мені тричі поспіль всі троє були балакучі як і належить і всі троє мали про що побалакати перша розповідала переїхала з харкова діти пішли тут до школи чоловік пішов в зсу будинку в харкові вже немає нічого немає але в мене є права говорила вона і є машина друга розповідала закохалася а він кинув а робити аборт було вже запізно довелося народжувати батьки допомагали дякую їм ось уже мала підросла вже ходить до садочка то я влаштувалась на пів ставки у нас в цнапі а у вільний час таксую небагато звісно але теж копійка третя розповідала вчилася на інженера все життя працювала в енергетиці зустріла чоловіка закохалася троє дітей давно живуть за кордоном а чоловік загинув у двадцять другому ми з бучі казала вона таким голосом ніби вибачалась у місті побільшало жінок-таксисток і це не від хорошого життя Авторка: САХАР ЗЕМЛІ Замовити антологію гостросоціальної поезії «Цвях»: https://forms.gle/s7v1LWRnA57VZWdc9 Всі кошти на ЗСУ

Чорничним морозивом тану, Так солодко, як люблю. Маленьким здобутком титана В повітрі, де вітром блюз. Де витіюваті канони Без правил проходять квест. Святіше святої ікони Завіса твоїх небес. Оксана Мовчан @sarahwatsonrhymes #оксана_мовчан

що можна сказати? стільки промовлено звуків часом порожніх стільки історій описано що закінчилися любов – це спокій у який огортаюся до якого горнуся після заходу сонця чи справді слова такі вартісні аби порушувати ними тишу? хіба ця поетика здатна збагнути те що маємо ми? і навіть зараз літери здаються зайвими та непотрібними тому моя мова любові – не писати про неї @crescent_poetry #онофріюк

якщо ми оголені дроти на цій висоті, між ямбів й пробілів де мені впасти і як втекти від спазму високовольтних ліній? і твій силует не виходить в чат і сфальсифіковано запобіжні дії я хочу торкнутись твого плеча допоки на нас не поставили цілі і я витікаю з надщерблених лун стереозвуком на графічне блюдце викарбуй з гущі на дні любов я. хочу. тебе. торкнутись. @nlitvinovapoetry #літвінова

Маніфест вигорілого ​Втома часто вимірюється величиною синяків під очима, Вдома перед сном болять ноги, і сусід знизу знову нагримав За зраду своїй коханій дружині. Прощення шукають тільки блаженні. Ті, кого гартували гречка і ремінь, На шкірі відбився увесь спектр синього. Раніше хотілось заглянути Богу за пазуху, Коли ще не був так отруєний газами Сигаретного й кальянного диму. Хотілось покласти світ на коліна, Створити власний культ поклоніння, Сидіти в кабінеті із золотими дверима. Я щиро вірив, що в мене це життя недаремно, Що вдасться осягнути цінності метамодерну, І плакати на старості старим сивим дідом. Пізнати кожне із таїнств кохання, Жити кожен із днів як останній, Зустріти смерть по-справжньому гідно. Але реальність жорстокіша за Скрябіна "Квінти". У спину летять полум'яно-ядучі привіти У суміші зради, хвороби та заздрощів, Свідомість блукає буденними хащами. Бо ніщо не вічне, а любов тим більше, Я хотів як краще, а пишу ці вірші. У бога пазух немає, бо він ж безтілесний, Апостоли правди давно це донесли. Тоді для чого це все, заради всього святого? Метаморфози грядуть, що навіть і Мордор Буде здаватись острівцем на Мальдівах. Будемо жжати те, що посіяв Нутром тваринним люд насильства. Гени проявляють справжню схильність До повної відсутності моралі Із цим всім в голові я засинаю. Коли тіло порубцьоване шрамами, Осколків цілунків більше ніж маминих, Серед кіптяви і моторошного диму Нам залишиться померти молодими. Зостанеться лиш той стражденний образ, Що потім щось чекає на нас добре. Але поки кров та піт стікають щоками, Розклад майбутнього простий, що таки. Молодість – захована за мурами, Молодість – сплюндрована кометами, Молодість валяється на землі обкуреній, Молодість у епітафіях затерта. Тож по факту в пизду це все. В пизду суперечки, батли, мордобої, В пизду людей, які не приймають української ідентичності . В пизду лицемірів, які роблять це все, тільки тому що це вигідно, І суддів, прокурорів та ментів, що продовжують красти. Останні роки я існую на автопілоті, Від роботи, до роботи. Я бачу надто багато знівечених доль щодня, Що прив'язані до ліжка після важких поранень. Вони є щитом, який захищає мою домівку від перетворення на попіл. Але вони не вічні, І я не вічний. Ми постали проти історії, а вона методично, Виконує задачу нашого знищення. Я розряджена батарейка. Дріт для підзарядки перебитий, І я не знаю, що робити Живіть своє краще життя, а я піду зашивати рани, Якщо ще залишилося що зашивати... © Кудлатий #кудлатий

Дівчинко мила, вір собі, вір — кажу вже сорокарічній, твій особистий щасливий рік стартує тепер, а не в січні, стартує щодня, коли ранок цілує вологі очі, люби себе! люби в собі все: і жіноче, і не жіноче. Про інших не думай, насправді нема їм до тебе діла, твій особливий день стартує тепер, не в якийсь понеділок, в ту хвилину, коли ти призналась собі, що насправді інша дивись, світ і далі стоїть, він від цього не кращий — не гірший. Бути хорошою — добре, але не для інших — завчила, так само: і зручність для себе самої — досліджуй цю силу, дівчинко, чуєш, що б в цім житті не було, найперше ти — людина, поміж кількості всіх варіантів, себе обирай єдину! Себе обирай щохвилини! Авторка: Ingigerda Всі кошти з продажу антології гостросоціальної поезії спрямовуються на донати для військових, замовити «Цвях»: https://forms.gle/s7v1LWRnA57VZWdc9

слизерин малює золотих змій гострить кинджал отрутою в серце чесно скажу я так би не зміг принесіть льоду відерце принесіть воду свіжу як сколе розпаліть ватру над ріками хмиз чорна гора душу розколе птахи летять вниз вниз вниз падають трони під королями крутиться смерть коло наших зіниць все що було і буде між нами - то політ птиць політ птиць Роман Коржик #роман_коржик

Треба бігти час вкраде у Геліоса сонячну колісницю і возитиме день, наганяючи швидкість. розгониться так, що вже не зупиниться, не завмиратиме, як раніше. стане скупий на додаткові секунди для найважливіших митей. і не вдасться простежити, як забуваємо просто жити. а годинник-то тікає! а час то тікає крізь пальці, то тулить циферблатом до вуха і не дає поспати. у вічному "треба бігти" часто дихати не встигаю. задихаюсь. невже цьому марафону нема ні кінця ні краю? крається серце, бо в цьому змаганні я білий заєць, обдурений черепахою. от би в добі було 48 годин! тоді... я прожила б удвічі менше світанків. досі не помічаючи, що з приходом весни зірки поскладали нові сузір'я. що якщо час спливає, це значить, що він пливе. що шум дороги нагадує звуки моря. море уже замерзло. хоча календар і досі на сторінці із липнем. волосся липне до лоба, а я біжу і біжу чорно-білими смугами, не оглядаючись, не зупиняючись, лише сподіваючись, що за рогом мене зустріне червоне світло автомобільних фар. кінець. 11 квітня 2026

Яке шикарне завдання, напишіть за мене вірш та подаруйте мені

•••• а цей сонях росте йому брови - хмарки позолочені все хита головою од південного суховія і горить його чуб наче ватра роздмухана поночі сутінкова зоря приазовського надвечір‘я ходить сонях не спить - все викурює змій попід ліжками ляска петрів батіг і періщить гадюк у стерні а цей сонях росте - як пів всесвіту стане заввишки до співучих планет пелюстки як мости прокладе перше сонце від сонць - кожна жилка у соках і трепеті переродиться кров від коріння ген до голови сонях очі розплющить - а над ним усе лебеді лебеді до розпалених зір дістають голубими крильми так цвіте глибина його сильна пекуча і соняшна серцевина дає непоборну снагу у зерні підійшов до руки тихий лет з найтеплішого борошна - і ти витворив сам оцю землю і бога на ній @yelagina_poetry #ада_єлагіна

Небо забарвлене у ніжний колір, Про мрії тихо зі мною говорить.. Вечір вже світ огортає крилом, Наповнює серце незримим теплом. Сонце ховає останній свій промінь, День відпливає за обрій поволі, Дивлюся на всю цю красу і милуюсь. І в рими вечірні думками мандрую. А небо палає чарівним вогнем, Немов прощається лагідно з днем. І хочеться вірити знову і знов — Цей світ врятують краса і любов. © @elyzaveta18_11 13.06.26 07:05

Така ніжність вийшла 🤍 #в_наявності

Ми збігали удвох у печеру під назвою...  "червень". Ні... Це так місяць підходить і рима, що б'ється у чреві, Це бажання стрибнути атлетом, заритись під ребра, Корабель твій чекати у черзі в покинутій верфі. Ми примари пустелі. Пускалися першим промінням По холодних пісках, у колючих потрісканих тінях Забарився під лінзами спалаху, й впала світлина, Я трофеєм на ній у клешні скорпіона загинув. Ми у мушлях плили. Золотий неосяжний перетин У колóворот коди вплітав дострокової смерті, Щоб воскреснути разом, тобою, в тобі – з палімпсеста, І стікати дощем, і на стінах застигти у фресках. Ми спогадували годували тринадцятий місяць. Так... Не могли пригадати ім'я, лиш розпечені вістря, Що весь рік тесеракт виміряли – непройдену відстань, Випивали з-під ребер вино, де колись я зарився. @black_white_house_poetry #юрій_іванов

#в_наявності

* Ти знай, що цей смерч тебе не знесе. І коли ти втратив віру, і коли збайдужіло геть все. Я прийду. Заберу твій біль. І верба перестане бути плакучою. Я буду погрожувати грозі – і вона мине. Запиши ці слова на згадку ручкою: «Цей смерч тебе не знесе!» Я посаджу твої улюблені квіти, а вони будуть сміятися сонцем для тебе. Візьму у веселки твої улюблені кольори і зв’яжу тобі шарф. І коли твоє горло буде стискати печаль, носи його. І коли твоїм рукам буде холодно, я заварю для тебе найсмачнішу каву. Питимеш і триматимешся за тепло горнятка. Горнися до життя і не віддавайся смерчу. Тримайся. Грій свої мрії в собі іскорками світла, які ховаються за темними думками. Не ходи лабіринтами. Не говори з лукавим. Світло. Тому що завтра буде завтра. Тому що цей день не останній. Ти знай, що цей смерч тебе не знесе. Тому що ти не байдужий комусь. Тому що по вірі твоїй буде тобі. Вір. І колись твої улюблені квіти будуть сміятися сонцем для твоїх онуків. Ти знай, що цей смерч тебе не знесе. І коли ти втратив віру, і коли збайдужіло геть все. Я прийду. ‒ Твій день. © Оксана Лихогляд 27.04.2023 #вічнавічзістихією

Етеримо https://www.instagram.com/veronda.djokonda/live/18092662688027114?igsh=MW90M3Q0d3JjYWw0bg==

Пора червневих віршів 🍒 Хто це ти, пташе, що серцем моїм вечеряєш? Ось він зникає у потязі - і до дідька все. Ось я гублю, ніби перстень, його між червнями, довго стою і не знаю, куди подітися. Човником пісня лягає на хвилі радіо. Бачиш, при місяці, струнному і окатому, довго стою мовчазною та безпорадною. Вивідай, пташе, чи марно його чекатиму. Вивідай, пташе, і врешті не розкажи мені, як він про мене, далеку, чужу, не згадує... Серце моє - не серце, а кущ ожиновий чи виноградний. @aliahuliieva #аля_гулієва

⚡️⭐Збір коштів на чуйку, старлінк, зарядну станцію та намет для бійців НГУ, Харківський напрямок для виконання бойових задач. 👉🏻 Ціль збору: 95К 👉🏻Моя ціль: 7К 💰 Донатити сюди: Банка: 👇🏻 https://send.monobank.ua/jar/6wGTS7ULrw Картка банки: 4874 1000 3945 2456 🙏 Ви – найкращі і ваша підтримка неоціненна! Друзі, особисто прошу вашої підтримки, репостів та донатів.(⁠ ⁠˘⁠ ⁠³⁠˘⁠)⁠♥ Допоможемо нашим військовим!🤗